Джозеф Ґілл «Флорентійський собор»: перший фундаментальний аналіз джерел і подій

30 вересня 2016, 11:14 | Огляд видань | 0 |   | Код для блогу |  | 

Книжка У православно-католицьких дискусіях неодноразово використовують т.зв. історичні докази, точніше конфесійні трактування певних подій. Проте нерідко зловживання швидше свідчать не про бажання доколупатися до істини, а захистити свою позицію, навіть перекручуючи історичні факти. Одним з таких каменів спотикання є Флорентійський собор 1438-1445 рр. і підписана на ньому католицько-православна унія.

Інститут екуменічних студій УКУ видав фундаментальну працю вченого-єзуїта Джозефа Ґілла, присвячену цьому собору. І ця книга здобула відзнаку на 23-му Форумі видавців у Львові.

Напередодні ІІ світової війни Папський східний інститут вирішив доручити своїм кращим науковим силам видати всі джерела і документи Флорентійського собору. Були опубліковані й перші напрацювання, але війна зупинила наукову працю. Щойно на початку 50-х рр. процес зрушився з місця і о. Джозеф Ґілл 1959 року видав у Кембріджському університеті книжку «Флорентійський собор». Пізніше її перевидавали у 1997 і 2011 рр., а також переклали різними мовами. ІЕС підготував перший український переклад праці.

За словами президента Інституту о. Івана Дацька, це дослідження базується на першоджерелах, як православних, так і католицьких. У ній відчувається те, що автор писав її ще до Другого Ватиканського Собору, відповідно тому духові, який на той час панував у католицькому світі. Тому йому не вдалося уникнути деякої аполог етичності в оцінці історичних подій. Але читач сам може робити висновки, використовуючи представлений у книзі фактаж. Власне він становить найбільшу цінність книги.

Джозеф Ґілл дотримається хронологічного викладу, який дозволяє розкласти все чітко по поличках. А починає саме з детального аналізу джерел, на якому побудував свою працю: «Грецькі акти» (грец. «Практіка»), «Латинські акти» і «Спомини» авторства Сильвестра Сиропула. І вже тут історик отримає задоволення від того, як автор аналізує ці джерела і достовірність поданої у них інформації.

Загалом у книзі десять розділів, а також подається текст декрету про унію “Laetentur Caeli” латинською та українською мовами.

У першому розділі автор аналізує передісторію стосунків між Римом і Константинополем, конфліктні ситуації, які виникали у першому тисячолітті і як фактично розвинувся розкол між т.зв. католиками і православними. Далі у кожному з розділів Джозеф Ґілл детально аналізує події, починаючи від діяльності Папи Мартина V, його стосунків з греками, Базельського Собору, прибуття грецької делегації і перших дискусій. Окремі розділи присвячені доповненням до Символу Віри, догматичним дискусіям, питанню Філіокве, Євхаристії, примату Папи, чистилищу та прийняттю унії.

Дев’ятий розділ розповідає про соборові події після підписання унії, коли він перенісся до Риму. Саме тоді були контакти з іншими східними Церквами і укладені локальні унії.

Десятий розділ представляє як Флорентійська унія була сприйнята на Сході. У ньому детально йдеться як унія впроваджувалася на русько-українських землях, як їй чинили опір представники латинського єпископату. Зокрема, описано діяльність митрополита Київського Ісидора, ревного прихильника унії. Він проголосив унію в Києві, а звідси рушив до Московських земель, де проти унії була агітація. До речі, йому вдалося проголосити унію у Вознесенському соборі в московському Кремлі, згадати під час Літургії Папу. А за кілька днів його ув’язнили за наказом московського князя Василія із звинуваченням у єресі. Як зауважує автор книжки, московський правитель не сприйняв унії суто з політичної причини: сусіди-католики, з якими він тепер мав утримувати мир, були його ворогами. А арешт митрополита Ісидора означав і розрив стосунків також з Константинополем, оскільки він був законним представником Патріарха. Ісидор майже рік пробув у тюрмі. Опісля він вернувся на руські землі, де висвятив ряд єпископів, добився від короля урівняння в правах православних єпископів з латинськими. А Москва 1448 р. вчинила розкол, обравши без згоди Константинополя собі окремого митрополита; і цей розкол тривав до 1589 року, тобто 141 рік.

В епілозі автор книги аналізує, чому Флорентійська унія не була успішною, чому її відкинули на Сході, вважаючи насильно накинутою.

Джозеф Ґілл наприкінці свого тексту зауважує, що «Флорентійський собор відіграв певну роль у подіях, що допровадили до церковних уній у пізніші століття, але він не досяг своєї головної мети — об’єднати Схід і Захід. Він тільки поглибив розділення і став для східних християн, що пам’ятають самі тільки історії про «папський гніт», взірцем того, як не слід було діяти, щоб подолати розкол. Утім, його рішення чинні й досі. І Схід, і Захід одностайні в думці, що об’єднання потребує справжньої доктринальної згоди й рівності обрядів».

Книжка буде цікавою не лише для професійних істориків, богословів. Вона допоможе широкому колу читачів спростувати певні міфи, які існують щодо такої важливої події в історії християнства, як Флорентійський собор.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • ukrlem | 22 жовтня 2019, 16:15

      Назовіть хоча одну грецькомовну громаду на сході України будь ласка. Хоч одну!

    • ukrlem | 22 жовтня 2019, 16:11

      Ой так, так 12 листопада!!! Які ви професйонали.

    • Ігор Затятий | 22 жовтня 2019, 14:28

      Під гаслом: "Згинь нечисть!"

    • Ігор Затятий | 22 жовтня 2019, 14:07

      Розхотілося нелюбителеві дорогих годинників

    • velovs@ukr.net | 22 жовтня 2019, 13:06

      Крайня підозрілість і параноя - вона, зазвичай, є типовою рисою всіх диктаторів і авторитарних правителів, а надто тих, що своє владарювання здобували чи/та утверджували чималою людською кров'ю...

    Популярні статті місяця