Шевченко-Християнство-Україна: до 200-ліття Кобзаря приурочений вихід наукової збірки

Нова збірка поєднала у собі різноманіття релігієзнавчого та богословського тлумачення й розуміння творів Кобзаря, поєднавши глибину наукової думки стосовно генія письменника. Подібна письмова наукова думка стала дарунком до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича, аби його релігійність була очевидною та обґрунтованою.

Встань же, Боже, суди землю
І судей лукавих!
На всім світі Твоя правда
І воля, і слава…

До святкування 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка вийшла наукова збірка «Шевченко-Християнство-Україна» за редакцією професора Анатолія Колодного та за підтримки Інституту філософії імені Г. Сковороди та Української Асоціації релігієзнавців. До книги увійшли праці авторів з різних часів, які розкривають світоглядні орієнтації Тараса Шевченка, християнський стиль його мислення і діяння, думки Кобзаря щодо духовного оздоровлення, бачення ним біблійних текстів, інтерпретацію християнських чеснот.

Релігійний стиль поезії Шевченка

«Релігійний стиль у Шевченкових творах дуже сильний, він – душа його мови і його загальний стиль, він – ознака Шевченкового думання від початку його писань та до могили. Коли б зібрати все з Шевченкового релігійного стилю докупи, то склався б повний і немалий курс морального богослов’я, того, як по-Божому жити на світі», — роздумує Іван Огієнко (митрополит Іларіон) у статті «Християнський стиль Шевченкових творів» (витяг з його книги «Шевченко»).

Він підкреслює, що Кобзар з найглибшого дитинства був релігійним, тому що так він виховувався у своїй родині. Перша наука його була релігійною у дяка, а також він з малих років вчащав до церкви та любив туди ходити. Митрополит додає, що всю свою релігійність Шевченко переніс у твори, однак найінтимнішим твором став саме «Кобзар», увібравши найбільш духовні переживання творця.

Митрополит Іларіон нагадує, що в найголовнішому творі змальована вся Україна, весь народ, який є богомольним та має чимало чеснот. І тому ми наразі можемо стверджувати про народність поезії Тараса Григоровича, тому що він писав по-народному, відчуваючи душу українську.

«Так, з погляду тих, хто церковну обрядовість ставить вище самої віри, Шевченко і може викликати підозріння, — але душею й серцем він був щиро релігійним, хоч часом критикував недосягнення духовенства. Духовенства, а не Церкви! І тому, що Шевченкова наука релігійна, вона невмируща!» — завершує митрополит Іларіон.

Біблійні теми творів Кобзаревих

Біблійних тем у творчості Шевченка торкається Леонід Білецький, відзначаючи основні теми його творінь. На його думку, ними стали: втеча від журби, проблема правди, шлях оновлення та почуття тривоги. «Все життя своє Шевченко вчив свій народ, щоб прямував тільки до однієї мети: звільнитись від Москви й жити своїм власним незалежним життям. І тоді запанує в Україні свобода і правдиве життя», — переконаний автор.

Науковець вважає, що Шевченко передбачав катастрофу для України, однак намагався передати слова, аби в майбутньому могла відновитись й ожити правду для народу українського. Кобзар наголошував на рішучому відокремленні від Москви, закликаючи «не вірити Москві й її богам, не йти з Москвою ні на жодну угоду, ні на жодне порозуміння, а відновити свою історичну правду, цебто привернути повну свободу і незалежність України».

«І ось ці тяжкі рефлексії і роздумування, що не пророки, вчителі народні вивчають та виховують народ, а царські опікуни і різні вельможі, над якими господарює цар і кат, що «пожирає» народ і нищить у свої неволі», — згадує про небувалу актуальність роздумів письменника Білецький.

Символ «Церкви-домовини»

Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна

Поняття «Церкви-домовини» як символ пригноблення України або ж ідеологічне значення розкриває доктор філософських наук та професор Олександр Саган. У своїй статті «Шевченкова «Церква-домовина» в історії і сьогоденні православ’я в Україні» він розкриває нелегкі в історичному та духовному контексті стосунки в українській православній Церкві, а також особливості відносин з російською Церквою.

Науковець розкриває й історичний контекст розвитку української духовності, яка тісно переплітається з подіями політичними, які чимало пов’язані саме з Російською імперією, про що і згадує у своїх творах Кобзар. «Ці та інші подібні їм процеси у політичному житті України не могли не закінчитися дійсним перетворенням православ’я в Україні у «саркофаг» українського народу, «поліцейську Церкву» на чолі зі світським обер-прокурором, де навіть єпископський сан стає об’єктом маніпулювання з боку чиновників», — цитує Саган працю Герцена «Ископаемый епископ, допотопное правительство и обманутый народ».

За його словами, єдиною формо протесту стало юродство та клікушество. Сам Шевченко у своїх вторах немов підводить підсумок інституційного та ідеологічного розвитку Православної Церкви в Україні за майже 200 років. «Церква-домовина» сама не впаде. Конститування Помісної православної Церкви та європейський поступ України могли б стати суттєвими кроками до її руйнації. Проте для цього потрібне об’єднання зусиль вірних, кліриків та держави», — підкреслює професор.

* * *

Нова збірка поєднала у собі різноманіття релігієзнавчого та богословського тлумачення й розуміння творів Кобзаря, поєднавши глибину наукової думки стосовно генія письменника. Подібна письмова наукова думка стала дарунком до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича, аби його релігійність була очевидною та обґрунтованою.