• Головна
  • Новинка від видавництва „Дух і літера”...

Новинка від видавництва „Дух і літера”

20.06.2006, 15:01
Новинка від видавництва „Дух і літера” - фото 1
Київське видавництво видало книгу французького вченого Жан-Поля Віллема „Європа та релігії. Ставки ХХІ століття”. Про книгу і її значення розповідає Костянтин Сігов, директор видавництва „Дух і літера”.

Villem.uimg.jpgКиївське видавництво видало книгу французького вченого Жан-Поля Віллема „Європа та релігії. Ставки ХХІ століття”. Про книгу і її значення розповідає Костянтин Сігов, директор видавництва „Дух і літера”.

Костянтин CІГОВ. Європа та релігійні «відмінності» за Ж.-П. Віллемом.

Європейський вектор України актуалізує для нас ті питання, котрі в книзі «Європа та релігії. Ставки ХХІ століття» детально аналізує Жан-Поль Віллем. Варто полишити в стороні поверхнево-узагальнюючі стереотипи про «Захід» і про «Європу» та уважно придивитися до істотних відмінностей в підході до цих питань між Італією і Німеччиною, між Грецією та Бельгією, між Англією та Францією [1]. Вдумливий аналіз цих відмінностей допомагає відмовитися від спрощених уявлень про специфіку України в цьому широкому контексті і ясніше усвідомити реальні «виклики» і відповіді на них. А головне – усвідомити міру відповідальності за ті чи інші рішення питань свободи совісті як на рівні законодавства країни, так і на рівні школи, де вчаться діти, доля яких читачу не байдужа.

Жан-Поль Віллем викладає соціологію релігій у Сорбоні та очолює впливову групу спеціалістів з питань соціології релігій і лаїчності в Національному Центрі наукових досліджень (CNRS). В розділі «Становище релігій у Європі» приведена широка і досить строката картина недавніх опитувань: «У 1999-2000рр. 77,4% європейців заявили, що вірують у Бога, причому найвищий покажчик дали три країни – Португалія (96,4%), Ірландія (95, 95,5%) та Греція (93,8%), а найнижчий – Швеція (53,4%), Нідерланди (61, 1%) та Франція (61,4%)». За цими і багатьма іншими цікавими даними автор вбачає співвідношення «номінальних» і «практикуючих» віруючих, культурні й національні різновиди тенденції believing without belonging (вірити, але не належати), а також belonging without believing (належати, але не вірити).

Якими є шляхи мирного і демократичного співіснування контрастуючих одна з одною систем стосунків між державою і Церквами в країнах Європейського Союзу? Французи сьогодні відповідають на це питання за допомогою поняття «лаїчність», яке пов’язане з поняттями світськості й секулярності, але не тотожне їм і важко надається до перекладу на інші європейські мови. Чому цей концепт потрапляє до лексикону «неперекладних понять» [2]? За Французькою революцією на протязі ХІХ століття точилася «війна двох Францій» (антиклерикальної та католицької). В 1905 р. у Франції був прийнятий закон про відокремлення Церкви від держави. Полеміка з приводу форм цього відокремлення не припинялася у Франції протягом ХХ століття, робилися спроби часткової ревізії цього закону. Особливо гарячі дебати велися в 2005 р., в зв’язку зі 100-літтям прийняття закону. Винятковість «французької формули» критикували інші країни ЄС під час обговорення передмови до Європейської Конституції.

Тим цікавіше почути з французької сторони аргументи соціолога, який пояснює, як європейська інтеграція може допомогти французам подолати «провінційність» своєї ідеологічної моделі: «Проти риторики лаїчності, що замикала релігію в приватній сфері, повстала практика лаїчності, що дедалі більше визнає громадські виміри релігійності. Промовам про національну тотожність, у яких лаїчність виставляється як особливість Французької Республіки, протистає спокійна європеїзація лаїчності, яка залишає Францію з її особливостями. Ідеологічній лаїчності, що не може приховати своїх антирелігійних вимірів, протистає емпірична лаїчність, що шанує релігійну свободу та здатна визнати цивілізаційний внесок релігій».

Попередні книги Жана-Поля Віллема були присвячені вивченню протестантизму [3]. Вчений щедро цитує тези своїх опонентів і колег, провідних знавців соціології релігії Європи і США, котрі сьогодні ведуть широку дискусію з приводу кризи теорії секуляризації в кінці минулого століття і пошуку нових парадигм [4]. До участі в цій дискусії також запрошується український читач книги «Європа та релігії». Її тези будуть цитувати, обговорювати, критикувати, і, таким чином, коло дискутантів розширять голоси із посткомуністичних країн [5]. Компаративний метод ще недостатньо застосовують у вивченні наших реалій. При цьому необхідна обережність у спробах застосування тих чи інших аналогій до «постатеїстичних» суспільств [6]. Від поспішних висновків застерігає соціолог, детально аналізуючи відмінність між Німеччиною та Францією: «Якщо раптом з’явиться намір ввести у Франції німецьку систему (з церковним податком, з визначенням релігійних інституцій корпораціями громадського права, з віросповідним релігійним навчанням у школі, з богословськими факультетами в численних університетах…), це викличе велике занепокоєння; і таке саме глибоке занепокоєння виникло б у Німеччині, якби хтось перейнявся наміром ввести там французьку систему лаїчності».

Європейську панораму, нагадує автор, сьогодні неможливо уявити без юдаїзму та ісламу, а також інших релігій, які не відносяться до «Авраамового спадку».

«Карикатурні» скандали, хвиля яких нещодавно прокотилася по Європі, продемонстрували, як полум’я пристрастей охоплює толерантних європейців та їхніх сусідів. «Ісламофобія після 11 вересня» стала вузловою цивілізаційною проблемою, котру аналізує знавець арабської культури Ален де Лібера.

Ровен Уільямс і Джонатан Саттон розвивають англійську традицію переосмислення ролі мирян (the Laity), вельми відмінну від «континентальної» [7].

Джон Мілбенк критикує ідеї Марселя Гоше і веберівську інтерпретацію християнства як причини секуляризації. Англійські критики позитивістської редукції символічних форм все енергійніше нагадують Брюсселю і Парижу про ревізію старих дуальних опозицій. Французька комісія Стазі після відвідання Великої Британії, Німеччини, Бельгії, Італії та Нідерландів оприлюднила звіт, який, на жаль, нагадав про радянську цензуру. Ж.-П. Віллем підкреслює: «Доповідь замовчує те, що жодна з цих країн не розглядала закону про заборону носити релігійні символи в школі». Висновок французького соціолога суворий: «Сумно зазначати, що комісія Стазі створила доповідь, європейська зовнішність якої не може приховати надто внутрішнього французького підходу».

Тенденція до замовчування викликає тривогу мільйонів громадян європейських країн, котрі слідкують за конфронтаціями з приводу Європейської Конституції. «Справді, – наголошує Віллем, – важко передати такий спадок, що не має власного обличчя: говорити про європейську тотожність, не вказуючи на її джерела, значить робити її хисткою».

Давні нігілістичні жести «стирання обрію» перетворилися сьогодні на бюрократичні процедури, на рутину технократичної повсякденності. Кінець кінцем, у своїх «Висновках» Жан-Поль Віллем бачить у цій тенденції ключову небезпеку: «Важливо, щоб Європейський Союз не став слабкішим, стираючи зі свого обрію ті бачення людини і світу, які сприяли й продовжують сприяти оформленню його простору та становленню його громадян».

Історико-політичні причини сучасної «аномії» сягають епохи становлення демократичних та індивідуалістичних стандартів Європи. Токвіль побачив головну небезпеку, котра загрожує демократичним суспільствам зсередини, в розмиванні соціальних зв’язків під впливом вирівнення умов. Дається взнаки паралель між тим, що на заході називають «стиранням обріїв», а в СРСР називали «зрівнялівка». Утопія розриву зі «Старим Режимом» вміщала в собі проект тотального шкільного перевиховання, стирання станових, національних і релігійних відмінностей майбутніх громадян. Не стерлись. Точніше, запрограмована стертість виявилась не абсолютною.

Жан-Поль Віллем приводить характерний перелік елементів сучасної кризи: «Шок від двох світових воєн та повільний і складний процес деколонізації, потім шок від Гулагу та криза марксизму, потрясіння ідеологій прогресу та визнання того, що школа безсила згладити соціальні нерівності й замкнути в приватній сфері культурні відмінності...». Політична інструменталізація школи не вирішила політичних проблем, радикально поглибивши проблеми громадянські.

Атмосфера релятивізму призводить до зникнення світоглядів, що лежали в основах демократії. Таким чином, зводяться нанівець позитивні набутки світського розмежування держави й Церкви, послідовного застосування давнього правила віддавати «кесарю кесареве і Богу Боже». Мішель ван Парейс формулює два засадничі принципи цієї філософії: не сакралізувати політику та не політизувати сакральне. Захист цих принципів опирається на традицію розрізнень і граматику відмінностей, що їх розмивають зливи новітнього невігластва та варваризації масового суспільства.

Порушення хиткої рівноваги між двома ключовими цінностями демократії – рівністю і відмінністю – аналізує Ален Турен у книзі з промовистою назвою: «Чи зможемо ми жити разом? Рівні й відмінні». Жан-Поль Віллем розвиває цей аналіз стосовно нової ситуації, до якої прийшла демократія на зламі ХХ століття: «Це апорія демократії ультрамодерної епохи: якщо доступ до громадянства стверджувався в подоланні реальних відмінностей, то сьогодні громадянство має знову винайти сенс відмінностей, аби уникнути розчинення в царстві одноманітності». Центральна тема «Європи та релігій» звертає до громадянського суспільства парадоксальний заклик: «знову винайти сенс відмінностей».

Спробуємо на закінчення пояснити цей парадокс за допомогою метафори «палімпсесту». В давнину палімпсестом називали дорогий пергамент, з якого стерли один текст для написання іншого. Але між рядками нового тексту проступав первісний. Модерний проект старанно стирав традиційні «відмінності» і писав поверх обіцянки Рівності. Та після всіх егалітарних революцій ХХ століття життєвою потребою стало вичитування між рядків напівстертої логіки відмінностей; їх граматична структура виявилася необхідною також для того, щоб рівність не втратила сенсу.

Діалектика відмінностей та рівності виявилася набагато складнішою. Динаміка інформаційного суспільства збільшує цю складність. Ілюстрацією може слугувати контраст між пергаментами-палімпсестами в кращих бібліотеках світу та комп’ютерними екранами-«палімпсестами»: стирання та писання перманентно змінюють одне на екранах. А також взаємне накладання тексту на текст, їх монтаж та колаж дивляться на нас сьогодні з обкладинок журналів та монографій.

Критика конкуруючих цінностей плюралістичних суспільств дедалі частіше виглядає циркуляцією по замкнутому колу. Але не йому належить «останнє слово». Ще дуже неясно вбачає погляд нашого сучасника напрям переходу на наступний рівень спіралі проблем; зрозуміло одне: умовою виходу з окресленого порочного кола є новий виток діалогу.


ПРИМІТКИ

1 Див., наприклад,: Jean Baubйrot, Severine Mathieu, Religion, modernitй et culture au Royaume-Uni et en France (1800-1914), Paris, Seuil, 2002.

2 Про «Словник Європейських філософій: лексикон неперекладних понять» див. «Дух і Літера» № 15–16, 2006, сс.. 284–337.

3 Основні видання праць Ж.-П. Віллема: Profession: pasteur. Sociologie de la condition du clerc а la fin du XXe siиcle, Genиve, Labor et Fides, 1986. Univers scolaires et religions (dir.), Paris, Йditions du Cerf, 1990. Strasbourg, Jean-Paul II et l’Europe (dir.), Paris, Йditions du Cerf, 1991. La Prйcaritй protestante. Sociologie du protestantisme contemporain, Genиve, Labor et Fides, 1992. Religions et transformations de l’Europe (codirigé avec G. Vincent), Strasbourg, Presses universitaires de Strasbourg, 1993. Sociologie des Religions, Paris, P.U.F., «Que sais-je?», 2e éd., 1998. Pour une mйmoire des religions (avec Françoise Dunand et François Boespflug), Paris, La Découverte, 1996. Protestantisme (avec la collab. de Dominique Cusenier), Paris-Besançon, Йditions du Cerf / CRDP de Franche-Comtй, coll. «Histoire des Religions», 1998. Médias et religions en miroir (codirigé avec Pierre Bréchon), Paris, P.U.F., 2000. Sociologies et religion. Approches classiques (avec Daniиle Hervieu-Lйger), Paris, P.U.F., 2001. Le Religieux dans la commune. Les régulations locales du pluralisme religieux en France (codirigй avec Franck Frйgosi), Genиve, Labor et Fides, 2001. Les Mutations contemporaines du religieux (codirigй avec Jean-Robert Armogathe), Turnhout, Brepols, 2003.

4 Див. огляд бібліографії в дослідженні: Віктор Єленський, «Релігія після комунізму», К., 2002, с. 25–91. Див. також: Віктор Єленський, «Едемський сад: вигнання та повернення» у: Критика, ч. 12, К., грудень 2004, с. 22.

5 Дискусію з цього приводу в США між Мірославом Вольфом та Леонідом Кішковським опубліковано в панорамній збірці «Релігійна свобода і права людини. Місія і прозелітизм», Львів, «Свічадо», 2004.

6 Користуюся можливістю висловити вдячність Ж.-П. Віллему, з яким ми обговорювали ці питання у квітні 2004 р. під час курсу моїх лекцій про постатеїстичні суспільства в Сорбоні; саме в ті дні в Парижі вийшла книга «Європа та релігії» й було прийнято рішення про її переклад українською мовою.

7 Leads University і Keston Institute провели міжнародну конференцію на тему «Reflection on the Laity: a Focus for Christian Dialogue between East and West?», матеріали якої надруковані у: The Keston Journal Religion State & Society, v. 27, n0 1, march 1999.