Про Патріарха з перших уст
Численні конференції, круглі столи, вечори пам’яті та публікації, присвячені 125-літтю народження Патріарха Йосифа Сліпого, — це не просто спогад про особу та її діла. Це насправді, можливість говорити про всю Церкву, про її історію, про зміни, які в ній відбувалися, про характер народу і його проблеми в конкретний період, це можливість аналізувати і порівнювати, бо час, який минув, дозволяє на це.
Численні конференції, круглі столи, вечори пам’яті та публікації, присвячені 125-літтю народження Патріарха Йосифа Сліпого, — це не просто спогад про особу та її діла. Це насправді, можливість говорити про всю Церкву, про її історію, про зміни, які в ній відбувалися, про характер народу і його проблеми в конкретний період, це можливість аналізувати і порівнювати, бо час, який минув, дозволяє на це. Перший номер часопису «Патріярхат» за 2017 рік присвячений саме темі ювілею Блаженнішого Йосифа.
Гасло для свого єпископського герба о. Сліпий обирав тоді, коли хвилі ІІ Світової війни та комунізму впритул підступили до України. Та цей вислів «Через терни до зірок» став не тільки його особистим девізом, він виразив шлях, який пройшла і УГКЦ, і сам її Глава, тоді. Гасло було зактуалізоване вповні. Діяльність і витривалість Блаженнішого Йосифа визначало те, що він бачив «зірки», він бачив краще майбутнє, бачив розвиток. Він зрозумів, що де б не була катедра УГКЦ, де б не були вірні й духовенство, вони повинні пам’ятати, вони – одна Церква і вони повинні бути собою.
Саме так «Будьмо собою!» називається Послання Блаженнішого Святослава з нагоди 125-річчя з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого, яке відкриває перший цьогорічний номер «Патріярхату». Першоєрарх УГКЦ запрошує і нас бути собою за взірцем Патріарха Йосифа, який «…був собою, коли відкрив у собі потяг до науки і присвятив цьому все своє життя не так власною академічною працею, як творенням умов та інституцій для інших. Він був собою, коли відчув поклик до священства і віддав цьому покликанню всього себе, не зважаючи на обмеження і заборони здійснювати це служіння. Він був собою, коли відмовився від обіцяної свободи та високих посад, якщо відречеться від своєї Церкви. Він був собою, коли, потрапивши на Захід, став голосом і символом «мовчазної Церкви» у СРСР та всіх переслідуваних безбожною тоталітарною владою. Він був собою, коли обстоював право релігійної спільноти, яку очолював, на патріаршу гідність».
Що може краще промовити, ніж особисті спогади? – Саме тому ми пропонуємо Вам ознайомитися з «досвідом» спілкування з Блаженнішим Йосифом його співробітниці Ірини Ясінської-Ґрейвз, патріарха-емерита Любомира Гузара і владики Бориса Ґудзяка у матеріалі «Про Патріарха з перших уст».
«Хочемо знову забути?», – питає о. д-р Іван Музичка (роковини смерті якого ми обходили 22 лютого) тих, хто не бажає вживати терміна «Верховний Архиєпископ» та наводить аргументовані докази чому Блаженніший Йосиф Сліпий має абсолютне право на цей титул. Стаття, яку тут републікуємо, цікава не лише з огляду на важливий нюанс того, звідки в нашій Церкві взявся титул Верховного Архиєпископа. Але вона показує й цікавий зріз дискусій 70-их років у середовищі нашої Церкви.
«Передпостові постові неділі» – дивною виглядає ця назва статті, хочеться одразу додати між двома прикметниками сполучник «і». Та насправді, тут нема мовної помилки, бо йдеться про те, що ті неділі, які зараз в нашому обряді є передпостовими (Неділя митаря і фарисея та Неділя блудного сина), початково були другою та третьою неділями Великого посту. Чому маємо те, що маємо? – читайте пояснення о. д-ра Василя Рудейка, заступника голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, завідувача кафедри літургіки УКУ.
Сучасний іконопис України, Росії, Польщі, Білорусі; сприйняття західним світом сакральної творчості; «попит і пропозиція» на пострадянському просторі; як твориться ікона під пензлем Люби Яцків – про це та інше в інтерв’ю з художницею «Ікона як правда чийогось життя».
«“Ми йшли туди, де не було церкви”: Кам’янець-Подільська єпархія УГКЦ». За 27 років Хмельниччина має 80 греко-католицьких громад і 56 храмів. Минулого року тут відновлено давню церковну одиницю унійної Київської Митрополії – Кам’янець-Подільську єпархію. Чим живуть вірні та яка історія становлення громад – розповість історик Володимир Мороз.
Автор статті «Церква чи етнічний клуб? Загрози етнофілетизму» о. Джеймс Сіменс, який служить у греко-католицькій парафії Кардіффу (Південний Уельс) роздумує про ефективний спосіб промовляння «до цілого світу», але зі збереженням своєї ідентичності. Він знайшов свій рецепт: «Тож як ми повинні поводитися як народ і Церква за межами України? По-перше, маємо жити з упевненістю, що все, що ми посідаємо і що є нашими церковними традиціями, істинне та красиве. По-друге, на нас покладена відповідальність добре знати традицію, любити її», – інші швидко побачать те, що ми самі ж цінуємо і зацікавляться ним.
«До Москви я не піду, бо наша Русь Москві ніколи не належала і Москва не порушувала наші права. Заявляю вашим милостям, що сам піду тією дорогою, яку мені вказує король (тобто до унії). Хто хоче йти за мною – нехай іде, а хто не хоче – його воля», – так промовив до свого духовенства Львівський митрополит Йосиф Шумлянський. І не буде перебільшенням твердження, що саме з реформ Йосифа Шумлянського галицька Церква почала ставати такою, якою ввійшла у історію, – відкритою для світу і водночас зорієнтованою на служіння своєму народові. Більше про цього видатного єрарха у статті історика Віктора Заславського «Єпископ-реформатор».
Знаєте, яку книжку Папа Франциск рекомендує кожному католикові прочитати? – «Князь світу цього», написану ще далекого 1909 року отцем Робертом Х’ю Бенсоном. Детальніший відгук на неї зробив доцент факультету журналістики Львівського нацуніверcистету ім. І. Франка Ігор Скленар у статті «Апокаліптичні візії отця Бенсона».
Детальніше з матеріалами часопису "Патріярхат" можна ознайомитися на сайті www.patriyarkhat.org.ua.
