Різдво Христове в українській іконі

5 січня 2012, 13:41 | Різдво Христове | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Марта ГЕЛИТОВИЧ-ФЕДАК

Празник Різдва Христового належить до найбільших і найвеличніших для усього християнського світу, адже прихід Сина Божого знаменує початок Його відкупительної місії. Від моменту воплочення розпочинається не лише новий відлік часу, але й нова сотеріологічна ера в історії людства. Згідно з богословським вченням Церкви, втілення Другої Особи Пресвятої Трійці є містичним таїнством, коли Бог злучається з людською природою і бере від неї все, окрім гріха. Багато Отців Церкви та богословів зверталися до теми воплочення, зокрема, св. Іриней Ліонський стверджує: «Син Божий став Сином людським, щоб син людський став сином Божим», – у цьому відкривається вся глибинна суть Різдвяного таїнства.

Святкування Різдва започатковане ще у перших століттях християнства, зокрема, першою почала святкувати Західна Церква, а невдовзі це перейняла й Східна гілка християнства. Офіційно празник було запроваджено до церковного календаря рішенням ІІІ Вселенського Собору в Ефесі 431 р.

Тема Різдва знайшла широке застосування як у Літургійному, так і обрядовому житті нашої Церкви, тому велика кількість звичаїв та народних традицій пов’язана саме із цим святом. Яскравим віддзеркаленням цієї тематики є й іконописна традиція, яка у свій спосіб розкриває містерію празника через глибоке богословсько-символічне наповнення.

Українська ікона – своєрідна, вона служить яскравим виразником не лише духовності, але й багатої культури. Іконографія Різдва Господнього розвинулася в Україні під впливом Візантійської традиції відразу після прийняття християнства. До найраніших зразків цієї тематики належить мініатюра Трірського Псалтиря (1078-1087 рр.), Київського (1397 р.) та стінопис Кирилівської церкви в Києві, що датується XII ст. Щодо станкового малярства, то вперше ця сцена зустрічається у клеймі ікони «Воздвиження Чесного Хреста» зі Здвиження, початку XV ст. Однак самостійних композицій цієї тематики, які б походили з домонгольської доби, не збереглося.

Основними джерелами для іконографії Різдва Христового слугували не тільки традиційні Євангельські тексти від Матея та Луки, але й апокрифічні, зокрема, протоєвангеліє Якова, євангеліє Псевдо-Матея та інші.

«Різдво Христове», середини XVI ст. з с. ТрушевичіОднією з найбільш відомих та показових ікон на цю тему є «Різдво Христове», середини XVI ст. з с. Трушевичі (Старосамбірський р-н, Львівщина). В українській іконописній традиції пам’ятка є унікальним прикладом зображення Різдва в оточенні клейм із сценами життя Марії, де у середнику відтворено традиційну візантійську іконографічну схему. Характер твору – піднесено-урочистиий, позначений містичним символізмом та глибокою духовністю, що було властиво найдавнішим зразкам цієї тематики.

Основне дійство розгортається на тлі скелястої гори як символу Христа і як знак Богородиці. Про першочергову роль Марії на іконі підкреслено також клеймами із її життя, які читаємо справа на ліво: 1. «Благовіщення»; 2. «Собор Богородиці»; 3. «Стрітення»; 4. «Обрізання Господнє». 5. «Вознесення»; 6. «Втеча в Єгипет»; 7. «Різдво Богородиці»; 8. «Введення у храм». 9. «Успіня Богородиці». 10. «Покров».

Майстер використовує принцип різномасштабності, тому Богородиця зображена суттєво більшою у співвідношенні до інших персонажів. Вона як мати Христа-Царя урочисто лежить на яскраво-червоному килимі, зав’язаному на кінцях вузлом, як і три зірки на мафорію Богородиці – це символ  непорочності. Її материнський лик перейнято задумою, Марія лежить відверненою від Христа, усвідомлюючи місію Єдинородного Божого Сина. Цікавим іконографічним моментом є жест Богородиці, коли вона прикриває рукою уста – як збереження таємниці незбагненного для людського розуму таїнства Різдва Божого Сина.  

Образ новонародженого Спасителя передано особливо зворушливо – Він лежить, сповитий не так як пеленали дитину, а як обмотували померлих у погребельний саван; також Його ложе – не є ложем дитини, а нагадує гробницю. Таким образним способом відкривається суть приходу Христа у світ – Бог стає людиною, щоб померти і через смерть дарувати життя. Характерним на іконі є символізм темної печери, на тлі якої зображений Христос. Печера є уособленням світу, в який прийшов Христос, щоб стати світлом для людства, яке чекає спасіння. Над малим Спасом традиційно зображено вола та осла, про яких згадано у пророцтвах Ісаї. Вони також можуть бути ототожненням з ізраїльським та поганським народами. Збоку наближаються до Христа троє волхвів, котрі також символізують народи, що мандрують до Євангельського світла.

У нижньому лівому куті композиції бачимо сцену купелі Христа, яка взята з апокрифічних оповідей про двох жінок – Соломію і Маю. Водночас, ця сцена сповнена побутового характеру, коли одна жінка тримає Христа, а інша підгодовує воду для купелі новонародженого. Купіль також свідчить про правдиве народження Христа у людському тілі.

Праворуч зображена монументальна постать зажуреного Йосифа, якого спокушає диявол у вигляді пастуха і будить сумніви щодо батьківства дитини. Водночас Йосиф є уособленням людства, котре також сумнівається у божественності Христа.

ікони «Різдва Христового», кінця XVI ст. з Лопушанка ХоминоїУ верхньому полі іконного щита, над горою, зображено ангелів, які сповіщають пастухів про народження Спасителя. По центру в сигменті неба три промені, що нагадують різдвяну зірку, а також є символом присутності Пресвятої Трійці у цій епохальній події.

Подібну композиційну схему наслідує майстер ікони «Різдва Христового», кінця XVI ст. з Лопушанка Хоминої, одначе, візантійська програма твору представлена у спрощеній редакції. Привертають увагу особливості іконографії, наділеної яскравими народними рисами з тяжінням до реалістичного трактування пейзажу. Схематичне зображення скелястих гір замінено на пологі гори, що нагадують українські Карпати із невеличкими деревами на схилах. Ще одним етнографічним елементом є декор, особливо на одежах персонажів, у якому пізнаються елементи національної вишивки.

«Собор Богородиці» середини XVI ст. з БусовиськоНаступний етап творення іконографічної схеми Різдва демонструє ікона «Собор Богородиці» середини XVI ст. з Бусовисько. Композицію  побудовано у типі – «Поклін волхвів», але про те, що ікона відображає саме Собор Богородиці свідчить підпис на ній. Тема Собору тісно пов’язана з Різдвом, а її ідейним змістом є возвеличення Богоматері.

Бачимо величаво-монументальну постать Богородиця на троні з малим Христом, котрого прийшли вітати три царі. Момент цілування ніжки Христа одним із волхвів  несе відгомін західної традиції, яка вже у тому часі починає активно утверджуватися в українському мистецтві. Варто зауважити, що цей момент зображено також у фресках Лаврівського монастиря, які датуються серединою XVI ст. Водночас, майстер показує різночасовість подій – приїзд і від’їзд царів на передньому плані. Ліворуч зображено одиноку постать зажуреного Йосифа.

ікона «Поклін волхвів» з Хломчі ІІ половини XVII ст.

Нові іконографічні зміни представляє ікона «Поклін волхвів» з Хломчі ІІ половини XVII ст. Виразні риси реалізму витісняють традиційну візантійську композицію і тим самим позбавляють її богословських тонкощів у трактування сцен. Дійство відбувається вже не на тлі гори, а дерев’яної стаєнки, взірцем якої послужили латинські зразки. Іконописець зобразив лише головних персонажів – Богородицю, яка сидить на троні з малим Христом, Йосифа, який вітає прибулих волхвів, здіймаючи над своєю головою шапку, та волхвів у лицарських обладунках, що припадають до Христа з дарами. Таку ж подібну лаконічну сцену представлено в іконі XVIII ст. з Волині.

ікона XVIII с. з Волині

«Поклін пастухів» із БойківщиниЩе один популярний епізод, який починаючи з початку XVII ст. виступає окремим іконографічним сюжетом, демонструє храмова ікона «Поклін пастухів» із Бойківщини. Композиція поділяється на два плани: на передньому плані при яслах з новонародженим сидить Марія, поряд Йосиф і пастухи, що прийшли із полонин вітати Христа. На задньому плані, у глибині пейзажу – сцена знищення немовлят, а вгорі вже традиційно почали зображати ангелів у сегменті неба, котрі тримають стрічку із написом «Слава вовишніх Богу».

 ікона XVII ст. авторства Йова КонзелевичаПрикладом такої іконографії служить також ікона XVII ст. авторства Йова Конзелевича, що походить із добре відомого у літературі Богородчанського іконостаса.

У кін. XVII- поч. XVIII ст. визрівають також композиції більш наративного характеру, де окрім центральної сцени, показано різночасові моменти із життя Христа, зокрема, таке зустрічаємо на іконі «Різдво і дитинство Христа» з Торок кінця XVII - початку XVIIст. Такі іконографічні типи були зацікавленням в основному народних майстрів, котрі відображали не лише елементи біблійних оповідей, але й часто наповнювали композиції елементами які перегукуються з реаліями тогочасного життя.

ікона «Різдво і дитинство Христа» з Торок кінця XVII - початку XVIIст.

Тематика Різдва Христового знайшла широке застосування у мистецькій культурі нашого краю. Як у церковно-обрядовому, так і в іконографічному аспектах вона у свій спосіб розкриває кожному християнинові глибоке і радісне таїнство приходу у світ Божого Сина.

Система Orphus
Рейтинг
0
1