«Розмови на межі тисячоліть»
Таку назву має нова книга архиєпископа УАПЦ Ігоря Ісіченка, яка нещодавно вийшла друком у видавництві «Святогорець». Основу книги складають інтерв’ю владики Ігоря за останні 10 років.
Архиєпископ Ігор Ісіченко – є правлячим архиєреєм Харківсько–Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, і очолює її вже 15 років. Свою архипастирську працю владика поєднує з викладацькою роботою на філологічному факультеті Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Тому поєднуючи дар проповідництва з педагогічним хистом висловлює свої думки доступно, живо та цікаво.
Владика Ігор вже давно зарекомендував себе як представник «вченого монашества», церковного феномену, який ще тільки починає відроджуватись в сучасній Україні.
В творчому доробку автора є праці з церковної історії в Україні та світі, історичний огляд розвитку та становлення єгипетського монашества та інші.
Анонсована праця попри те, що складається з матеріалів датованих різним часом та різної тематики, не втрачає в загальному гармонії та не перетворюється на підшивку газетних вирізок. Навіть навпаки, завдяки тому, що в кількох текстах автор розмірковує над однією і тією ж тематикою читач отримує змогу поглянути на предмет з різних ракурсів: культурологічного, богословського, православного чи екуменічного та ін.
Читач може скористатись запропонованою упорядником структурою книги, де всі тести згруповані в сім тематичних блоків. Для короткого ж їх опису зручніше буде умовно розділити книгу на три частини. Оскільки кожне інтерв’ю є багатогранним та містить як правило елементи двох-трьох тем піднятих автором загалом.
Перша умовна частина присвячена людині та тим викликам сучасності, які стоять сьогодні перед нею. Архиєпископ Ігор, відповідаючи на запитання журналістів, розмірковує над суспільними та соціальними проблемами, що постали в нашій державі після падіння радянського режиму. Автор аналізує наслідки ліберальної ідеології, яка застала наше суспільство і наші Церкви непідготовленими до її викликів. Водночас наше життя ще переповнене рудиментами радянського минулого. Яким повинно бути життя християнина в цих умовах? Відповідаючи на це архиєрей закликає не відвертатись від світу, як це часто рекомендують різного роду православні проповідники, а нести надію в цей світ, нести правдивий смисл в цей світ, а коротко кажучи бути світильниками Христовими. Однак, тут же автор зазначає, що впроваджувати євангельські принципи в повсякденному житті не легко, це створює значний дискомфорт, але так було і сто, і двісті років назад…
Унікальними в своєму роді є роздуми автора стосовно міжправославних та міжконфесійних стосунків в нашій країні. Які умовно можна виділити в другу частину книги. Їх винятковість полягає в тому, що вони вільні від політизації цих відносин. Адже саме «політизація» міжцерковних стосунків стоїть на заваді вирішення проблем пов’язаних з ними. Можна не погоджуватись з автором, стосовно його бачення механізму виходу з кризи та подолання розколу в українському православ’ї. Але не можливо не погодитись з тверезим аналізом ситуації, що склалась та її першопричин. Для цього необхідно просто розділити кесареве і Боже.
Особливої уваги заслуговує бачення автором стосунків православ’я з католицькими Церквами України. Вільна від ксенофобських настроїв, його позиція є важливим свідченням в світлі православно-католицьких відносин в нашій державі. З позиції православного архиєрея автор тверезо вказує на болючі точки взаємовідносин, але водночас відкриває перспективу співпраці двох Церков.
Третій, останні тематичний блок книги є біографічним. Він допоможе читачеві більше дізнатись про життєвий шлях архиєпископа.
Загалом думки автора місцями мимоволі перегукуються з думками православних богословів Заходу, таких як о. Йоан Мейндорф чи митрополит Антоній Сурожський та ін. Проблеми підняті автором та відповіді на них показують, що проблеми, які стоять перед західним православ’ям вже в нас на порозі. Водночас збірка показує, що і в нас в Україні є православні богослови, які здатні адекватно реагувати на виклики часу.
