Ікона Богоявлення, Епіфанії, Хрещення Ісуса Христа в Йордані

18 січня 2018, 09:33 | Богоявлення | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Підготувала Ніна Поліщук

Епіграф до свята та ікони зі слів Прокла Константинопольського:

«Христос прийшов на землю і дає нам через хрещення Боже синівство»

Подія першого привселюдного об’явлення Ісуса Христа світу вказує не тільки на історичну подію в християнській історії спасіння, але й містить в собі потужну круговерть символів і алюзій, що можуть допомогти увійти в глибоке молитовне споглядання не тільки «магістру з богослов’я», але й неофіту, людині, яка щойно об’являє для себе Євангеліє як справді Благу Вість.

Розгалужена і поширена іконографія Благовіщення зумовлена статусом цього свята як одного з головних Господських празників літургійного року. Також Хрещення на Йордані належить до так званих «Троїчних свят», коли людям було об’явлено дію Пресвятої Трійці, серед них - Зішестя Святого Духа та Преображення. Втім, варто зауважити, що образ Пресвятої Трійці в таких іконах є промислительним, а не прямим. Адже з трьох осіб видимим для людей був тільки Ісус Христос, Дух являвся у вигляді голуба чи вогню, що були лиш видимими для людського ока символами, а Бога-Отця взагалі «ніхто ніколи не бачив» (1 Ів 4:12), про що неодноразово наголошено також у Старому Завіті.

Хрещення Ванівка 16 ст.

Отже, основними постатями та елементами, що творять композиційний центр ікони Богоявлення є:

  • Ісус Христос та пророк Іван Предтеча;
  • води Йордану (можуть також бути присутніми алегоричні постаті Йордану та Червоного моря, риби-вірні, камінь-підніжок та водночас попирання сатани – перемога зміїв з голови Каїна п’ятою «народженого від жінки» (апокриф «Про народження Каїна»));
  • відкритий сегмент неба та образи Святого Духа (голуб, промені-Трійця) й Голоса з неба (проміння, Божа десниця, Бог-Отець, Ветхий Деньми);
  • ангели, що прислуговують при таїнстві, є свідками і водночас тими, що дивуються божественному кенозису.

Богословське насичення образу

Іконою Божого кенозису, умалення, прийняття людської природи задля повноти відкуплення людства від первородного гріха, прийнято вважати Розп’яття, адже саме в цій події земного життя Ісуса Христа кенозис сягнув свого апогею. Проте ікона Богоявлення є однією з перших, що відкрито вказує на Боже умалення, а найпершою про це сповіщає ікона Різдва Ісуса Христа. Проте ця подія не була такою публічною, як Богоявлення, де приголомшений пророк Іван Предтеча під послухом хрестив Христа як недостойний для звершення такого таїнства над Сином Божим. Зрештою, за часів раннього християнства Різдво Ісуса Христа та Хрещення святкували разом. На тісний зв’язок із Різдвом вказує стихира передпразденства Богоявлення:

Світлий був празник,
Славніший же нинішній день.
Тоді мудреці поклонилися Спасові,
А тепер слуга охрестив Владику;
Там пастирі, бувши на сторожі,
Побачили Його і чудувалися,
А тут голос Отця
Звістив єдинородного Сина.

Своєрідним відгомоном цієї ранньохристиянської традиції в українській іконографії є диптих ікони Богоявлення та Різдва, з с. Дальова, ХVІ ст. ФОТО Зрозуміло, що в той час ці свята були окремими в літургійному році, тому, швидше за все, іконописець керувався богословським зв’язком обох подій, де Богоявлення є літургійним та історичним продовженням Різдва як друге народження Ісуса для людей задля їхнього очищення.

За словами Іванчо Іштвана, «Різдво та його ікона звертає увагу на історію спасіння, тобто на тайну, що розкривається у часі. Натомість ікона Богоявлення – радше споглядання цієї тайни у її вічному початку. Тому вона є «богослов’ям». Коли Христос «здійснює всяку правду» (Мт. 3, 15), тобто виявляє, як Ебед Ягве, що приймає дорогу впокорення і поменшання, месіанське помазання від Отця, відбувається перше об’явлення перед людьми Пресвятої Тройці, звертаючи увагу на вічний Божий план спасіння».

Щодо назви свята

Думаю, ви вже зауважили, що свято Богоявлення має декілька різних назв, і зрозуміло, що Отці Церкви не оминули нагоди подискутувати на цю тему. Отже, далі коротко про це, а потім повернемося до іконографічних особливостей.

Відтак, є кілька назв цього свята, що вказують на його богословські смисли:

  • Хрещення Ісуса в Йордані – історична подія
  • Богоявлення:
  1.  
    1. Епіфанія – об’ява Господа Нашого Ісуса Христа світові;
    2. Теофанія – об’явлення Його Божої сутності.

Йоан Золотоустий писав так з цього приводу: «Цьому дню даємо назву Епіфанія, бо спасенна ласка Господа проявилася перед кожною людиною. Отож, чому не день народження, а день, коли держав хрещення, називаємо Богоявленням? Бо Його поява перед кожною людиною відбулася не під час народження, а під час хрещення. До того Його знало небагато людей».

  • «Свято Світел» за Григорієм Богословом: «Сьогоднішній святий день, день світла, яке почитаємо, і святкування якого удостоїлися, джерелом якого є Христос, це хрещення істинного світла, яке просвітлює кожну людину, що приходить у цей світ (Йо.:1,9), довершує моє очищення, зміцнює мене світлом».

Свято Світел просвіщає тих, що були в тіні смерті – Мт. 4, 16; Іс. – 9,1; бо «Світла від Світла, Бога істинного від Бога істинного»; бо «коли Ісус зійшов до води, вогонь загорівся в Йордані»; бо «тієї ж миті все місце осяяло могутнє світло»; бо сам Господь є нетварним Світлом світу цього, природа якого перемінює все. До речі, в перших століттях християнства новохрещених називали «просвіщеними».

Образи в іконі

Ісус Христос

Кондак Богоявлення:

Явився єси десь вселенній
І світло Твоє, Господи,
Знаменувалося на нас,
Що зі зрозумінням оспівуємо Тебе:
Прийшов єси і явився єси –
Світло неприступне.

Христос повністю у воді, яка його не поглинає, але ніби розступається, хоч на одних з перших зображень Ісуса можна було побачити зануреним у води по пояс, або навіть по шию. Натомість такою «неприступністю» можна підкреслити парадокс очищення безгрішного і виключність освячення святого, коли уся сотворена природа змінює свої звичні уклад і суть. Також постать Христа закомпонована зазвичай в руслі ріки таким чином, що лінії берегів і самої ріки утворюють домовину для того, хто через хрещення показує шлях оновлення: смерть у гріхах і нове життя у святості та єдності з Богом. Цей образ є алюзією, чи радше – передчуттям зішестя в Ад і покликанням до життя вічного у Воскресінні (за Йоаном Золотоустим та Кирилом Олександрійським), життя, а не очікування. Христос водночас ніби йде по воді, що може спонукати до медитації різних уривків Євангелія, як то: покликання Андрія та Петра з води, неймовірний улов риби, хода Петра по воді до Христа крізь бурю тощо. Христос у воді – у земному і понад земне водночас, він однаково у людині і в Бозі.

Хрещення. Ікона кін. XVI ст., Вішаниця

Інколи Христос може стояти на камені, що символізує царський підніжок, або апокрифічну оповідь про зміїв Каїна, що жалили Єву і за зникнення яких Адам уклав «довгову розписку» з дияволом. Христос як Новий Адам приходить і розриває будь-які угоди з нечистим, перемагаючи змія, визволяючи прабатьків Адама і Єву разом із потомством. Втім, на обраних зразках ікон з Києвського Псалтиря (мініатюри) та ікони з Вільшаниці каменя немає, натомість на останньому зразку біля ніг Христа можна зауважити контури риб – це символ вірних, що прийняли хрещення. Саме ж слово «риба» ("Іchthys" – транслітерація з греки) грецькою слугувало для перших християн таємним кодом-позначкою імені Господнього в абревіатурі, яку перекладали: «Ісус Христос Божий Син Спаситель».

Традиційно Христос має хрещатий німб із підписом з грецької «Сущий» або «Той, хто є». Ім’я Бога стало відомо вперше Мойсеєві, про що написано в Книзі Виходу 3,13-15: «…Прийду ж оце я до синів Ізраїля і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а вони запитають мене: Як йому на ім’я? – то що мені їм відповісти?» І промовив Бог до Мойсея: «Я той, хто є… Таке моє ім’я навіки, і таке моє найменування з роду в рід». На мініатюрі з Київського Псалтиря таких позначок чомусь не видно.

Відкритий сегмент неба та голуб

Мт. 3, 17: «Це Син мій любий, що його я вподобав», - цей голос пролунав під час хрещення. Подібне почують і апостоли під час Преображення (Мт. 17,5): «Це Син мій улюблений, що я його вподобав: його слухайте». Голос з неба в іконі може передавати Божа десниця (Manus Dei) – візуальна інтерпретація голосу Бога і його дії в світі.

Образ голуба - Мт 3, 15: «І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього». Голуб зустрічається в Старому Завіті як провісник примирення з Богом, обітованої землі, виконання обітниць про спасіння роду людського, адже саме голуб приносить Ною гілку живого оливкового дерева після Великого Потопу (Бут. 8, 11). Іванчо Іштван каже, що в образі голуба можна відчитати «порух Отця, що звертається до Сина і проявляє себе в Ньому».

Відкритий сегмент неба зазвичай поданий у півколі. Якщо коло – це символ досконалості, то півколо – це та частина досконалого небесного богоустрою, яка може бути об’явлена людям на землі, бо повноту ми пізнаємо тільки після смерті. Тут синій колір сегменту позначає нематеріальність, чистоту, божественність.

Три промені, що сходять на Ісуса – символ Триєдиного Бога. Щоправда, у нашому випадку цей символ можна побачити в мініатюрі Київського Псалтиря, натомість на іконі з Вільшаниці видно напівсферу-напівмандорлу Ветхого Деньми на троні. Його божественна енергія ніби поєднується із хресною купіллю Христа гострим кутом, таким чином вказуючи на їхню єдність і «одність». Промені йдуть вертикально, поєднуючи небо і землю, вказуючи на вічну містерію Трійці, що являє спасіння.

Пророк Іван Предтеча

Йо. 1,4 – 13: «У ньому було життя, життя було – світло людей. І світло світило у темряві, і не пройняла його темрява. Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Йоан. Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло. Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у світ. Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його – тим дано право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лиши – від Бога народилися».

Сама постава Івана зігнута, із поглядом в небо або на Христа – вказує на те, що на Йордані відбувається не хрещення від Івана персонально, але від Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа (Йо. 1, 33; Лк. 3, 16; Мт. 3, 11), на це ж вказує часто потрійний промінь світла, що сходить з відкритого сегменту неба. Пустельник із послуху і заради сповнення Писання здійснює таїнство, а в руках має сувій – вказівка на його як пророка та на Старий Завіт, в якому вміщені пророцтва про події в Йордані. Інколи можна побачити, що Іван ніби сувоєм охрещує Христа, інколи ж він хрестить правицею, а лівицею вказує на небо.

Як пустельник та аскет він одягнений у власяницю, щоправда, часом на ньому можна побачити хітон (сорочка) та гіматій (плащ), що може свідчити про торжественність події. Волосся скуйовджене, біля його ніг може бути дерево із сокирою при корені, що вказує і на його вчення про покаяння, і на вчення Христа: якщо яке дерево не дає плоду, то нехай буде зрубане.

Ріка Йордан і алегоричні постаті Йордана та Червоного моря

Пс. 113, 3.5: «Йордан повернувся назад… Що тобі… Йордане, що ти повертався назад?».

Зміна течії – зміна «гріховідліку» для людини, кардинальне перезавантаження життя людини у Бозі з прийняттям хрещення, зміна старозавітного ходу історії від Бога караючого (звичайно, за людським сприйняттям) до Бога люблячого, який прийшов і умалився заради грішників, найбільш опущених.

Йо. 4,14 – за часів потопу вода була символом смерті, а Новий Завіт через хрещення Ісуса Христа перевертає бачення – вода стає джерелом життя.

Стихира VІ часу навечер’я Богоявлення:

Чого повертаєш назад твої води, Йордане?
Чого течію звертаєш, а не течеш природнім руслом?
Не можу я стерпіти, - каже, - вогню, що мене пожирає.
Дивуюся крайньому смиренню і жахаюся,
Бо не маю звички чистого обмивати,
Ані безгрішного обтирати.
А Христос, що від мене хреститься,
Навчає очищати осквернену посудину
І палити тернину гріхів.

«Палити» - особлива дія Святого Духа в людині – очищення і просвітлення, тверезіння розуму у світлі, що все виявляє і у вогні, що виявлене знищує, даруючи енергію життя, будучи провідником для життя вічного.

Сучасна ікона Богоявлення

Щоб підсилити емоційний компонент таких разючих для людського розуму подій у іконі іноді можна зустріти алегоричні постаті Йордану, старезного дідугана з глечиком, з якого витікає вода, та Червоного моря – цариці, що теж у страсі відвертає свій погляд. Йордан інколи зображений із рукою, що затуляє вуста, вказуючи на невимовну таємницю Божого об’явлення люду та історії. Похилий вік постаті вказує на давню, тяглу місію і значення цієї ріки в спасінні юдейського народу – місце-орієнтир Обітованої землі, місце боїв і освячення. Червоне море у вигляді цариці наводить алюзію до великого виходу Ізраїля з єгипетської неволі, коли води цього моря розтупилися для юдеїв і водночас знищили, за Божою волею, тих, хто переслідував вибраний народ. Іноді ця жінка сидить на дивній тварині, що може нагадувати дельфіна, на якому постать тікає, лякаючись сили таїнства, що відбувається в Йордані. Море зображене в жіночому образі суто з морфологічно-етимологічних міркувань, адже в грецькій мові це слово має жіночій рід.

До речі, окрему увагу варто звернути на тварну природу в іконі, де на фоні гір і досить пустельного пейзажу де-не-де можна уздріти кущики (якщо не звертати увагу на дерево та сокиру при його корені , що стосуються пророцтв Йоана Предтечі). Присутність цих рослин пояснює пророк Ісая: 35, 1-2: «Пустиня і суха земля хай веселиться, нехай радіє степ, що процвітає нарцизом! Хай квітом процвітає і веселиться, нехай радіє радістю і ликує!.. Вони узрять славу Господню, сяйво Бога нашого».

Ангели

Святкова стихира Богоявлення:

Побачили Тебе води, Боже,
Побачили і настрахалися,
Бо на Твою славу
Херувими і серафими
Не можуть споглядати.
Вони стоять перед Тобою з острахом:
Одні носять Тебе, інші славлять Твою велич.

Хрещення. Київський псалтир 1397 р.

На мініатюрі з Київського Псалтиря зображені двоє ангелів і обидва пильно вдивляються в саму подію Хрещення, вони бачать повноту божественного у земному і дивуються. Їхні руки покриті, як для прийняття святині, до якої неможна доторкнутися голими руками, або ж вони тримають одяг та покривала для новонародженого у таїнстві. Постаті схилені у шані та вбрані один у зелений хітон (земний колір, також колір Св. Духа), а інший – у білий з червоним відтінком – божественний колір слави, який також має і рушник чи одяг для Христа.

Натомість в іконі з Вільшанці перед молільником постає цілий собор ангелів, який, схоже, представляють шість архангелів. Мені особисто складно витлумачити, чому саме шість, адже є дев’ять ангельських чинів і сім архангелів (за Діонісієм Ареопагітом).

Хрещення. Ікона кін. XVI ст., Калуш

Ангел, що спереду по правиці Христа, посохом попирає сатану, ймовірно, що це переможний арх. Михаїл, що першим серед небесного воїнства постав проти Люцифера. Вочевидь, якщо по правиці арх. Михаїл, то по лівиці мав би бути арх. Гавриїл як благовісник Христового Різдва, втім, не беруся стверджувати. На цій іконі також варто звернути увагу на те, що ангели зовсім не зважають на саме таїнство Хрещення, але стоять з Ісусом як єдине військо, дивлячись прямо перед собою.

Більш поширеним є образ трьох ангелів, що уособлюють усі небесні створіння, що поклоняються Богові. Їхні погляди можуть бути різними, спрямованими в небо чи на Христа. Цікаво спостерігати, що на деяких іконах (у т.ч. мініатюра з Київського Псалтиря) Ісус ніби відвертається від ангелів у бік Йоана Хрестителя, який символізує все людство. Таким чином ікона вказує на безкінечну любов Бога до людини, який обожествлює людськість, якщо вона готова прийняти Його.

Використана література:

  1. Іванчо Іштван. Ікона і літургія / Пер. з угорської о. Ласло Пушкаш. – Львів: Свічадо, 2009.
  2. Володимир Овсійчук. Оповідь про ікону. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000.
  3. Janocha, Michał, Ks. Ukraińskie i białoruskie ikony świąteczne w dawnej Rzeczypospolitej. Problem kanonu, Warszawa: Neriton, 2001
Система Orphus
Рейтинг
0
0