«Жовківський іконостас» Івана Рутковича

4 лютого 2010, 14:27 | Українські іконописці і малярські осередки | 0 |   | Код для блогу |  | 

Роман ЗІЛІНКО,
старший науковий працівник Відділу давнього українського мистецтва Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького

Українське мистецтво XVII ст. – винятковий феномен світової культури і зокрема культури Центрально-Східної Європи. Період, в який воно творилося, ознаменований яскравими постатями, явищами та історичними подіями, що, зрештою, знайшло свій відбиток у становленні історичної свідомості українського народу й формуванні модерної української нації.

Цій епосі передувало декілька визначальних подій. Зокрема, стан певної стагнації богословської та інтелектуальної думки, що мав місце у XVI ст., призвів до відчуття потреби реформ, які розпочались наприкінці століття і наслідком яких до певної міри стала Берестейська Унія 1596 р. Злучення з Римом активізувало богословські дискусії, пов’язані із поділом донедавна однієї Київської Церкви на Унійну та Православну. Тим дискусіям сприяв розвиток книгодрукування, зокрема у 1581 р. церковнослов’янською мовою видали першу слов’янську Біблію – Острозьку, а також низку полемічних творів.

Усе це створювало сприятливий ґрунт для активізації суспільства, що призвело до відродження української культури на початку XVIІ ст. Тоді ж в українському мистецтві відбулися відчутні зміни. Поступово, від кінця XVI – поч. XVII ст., витісняючи візантійську традицію, утверджуються все потужніші європейські впливи. Таким чином, починаючи зі Львова, потім Волині, а далі Києва, твориться нове українське мистецтво, в основі якого переплелись дві традиції — східна та західна. Вінцем цих змін наприкінці XVII – на початку XVIII ст., стало таке явище, як «Українське бароко».

На Західній Україні до найяскравіших представників тієї епохи належить Іван Руткович, а найзнаковішим його твором вважається іконостас церкви Різдва Христового м. Жовкви, так званий Жовківський іконостас.

На жаль, ми володіємо достатньо скупою інформацією про життя та творчість Івана Рутковича, однак навіть ці відомості дозволяють побачити яскраву творчу особистість майстра. Невідомим залишається час та місце народження Івана Рутковича. Однак, якщо взяти до уваги, що перші згадки про Рутковича як про самостійного майстра відносяться до 1680 р., то можна припустити, що він народився приблизно у 1650-х рр. Щодо місця народження і перших років життя, то тут також можна висловлювати гіпотези. На найбільш ранніх відомих своїх творах автор підписався як маляр білокаменецький, тобто з Білого Каменя, містечка, що розташоване недалеко від Золочева. Це дало підставу деяким науковцям стверджувати про походження майстра саме з цієї місцевості.

Достовірніші відомості маємо про працю й навчання майстра в маляра Романа Могильницького в Кам’янці Струмиловій (тепер – м. Кам’янка-Бузька). Та навіть за наявності документів неможливо встановити, в яких роках проходило це навчання. Припускаємо, що йдеться про 1670-ті рр. Відомо, що Руткович одружився із служницею Романа Могильницького – Євою, котра була значно старшою за молодого маляра і вже двічі вдовою. Зрештою згодом цей нерівний шлюб, який окрім того відбувся із порушеннями церковних правил, було визнано недійсним. Відомо також про сина майстра – Михайла Рутковича, також маляра, ім’я якого згадується в період від 1724 до 1756 років.

Перші згадки про Івана Рутковича як про самостійного майстра датуються 1680-тим роком. Це підписи на пределлах іконостасу у Волиці Деревлянській, що знаходиться неподалік від Буська. Над цим іконостасом Руткович працював близько двох років (центральна ікона іконостасу «Моління» датована 1682 роком). До цього періоду творчості Івана Рутковича належать також ікона «Моління» 1680 року з іконостасу у Волі Висоцькій (доповнення до давнішого триярусного іконостасу невідомого майстра, датованого 1655 р.), та ікони «Моління з портретами фундаторів» з Потелича 1682 р.

Усі ці твори раннього періоду творчості Івана Рутковича свідчать про значний ріст його таланту від перших датованих творів майстра – пределл Волицького іконостасу і ікони «Моління» з Волі Висоцької до ікон датованих 1682-1683 роками, наприклад ікона «Моління» з тієї ж Волиці Деревлянської та відома лише за світлиною ікона “Різдва Богородиці” 1683 р. з Вижлова.

Після цього раннього періоду, що тривав від 1680 до 1683 року і є засвідчений декількома згаданими пам’ятками, настає певна прогалина у наших відомостях про жовківського майстра аж до 1688 року. Фактично 1688-им роком датовано апостольський ряд іконостасу у Волі Висоцькій, до якого іконописець у 1680 році намалював ікону «Моління». Наступного, 1689 року для цього ансамблю Іван Руткович виконав дияконські двері із зображенням архангела Михаїла та ікону «Богородиці Втілення»; ймовірно, з того ж часу походять і картуші із зображеннями пророків та Розп’яття з пристоячими. У період праці над доповненнями до іконостасу у Волі Висоцькій Іван Руткович постає вже як сформований художник-іконописець.

Тим самим часом, тобто 1689 роком, датуються і два інші іконостаси: із Марошанки (присілок Волиці Деревлянської) та з церкви св. Параскеви в с. Крехів. У іконах цього іконостасу великою мірою відчувається вплив Івана Рутковича, проте вони значно поступаються майстерністю в порівнянні із іншими відомими творами цього маляра. Тому їх прийнято вважати працями майстерні Рутковича, яка очевидно вже діяла на кінець 1680-тих років.

Наступний період творчості — від 1689 аж до 1697 року — знову оповитий певною таємницею. З архівних документів відомо, що Іван Руткович у 1694 році працював у Львові в монастирі Боніфратрів. Крім цього, збереглася підписана майстром і датована 1693 роком ікона св. Димитрія із однойменної церкви с. Збоїська (передмістя Львова). Ці дані вказують на активність Івана Рутковича поза Жовквою, зокрема у Львові та в Уневі. Наступні дві пам’ятки підтверджують таку думку. Зокрема в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького зберігається ікона «Богородиці Одигітрії», ймовірно, авторства Івана Рутковича, яка походить із Святоуспенської Унівської Лаври і датується 1696 роком. 1697 роком датована ікона «Христа Вседержителя» із сусіднього із Уневом с. Солова. Також із розташованого неподалік Унева – с. Митулина походить останній відомий датований твір Івана Рутковича – «Богородиця Одигітрія» 1700 року.

Загалом, аналізуючи виконані Іваном Рутковичем замовлення, простежуються певні зв’язки художника із монастирським середовищем. Перший відомий твір Рутковича – іконостас до монастирської церкви у Волиці Деревлянській, доповнення до іконостасу церкви у Волі Висоцькій, яка обслуговувалась монахами жовківського монастиря, ікона «Богородиці Одигітрії» для Святоуспенського Унівського монастиря та, зрештою, іконостас до церкви Різдва Христового в Жовкві, де також розміщувався з 1682 року василіанський монастир. Можливо, причиною цього є згадане походження майстра, в родині якого були єромонахи.

Одночасно майстер працював і для королівської резиденції, яка за часів владарювання Яна ІІІ Собєського містилася у Жовкві в королівському замку-палаці. Працюючи в замку (безпосередньо ім’я Івана Рутковича згадується в рахунках королівської канцелярії при реставраційних роботах, копіюванні картин, золоченні та інших оздоблювальних роботах), він мав можливість користати із багатющої колекції живопису короля і вчитися на полотнах європейських художників. Та, на жаль, ця сторінка творчості майстра залишається нам фактично незнаною, оскільки не відомо жодного твору світського характеру, який би можна було пов’язати з Рутковичем.

Жовківський іконостас РутковичаЖовківський іконостас Івана Рутковича – останній відомий сьогодні великий твір майстра. Ансамбль було створено для жовківської церкви Різдва Христового. Як свідчать вкладні написи на трьох іконах іконостасу (орнаментальна пределла до намісної ікони Богоявлення та сама ікона Богоявлення, ікона Тайної Вечері), іконостас був створений у 1697-1699 рр. Ці ж вкладні тексти засвідчують, що фундаторами виступили братчики жовківського цеху шевців. Однак видається, що пам’ятка такого рангу була виконана не лише за підтримки одного міського цеху. Як правило, подібні ініціативи вимагали великих матеріальних та інтелектуальних ресурсів. Тому вірогідним є, що до постання цього твору була долучена ціла руська громада міста, а можливо, і меценат — родина Собєських, які на той час володіли Жовквою.

Іконостас зберігався у Жовкві до початку ХІХ ст. Згодом його за нез’ясованих обставин передали до сусіднього села Нова Скварява. Ймовірно, пам’ятка могла бути передана із Жовкви перед 1833 роком, тобто до того, як в Жовкві виникла велика пожежа, що, зокрема, понищила міську церкву. За іншою версією, жовківський іконостас потрапив до Нової Скваряви після згаданої пожежі, що би пояснювало втрату частини ікон та декоративних різьб ансамблю. У Новій Скваряві він був зібраний зі значними порушеннями первісної конструкції. З часу перебування іконостасу у Новій Скваряві збереглись світлини та рисунки Ярослава Константиновича – відомого дослідника українських іконостасів, котрий першим звернув увагу на цю пам’ятку ще у 1920-х рр. Опираючись на ці відомості, можна стверджувати, що вже тоді в іконостасі були відсутні деякі фрагменти декоративного різьблення та частина ікон, а на їх місці перебували інші ікони різного часу виконання.

До Національного музею у Львові стараннями дирекції музею іконостас потрапив у 1937 р. Одразу після його надходження розпочались реставраційні роботи над пам’яткою. Над його реставрацією, згідно зі скупими документальними відомостями, у 1937-1940-х рр. працювали Л. Паращук, Я. Марксен та Г. Онишко. Щоправда, нефахова реставрація мала місце ще під час його перебування у Новій Скваряві, під час якої було завдано незворотніх пошкоджень творові, зокрема, помітні сліди втручань як у живописі, так і на різьбі іконостаса.

Окремі ікони та фрагменти декоративної різьби ансамблю були презентовані на музейній експозиції вже у 1942-43 рр. У 1955 році деякі ікони іконостаса були вперше опубліковані в каталозі-путівнику по експозиції музею (збудованій у 1953 р.). Серед перших дослідників жовківського іконостаса, який розглядався в контексті творчості Івана Рутковича, були Михайло Драган та Микола Батіг. Проте найповніше опрацювала спадщину Рутковича і, зокрема, жовківський іконостас Віра Свєнціцька. Наслідком її праці стала монографія «Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст.», видана у 1966 р. У цій праці вперше було запропоновану графічну реконструкцію жовківського іконостаса, автором якої був Петро Лінинський.

Іконостас, попри багатство кольору, різьби та позолоти, розбудованість сюжетів, об’єднаних у тематичні цикли, вражав ще й своїми розмірами — 10,85х11,87 м. Складався він із семи рядів: намісний ряд із дияконськими і Царськими вратами, додатковий ряд із композиціями євангельського змісту, ряд неділь П’ятидесятниці, празниковий ряд, ряд Моління, ряд пророків. Увінчувало іконостас «Розп’яття з пристоячими», що розташовувалось над картушем зі сценою зняття з хреста, а обабіч самого хреста із постаттю Розп’ятого по три із кожного боку вертикально розташовувались сцени Страстей Господніх.

У Жовківській пам’ятці відобразилися чи не всі новації, які було впроваджено до українських іконостасів у XVII ст. Зокрема, йдеться про розміщений над намісним ряд додаткових ікон зі сценами Старого й Нового Завіту, які немовби становлять тематичне продовженням ікон намісного ряду. Крім того, Іван Руткович, який активно використовував ряд неділь П’ятидесятниці (що чи не вперше з’являється в іконостасі церкви св. Миколая в Кам’янці-Бузькій), у Жовківському ансамблі додав до традиційних шести сцен неділь ще дві – “Явління Христа Марії Магдалині” й “Дорогу в Емаус”, чим свідомо підсилив значення цього ряду як воскресного. Також, слідом за львівськими майстрами поч. XVII ст., І. Руткович використав тему Страстей Господніх, що досить рідко з’являлася в іконостасах, але подав її на завершення іконостаса, в композиції Розп’яття з пристоячими, в легких, ажурних картушах обабіч хреста. Та одним з найцікавіших нововведень І. Рутковича є впровадження до апостольського ряду, крім зображення імператора Костянтина, постаті князя Володимира Великого, що сприймається як дослівне трактування його рівноапостольності. До речі, це чи не перше зображення Володимира Великого в галицькому іконописі.

У 2008-2009 рр. під керівництвом реставратора вищої категорії, заслуженого працівника культури Володимира Мокрія у Науково-дослідному реставраційному відділі Національного музею у Львові імені А. Шептицького в рамках приготувань до виставки жовківського іконостаса була проведена складна комплексна реставрація усіх ікон іконостаса та деяких фрагментів декоративного різьблення. Складність реставрації у першу чергу полягала у тому, що втручання в живопис неодноразово мало місце ще у ХІХ ст. На іконах та на різьбах іконостаса помітні численні механічні пошкодження. А на окремих пам’ятках — варства живопису, і що найприкріше — здебільшого на ликах, була знята навіть до авторського рисунку.

Та попри складнощі проведена реставрація іконостаса представляє глядачеві багатство кольорової гамми творів, що відкрите з-під кіптяви, численних нашарувань пізнішого часу, лаків та оліфи. У жовківському ансамблі Іван Руткович в усій повноті постає одночасно як майстер пейзажу та колорист, що особливо проявляється у малих композиціях додаткового ряду, ряду неділь П’ятидесятниці та на празничках. Для огляду відкрились характерні для жовківського майстра найсміливіші поєднання кольорів, що він використовував, зокрема, на шатах – блакитного із помаранчевим та рожевим, синього із багряним, червоного із фіолетовим. А окремі ікони з апостольського та пророчого рядів відкривають Рутковича як відмінного портретиста. Особливо яскраві типажі пророків Єремії, Аарона, євангелистів Івана і Матея та Івана Предтечі з ікони Моління.

На експозиції, окрім пам’яток, що походять із іконостаса, представлена реконструкція жовківського ансамблю, наближена до половини від його оригінального розміру. Вона виконана О. Бриндіковим за рисунком П. Лінинського. Ця візуальна реконструкція дає можливість вперше за майже 200 років побачити пам’ятку в цілості, у такому вигляді, який вона мала, коли перебувала у жовківській церкві Різдва Христового.

Сьогодні, особливо після проведеної реставрації, іконостас церкви Різдва Христового з Жовкви постає центральною пам’яткою не лише у творчості Івана Рутковича, але й в усій спадщині жовківського малярського осередку і разом із іншими нечисленними знаковими пам’ятками своєї епохи залишається чудовим прикладом розквіту українського мистецтва у XVII – на початку XVIII ст.

Система Orphus
Рейтинг
0
0