„Патріярхат”: „Хто допомагає Патріархові Любомирові (Гузару)?”
Анонс другого номеру (березень-квітень) часопису „Патріярхат” за 2010 рік.
Сьогодні УГКЦ налічує понад 6 мільйонів вірних на п’яти континентах. Главі цієї великої Церкви, навіть з допомогою єпископів, так би мовити, одноосібно, неможливо впоратися з тим, щоби ефективно керувати нею і забезпечувати стабільний розвиток. Кожна структура, що об’єднує таку велику кількість людей, вимагає добре продуманого, розгалуженого керівного апарату, і Церква тут не виняток. Окремого душпастирського підходу потребують діти й молодь, хворі й ув’язнені, військові та мігранти, монашество й сім’я. Усі ці соціальні групи присутні в Церкві, але вони мають свої, притаманні тільки їм, проблеми й запити, а Церква покликана (в міру своєї компетенції) їх вирішувати та задовольняти. Задля цього єрархія, провід Церкви створює інституції, структури, що допомагали б їй успішно вести Божий народ до святості застосовуючи правильні методи і дороги, зважаючи на знаки часу.
Одною з таких структур є Патріарша курія, про яку йтиметься в основних матеріалах другого за 2010 рік номера журналу «Патріярхат».
Рубрика «Тема номера» об’єднує три підходи до розкриття питання про суть Патріаршої курії: інтерв’ю з владикою Богданом (Дзюрахом), Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ, знайомить із тим, що собою являє Патріарша курія, які її основні завдання, чим різняться між собою Комісії, Відділи й Департаменти, об’єднані під її керівництвом; у статті «Патріарша Церква та Патріарша курія» думками «зсередини» ділиться пані Тетяна Ставнича, яка очолює Відділ розвитку Патріаршої курії; канцлер Львівської Архиєпархії, о. ліц. Сергій Ковальчук, послуговуючись законодавством Східних Католицьких Церков, робить впровадження у юридичний аспект діяльності цієї найвищої адміністративної інституції УГКЦ.
Православні й католики «погоджуються, що від апостольських часів Римська Церква визнавалася першою між місцевими Церквами як на Сході, так і на Заході», мала «унікальний вплив» та «була точкою відношення для «правила віри» і в пошуку мирного вирішення труднощів всередині чи між певними Церквами» – витяг з таємничого «Критського документа», критичний аналіз якого проводить наш постійний дописувач – д-р Микола Крокош у статті «Екуменічний детектив».
Хоч в Україні Церква відділена від держави, та все ж, фактично, вони надто тісно переплетені, адже «ділять» між собою тих самих людей, тому й тема їхніх взаємостосунків далеко не рідкісна на шпальтах як світських, так і релігійних видань. Чому так? Аналітичними рефлексіями на повиборчому тлі ділиться Тарас Антошевський – директор Релігійно-Інформаційної Служби України.
Завершує «політичну» тему добірка витягів із текстів привітань Глав українських Церков новообраному Президентові.
Публікацією «Мелхітська Греко-Католицька Церква – від апостола Петра до сьогодення» редактор «Патріярхату» Анатолій Бабинський продовжує курс взятий журналом на ближче знайомство з численними, але малознаними українському читачеві Східними Католицькими Церквами. У минулому номері йшлося про мелхітське монашество, цього разу – екскурс в історію мелхітської Церкви.
Україна 2040 – без інтернатів для неповносправних. Чи можливим є досягнення такої цілі? Про це можна дізнатися зі статті Світлани Ярошенко «Вода камінь точить», яка інформує читача про реалізацію навчальної програми «Медико-психологічний та соціальний супровід осіб з особливими потребами», що проходить в Українському Католицькому Університеті.
В усіх куточках світу б’ють на сполох, адже Земля – в стані катастрофи, але чи насправді хтось намагається щиро допомогти їй вийти з нього? Що доброго й цікавого може сказати священик про екологію? Чим ще здивує читача? У контексті постійно актуальної світської теми – про «освячення реальності» у публікації «Екологія у пошуках «світу спасенного»».
Зворушлива історія, свідчення про знаки Господньої уваги до Його дітей – «Святий Йосафат у США». Авторка статті, Леся Крип’якевич, ділиться деталями маловідомої історії про порятунок від втрати й знищення великої святині УГКЦ – мощів свщмч. Йосафата, та роль свідомого мирянина у цьому благородному ділі.
Відійшов у вічність відомий український історик, – син Олени Степанівни, легендарної хорунжої УСС, – Ярослав Дашкевич. У рубриці «Портрети» пропонуємо читачам спогад про цю непересічну особистість.
«Патріярхат» – це не тільки пропозиції редакції читачеві, це також нагода читачеві поділитися через журнал з іншими його читачами, тому, задля активізації пропонуємо співучасть у його творенні через конкурс статей «Моя парохія». Чекаємо на цікаві розповіді.
Цей конкурс – нагода пильніше придивитися до життя церковної громади і пізнати один одного; а стаття – спосіб нагадати нам усім про те, що ми різні, ми особливі кожен по-своєму, але ми вірні однієї Церкви, незалежно від того на якому континенті живемо, зібрані довкола Христа Ісуса – осердя нашого особистого і спільнотного існування.
Стаття мала б розповісти усім нам про: історію храму та громади, визначні постаті які до неї належали чи належать, теперішній стан парохії її діяльність та особливості.
Надіслані текстові та фотоматеріали розміщуватимуться на Інтернет ресурсах нашої Церкви та публікуватимуться на сторінках журналу. Найоригінальніші статті нагороджуватимуться!!!
Запрошуємо до інтелектуально-духовного збагачення через сторінки «Патріярхату»!
Передплатити часопис можна через Укрпошту (передплатний індекс 90827), а також безпосередньо через адресу редакції:
ПАТРІЯРХАТ
пл. Св. Юра, 5
м. Львів, 79000
Лідії Мідик
тел. (032) 2995640
е-mail: [email protected]
