Вдосконалення чи спотворення: вплив синодального указу 1830 року на церковне будівництво на Волині

8 травня 2012, 17:24 | Релігієзнавчі студії | 0 |   | Код для блогу |  | 

Богдан ВОРОН,

магістр мистецтвознавства, журналіст

«Ветхия и неблаговидныя, тесные и странныя» – саме так описували сучасники стан дерев’яної православної архітектури на Волині після скасування унії у 30-х рр. ХІХ ст. У той час не існувало жодних засад збереження автентичності пам’ятки, тому усе старе і архаїчне сприймалося з утилітарних міркувань. Цей «генетично притаманний будь-якій деспотії принцип політичного утилітаризму» спрацював і для архітектури. [7, 5]

Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці в Ковелі, 1506 рік. Зразок волинської школи деревяного будівництва
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці в Ковелі, 1506 рік. Зразок волинської школи деревяного будівництва

Великі польські повстання 1830-х років, які зачепили Волинь та інші землі імперії, кардинально змінили політику російського уряду на захоплених в результаті ІІІ поділу Речі Посполитої землях. Цар Микола І зрозумів, що багатонаціональна модель держави становить загрозу для цілісності імперії, тому, було прийнято рішення змінити ідеологію на національно російську і покласти в її основи три засади: православ’я, самодержавство, народність.

Завдання повного підпорядкування та русифікації церковного життя мали для імперії найважливіше значення. Практично вся сакральна архітектура регіону зазнала істотних змін, які в майбутньому разом із цивільним будівництвом повністю змінили архітектурне обличчя регіону. У нашій статті ми зробимо спробу охопити найважливіші аспекти цього недостатньо вивченого мистецького феномену та його далекосяжні наслідки, досі критично не переосмислені.

Важливою засадою розуміння російською імперією культури цих теренів, було ототожнення національної культурної спадщини з уніатською, а значить такою, яку потрібно було ліквідувати. Часто в прокрустове ложе «уніатського» потрапляли значно давніші пам’ятки. А давній український іконопис XV–XVI ст. трактували як грецький.

В Російській імперії від початку ХІХ століття діяв закон, який забороняв будівництво храмів без погодження синоду. Для будівництва нових храмів відтепер залучали виключно професійних архітекторів, які створювали шаблонні проекти, а сільським артілям майстрів та ремісникам, котрі плекали багаті традиції будівництва, відводилася радше допоміжна роль. Ще у 1825 році були складені альбоми планів і фасадів по видах давніх церков старовізантійського стилю у Росії, які використовувалися як зразки для нового церковного будівництва. Від 25 березня 1841 року російський старовізантійський стиль побудови церков затвердили спеціальним законом. Його впровадження було поступовим і хоч розтягнулося на кілька десятиріч, стало невідворотним.

Після того, як російська влада «обновила» склад Унійної Церкви, призначивши «надійних» вікарних єпископів (протоєреїв Василя Лужинського і Анотонія Зубка та василіанського провінціала архимандрита Йосафата Жарського), ця унійна єрархія склала в Петербурзі собор на якому було вирішено негайно ввести в Унійну Церкву типово російсько-православний устрій — іконостаси, начиння, священицькі шати і використання православних книг московського друку. [4, 280] Натомість місцева шляхта, в залежності яких перебували селяни, і польсько-католицька партія, як називає її Батюшков, відомий дослідник Волині ХІХ ст., зчинили великий спротив нововведенням в уніатських храмах. Заворушення відбувалися у Житомирському та Овруцькому повітах, а також Ратному, Боремлі та селі Романове та ін.

На новоприєднаних теренах було утворене православне єпархіальне управління. На початку 1838 року справи уніатів були передані з міністерства внутрішніх справ у відомство обер-прокурора синоду. Через рік після смерті унійного митрополита Булгака, а саме в 1839 році було об’єднано Унійну Церкву з Православною. Загальне число уніатів, які були приєднані, становило близько півтора мільйони і зокрема сто тисяч на Волині.

У 1851 році було видано указ, в якому на міністерство внутрішніх справ було покладено обов’язок перетворювати на церкви костели у місцевостях, де були православні віруючі, а церкви не було. Якщо костел знаходиться в доброму стані, а церква стара – поміщик повинен був відремонтувати її або збудувати нову кам’яну. [4, 281] В середині ХІХ століття Луцьк не мав жодного великого і просторого православного храму, братська Хресто-Воздвиженська церква була зруйнована вогнем, а Покровська перебувала в занедбаному стані. Для собору було відібрано бернардинський костел і 1876–1879 роках за проектом Шаламова було здійснено реконструкцію: надбудовано великий купол над середохрестям, знято волюти на фасаді та добудовано одноярусну дзвіницю над нартексом. Слід зазначити, що перебудови не спотворили архітектуру пізнього бароко, а гармонійно її доповнили.

У 1858 році царські урядовці звернули особливу увагу на церковно-будівельну справу в західних землях. Уряд сам вирішив здійснити обнову старих і таких, що руйнувалися. Землевласники, які постійно гальмували процес будівництва церков (наприклад давали розписки у 1853 році, що побудують храм починаючи з 1869), були відсторонені від справи віднови православних храмів. У 1862 та 1863 роках були створені карти населення західних земель за вірою та національністю. Висновки з цього атласу використовувалися при церковному будівництві.  

П. Батюшков пише, що саме скасування кріпацтва українського населення вибило ґрунт з-під ніг поляків, які все ще намагалися відновити Польщу. Останнє невдале повстання повернуло на бік росіян і багатьох місцевих окатоличених русинів. Про колосальний культурно-мистецький наступ з боку російськоїf влади свідчить лише те, що церковного майна, риз було відіслано у більш ніж 1000 храмів. З 1858 – по 1887 рік було інвестовано 9,860,546 рублів у 9 західних губерній, що загалом дозволило збудувати 1,700 церковних приміщень. На Волинь було надіслано сотні тисяч предметів церковного начиння. Так, за один тільки 1871 рік було виділено 120 тис. рублів. [2, 134] Тобто кожного року на Волині будували до 7-10 церков.

Речником російської політики в галузі церковного будівництва, як уже зазначалося, виступав Священний синод. Ряд його указів забороняв будівництво церков у національних традиціях. Були створені типові проекти, за основу яких було взято російські церкви московської архітектурної школи XVI –XVII століть, і які передбачали в обов’язковому порядку приєднання дзвіниць з характерним шатровим завершенням до головного об’єму храму, баню або маківку, на завершенні, цибулястої форми, п’ятибічну форму вікон в обрамуванні, відкриті ганки при північному та південних фасадах, відповідний накладний декор. [12]

Церква в селі Топилище Іваничівського району, 1878 рік.
Церква в селі Топилище Іваничівського району, 1878 рік

Але ці форми церковного будівництва, були впроваджені лише тоді, коли старі церкви поступово руйнувалися і потрібно було будувати нову церкву. Упродовж ХІХ ст. ще повсюдно зберігалися давні храми до яких з заходу, на вимогу церковних властей, прибудовували двоярусну дзвіницю. Тому всі церкви так званого «синодального типу» були збудовані наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. Часто вони будувалися з допомогою коштів російських поміщиків, які володіли землями на Волині і які замовляли в столичних іконописних майстернях пишні вівтарі та іконостаси в неовізантійському стилі, які збереглися в окремих церквах вищезгаданих районів.

Церква у Видерті 1738 рік, Проект реставрації та сучасний виглядЦерква у Видерті 1738 рік, Проект реставрації та сучасний вигляд
Церква у Видерті 1738 рік, Проект реставрації та сучасний вигляд

Згідно з тим самим Синодальним указом, всі старі церкви повинні були бути приведені до відповідного вигляду – зняті піддашшя та опасання, влаштовані дзвіниці над бабинцем, або прибудовані до нього, змінена форма бані і, fщо особливо впливало на зовнішній вигляд храму, - маківки замінені на главки цибулястої форми. Збільшували вікна, змінюючи їхню форму, запроваджувалося також нехарfактерне і технологічно не виправдане шалювання стін горизонтально, замість вертикальної шалівки, та обов’язкове пофарбування стін олійною фарбою. Тому навіть збережені давні церкви отримали новий вигляд, а первісний зберегли лише одиниці – в тих селах, де просто не було коштів на перебудову храму.

Церква св. Іллі в Камінь-Каширську, 1700 рік. Проект реставрації та сучасний вигляд після реставрації громадою
Церква св. Іллі в Камінь-Каширську, 1700 рік. Проект реставрації та сучасний вигляд після реставрації громадою

Серед «перероблених в православному виді» були церкви: Івана Богослова в с. Старі Кошари Ковельського району, Різдва Пресвятої Богородиці в Камені-Каширському, в якій один з трьох куполів перебудували у дзвіницю, Успенська в с. Велика Глуша Любешівського району, в якій змінили форму бань і прибудувfали дзвіницю.

Іван Фединський, ремонтуючи в 1853 році церкву в с. Бальківці біля Волочиська, прибудував до неї ризницю і притвор, а також зняв при цьому опасання. Аналогічно було знято опасання в церкві Успіння в с. Качин Камінь-каширського району при її ремонті в 1875 році. [19, 245]

Церква в Рокитниці (кін. 18 ст.) Ковельського району з добудованою у 1888 році дзвіницею в неоросійському стилі
Церква в Рокитниці (кін. 18 ст.) Ковельського району з добудованою у 1888 році дзвіницею в неоросійському стилі

У 1878 році в цьому ж районі за ініціативою приходського священика перебудували у відповідності до візантійського стилю збудовану лише в 1838 році на кошти поміщика і прихожан Успенську церкву у с. Стобихва і добудували до неї трапезну. [19, 300] В деяких випадках обнови і ремонти межували з абсурдом: яскравий тому приклад – церква кінця ХVIII ст. в с. Рокитниця, до якої добудували окрім двох дзвіниць на фасаді – третю в псевдомосковському стилі.

У 70-х роках ХІХ століття у прикордонному з Австро-Угорщиною Радивилові було освячено нову церкву Олександра Невського, збудовану у псевдомосковському стилі. Місцевий протоєрей Петро Петровський про її призначення писав так: «чтобы Россія могла отрекомендоваться Европе самым приличным образом, на первом шагу обдать европейца – приятным запахом русской народности – русского быта, и, всячески дать понять ему, что отселе начинается Россія – русское Православное господство». [3, 885]

Аналізуючи результати церковного будівництва на Волині, Батюшков писав: «Немає тепер місця українським прагненням до відокремлення цього краю в будь-якому відношенні». Він же зазначає, що станом на 1887 рік на Волині мешкало 2,221,644 православних, існувало 11 монастирів, 1821 церква і 183 каплиці, з яких 277 кам’яних і 1,747 дерев’яних. [4, 286]

Волинь у ХІХ столітті володіла численними історичними матеріалами — нерозвіданими й надзвичайно цікавими. З другої половини століття активізується зацікавлення давноминулим краю. З’являються археологічні, історичні товариства, які через діяльність низки видатних краєзнавців та істориків звертають увагу широких кіл громадськості на старовинні пам’ятки архітектури Волині. Саме завдяки старанням місцевих дослідників було врятовано від знищення Мстиславів храм у Володимирі та Василівську церкву в Овручі, Хрестовоздвиженську церкву в Луцьку та багато інших мурованих храмів, які перебували в стані руїни. Якщо імперський уряд сповідував чітку мету обґрунтувати своє панування на цій землі з допомогою історії, її глибоке вивчення навпаки зруйнувало ті ефемерні ідеологічні рамки, спричинившись до розвитку почуття національної гордості місцевих українців та його просвіти. [5, 498]

Були порушенні питання реставрації пам’яток, реалізація проектів, щоправда, розтягнулася на десятиліття. Іван Левицький із сумом писав: «Не можна забувати, що ця пам’ятка (Успенський собор у Володимирі – Б.В.) стала занедбаною та була піддана руйнуванню саме з того часу, коли після возз’єднання краю її було відібрано від уніатів та повернуто у православне відомство». [10, 286] Святині у Володимирі та Овручі були відреставровані в стилі давньоруської архітектури, проект підготували відповідно І. Котов, та О. Щусєв.

Проведені перебудови решти стародавніх храмів так змінили їх зовнішній вигляд, що у мистецтвознавчій літературі, яка базується на зовнішньому описі і емоційному сприйнятті, закріпилась думка про кардинальні регіональні відмінності традиційної народної архітектури. Лише завдяки різнобічним дослідженням встановлено спільність, що сягає княжих часів, усього українського народного будівництва. [17, 22]

Видатний український етнолог Ф. Вовк, після експедиції 1900-тих років на Волині писав про синодальні церкви, що «навряд чи нові споруди можуть зацікавити не тільки етнолога, а й кого завгодно своєю безбарвною шаблонністю казенної архітектури». [1, 21] Також Ф. Вовк зазначив, що з чудових старовинних зразків храмів, які були описані в статтях П. Мартиновича та В. Горленка 1888 року, мало що вціліло. [6, 254] Сьогодні на Волині 80% церков-пам’яток споруджено в ХІХ – на поч. ХХ ст.

Церква в Прилуцькому, 1935 рік. Архітектор С. Тимошенко
Церква в Прилуцькому, 1935 рік. Архітектор С. Тимошенко

На жаль означені нами зміни у давніх волинських церквах другої половини ХІХ століття дозволяють нам говорити саме про спотворення цього мистецького феномену, тим більше що воно велось послідовно та цілеспрямовано:

1) руйнування старовинних церков, які не відповідали стандартам синоду;

2) кардинальне перепланування, розширення та негармонійна (різностильова) добудова дзвіниць, знищення внутрішнього облаштування;

3) ліквідація регіональних художньо-стилістичних особливостей із заміною їх московським декоративним оздобленням.

Нова церква УПЦ в Луцьку
Нова церква УПЦ в Луцьку

Розпад СРСР спричинив значну активізацію духовного життя західної України. Проте національно-культурне відродження на Волині розминулося із архітектурою православних храмів, адже саме святині домінують у забудові міст та сіл, формуючи його образ. Замість продовження багатих традицій української архітектури, зокрема волинської школи церковного будівництва, триває процес бездумного наслідування російської синодальної архітектури практично у всіх новобудовах. Попри існування обов’язкових предикатів, таких як: добудова дзвіниці над бабинцем, зведення шатрових та пірамідальних дахів, застосування великої кількості заломів та цибулеподібних главок, — слід відзначити й цікаву тенденцію нівеляції характерних рис російської архітектури: відмова від надмірного дрібнення фасадів цегляною кладкою, збільшення в об’ємі центрального куполу над навою. На жаль невиправданий консерватизм сільських громад дуже часто призводить до ігнорування цікавих проектів в церковному будівництві та важливих рішень фахівців щодо реставрації. Тим часом небажання прийняти кардинальні заходи по реставрації сприяють подальшій недооцінці та ігноруванню унікального феномена громадськістю.

Список використаної літератури

  1. Волков Ф. К. Старинныя деревянныя церкви на Волыни // Материалы по этнографии России. – Спб, 1910. – Т. 1. С. 21 – 44.
  2. Волынские епархиальные ведомости. – 1871. – № 4(часть неофиц.). – С. 134.
  3. Волынские епархиальные ведомости. – 1874. - №24 (часть неофиц.). – С. 889.
  4. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западнаго края. Съ высочайшаго соизволенія издано при министерствъ внутренннихъ дълъ П. Н. Батюшковымъ. – С.-Петербургъ, 1888. – 126с.
  5. Гаврилюк С. В. Історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ –початок ХХ ст.): Монографія. – Луцьк: Вежа, 2002. – 532 с.
  6. Горленко В. Мартинович П. Церкви старинной пост ройки в Полтавской епархии / Полтав. Епарх. Вед. – 1888. - №16. – С. 254.
  7. Запорожці: До історії козацьк. Культури / Упорядк. тексту, передм. І. Кравченка. Упорядк. іл.. матеріалу Ю. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – 400 с.: іл.
  8. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. ВЕВ, 1894, № 8.
  9. Клименко І., Смольнікова С. Оцінка памяток історії, архітектури та містобудування. – К.: «АртЕк», 2006. – 264.
  10. Левицкий О. Владимир-Волынское братство (по поводу его первого годичного отче та) // Киевская старина. – 1889. – Т.ХХVI. – С. 286.
  11. Могитич Іван. Архітектура деревяних храмів // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – 2002. - № 12. – С. 8-30.
  12. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Киев: «будивэльнык».- 1984. – Т. 2. – 376с.
  13. Павлуцкий Г. Г. Деревянные и каменные храмы. Древности Украины. – Кіевъ, Выпуск І. – 1905. – 124 с.
  14. Проекти реставрації деревяних церков Волинської області. За архівними матеріалами підготували О. Бойко і В. Слободян. 53-61Вісник інституту Укрзахідпроектреставрації. Ч. 6, - Львів, 1997
  15. Рожко В. Є. Нарис історії української православної церкви на Волині: Історико-краєзнавчий нарис. – Луцьк: Медіа, 2001. – 672с.
  16. Рожко Володимир Євтухович. Православні монастирі Волині і Полісся: Історико-краєзначий нарис. –Луцьк: Медіа, 2000. – 692с.
  17. Слободян Василь. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005. – 560с.
  18. Таранушенко С. А. Монументальна деревяна архітектура лівобережної України. – Київ: «Будівельник», 1976. – 334с.
  19. Теодорович М. І. Волинь в описі міст, містечок і селищ в церковно-історичному, географічному, етнографічному, археологічному і ін.. відношеннях. Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії. Том V. Ковельський повіт. Луцьк, 2008. – 580 с.
  20. Терський С. До питання про деревяне храмове будівництво у княжому Лучеську // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – 2002. - № 5. – С. 105 -107.
  21. Українці: Історико-етнографічна монографія у двох книгах. Книга 2. – Опішне: Українське Народознавство, 1999. – 544 с.: іл..
  22. Холмщина і Підляшшя: історико-етнографічне дослідження / Під заг. ред. Борисенко В. – К.: Родовід, 1997. – С. 153-176
  23. Щербаківський В. Архітектура у ріжних народів. – Львів, 1909. – 252с.
  24. Щербаківський Данило. Українське мистецтво ІІ. Буковинські і галицькі деревляні церкви надгробки і придорожні хрести, фігури і каплиці. – Київ-Прага, 1926. – 34с. (62с іл.)
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • mischa | 24 вересня 2017, 23:11

      Вічная память митрополитуІринею.

    • mischa | 24 вересня 2017, 22:58

      Нехай спочиває зБогом,Вічная йому память.

    • Учкудук | 24 вересня 2017, 10:54

      Папу звинуватили у єресі: ttp://u-news.com.ua/49734-papu-rimskogo-obvinili-v-eresi.html

    • Микола Третяк | 23 вересня 2017, 10:25

      Ботокс і шизуха прогресують.

    • Іванна Левкович-Яворська | 22 вересня 2017, 19:27

      фейсбук

    Популярні статті місяця