"Патріярхат" про Свободу. Ми ще не «придбали» її, ми тільки внесли за неї заставу…

14 квітня 2014, 13:31 | Огляд видань | 0 |   | Код для блогу |  | 

"Патріярхат", 2014, №2Українське суспільство й далі «кипить», боротьба триває. Але час до часу, в умовах карколомної швидкості зміни подій варто зупинятися й оглядатися назад, осмислювати конкретні етапи життя, конкретні події. Почасти це наше завдання, тому «ПАТРІЯРХАТ» у другому за цей рік номері пропонує аналіз, оцінку, ділення пережитим.

Вони бігли тих кілька останніх в своєму житті метрів… Дорогою Небесної Сотні. Дорогою помежи урядовими будівлями. Дорогою, котра відділяє владу від людей. Дорогою, яка розмежовує життя і смерть, свободу і рабство… Ми долаємо її тепер усвідомлюючи ціну свободи, відповідальність, біль і славу. Дякуємо Мар’яні Карапінці за цей досвід проходження Дорогою Небесної Сотні.

Зміна влади не завжди змінює якість суспільства. У 2004 році українці дуже сподівалися на зміни, але прийшло розчарування, бо зміни не відбулися у тому масштабі, на який розраховували люди. Чи винуватою була тільки влада?

Революція Гідності – це теж великі сподівання на зміни. Але українці, здається, збагнули, що зміни повинні впроваджувати вони самі, що повинні вкласти свій час, сили і кошти, а часом – життя, щоб отримати «Європу в Україні». Збагнули, що влада не повинна бути делегована «наверх» повністю, частина влади має залишитися в руках кожного громадянина і цією владою він повинен служити громаді тою мірою, на яку здатен, як каже отець Андрій Зелінський, ТІ, чиє інтерв’ю Вам пропонуємо. Ми маємо бути «творчо взаємовідповідальними».

Малі Майдани. Протягом трьох гарячих місяців української революції увага всього світу була прикута до головної площі України. Набагато рідше в новинах з’являлась інформація з регіонів. Проте майже у всіх обласних центрах країни з різною інтенсивністю та напруженістю відбувалися місцеві акції протесту, спрямовані не лише проти несправедливості у верхах, але й проти зазіхань на гідність людини, які відбуваються щодня поруч нас. Про один із таких малих Майданів розповідає Отар Довженко, викладач Школи журналістики Українського католицького університету, відомий медіа-експерт, журналіст і громадський активіст.

Як нас бачать, що про нас говорять в час Майдану наші найближчі сусіди-держави, особливо ті, що з заходу? Українські ЗМІ висвітлювали лиш позитив від поляків. Але чи нема негативу, чи вивітріли ненависть і зверхність? Ми трохи заглибилися у це питання, певний час слідкуючи за публікаціями та коментарями до них, аналізуючи потік інформації. Що з цього вийшло – у матеріалі Ліди Мідик.

Якщо попередня стаття стосується сьогодення, то наступна, Шлях до примирення Віктора Заславського це – історичний екскурс у питаннях взаємостосунків між українцями та поляками. Писались ці матеріали незалежно один від одного, а все ж, об’єднуючою ниткою в них відчувається розуміння, що попри чвари і війни ми вміємо пробачати і підтримувати себе навзаєм.

Українське Православ’я після революції. Чи єднання народу це теж і єднання Церков у перспективі, чи люстрація має торкнутися церковників, що похитнуло міжправославний діалог? На ці та інші питання відповідає директор Релігійно Інформаційної служби України Тарас Антошевський.

Знаний ватиканіст Джон Аллен, чию книжку Папа Бенедикт XVI читає за сніданком, двічі був Україні. Першого разу приїхав висвітлювати візит Івана Павла ІІ у 2001 році, вдруге – на запрошення «Патріярхату», щоб поділитися своїм досвідом, щоб сказати одну промову. Небагато журналістів, котрі пишуть про справи церковні скористали з цієї нагоди (вона, можливо, була єдиною і більше не повториться). Але шанс не втрачено. Доповідь Аллена пропонуємо Вам на сторінках часопису: Церква і світські ЗМІ – однаково винуваті.

«… Селяни відбивалися від солдатів дрючками та каміння. Після цього полковник Штейн дав наказ стріляти. Селяни стали навколішки і почали молитись». Давні події, але дуже схожі до сьогоднішніх протистоянь в Україні… Мученики з Пратулина – 26 січня цього року минуло 140 років з дня загибелі тринадцяти селян греко-католиків від рук російських солдат. Про цю сумнозвісну подію в контексті ліквідації царською Росією греко-католицької Холмської єпархії розповідає Анатолій Бабинський, головний редактор «Патріярхату».

Приємного прочитання!

Для передплати журналу звертаєтеся за адресою:

ПАТРІЯРХАТ
пл. Святого Юра, 5
м. Львів, 79000
тел. (032) 247-40-56
е-mail: patriyarkhat@gmail.com

або передплачуйте «ПАТРІЯРХАТ» через Укрпошту. Передплатний індекс: 90827

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 30 березня 2020, 19:57

      Цей агресивно-антихристянський і запекло-чорноротий наклепник і брехун - педераст-неонацист (fedirtsiv) відверто видає тут певні наміри і плани своїх хазяїв і однодумців. ---------- Тобто наразі

    • ustavschyk | 30 березня 2020, 11:01

      Там де був басейн, раніше стояв собор.

    • velovs@ukr.net | 30 березня 2020, 10:16

      Таким чином особлива присутність Святого Духа має місце, зокрема і передусім, саме там, де дійсно - в ім'я Христове (на богослужіння чи просто якусь певну молитовну акцію і т. ін.) - збирається

    • velovs@ukr.net | 30 березня 2020, 09:42

      Ось, дуже схоже, маємо ще одне характерне знамення того, що вже скоро, скоріш за все, має бути закладений і, зрештою, збудований т. зв. "третій храм" в Єрусалимі! ------ А вже затим, згідно

    • velovs@ukr.net | 30 березня 2020, 06:55

      Той, хто - завше, скрізь і повсякчас - запекло-злобно лихословить, оббріхує і проклинає Божий люд обох Завітів, в т. ч. і церковних служителів, наражається на серйозну небезпеку у своєму житті:

    Популярні статті місяця