Страдч — місце фізичних і духовних зцілень
Нещодавно побачила світ невелика книжка, яка не особливо виділяється серед інших, навіть попри те, що йдеться про релігійне видання. Її назва - „Знайди прихисток своїй душі на Страдецькій Хресній дорозі”.
Але, як стає зрозуміло із назви, характерною відмінністю праці п. Лесі Коваль, автора видання, є вибір адміністративної одиниці, про яку йдеться, - села Страдч Яворівського району Львівської області. Це село є одним із декількох прочанських місць Української Греко-Католицької Церкви, але, порівняно із Зарваницею, Креховом, Уневом тощо, є менш відоме, — розповідає о. Ігор Яців, прес-секретар Глави УГКЦ.
„Історія цієї святині незвичайна, – читаємо у книжці. – Її початки сягають щонайменше ХІ ст. У той час, завдяки Божому Промислу, облюбували собі цю місцину кілька зайшлих ченців – ідучи з Києва чи, може, з Малої Азії. Натхненні до схимницького життя, подолали важку працю – видовбали у камені-пісковику печерний монастир, де й провадили, упокорені духом, у молитві й пості, життя. Страдецька печерська Лавра – чи не єдина в Західній Україні пам’ятка християнства, що зберегла свій вигляд до ХХ ст. майже таким, як за часів, коли була монашим помешканням”.
Як дізнаємося із книжки, Страдч втішається чотирма особливостями, завдяки яким справедливо вважається прочанською місцевістю. Йдеться про Страдецьку печерську Лавру та чудотворну ікону Страдецької Божої Матері Нерушимої стіни (збереглася тільки копія), місце поховання одразу двох блаженних о. д-ра Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми (їх проголосив блаженними Святіший Отець Іван Павло ІІ, Папа Римський, під час перебування у Львові 2001 року) і Страдецьку Хресну дорогу.
„Ми не знаємо, чому Господь Бог вибирає певні місця для того, щоб в особливий спосіб проявляти свою благодать, – говорить о. Іван Колтун, адміністратор храму Успіня Пресвятої Богородиці с. Страдча. – Однак знаємо напевно, що до таких місць потрібно приходити, адже участь у прощах стає видимим знаком живої віри та бажання жити з Богом. Крім того, людина, як йде на прощу, докладаючи певних фізичних зусиль і переживаючи матеріальні незручності, зовнішньо виявляє покаяння і перепрошення, яке переживає”.
Сьогодні Страдч є тим місцем, де душа знаходить розраду і спокій, де відбуваються чуда фізичних і духовних зцілень.
На світлині: чудотворна ікона Страдецької Божої Матері Нерушимої стіни
Нещодавно побачила світ невелика книжка, яка не особливо виділяється серед інших, навіть попри те, що йдеться про релігійне видання. Її назва - „Знайди прихисток своїй душі на Страдецькій Хресній дорозі”.
Але, як стає зрозуміло із назви, характерною відмінністю праці п. Лесі Коваль, автора видання, є вибір адміністративної одиниці, про яку йдеться, - села Страдч Яворівського району Львівської області. Це село є одним із декількох прочанських місць Української Греко-Католицької Церкви, але, порівняно із Зарваницею, Креховом, Уневом тощо, є менш відоме, — розповідає о. Ігор Яців, прес-секретар Глави УГКЦ.
„Історія цієї святині незвичайна, – читаємо у книжці. – Її початки сягають щонайменше ХІ ст. У той час, завдяки Божому Промислу, облюбували собі цю місцину кілька зайшлих ченців – ідучи з Києва чи, може, з Малої Азії. Натхненні до схимницького життя, подолали важку працю – видовбали у камені-пісковику печерний монастир, де й провадили, упокорені духом, у молитві й пості, життя. Страдецька печерська Лавра – чи не єдина в Західній Україні пам’ятка християнства, що зберегла свій вигляд до ХХ ст. майже таким, як за часів, коли була монашим помешканням”.
Як дізнаємося із книжки, Страдч втішається чотирма особливостями, завдяки яким справедливо вважається прочанською місцевістю. Йдеться про Страдецьку печерську Лавру та чудотворну ікону Страдецької Божої Матері Нерушимої стіни (збереглася тільки копія), місце поховання одразу двох блаженних о. д-ра Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми (їх проголосив блаженними Святіший Отець Іван Павло ІІ, Папа Римський, під час перебування у Львові 2001 року) і Страдецьку Хресну дорогу.
„Ми не знаємо, чому Господь Бог вибирає певні місця для того, щоб в особливий спосіб проявляти свою благодать, – говорить о. Іван Колтун, адміністратор храму Успіня Пресвятої Богородиці с. Страдча. – Однак знаємо напевно, що до таких місць потрібно приходити, адже участь у прощах стає видимим знаком живої віри та бажання жити з Богом. Крім того, людина, як йде на прощу, докладаючи певних фізичних зусиль і переживаючи матеріальні незручності, зовнішньо виявляє покаяння і перепрошення, яке переживає”.
Сьогодні Страдч є тим місцем, де душа знаходить розраду і спокій, де відбуваються чуда фізичних і духовних зцілень.
На світлині: чудотворна ікона Страдецької Божої Матері Нерушимої стіни
