Українські плащаниці

Роксолана КОСІВ

Плащаниця – окремий тип богослужбової тканини, відома у Церквах східнохристиянського обряду. Вони відносяться до так званих рухомих богослужбових тканин, що використовуються у процесії. Плащаниці використовуються в обряді від Великої п’ятниці до Великодня і сорок після, – до Вознесіння Христового. На плащаниці відтворено образ тіла Христового, після зняття з хреста. Таким чином, плащаниця символізує не тільки полотно, в яке Йосиф Ариматейський загорнув тіло Христа, а й самого Христа. До Воскресіння плащаниця має символічне значення мертвого тіла Христового, а після Воскресіння – Христа, який перебував ще 40 днів на землі до Вознесіння. (В обряді різних Церков плащаниця може бути виставлена на престолі лише до Томиної Неділі або до Неділі Мироносиць [1]). Обряд поклоніння плащаниці, який відбувається у Велику п’ятницю і суботу відтворює історичну подію і символізує вшанування тіла Христового і його похорон. Вірні біля плащаниці пригадують постаті святих жінок, св. Івана Богослова, Йосифа з Ариматеї та Никодима, які прийшли покласти до гробу тіло Христа і загалом є образом Церкви Христової. З плащаницею пов’язані глибокі емоційні переживання страстей і смерті Христа.

Слід зазначити, що відомі також українські плащаниці «Богородичні», на яких є сцена Успіння Богородиці. Ці плащаниці використовуються в надвечір’ї свята Успіння Богородиці, де обносяться довкола церкви, символізуючи похорон тіла Богородиці. На сам день свята вони є знаком того, що Богородиця була з тілом взята до неба. Богородичні плащаниці існували не в кожній церкві, їх, загалом, відомо дуже мало. Очевидно, такі плащаниці були лише при катедральних та монастирських храмах, посвячених Успінню Богородиці. Тема Богородичних плащаниць вимагає грунтовнішого опрацювання, однак, на нашу думку, ці плащаниці були інспіровані плащаницями «страсними», і таким чином вони пізніші за походженням. Їх появу в українських храмах можна віднести до XVIII ст. [2]

У Візантії поняття плащаниці і воздуха не розрізнялося і спочатку окремих плащаниць, які б призначалися для служби Утрені Великої суботи там не існувало. На Утрені Великої суботи після Великого славослів’я на вході з Євангелієм виносився воздух [3], який в окремих випадках міг бути більшого розміру і гаптований шовками і металевими (срібними і золотими) нитками. Цей вхід супроводжувався співом тропаря «Благообразний Йосиф...». Як вважають дослідники цей обряд входу з Євангелієм і воздухом на Утрені Великої суботи сформувався не пізніше ХІІІ ст. [4] З того часу появляються великі коштовні воздухи-плащаниці, що існували при патріарших або єпископських храмах, очевидно, також у великих монастирях. Їх стали виготовляти спеціально для служби Великої суботи на вшанування Христової смерті.

В українських храмах обряд обходу довкола церкви з плащаницею поширився орієнтовно з XVI ст. [5] о. І. Дольницький, який описав цей обряд в храмах на Галичині, зазначив, що він не згадується в українських Типиках, старших, ніж XVIII ст. [6] За дослідженням о. Ю. Катрія, “у XVI ст. появляється в нас звичай нести воздух-плащаницю з іконою мертвого Христа в часі входу з Євангелієм на великому Славословію утрені Великої Суботи. Вхід закінчувався співом тропаря “Благообразний Йосиф...” та поклонінням і цілуванням воздуха-плащаниці. Після утрені його знову ставили враз з Євангелієм на престіл. У цьому столітті цей воздух з іконою Христа дістає в нас назву плащаниці”. Спочатку обряд вшанування плащаниці відбувався на Утрені Великої Суботи, згодом його було перенесено на Вечірню Великої П’ятниці [7].

Іконографія сцени Оплакування – Покладення Христа до гробу, яка лягла в основу багатофігурних плащаниць, сформувалася на основі євангельських текстів, де йдеться про похорон Христа (Лк 23, 50-56; Мт 27, 57-61; Мк 15, 42-47; Ів 19, 38-42). Євангелист Іван, який був свідком Розп’яття Господнього залишив згадку про те, що Йосиф Ариматейський випросив у Пилата тіло Христа, і забрав, щоб поховати. Св. Іван єдиний з євангелистів зазначив, що тоді ж надійшов Никодим, принісши мішанину зі смирни та алое мірок зі сто і взяли вони тіло Ісуса та обв’язали запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці рано і побачила, що тіла там нема. Петро з іншим учнем, очевидно, св. Іваном побігли до гробниці і побачили, що лежить полотнище, і хустка (сударій), яка в нього на голові була, лежала не з полотнищем, а згорнена збоку на іншому місці (Ів 19, 38-42; 20, 1-8).

Сцена Оплакування з історичними персонажами на плащаницях не відтворює дослівно похорону Христа, описаного в єв. Івана, оскільки там не згадано про присутність Богородиці. Також там не згадано про присутність св. Івана, але оскільки він був автором найбільш інформативного опису похорону, то можливо, що й очевидцем події. Його поява в іконографії (з ХІ ст.) може пояснюватися тим, що він єдиний з апостолів був при Розп’ятті Христа, і йому Христос заповів опікуватися Богородицею. Зображення Богородиці було інспіроване богослужбовими текстами і богословськими творами св. Романа Солодкоспівця, Козьми Маюмського, Георгія Нікомидійського, Симеона Метафраста, де оспівується плач Богородиці під хрестом та при мертвому тілі Христа, що увійшли до служб Великої п’ятниці та суботи [8]. Також в цій іконографії появляються святі жінки, які в ранньохристиянському мистецтві були відомі у сцені «Жінки біля гробу Господнього». Отож, на багатофігурних плащаницях, у сцені Оплакування чи Покладення до гробу, крім св. Івана Богослова, Йосифа Ариматейського та Никодима зображають жінок мироносиць – Марію Алфеєву – матір апостола Якова молодшого і Йосифа, Марію Клеопову, Соломію Заведеєву – матір апостола Якова старшого й Івана Богослова, яка, згідно з апокрифом, була однією з повитух, які прийшли після народження Христа, Іванну Хузину (жінку Хузи домоуправителя Ірода, яка поховала голову св. Івана Хрестителя після його страти) та Сусанну – багату вдову. На плащаницях багатофігурні сцени поширюються від XV ст. На старших взірцях XIV cт., переважає символічний варіант оплакування Христового тіла ангельськими силами.

Найдавнішою збереженою українською плащаницею-воздухом є гаптована на малиновому шовку [9] пам’ятка XV ст. із церкви архангела Михаїла в Жиравці (тепер с. Жирівка) Пустомитівського р-ну на Львівщині з семифігурним зображенням Оплакування Христа (Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Крім Богородиці та св. Івана тут присутні чотири ангели з рипідами. За тілом Спаса зображено киворій з лампадою, що символізує напрестольний киворій у храмі. Таким чином сцена має також символічне євхаристійне значення. Подібну іконографію мають окремі балканські та російські плащаниці XV ст.

Наскільки нам відомо, інші збережені українські плащаниці походять уже з XVII ст., періоду, коли плащаниця, все більше входить у церковний вжиток як окрема тканина. Плащаниця має вигляд прямокутного, як правило, видовженого по горизонталі полотнища з шовку, оксамиту, полотна, рідше іншої тканини. У цьому часі можна спостерегти два основні типи іконографії українських плащаниць: 1) плащаниці однофігурні – лише з тілом Христа та написами, інколи орнаментами; 2) багатофігурні – зі сценою Покладення Христа до гробу чи, рідше, Оплакування Христа. Притому, як можна простежити за збереженими українськими творами XVII – XІХ ст. однофігурні плащаниці чисельно переважають.

Різними є також техніки виконання тогочасних плащаниць. Якщо у попередньому періоді плащаниці були гаптовані шовковими та металевими нитками, що засвідчують збережені пам’ятки візантійського, балканського, російського походження, то від XVII ст. поширюються плащаниці мальовані темперою на полотні чи шовку. В західноукраїнських храмах XVII—XVIII ст. у більшості були саме такі плащаниці. Наприкінці XVII ст. техніку темпери витісняє олійний живопис. Популярність таких плащаниць підтверджують пам’ятки, збережені по різних музейних та приватних збірках, а також матеріали церковних візитацій XVIII ст., де часто при описі храмових речей згадується «плащаниця на полотні мальована».

Друга група плащаниць це пам’ятки із гаптованим зображенням. Такого типу збережені плащаниці переважно з Центральної та Східної України. Найдавнішою датованою такою плащаницею є твір 1655 р. чернігівського єпископа Зосима Прокоповича, яку він подарував для Лаврської Успенської церкви в Києві. Тут тіло Христа вишито шовком швом «по формі». До такого типу пам’яток відноситься також плащаниця Євпраксії 1703 р. та плащаниця 1769 р. архимандрита Києво-Печерської лаври Зосими Валкевича. Гаптованою також є плащаниця 1756 р. з Святопокровської церкви у Нікополі з підписом фундатора Івана Гаркуші [10]. Крім того, відомі плащаниці у яких тіло Христа мальоване, а написи і орнаменти гаптовані.

Майже на всіх плащаницях уміщено напис тропаря Великої Суботи. На українських плащаницях XVII—ХІХ ст. найчастіше це тропар «БЛАГООБРАЗНИЙ ЙОСИФ СO ДРЕВА СНЕМ ПРЕЧИСТОЄ ТІЛО ТВОЄ ПЛАЩАНИЦЕЮ ЧИСТОЮ ОБВИВ І БЛАГОУХАНЬМИ ВО ГРОБІ НОВІ ЗАКРИВ ПОЛОЖИВ НО ТРИДНЕВЕН ВОСКРЕС ГОСПОДЬ ПОДАЯ МІРОВІ ВЕЛІЮ МИЛОСТЬ». Рідше трапляються слова молитви, яка співається на службі Великої суботи замість Херувимської пісні: „ДА УМОЛЧИТ ВСЯКАЯ ПЛОТЬ ЧЕЛОВІЧА, І ДА СТОІТ СО СТРАХОМ І ТРЕПЕТОМ, І НИЧТОЖЕ ЗЕМНОЕ ВО СОБІ ДА ПОМИШЛЯЄТ: ЦАР БО ЦАРСТВУЮЩИХ І ГОСПОДЬ ГОСПОДСТВУЮЩИХ ПРИХОДИТ ЗАКЛАТИСЯ І ДАТИСЯ ВО СНІДЬ ВІРНИМ. ПРЕДХОДЯТ ЖЕ СЕМУ ЧИНИ АНГЕЛСКІЇ СО ВСЯКИМ НАЧАЛОМ І ВЛАСТІЮ, МНОГООЧИТІЇ ХЕРУВИМИ І ШЕСТОКРИЛАТІЇ СЕРАФІМИ ЛИЦА ЗАКРИВАЮЩЕ І ВОПІЮЩЕ ПІСНЬ: АЛЛИЛУЯ, АЛЛИЛУЯ, АЛЛИЛУЯ”. На плащаницях, що походять із пізньовізантійського періоду, часто написані слова саме цієї молитви.

Як можна простежити, не регламентувалися кольори полотнища плащаниць. Зустрічаються світло-вохристі, зеленаві, світло-блакитні, малинові, рожевуваті, сині тканини. На західноукраїнських плащаницях XVII – XVIII ст. тлом часто є колір незагрунтованого полотна, на якому намальоване зображення. Тут також трапляються плащаниці мальовані на шовку локального кольору.

У збірці Національного музею у Львові зберігаються сім мальованих плащаниць кінця XVII–XVIII ст. із багатофігурною сценою Оплакування або Покладення Христа до гробу та одна невелика гаптована на оксамиті плащаниця початку XVIII ст. із сценою Покладення до гробу [11]. Окремі з них багатофігурні з додатковими сценами та панорамою Єрусалима і Голготи, інші більш лаконічніші.

На західноукраїнських однофігурних плащаницях від кінця XVII ст. зустрічаємо варіант зображення Христового тіла на білій (світлій) тканині. Ця іконографія була інспірована сценами Покладення до гробу, де тіло Христа зображувалося на світлій тканині – плащаниці. Від середини XVII ст. символізм все більше поступається місцем оповідності і відтворенню історичної події. Оповідність підкреслюють і знаряддя страстей, що з кін. XVII ст. все частіше уміщують на плащаницях. Проте, на відміну від друкованих антимінсів кінця XVII ст., де зображалася велика кількість страсних знарядь та атрибутів, на плащаницях обмежувалися терновим вінком, цвяхами, причому їх було три або чотири, залежно від конфесійної належності, інколи ще зображали кліщі і молоток. Від кін. XVII cт. інакше малюється пов’язка на стегнах Спаса. Вона стає коротшою, не має характерного для середньовічної іконографії драпування складок, хоча складки ще передаються графічно, а не тонально. Від XVIII ст. майстри почали тонально і колористично передавати ознаки мертвого тіла, чого раніше не практикувалося. Загалом на плащаницях візантійської традиції не акцентували рани на тілі Спаса, на відміну від тогочасного західноєвропейського Розп’яття Господнього. Як вдається простежити, спочатку сірувато-охристу карнацію мав лик Христа, потім – все тіло. У цей час посилилась графічність, тіло Христа підкреслювали темною лінією, з’явились темні вохристо-зеленаві тіні. Активніше акцентуються краплі крові та рани від цвяхів і пробитого ребра Спаса. Більша увага відводиться анатомічним деталям.

У другій пол. XVIII ст., а також у ХІХ ст., стають популярними плащаниці із зображенням Христового тіла, яке оплакують ангели. Ця іконографія зародилася у візантійському мистецтві, згодом поступово поступилася місцем сцені Оплакування з історичними персонажами. Хоча ідея залишилася та сама, проте її втілення на західноукраїнських плащаницях другої пол. XVIII ст. – ХІХ ст., було інспіроване бароковими прийомами і західноєвропейською іконографією. Ангели часто зображуються на взірець путті, напівоголеними. Інколи ангели зображені із запаленими свічками, що інспіровано поховальним обрядом. Інколи поряд з ангелами Христа оплакує Богородиця. За західноєвропейським взірцем Марія зображується в центрі за саркофагом. Сцена Оплакування Христа Богородицею та ангелами вміщена на плащаниці 1852 р. невідомого походження авторства Петра Хамчука (Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Богородиця тут зображена з мечем у грудях, що є ілюстрацією слів праведного Симеона: “Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець” (Лк. 2, 35). Така іконографія Богородиці відома на українських антимінсах кін. XVII–XVIII ст.

На відміну від великої групи плащаниць кін. XVII – першої пол. XVIII ст., що мають тлом тканину, на яку нанесене зображення, домінуюча більшість західноукраїнських плащаниць останньої чверті XVIII–ХІХ ст. виконані на суцільно заґрунтованому полотні на кольоровому тлі.

Відомо також кілька західноукраїнських однотипних плащаниць кінця ХІХ ст., ремісничого виконання, на яких на локальному темно-синьому тлі зображене тіло Христа з великою кількістю знарядь страстей (тростина, спис, драбина, рукавиця, молоток, кліщі, глек, три цвяхи, терновий вінок) і євангелисти з символами в медальйонах у кутах. Також у цей час в контексті повернення до візантійсько-українських традицій у церковному мистецтві на всій території України з’являються багатофігурні плащаниці зі сценою Покладення до гробу або Оплакування. Ці твори часто професійного виконання, у манері академізму чи модерну, намальовані олією на малиновому шовку або оксамиті. На них зображено історичні постаті Богородицю, св. Івана Богослова, Марію Магдалину, Соломію, Марію Клеопову, Никодима та Йосифа Ариматейського, інколи також ангелів. У центрі за Христовим тілом – однораменний хрест із терновим вінком. Відома такого типу гаптована багатофігурна плащаниця 1896–1897 рр. зі сценою Оплакування, виконана для Володимирівського собору у Києві О. Праховою за малюнком В. Васнєцова [12]. У церкві св. Онуфрія оо. Василіян у Львові зберігається плащаниця 1923 р. зі сценою Оплакування, виконана технікою аплікації, гаптування та розпису по атласі на зеленому оксамиті [13] та ін. Поряд із складними багатофігурними плащаницями на початку ХХ ст. бачимо традиційні однофігурні пам’ятки з текстом тропаря по периметру, намальовані на повністю заґрунтованому полотні. На сьогодні у храмах поширені плащаниці, які мають зображення Христового тіла намальоване олією на полотні і нашите на оксамит, переважно, вишневого кольору, а текст тропаря гаптований навколо металевими (золотими і срібними) нитками.

  1. Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – Нью Йорк-Рим, 1982. – С. 139.
  2. Такі плащаниці можна, зокрема, побачити в монастирському храмі Успіння Богородиці в Уневі, в Успенській церкві у Львові.
  3. Обряд служб страсного тижня формувався поступово протягом ХІ–ХІV ст. Існувало два варіанти обряду: Студійський та Єрусалимський, які дещо відрізнялися; Єрусалимський вважається старшим. Цей обряд з ХІІ ст. усталився на Афоні, згодом в Константинолі. На українських землях він поширився з XIV ст., можливо під впливом діяльності митрополита Кипріяна Цамблака. Раніше тут притримувалися Студійського обряду, запровадженого Теодозієм Печерським. Зокрема, див.:  Дроздова О. Иконография Оплакивания и Погребения Господа и Бога и Спаса нашего Иисуса Христа в лицевом шитье // Убрус. Церковное шитье. История и современность. – Санкт-Петербург, 2004. – Вып. 2. – С. 20.
  4. Голубинский В. История Русской Церкви. – Москва, 1881. – Т. 1. – С. 918.
  5. о. Катрій Ю. Пізнай свій обряд… – С. 136.
  6. о. Дольницький І. Типік церкви руско-католической. – Львів, 1899. – С. 444-445.
  7. о. Ю. Катрій. Пізнай свій обряд... – С. 131.
  8. Там само. – С. 5.
  9. На теперішній шовк зображення було перенесено у ХІХ ст. Ймовірно, плащаниця первісно була більшою і мала текст тропаря.
  10. Кара-Васильєва Т. Українська плащаниця: історія, іконографія і символіка // Київська церква. – Київ-Львів: Вид. оо. Василіян, 2001. – № 2-3. – С. 193-198.
  11. Детальніше про ці пам’ятки див.: Косів Р. “επιτ?φιος trenos”: українські багатофігурні воздухи та плащаниці XVІІ–XVIII ст. у збірці Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького // Апологет. Богословський збірник Львівської Духовної академії. – Львів, 2009. – С. 122-129; Косів Р. Іконографія мальованих плащаниць зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького // Літопис Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. – Львів, 2008. – № 6. – С. 157-169.
  12. Репродукована: Кара-Васильєва Т. Українська плащаниця: історія, іконографія і символіка... (іл. на кольоровій вклейці).
  13. Про неї див.: Косів Р. Плащаниця 1923 р. з церкви Святого Онуфрія у Львові // Монастир Святого Онуфрія у Львові. Сьомі наукові Драганівські читання. – Львів, 2007. – С. 214-219.