"Кана": Пасхальна радість наших буднів
Наскрізною темою травневого, пасхального номера християнського журналу для родини «Кана» є РАДІСТЬ. У першу чергу це радість Воскресіння Христового, яке більшість християн України святкуватиме у найближчу неділю. Але також у цьому номері є низка матеріалів про «небуденну радість наших буднів».
Наскрізною темою травневого, пасхального номера християнського журналу для родини «Кана» є РАДІСТЬ. У першу чергу це радість Воскресіння Христового, яке більшість християн України святкуватиме у найближчу неділю. Але також у цьому номері є низка матеріалів про «небуденну радість наших буднів».
Пасху святкує майже кожен, хто вважає себе християнином. Але як святкує? Чи заглиблюється у зміст цього СВЯТА? Чи має святкування Пасхи якийсь зв’язок із нашим щоденним життям? Відповіді на ці питання є у декількох матеріалах «свіжої» «Кани».
Як можна серйозно сприймати вістку про перемогу Христа над тлінням у корумпованому (тобто зотлілому) суспільстві? Про це розповідає у своїй статті Максим Тимо, викладач літургійного співу Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ: «На тлі сірої, банальної, а іноді й жорстокої буденщини церковна проповідь про воскресіння може видатися далекою і відірваною від реалій та ризикує бути несприйнятою серйозно або ж сприйнятою з легкою іронією. І справді, знайдеться достатньо бруду, який захоче заплямувати світлу радість Христового воскресіння. Без глибшої участі в житті Церкви людині не під силу впоратися з тим шквалом в’їдливих думок, які, врешті, можуть паралізувати будь-яке натхнення, віру і оптимізм».
У пасхальний час в церквах співатиметься: «І тим, що в гробах, життя дарував…»? А хто є тими, що в гробах? Що це «гріб»? Отець Ігор Пецюх, автор цієї, як сам він каже, «гробової» теми зачіпає також болісні питання нашого суспільства: «Характерними ознаками такого життя «в гробу» є страх та неспроможність вирватися з цього страху. Чим це не гріб? Не життя, а животіння. Щоб не говорити теоретично, звернімося до фактів. Згідно зі соціологічними опитуваннями з 2011 року 70% молоді мріє втекти з України за кордон. Це є фактом того, що значна частина молодих людей живе на рідних землях, як у могилі: в постійному страху за свою долю – не життя, а животіння, без перспектив і майбутнього». Також у цій статті говориться про те, як часто стосунки у сім`ї заходять у глухий, «гробовий» кут, і люди не бачать іншого виходу, окрім розлучення.
Спеціально для травневого числа «Кани» редакція зробила опитування «Коли Ви раділи востаннє і чому?» Майже всі люди реагували на це з усмішкою, але декому відповідати було непросто... Директор Центру психології УКУ, Ростислав Шемечко, у своїй статті говорить, що приймаючи певні цінності за орієнтир і вирішальний фактор, ми робимо з них умову нашого щастя і радості. Тож, за його словами, саме ми є відповідальними за наші емоційні реакції, зокрема, радість та сум, йдучи за умовностями і приймаючи певні, часто не свої, правила. Шемечко каже: «Якщо ми подякуємо всім, хто допоміг нам сформувати наші «окуляри» оцінки і визначення цінності чи нецінності певних речей, усвідомимо, що ми вже дорослі та здатні критично мислити».
Великодні свята сповнюють нас радістю, адже разом із Христом і ми воскресаємо до життя. А як радіти щодня, незважаючи на труднощі? Якою є правдива християнська радість? Про це у свіжому числі «Кани» розповідає отець Юстин Бойко, прокуратор монастирів Студійського Уставу УГКЦ при Апостольському Престолі. Він говорить, що радість християнська – це своєрідний стиль життя. Отець наводить приклад зі свого життя, коли він тільки приглядався до монастирського життя: «У нашому селі Дора, звідки я походжу, є монастир. І там служили монахи, які пережили підпілля, переслідування. Але це були люди життєрадісні, задоволені своїм життям. І от коли настав той момент у моєму житті, коли мені треба було вибирати, якою дорогою йти: чи одружуватися, чи вступати до монастиря, то я запитав отця Порфирія, який на той час був настоятелем монастиря: «Отче, що буде ознакою того, що монашество є моїм покликанням?» А він каже: «Труднощі, терпіння з життя не забереш. Але ознакою того, що це твоє, буде те, що ти будеш задоволений своїм життям». Кажу вам про себе, як святий Августин на сповіді, що якби мені ще раз довелося жити, то я би в житті не змінив трьох речей: сім’ї, в якій народився, країни, в якій народився, і монастиря, в який пішов. Я дуже задоволений своїм життям».
Отже, травнева «Кана» містить низку добрих рецептів і порад щодо віднаходження радості і глибокого сенсу в нашій буденності. Окрім того тут є свідчення окремих людей і сімей про те, як радіти по-справжньому і довготривало. Одним із таких свідчень є розповідь 35-річної Ілони про життєве випробування – важку хворобу нирок. Жінка розповідає про те, як Бог зберіг їй життя, і як саме через труднощі вона до Нього прийшла.
А інтерв`ю з Яриною та Ярославом Рущишиними дійсно додасть читачам радості, бо ця відкрита і симпатична сім`я дуже гостинна і має добре почуття гумору: «Наш Гнатик колись говорив, що тато у нього – шеф на фабриці, а мама – прибиральниця, бо постійно робить вдома порядки».
Також, як і у кожному числі, в травневій «Кані» є поради, що корисного почитати чи подивитися. А ще – рецепти смачних страв та черговий майстер-клас із рукоділля.
«Кана» є повноколірним журналом, обсягом у 68 сторінок. Періодичність його виходу – один раз на місяць. Особливістю журналу є також те, що матеріали до нього готують українські автори, отож теми, які висвітлюють у виданні, є близькими і актуальними для сучасних українців.
Детальніше про зміст «Кани» та умови придбання дивіться на сайті видавництва «Свічадо». Або на нашій сторінці у Фейсбуці.
Наші контакти:
E-mail: [email protected]
- (032) 244-57-44
- (032) 240-35-08
- (066) 539-19-62
- (093) 407-15-84
Для листів: а/с 808, м. Львів, 79008
