Новітні релігійні рухи: міфологеми та реальність
Водночас, самі їхні представники, інколи небезпідставно, досить часто декларують свою укоріненість в тій чи іншій багатовіковій релігійній традиції. Інколи вони дійсно можуть являти лише неочікуване трактування цієї традиції або нове розставлення тих чи інших акцентів у межах традиції, не кажучи вже про наявні приклади їхніх попередників у минулому навіть у вітчизняній історії розвитку релігійної думки. Особливо це є очевидним відносно харизматичного руху, який в певному сенсі постає як спадкоємець традиції крайнього (екзальтованого) крила духовного християнства, представниками якого в Україні були молокани-стрибуни, меноніти-гюпфери (мова йде про менонітів саме на українських теренах), мальованці, а більш пізніми попередниками харизматів (як і на світовому рівні) є без сумніву п’ятидесятники.
Свідки Єгови, за бажання, могли б вважати себе духовними спадкоємцями соцініан, які, нагадаємо, мали певне поширення в Україні в 16 ст., не кажучи вже про певні подібні до них в богословському відношенні вітчизняні групи ХІХ ст. (ільїнці, єговісти).
Якщо ж мова йде про новітність у загальносвітовому масштабі, то і тут не все так просто. Можна, звичайну, казати про багато орієнталістських течій, як про новітні, проте не варто забувати і про те, що в основі, принаймні певних з них, лежить тисячолітня ведична традиція.
Також слід враховувати, що поняття «новітній релігійних рух» є хіба що тимчасовим за своєю природою, адже з плином часу релігійна течія вочевидь перестає бути «новітньою». Тому таке визначення фіксує хіба що початковий стан її існування.
При цьому в масовій свідомості, не без допомоги ЗМІ, поняття «новітні релігійні рухи» набуло виразно негативного сприйняття, нарівні з більш вживаними оціночними термінами «секти» чи «культи». Відповідно, існує нагальна необхідність розібратися з тими міфологемами, що на сьогодні вже міцно вкоренилися у суспільній свідомості щодо зазначеного релігійного явища.
Міфологема 1. Новітні релігійні рухи є чимось неприродним у релігійній сфері.
Насправді ж новітні релігійні рухи є постійним елементом розвитку релігій. Власне, усі сьогодні традиційні конфесії колись починали саме як новітні релігійні рухи. Історична ретроспектива релігійної сфери виглядає як процес виникнення нових релігійних течій, їхньої інституалізації, піднесення або занепаду. І завжди нове на початку свого існування сприймається насторожено і з підозрою. Взяти навіть історію християнства.
Міфологема 2. Новітні релігійні рухи, як правило, є деструктивними за своєю суттю.
Але, по-перше, що таке деструктивність? Тим більш, що з точки зору принципового атеїста, будь-яка релігія є деструктивною.
Новітні релігійні рухи часто звинувачують у тому, що традиційним релігіям ніхто не ставить у провину. Водночас цілком традиційні елементи віроповчальної доктрини, культової практики чи діяльності викликають занепокоєння, якщо вони пов’язуються саме з новітніми рухами. Класичним в цьому відношенні є приклад, наведений В.Є.Єленським у статті «Новітні релігійні рухи – зони занепокоєння» (Людина і світ. – 2000. — № 8. – С. 3). Мова йде про поданий американськими соціологами опис новітнього культу «Tnevnoc», який залучав до своїх лав молодих жінок, від яких його керівники вимагали голити голову, одягатися у спеціальну уніформу, в них відбирали імена і давали нові – іноземні. Крім того вони мусили дотримуватися особливих обітниць, спати на жорстких ліжках, максимально обмежити контакти із рідними. При посвяченні жінки вступали у ритуальний шлюб із уже померлим засновником культу. Зрозуміло, що такий зловісний опис сколихнув громадськість, змусивши її стати на захист нещасних жінок – жертв культу і, відповідно, на боротьбу з останнім.
Водночас цей опис виявився хорошим тестом на сприйняття одних і тих самих релігійних практик, але залежно від того, належать вони традиційним чи нетрадиційним релігійним течіям. Слово «Tnevnoc» виявилось написаним ззаду-наперед словом convent, що означає жіночий монастир. Тобто йшлося саме про нього. І зрозуміло, що якби автори цього опису відразу попередили читачів про те, що далі йтиметься про звичайну монастирську практику, це якби і викликало реакцію, то, принаймні, набагато спокійнішу.
Водночас, говорячи про деструктивність, здається можливим зауважити, що цілком традиційний пан Кауров та «іже з ним» є не менш деструктивними, ніж нетрадиційні релігійні течії.
Міфологема 3. Залучення до новітніх релігійних рухів веде до розриву родинних і соціальних зв’язків.
Проте зміна соціального оточення, певне напруження у родинних відносинах є характерним для будь-якого серйозного навернення незалежно від конфесійної належності відповідної релігійної організації. Це є результатом переоцінки цінностей, відповідної зміни способу життя, доволі частого нерозуміння і несхвалення такого кроку з боку представників колишнього оточення та рідних.
Тим більш розрив родинних і соціальних зв’язків відбувається при уході людини до монастиря. При цьому такий її крок інколи викликає доволі бурхливу реакцію з боку рідних, хоча мова йде про цілком традиційні Церкви. Так, у Івано-Франківській області бабуся ніяк не могла визнати за своєю дорослою онукою право самостійно визначати свій життєвий шлях, зокрема приєднатися до монастирської громади УГКЦ. А в Чернівецькій області нещодавно батько із зброєю увірвався до православного монастиря, вимагаючи видачі його доньки.
Міфологема 4. Адептів новітніх релігійних рухів затягують туди, використовуючи недобросовісні засоби, зомбування тощо.
Насправді ж, не викликає сумнівів, що особа приєднується до нових рухів добровільно, в пошуках сенсу життя чи намагаючись віднайти внутрішній комфорт серед життя, пов’язаного із хронічним стресом, коло друзів-одновірців серед тотального індивідуалізму, в гіршому варіанті певні матеріальні вигоди, відчуваючи розчарування не лише у житті в цілому, але й у традиційних конфесіях зокрема.
Водночас для оточуючих важко сприйняти переміни у житті людини, що приєдналася до якоїсь релігійної групи (цікаво, що досить часто це пов’язано із залишенням поганих звичок, що негативно сприймається оточенням), що й породжує тезу про «промивання мізків» чи «зомбування».
Міфологема 5, пов’язана із попередньою. Адептів новітніх релігійних рухів утримують там силоміць або за допомогою того ж зомбування, не даючи їм можливості повернутися до «нормального» життя.
Знов-таки подібне звинувачення, насправді, стосується не лише НРР, а виникає всякий раз, коли люди не можуть сприйняти релігійний вибір інших. Скажімо, у вже наведеному прикладі з онукою, що приєдналася до монастиря УГКЦ у Івано-Франківській області, її бабуся також вважала, що онуку утримують в монастирі силою, за допомогою зомбування та введення наркотичних речовин. В результаті дівчини прийшлося пережити не лише численні бесіди із представниками облдержадміністрації та правоохоронних органів із поясненням того, що перебування у монастирі – її свідомий вибір, але й тривале обстеження в обласному наркодиспансері на предмет виявлення в організмі наркотичних речовин. Звісно, що нічого виявлено не було, але це зовсім не заспокоїло її бабусю, яка продовжує боротьбу за «визволення» онуки.
Водночас кількість тих, хто полишив такі релігійні течії впродовж короткого часу після приєднання, плинність складу подібних спільнот, є досить великою. Скажімо, в Києві це наочно видно на прикладі церкви Сандея Аделаджі, хоча те саме стосується й інших новітніх течій різної віросповідної орієнтації.
Міфологема 6. Новітні релігійні рухи, як правило, тоталітарні за своєю внутрішньою структурою.
Звісно, що для того, щоб якась організація існувала, вона повинна мати певну структуру і керівництво. Проте, чи є підстави вважати це тоталітарністю?
З іншого боку, ієрархічність керівництва властива більшості традиційних Церков, крім, можливо, баптистів та п’ятидесятників. Також відомі і випадки покарання священиків УПЦ, які осмілилися не виконати розпорядження свого керівництва, причому не лише із духовних питань, а й навіть політичних, як це було під час президентських виборів 2004 р., коли їх змушували займатися в храмах агітацією на користь одного з кандидатів. Тобто наявність жорсткої керівної вертикалі не є властивою лише для новітніх релігійних течій.
Міфологема 7. Новітні релігійні рухи складають загрозу національній безпеці України.
Насправді ж, на думку соціологів, масштаби поширення таких рухів в Україні є далекими від загрозливих. Соціологічні дослідження не фіксують будь-якої поважної чисельності представників таких релігійних течій. При цьому зазначимо, що навіть поширеність протестантизму в Україні (мова при цьому йде не про кількість зареєстрованих релігійних організацій, а про чисельність послідовників, відповідно до соціологічних опитувань) складає приблизно 3 відсотки, тобто знаходиться в межах соціологічної похибки. Чисельність же усіх новітніх течій, що існують на сьогодні в Україні, на думку фахівців [Там само], навряд чи перевищує чверть відсотка населення країни. При цьому ці течії ніколи не виступають спільно, є доволі відокремленими одна від одної.
Звісно, що антисуспільні ексцеси можуть походити навіть від невеличкої купки людей. Тому зрозуміла необхідність моніторингу діяльності релігійних організацій нарівні з іншими об’єднаннями громадян, щоб на ранніх стадіях попередити прояви, подібні до спроби захоплення Софії Київської «Білим братством» чи чогось подібного. Проте при цьому не можна не погодитися з В.Є.Єленським: «Можна припустити, що незвичність… викликають навколо вітчизняних НРР занепокоєння, яке часто є неадекватним ані присутності їх у суспільстві, ані впливу на нього. В кожному разі скидається, що люди, вражені алкоголізмом (а їх в Україні понад 900 тис. (тобто як мінімум в 3 рази більше за послідовників НРР – Ю.Р.)), чи, скажімо, «бомжі»…, наркомани, безпритульні діти та інші «складні» категорії населення викликають у ЗМІ (і додамо – у громадян. Ю.Р.) дещо (а скоріш набагато. – Ю.Р.) менше занепокоєння» [Там само].
Водночас вочевидь загрожує національній безпеці розпалювання релігійної нетерпимості та ворожнечі, в тому числі з боку прихильників однієї дуже поважної та традиційної Церкви.
Міфологема 8. Новітні релігійні рухи стрімко поширюються в Україні, що може призвести до розмиття її традиційних духовних засад.
Про кількість послідовників НРР ми вже казали. Додамо, що загальна кількість в Україні релігійних організацій, які можна віднести до НРР, на 01.01.2006 р., за даними Державного департаменту у справах релігій складала 2141 одиницю, що становило 7 % релігійної мережі [Виконання обов’язкових зобов’язань України, що випливають із її членства в Раді Європи: Збірник матеріалів круглого столу. – К.: Світ знань, 2006]. Для порівняння: УПЦ нараховує у своєму складі 11019 релігійних організацій, УПЦ КП – 3804, УГКЦ – 3581. При цьому статистичні дані про динаміку зростання чисельності релігійних організацій, що відносяться до НРР не дають підстав казати про їхнє стрімке поширення. Скоріше можна погодитися з тими експертами, які вважають, що кількісне зростання НРР в Україні практично припинилося.
Відповідно, не має підстав серйозно казати і про небезпеку з їхнього боку традиційній духовності. При тому, що саме поняття традиційної духовності, після 70 років панування в Україні войовничого атеїзму, є доволі дискусійним.
Варто погодитися з тезою, яку вже неодноразово висловлював А.М.Колодний, щодо того, що новітні релігійні рухи практично не мають свого розповсюдження там, де активно працюють традиційні Церкви та релігійні течії. Показовим в цьому відношенні є різниця між поширеністю НРР на сході та заході України [Див.: Там само]. Що стосується заходу, то можна виділити закарпатський феномен поширення харизматичної Церкви Живого Бога. Проте і він цілком вкладається у визначену модель, оскільки зазначена релігійна течія поширюється в ромському середовищі, практично не охопленому роботою інших Церков.
Що стосується поширеності НРР та сході України (особливо це стосується Донецької області) та в Києві, то цьому сприяє певна відірваність місцевого населення від своїх традиційних коренів (це стосується як населення мегаполісів, так і населення Донбасу, а також міст, що розвилися внаслідок будівництв перших п’ятирічок). До цього слід додати психологічний тиск, постійний стрес, непевність у завтрашньому дні, розчарування у традиційних релігійних цінностях (не в останню чергу внаслідок публікацій бульварної та й не тільки преси. До речі, залежність від преси все ж таки у містах, мабуть, є вищою, принаймні через більший обсяг інформації, що виливається на особу) тощо. Компенсатором цих негативних явищ як раз і стають НРР.
Міфологема 9. Винним у поширенні новітніх релігійних рухів в Україні є занадто лібералізм українського законодавства. Отже необхідним його ужорсточення стосовно нетрадиційних течій.
Безсумнівно, що поширенню новітніх релігійних рухів в Україні сприяє демократичне українське законодавство щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій. Проте, слід зазначити, що те ж саме законодавство сприяє діяльності не лише новітніх, але й усіх релігійних організацій.
Історія переконливо доводить, що як тільки держава стає на шлях визначення розміру свободи для кожної окремої релігійної групи, врешті-решт свободи починає невистачати усім.
Тим більш, що після 70 років войовничого атеїзму поряд із допущенням існування лише єдиної правильної ідеології, нам і так постійно доводиться зустрічатися із рудиментами минулого. Наприклад, на 15 році існування незалежної і демократичної Української держави, чиновник адміністрації одного з прикиївських містечок, до речі представник відомої націонал-демократичної партії, забороняє проводити дитячий табір місцевій церкві євангельських християн баптистів, навіть не обтяжуючи себе необхідністю якось обґрунтувати заборону. Причому резолюція звучить, не більше і не менше: «Заходи релігійних організацій із залученням дітей забороняю», — так нібито дія відбувається в Радянському Союзі на початку 60-х років. Причому саме «організацій» у множині, а не конкретній церкві, що звернулася до нього.
Разом з тим, вочевидь, існують дійсно суспільно небезпечні релігійні групи, типовим прикладом чого є Аум Сінрікьо. При цьому слід наголосити, що їхня протиправна діяльність чи протиправна діяльність їхніх послідовників підпадає під загальні кримінальні норми, без акцентуванні на релігійній належності. Також Кримінальний кодекс Україні крім загальних містить ще і норми, що стосуються порушень прав громадян саме в контексті певної релігійної діяльності (Див.: Стаття 181 — Посягання на здоров\'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів).
Відповідно існує необхідність у провадженні державою певних попереджувальних заходів, зокрема проведенні дослідження діяльності чи вчення таких організацій на предмет їхньої відповідності законодавству при проведенні їхньої реєстрації, як це передбачається у проекті нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Але таке дослідження має бути об’єктивним, а не упередженим. Так само відповідні державні органи, вочевидь, мають звершувати моніторинг діяльності релігійних організацій, причому не лише новітніх, але й цілком традиційних, на рівних умовах.
Демократія не існує без свободи, зокрема права людини на вибір, навіть помилковий. Нагадаємо, що історія людства почалася саме із свободи і помилкового вибору. Власне наслідком цього і є наш сьогоднішній круглий стіл, бо інакше не було б потреби обговорювати різні релігійні традиції. Обмеження ж вибору є свідченням відходу від демократії. Країні, яка ще не відійшла від тоталітаризму і продовжує пожинати його наслідки, навряд чи варто йти цим шляхом.
