Подальші перспективи гармонізації державно-конфесійних відносин в Україні
Юрій РЕШЕТНІКОВ, к.філос.н., експерт РІСУ
(Доповідь на конференції «Толерантність міжконфесійних відносин», Запорізька державна інженерна академія, 26 жовтня 2007 р.)
Безумовно, що перспективи подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин в Україні, утвердження толерантності в українському суспільстві в значній мірі залежать від спрямованості відповідної державної політики, що формується, зокрема, на підставі програмних положень тих політичних сил, що за релультатами виборів отримують мандат народної довіри та здобувають місце як у Парламенті, так і у виконавчій владі, а отже можливість формувати і реалізовувати, зокрема, державну політику в галузі свободи совісті.
Зрозуміло, що в цьому контексті доцільно проаналізувати програмні положення партій – переможців позачергових виборів до Верховної Ради України, щоб спробувати спрогнозувати подальший розвиток зазначеної державної політики.
Водночас вважаємо за доцільне насамперед озвучити перелік проблемних питань у сфері державно-конфесійних відносин, які на думку представників релігійної спільноти, зокрема членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, потребують першочергового розв’язання. Наявність такого переліку дає змогу порівняти його з програмними положень провідних політичних сил та з’ясувати, наскільки вони враховують реальні потреби гармонізації зазначеної сфери. До таких питань, відповідно до звернення ВРЦ до Президента України, Прем’єр-міністра, Голови Верховної ради та керівників парламентських фракцій від 24.11.2006 р., відносяться: відновлення права релігійних організацій на постійне користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності; встановлення для релігійних організацій цін за спожитий газ на рівні тарифів, передбачених для населення; заборона приватизації та продажу колишніх культових будівель, що знаходяться у державній та комунальній власності; відновлення пільги по податку на додану вартість на операції щодо ввезення в Україну богослужбової літератури; визначення релігійних організацій суб’єктами права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів різних рівнів.
Говорячи про передвиборні програми, слід зазначити, що їхній стислий обсяг не сприяв розгорнутому викладу політичними силами свого бачення подальшого розвитку державно-конфесійних відносин в Україні. Разом з тим, навіть у цій ситуації наявність чи відсутність у програмах хоча б окремих тез стосовно даного питання є наочним свідченням його пріоритетності для відповідної політичної сили.
Так, у передвиборній програмі Партії регіонів ми взагалі не знаходимо жодного слова стосовно зазначеної сфери. Останнє дає пояснення, чому за рік перебування цієї політичної сили при владі з її боку не було зроблено жодного практичного кроку для розв’язання проблемних питань державно-церковних відносин попри звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Прем’єр-Міністра В.Януковича та зустріч членів ВРЦ із керівництвом відповідної парламентської фракції. Натомість за цей же рік фракція Партії регіонів брала активну участь у відхиленні двох законопроектів стосовно надання релігійним організаціям права на постійне землекористування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності, законопроекту щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів, а також законопроекту щодо встановлення мораторію на приватизацію чи відчуження іншим шляхом колишнього культового майна, що перебуває у державній та комунальній власності. При цьому позиція депутатів щодо останнього законопроекту спиралась на негативне ставлення до нього з боку Кабінету Міністрів.
Зазначимо, що такі практичні кроки з боку народних депутатів – представників даної партії були здійснені незважаючи на те, що вказані законопроекти були підтримані з боку Української православної церкви, захисниками інтересів якої намагається представити себе як ця політична сила в цілому, так і її окремі впливові представники, включно із її лідером.
Так само відсутні ідеї щодо подальшого розвитку державно-конфесійних відносин і у передвиборній програмі Блоку Юлії Тимошенко або у короткому викладі «12 проривів». Разом з тим, цьому питанню приділено набагато більше уваги у проекті Національної стратегії розвитку «Український прорив: до справедливої і конкурентноспроможної країни», презентованому блоком. При цьому питання духовності займає в ньому одне з перших місць.
На думку авторів проекту, розбудова партнерських відносин між державою та релігійними організаціями має за мету сприяння суспільно важливій діяльності релігійних інституцій, захист українського суспільства від розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Для досягнення цієї мети пропонується впровадження ефективних правових механізмів регламентації суспільно-релігійних та державно-церковних відносин; розробка та ухвалення нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у діалозі з основними конфесіями; повернення релігійним організаціям церковного майна з урахуванням рівності конфесій та домовленостей між ними; заборона приватизації та продажу колишніх культових будівель, які перебувають у державній та комунальній власності; мінімізація для релігійних організацій оплати за користування земельними ділянками, на яких знаходяться культові споруди або будівлі, що їх обслуговують; державне визнання дипломів духовних навчальних закладів; забезпечення невтручання релігійних конфесій у політичне життя; сприяння безконфліктному розвитку міжконфесійних стосунків взагалі та моральна підтримка діалогу між основними конфесіями зокрема.
Хоча частина зазначених положень містилась вже в Угоді про створення демократичної опозиції, підписаній лідерами «Нашої України» та БЮТ навесні цього року, а деякі походять з минулорічної Угоди про створення демократичної коаліції у Верховній Раді V скликання, неважко помітити, що вони в цілому охоплюють значний масив тих питань, розв’язання яких в контексті подальшої гармонізації державно-церковних відносин релігійна спільнота вважає першочерговими. З іншого боку, положення проекту вочевидь відображають і наявну законотворчу практику представників БЮТ, зокрема що стосується заборони приватизації та продажу колишніх культових будівель та мінімізації оплати за користування земельними ділянками. Зауважимо, що за останній рік представниками БЮТ було внесено на розгляд Верховної Ради України два законопроекти щодо надання релігійним організаціям права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності, а також законопроект про встановлення мораторію на приватизацію та відчуження колишнього культового майна, що перебуває у державній та комунальній власності. Крім того, представниками БЮТ було підтримано і законопроект «Нашої України» щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів. Не виникає сумнівів, що така увага до питань забезпечення свободи совісті буде притаманна для представників цієї політичної сили і у наступному скликанні Верховної Ради.
На відміну від попередніх політичних сил, передвиборна програма блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» містить хоча й коротку, але доволі змістовну тезу із відповідного питання: «Гарантуємо дотримання свободи віросповідання і шанобливе ставлення до прагнення мільйонів громадян щодо утвердження єдиної помісної православної церкви». Зазначимо, що така програмна позиція блоку цілком відповідає і попередній діяльності його учасників, насамперед народних депутатів України - членів Християнсько-Демократичного Союзу. Так за минулий рік ними було внесено два законопроекти щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів, законопроект щодо надання релігійним організаціям права на безкоштовне користування земельними ділянками та законопроект щодо внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо гарантування таємниці сповіді. Крім того ними в порядку підготовки проекту Трудового кодексу України до другого читання були внесені пропозиції щодо надання права на додаткову відпустку у зв’язку із навчанням студентам духовних навчальних закладів заочної та вечірньої форми навчання.
Безумовно, що утвердження в Україні свободи совісті, сприяння релігійним організаціям в їх суспільно важливій діяльності й надалі залишатимуться в центрі уваги цієї політичної сили. Ідея утвердження Помісної Православної Церкви в Україні також має значну кількість прихильників серед депутатів блоку. Вочевидь, що таке бачення блоку збігається із баченням Президента України як щодо необхідності всебічного забезпечення в Україні свободи совісті, так і щодо перспектив утвердження в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви. Так, виступаючи 7 липня цього року перед делегатами міжпартійного з’їзду, на якому було сформовано зазначений блок, В.Ющенко назвав єдину Православну Церкву одним із визначальних елементів української національної ідеї.
Крім того, близькою для представників релігійної спільноти є і позиція блоку щодо утвердження здорового способу життя, насамперед щодо заборони масової реклами алкогольних і тютюнових виробів та обмеження розповсюдження азартних ігор.
Що стосується Комуністичної партії України, то у своїй передвиборній програмі вона, з одного боку, передбачає гарантування свободи совісті і віросповідання, а з іншого, декларує захист «канонічного православ’я від націоналістичної експансії» та обіцяє «законодавчо заборонити діяльність тоталітарних сект.» Об’єднати перше і друге в одному абзаці може хіба що комуністична діалектика.
Разом з тим, у своїй практичній діяльності народні депутати – представники КПУ намагаються презентувати себе саме як безкомпромісні захисники «канонічного православ’я». Доволі яскраво це проявилось під час дебатів щодо законопроекту стосовно надання релігійним організаціям права постійного землекористування на засіданні 19 червня поточного року. Хочу навести кілька перлів представників Компартії, що звучали на вказаному засіданні, які доволі чітко характеризують стиль їхнього мислення, рівень їхнього розуміння релігійної свободи та толерантності: Катерина Самойлик: «…бо є традиційні конфесії у нас в Україні, а є ті, кого, будемо говорити так, розплодили і розіслали тут і зрозуміло, які вони функції виконують», «ми повинні захистити і суспільство, і нашу державу, і нашу православну віру від діянь всіляких сект», «Але кращий подарунок нашій православній церкві було б, якби ми прийняли нову редакцію Закону України про свободу віросповідання та релігійні організації базовий закон, який би вирішив усі питання, який би визначив, що Україна – є православною державою»; Адам Мартинюк: «Я хотів би, щоб ми все зробили для того, що приймаючи його в другому читанні, дійсно закріпили положення за тими організаціями церковними, які відносяться до прямого розуміння, що це церковна організація „Церква”, а не до тих багаточисельних тисячних сект і секточок, які захочуть скористатися цим законом і скористатися далеко не на благо нашого суспільства», «під маркою цього закону тисячі сект будуть ним користуватися, а не користуватимуться ці. Ми з вами незабаром повернемося до цього і все буде, все буде нормально».
Відверто кажучи, я дуже радий і щиро сподіваюсь, що вони незабаром не повернуться, а відповідно у них не буде можливості зробити так, як вони вважають нормально: єдиноправильна партія, єдиноправильна ідеологія, єдиноправильна церква.
Зауважимо, що на зазначеному засіданні коаліція підтримала вказаний законопроект, прийнявши його у першому читанні, з політичних міркувань і насамперед намагаючись заручитися підтримкою вірних УПЦ. Разом з тим, досить часто представники Компартії у Парламенті демонструють своє несприйняття принципу свободи совісті та радянське баченням моделі державно-конфесійних відносин. Саме тому одна з відомих діячів КПУ К.Самойлик, яка в попередньому скликанні очолювала парламентський Комітет з питань освіти і науки, двічі пропонувала відхилити законопроекти щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів попри те, що ці законопроекти підтримувались з боку УПЦ.
Так само, попри заяву К.Самойлик, що Компартія неодноразово підтримувала проекти щодо землекористування релігійними організаціями, депутати-комуністи, навіть не зважаючи на звернення особисто митрополита Володимира, до останнього випадку стабільно голосували проти таких законопроектів, змінивши свою позицію лише напередодні виборів.
Блок Литвина у своїй передвиборній програмі задекларував свою відданість відродженню і утвердженню високої духовності та моралі на основі християнських цінностей. Поки що важко сказати, наскільки на практиці дані питання перебуватимуть в центрі уваги представників блоку, хоча зауважимо проведення 20 вересня напередодні виборів наради керівництва блоку з представниками Церков і релігійних організацій. Попри вочевидь технологічний характер цієї зустрічі, вона, принаймні, свідчить про готовність блоку до подібного роду контактів та його відкритість до різних релігійних спільнот. А це безумовно є позитивним.
Хоча наразі зберігається інтрига щодо формату майбутньої коаліції, а отже відповідно і про те, чиї програмні ідеї лежатимуть в основі подальшої державної політики в галузі свободи совісті, доволі вірогідною видається все ж таки коаліція демократичних сил у складі блоків «Наша Україна – Народна Самооборона» та БЮТ, зокрема і через парафування ними угоди про створення коаліції. При цьому, в засадах внутрішньої та зовнішньої політики, що містяться в Угоді, що визначатиме майбутню діяльність коаліції, передбачено, що захист прав і свобод громадян включає і утвердження свободи совісті та віросповідання. Дане положення більше розкривається в частині Угоди, присвяченій програмі діяльності коаліції (Програмі діяльності Уряду). Так, передбачається, що розбудова партнерських відносин між державою та релігійними організаціями має на меті сприяння суспільно важливій діяльності релігійних інституцій, убезпечення українського суспільства від розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Для досягнення цієї мети учасники Коаліції зобов’язуються впроваджувати ефективні правові механізми регламентації суспільно-релігійних та державно-церковних відносин, розробити та ухвалити нову редакцію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», вдосконалити правила повернення релігійним організаціям церковного майна. Вочевидь, що це відповідає баченню як «Нашої України – Народної Самооборони» так і БЮТ.
Разом з тим слід зазначити, що реалізувати зазначенні пропозиції щодо законотворчої діяльності буде не просто. Попри те, що відповідна нова редакція Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» була розроблена 2006 р. абсолютно демократичним шляхом за участі представників Церков і релігійних організацій, вона не була внесена до Верховної Ради, як через побоювання щодо неготовності більшості депутатського корпусу до ухвалення подібних законопроектів та через небезпеку того, що в процесі проходження через Верховну Раду демократичний законопроект перетвориться в такий, що значно звузить релігійну свободу в Україні, подібно до того, як це відбувається в Росії чи Білорусі, так і через принципову незгоду окремих конфесій з передбаченим у законопроекті наданням статусу юридичної особи Церкві (релігійному об’єднанню). Разом з тим, відсутність такого статусу робить доволі проблематичним процес повернення колишнього церковного майна. Таким чином ухвалення зазначених законопроектів може відкластися на кілька років до досягнення більш сприятливих для цього умов.
Разом з тим, цілком реальним є ухвалення змін до окремих законів з метою сприяння суспільно важливій діяльності Церков і релігійних організацій, всебічного забезпечення свободи совісті в Україні, зокрема розв’язання проблеми щодо землекористування релігійними організаціями, визначення їх суб’єктами заснування загальноосвітніх навчальних закладів, формування умов для державного визнання дипломів духовних навчальних закладів тощо. Безумовно, що такі кроки сприятимуть подальшій гармонізації державно-конфесійних відносин в Україні, употужненню суспільної ваги Церкви, забезпеченню рівності громадян незалежно від їх ставлення до релігії, а також поширенню толерантності в українському суспільстві.
