До питання про національний стиль в архітектурі України ХVII-ХVIII ст.

15 квітня 2010, 13:41 | Архітектура | 0 |   | Код для блогу |  | 

Віктор ВЕЧЕРСЬКИЙ

Тридільний  триверхий храм XVII-XVIII ст. Покровський собор у Харкові 1689 p.Нині так зване українське бароко перетворилося в модну тему наукових і публіцистичних писань. Після зняття негласного табу з самого терміна він став настільки широковживаним, що втратив визначеність. Приміром, в останніх публікаціях Г-Логвина (1 ) простежується тенденція залучити до українського бароко мало не все, що будувалось в Україні протягом ХVII - ХVIII ст. Таке ж наставлення знаходило віддавна - ще у В.Січинського, котрий у статті "Барокко", вміщеній в Енциклопедії Українознавства, чітко не розрізняє українське (козацьке) бароко та бароко як загальноєвропейський стиль (2).

Досі було дві серйозні наукові спроби з'ясувати це питання: так, 1990 р. в Київському університеті відбулася наукова конференція "Українське барокко: проблема вивчення і збереження пам'яток", де був представлений найширший спектр позицій - від згаданої (Г.Логвина) до цілковитого заперечення правомірності самого терміну "українське бароко" (В.Вечерський). Слід зазначити, що остання позиція не була підтримана учасниками конференції (3).

Тридільний триверхий храм XVII-XVIII ст.  Миколаївська церква в  с.Городище Чернігівської обл. 1763 р.Наступного року видано збірку наукових праць "Українське барокко та європейський контекст", яка, попри участь польських дослідників, не прояснила ситуацію, а лише остаточно заплутала її наявністю двох несумісних і недостатньо аргументованих позицій: з одного боку, твердження про те, що бароко східніше Рейна з'явилося лише в 1680-х pp. (4), а з другого, - заява про "панування барокко" на Волині з 1600 р. (5).

Ця проблематика має давню традицію. У 1912 р. опубліковано другий том "Истории русского искусства" І.Грабаря, де у розділі "Барокко Украины" йдеться про нашу дерев'яну й муровану архітектуру ХVII - XVIII ст. Більшість параграфів цього розділу належать перу Г.Павлуцького, який є автором тези, що "украинский барокко" як стиль мурованої архітектури виник і розвивався в тісній залежності від західних форм бароко, хоча, засвоюючи їх, українська архітектура розвивала автохтонні просторові концепці (6). Такий погляд рішуче заперечив М.Шумицький: "Останніми часами деякі дослідувачі нашої архітектури - як це не дивно - схильні цілу нашу архітектуру звати бароковою. Між тим, у ті часи коли народжувалась та розвивалась наша архітектура, про бароко не тільки нічого не зішли, але й воно саме не істнувало" (7). Теза ця, безумовно, лишається слушною і нині, проте не знімає питання про загальноєвропейський стильовий контекст української архітектури ХVII - XVIII ст.

Хрещаті п'ятиверхі храми XVII-XVIIIcт.: а -  Преображенська церква в с.В.Сорочинці 1732 p.Зовсім інше визначення знаходимо у М.Макаренка, який 1908 р. видав у Петербурзі науковий нарис "Памятники украинского искусства XVIII века", присвячений двом дерев'яним церквам, збудованим коштом останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського - Троїцькій церкві 1773 р. в с. Пустовійтівці та Покровській церкві 1770 р. в м. Ромнах (8). Завдяки цій публікації широка наукова громадськість зацікавилася самобутніми пам'ятками народного будівництва, які до того історико-архітектурна наука цілковито ігнорувала, оскільки їх неможливо було "прив'язати" до жодного з відомих у світовій архітектурі "великих стилів". Ще у XIX ст. було помічено, що українська архітектура ХVII - XVIII ст. як дерев'яна, так і мурована, мала спільні, цілком своєрідні обсягрво-просторові принципи, різко відмінні від зодчества інших європейських народів. Але, виходячи з цілком правомірного прагнення поставити Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві  1701р.явище у загальний контекст розвитку світової культури та еволюції світових архітектурних стилів, українську архітектуру доби Гетьманщини намагалися визначити то як "грецьку", то як "візантійську" чи "готичну", а іноді у повному відчаї зазначали, як, приміром, О.Шафонський, що, церкви эти не имеют никакого вида".

М.Макаренко ж на першій сторінці згаданої розвідки заявив, що храми, збудовані Калнишевським у Ромнах та Пустовійтівці є "выдающимися памятниками украинского возрождения". Знайомлячись із науковим доробком цього вченого, розумієш, як багато важить це визначення, який аналіз і яке знання світової культури стоїть за цим. І це не обмовка, не довільна стильова дефініція: архітектурний стиль, що Миколаївська церква у Новому Ропську Брянської обл.  1732р.панував у Гетьманщині, поки юна існувала, автор цілком свідомо визначив як українське відродження, поставивши його в шерегу не барокових, а ренесансних явищ європейської культури.

У той час ніхто не спостеріг певного анахронізму - йшлося про архітектуру відродження стосовно другої пол. XVIII ст. Наскільки нам відомо, з позицією М.Макаренка ніхто не дискутував - її просто зрозуміло зігнорували. Натомість знайшла широку підтримку згадана концепція Г.Павлуцького, яку розвивали згодом Г. і П.Лукомські (9). У 1918 р. сформувалася концепція Ф.Ернста про "мазепинське барокко" як етап найбільшого розквіту архітектурного стилю українського бароко(10)". На аналогічних позиціях стояли українські архітектурознавці радянської доби, щоправда, трохи побоюючись самого терміну "барокко" (зокрема П.Юрченко та Храми українського відродження і бароко:  церква Різдва Богородиці  на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври 1696 p. Д.Яблонський його зовсім не вживали). І лише провідний і на сьогодні неперевершений дослідник архітектури Гетьманщини М.Цапенко відчув суперечність між терміном і означуваним ним явищем, уживаючи в своїй відомій монографії, як відповідніший, термін "національний архітектурний стиль" (11), маючи на увазі той стиль, формування і вибухоподібна динаміка розвою якого безпосередньо пов'язані із Хмельниччиною та відновленням української державності у середині ХVIIст.

Отже, стан вивчення проблеми не дає нам можливості уникнути серйозного обговорення питань про суть, ґенезу, оригінальність, типологічну належність (як явища культури) і термінологічне означення того "національного архітектурного Михайлівська церква в Воронежі Сумської обл. 1776 р.стилю", який постав на Лівобережжі, Подніпров'ї та Слобожанщині, розвивався і загинув разом з гетьманською державою.

Первісне у термінологічному визначенні "українське бароко" головну роль зіграло суто хронологічне зіставлення архітектурного процесу в Україні та в Центральній Європі. І спершу це визначення здавалося вдалим, бо начебто дозволяло, з одного боку, виявити національну своєрідність архітектури, а з другого, - її загальноєвропейський стильовий і культурний контекст. Але якщо звільнитися від чарів концепції І.Грабаря, Г.Павлуцького та Ф.Ернста, узяти на себе працю проаналізувати не лише зовнішній декор, деталі і форми церковних бань, але і передовсім соціальну обумовленість архітектури, провідні архітектурно-просторові концепції, то стане цілком очевидною повна невідповідність явища і того терміна, за допомогою якого це явище намагаються "ухопити".

Тринефні храми  українського відродження: Святодухівський собор в Ромнах 1689р.Отже, розглядатимемо стиль не як набір декоративних засобів, а як інтегральну сукупність основних рис і ознак архітектури певного народу і певної доби, що знаходять відображення в особливостях її функціональних, конструктивних, мистецьких та ідеологічних аспектів.

Стиль бароко виник в Італії другої половини XVI ст. наприкінці доби Ренесансу та поширився у Європі й Латинській Америці протягом XVII - XVIII ст. як стиль Контрреформації, невіддільно пов'язаний з католицьким культурним світом, як результат кризи гуманістичного ренесансного світогляду. Це була свідома антитеза урівноваженості й інтелектуалізму Ренесансу. Тут бачимо апофеоз дисонантності, містичного поєднання протилежностей, аморфності, "перетікаючих просторів". Конструктивна логіка цілком Військово-Микільський собор у Києві 1694 p., західний фасадпідпорядкувалася клерикально-ідеологічним завданням. Не випадково ж вважалося, що бароко - стиль ордену єзуїтів. І справді, першою пам'яткою цього стилю стала купольна базиліка Іль Джезу в Римі (1568 - 1584 pp., архіт. Дж.Віньйола і Джакомо делла Порта). Згодом споруди такого типу настільки поширилися в церковному будівництві Європи, що ми можемо в Польщі, Литві, Чехії, Австрії, Угорщині, Словаччині тощо віднайти майже дослівні репліки Іль Джезу. І якщо почнемо порівнювати польське, литовське, австрійське, чеське і т.п. бароко з італійським, то знайдемо безліч прямих реплік, ідентичні композиційні структури і принципи декору. І йдеться не про поодинокі споруди, а про масове громадське будівництво. Це дозволяє зробити висновок, що за наявності певних регіональних і національних відмінностей планпольське, литовське, австрійське і т.п. бароко є лише місцевими відгалуженнями єдиного загальноєвропейського стилю.

І зовсім іншу картину спостерігаємо в Україні. Тугі соціальна обумовленість, і традиції, і вся логіка архітектурного розвитку зовсім інші. Але перш ніж схарактеризувати суть "національного архітектурного стилю ХVII - XVIII ст.", визначити, до яких типологічних явищ світової культури його слід залічити класичних (Відродження) чи некласичних (бароко), за класифікацією Вельфліна, слід розв'язати питання: а чи був в Україні загальноєвропейський стиль бароко?

Збережені архітектурні пам'ятки ХVII - ХVIII ст. дозволяють дати позитивну відповідь. До цього стилю належать витвори архітекторів Я.Годного, Дж.Бріано, Дж.Джізлені, А.Колара, Я.Покори, П.Гіжицького, Б.Меретина, Я.де Вітте, Г.Гофмана - іноземців, їх твори, пов'язані з католицьким культурним колом - це кляшторн, костьоли, колегіуми, ратуші, що збереглися на Поділлі, Волині і Галичині Покровська церква у с.Діггярівка Чернігівської обл.  1710р.:(Домініканський костьол у Львові 1749 -1764 pp., Колегіум в Кременці 1735 p., комплекс Почаївської лаври 1771 - 1791 pp., ратуша в Бучачі 1751 р. тощо). На Гетьманщині до загальноєвропейського бароко з суттєвими місцевими відмінами можна віднести хіба що Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря, що його 1642 р. почав будувати Адам Кисіль, та монастирські собори віленського архітектора, німця І.Б.Зауера - Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові 1679 - 1695 pp. та Спасо-Преображенський собор Лубенського Мгарського монастиря 1695 р. - обидва є плодами будівничої діяльности гетьманів І.Самойловича та І.Мазепи. За об'ємно-просторовою структурою ці собори дуже нагадують литовські споруди того ж автора - костьол Камальдулів у Пажайслісі 1667 - 1712 pp. та костьол Петра і Павла на Антакальнісі у Вільнюсі 1668 - 1685 рр. (І2).

Таким чином, цілком правомірно і термінологічне правильно було б говорити про архітектуру бароко в Україні ХVII -XVIII ст. як про місцеве відгалуження єдиного європейського стилю.

план 2-го ярусу (за М.Говденко)Але якщо розглядати стиль не як сукупність зовнішніх ознак чи набір декоративних форм, а як закон побудови архітектурного твору, і якщо під цим оглядом проаналізувати споруди національного стилю ХVII - ХVIIІ ст. па Придніпров'ї, Слобожанщині і Північному Лівобережжі, стане цілком очевидною суттєва відмінність їх хронологічно одночасних їм барокових споруд, про які йшлося вище. Головні відміни полягають у характері планово-просторової структури, у композиційних побудовах, способах переживання і формування простору.

Спостерігаємо чітко виділені дві тенденції, причому обидві мають джерела в добі Княжої держави і розвиваються у своєрідному контрапункті, даючи витвори масові й елітарні, еволюціонуючи самостійно, а іноді переплітаючись і творячи проміжні типи.

Михайлівська церква у с.Великий Листвеи Чернігівської обл. 1742 p.: а - реконструкція первісного вигляду; б -  план (за В.Вечерським)Перша пов'язана з найглибшими архетипами автохтонної культури: з середини XVIIст. до мурованого зодчества переносяться найдавніші композиційні побудови народної дерев'яної архітектури. Панівними стають тридільні одно- і триверхі, хрещаті п'ятидільиі одно-, три-, п'ятаверхі, дев'ятидільні хрещаті одно-, три-, п'яти-, дев'ятиверхі храми. Переноситься і домінує суто народний принцип висотного розкриття внутрішнього простору кожної просторової дільниці за допомогою конструктивного прийому так званого залому, який винайдено, за дослідженнями Г.Логвина, ще в XI ст. (ІЗ).

Друга тенденція пов'язана зі справжнім відродженням призабутого - відродженням композиційних структур храмів Київської Русі. З'являються тринефні, шестистовпні, одно-, триапсидні, одно-, три-, п'яти-, семиверхі міські і монастирські собори. Більш пізні з них, ті, де на тринефному об'ємі по поздовжній осі поставлено три бані, можна вважати синтезом двох основних тенденцій (тип Святодухівського собору в Ромнах, див. рис. 4, а). Слід підкреслити, що собори другого типу - це переважно результат храмоздательної діяльності Мазепи, це взагалі собори "гетьманського жанру" і знаменують вони найвищий розквіт стилю з максимальним багатством і різноманіттям форм. Так що цілком справедливим було б виділити мазепинський етап розвитку національного стилю як етап зрілості.

Все це дає підстави провести певні паралелі з архітектурою Відродження чи Ренесансу. Адже об'єктивно існуюча протилежність між класичними (Ренесанс) і некласичними (бароко, маньєризм) культурними феноменами наявна перш за все у формі твору. Класичність виявляється у прагненні до цілісності, зовнішній і внутрішній завершеності, ясно виявленій мірі, порядку, чіткості структури. Для некласичного (барокового) світовідчуття і відповідних мистецьких творів характерні відсутність єдності, зближення полярних, різнопланових явищ, внутрішня суперечність, принципова незавершеність, розімкнутість, відкритість форми.

Для класичних чи ренесансних культурних явищ властиве строге слідування канону, прагнення навіть новий зміст укласти в традиційну форму. Некласична (барокова) тенденція - не лише пошук принципово нових форм, але й прагнення розсадити зсередини канонічні схеми і форми, а згодом - принципова відмова від канону.

Триверхі дерев'яні церкви Чернігівської школи  другої пол. XVIII ст.: а - Покровська церква в с.Синявка 1775 p.; б -  Троїцька церква у с.Степанівка 1769 р.Уважний неупереджений перегляд пам'яток XVII - XVIII ст. показує принципову антибароковість церковної архітектури Гетьманщини того часу. Це засвідчують і наведені тут ілюстрації (рис. 1-10). Навпаки, домінують суто гуманістичні тенденції, такі, як співмірність з людиною, розрахунок на оптимальне зорове сприйняття, кристалічна ясність структурної побудови, чіткий геометризм форм, відсутність , придушуючого барокового ілюзіонізму - все це дозволяє ставити питання скоріше про ренесансні риси. Адже ні про яке барокове перетікання мас і просторів нема і мови, до того ж декор не маскує, а навпаки, виявляє структуру архітектурної форми. Спостерігаємо, що геометризм об'ємних побудов прямує до ідеальних центричних форм, яких набувають хрещаті церкви і особливо - тетраконхи. Навіть трактування ордеру є суто ренесансним, тобто символічним (див. рис. 4, б). Метод опанування ордерних форм має найближчі аналогії в архітектурі Північного Ренесансу - бо так само, як і там, нові форми виникали як місцевий сплав класичних і власних середньовічних традицій. Отже, в силу розвитку національної державності, світських гуманістичних тенденцій в культурі, українська архітектура другої половини - початку XVIII ст. виявляється типологічно ближчою до явищ європейського Ренесансу XVI ст., ніж до тогочасних стильових течій Заходу.

Чи можемо у зв'язку з цим говорити про "українське відродження"? Адже в науці усталилася думка, що у XVI - XVІІ ст. в Україні, переважно на Галичині, Поділлі і Волині, розвивалася архітектура Ренесансу. Архітектурні пам'ятки цього культурного кола становлять творіння архітекторів-іноземців і можуть трактуватися скоріше як явища архітектурної моди (з певними краєвими відмінами), ніж як явища органічної автохтонної культури.

Хрещаті п'ятиверхі  церкви XVIII ст.: Придніпровської школи (Миколаївський собор  Медведівського монастиря XVIII ст.)Тут доцільно згадати глибоку концепцію академіка М.Конрада про Ренесанс як стадіальне явище, як етап, через який проходить велика національна культура Заходу і Сходу від Іспанії до Китаю (14). І справді, перехід від Середньовіччя до Нового часу йде через епоху Відродження, чи Ренесансу у всіх без винятку європейських країнах (хіба що крім Московщини) і пов'язується з послабленням універсалістських тенденцій, падінням феодальио-теократичних систем та аскетичних ідеалів духовності, пробудженням національної самосвідомості, формуванням національних держав. І якщо в Італії все це проявилося у відкритті відродженої античної спадщини Греції і Риму, то для України своєю античністю була Київська Русь. З цим пов'язано "репарації" Св.Софії, Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Спаса на Берестові, Десятинної церкві у Києві, що їх натхненником був Петро Могила, а також відродження Іллінської церкви, Спасо-Преображенського та Успенського соборів у Чернігові, що здійснювалися коштом козацьких полковників та вищих церковних ієрархів. Ці ж тенденції свідомого відродження традицій архітектури Княжої держави з урахуванням тогочасного європейського досвіду вбачаємо в храмовому будівництві гетьманів, які стояли на самостійницьких позиціях і в соборах .державного" жанру як замовники запроваджували багатобанні тринефні хрестовокупольні композиції (див. рис. 4).

Що ж стосується сусідньої нам Московщини, там, на думку академіка Д.Лихачова, культура бароко виконала функції Ренесансу, оскільки останнього там, як такого, не було (15). Цю тезу щодо архітектури коригують досліди М.Гуляницького. На його думку, московська архітектура XVII ст. (узороччя, наришкінське бароко тощо) - це Хрещаті п'ятиверхі церкви XVIII ст.: Полтавської школи (Покровська  церква в Ромнах 1764р.)явище принципово антибарокове, що дозволяє говорити про ренесансні риси (16). Як бачимо, ситуація в архітектурі Москви дещо подібна до української, що, безперечно, пов'язано з українськими культурними впливами другої половини XVII - початку XVIII ст.

Таким чином, з Відродженням правомірно пов'язувати лише ті культурні феномени, які виросли органічно, на місцевому національному ґрунті у переломну добу творення української держави - Гетьманщини, а не ті, які занесено із зовні як моду, як компіляцію різних стильових елементів і форм. Таке чітке протиставлення нам потрібно для того, аби підкреслити, що донедавна концепція Ренесансу в Україні була надто однозначною, орієнтованою на запозичення в Європи архітектурних форм, j типів споруд, майстрів і професійного f досвіду (Ю.Нельговський (17) та В.Овсійчук (18)).

"Національний архітектурний стиль" другої половини XVII - першої половини XVIII ст. не вмішується в рамки стило бароко і водночас уявляється феноменом, за своєю глибинною суттю тотожним архітектурі Ренесансу в країнах Європи. Цей стиль був ні чим іншим, як "українським відродженням" і його не слід плутати з "архітектурою Ренесансу в Україні", занесеною сюди з Ломбардії і Польщі архітекторами-чужоземцями.

Троїцька  церква у м. Носівці Чернігівської обл. 1769 р. Загальний вигляд (за  обмірами автора)Якщо ставити питання про соціальну обумовленість архітектури українського відродження (його досліджував С.Таранушенко (19)), то подібно до того, як особливості соціальної структури Німеччини зробили німецький Ренесанс бюргерським, так і українське відродження за своєю соціальною суттю є козацьким.

Як і скрізь по Європі, національний образ козацького відродження визначався появою одного основного, соціальне обумовленого типу споруд, у якому найповніше виявилася специфіка місця і часу. Такими спорудами стали церкви, які трактувалися як храми-пам'ятники з активним силуетом, центричністю, пірамідальним наростанням мас, всефасадністю і висотним характером композиції (див. рис. 5, 8).

Уточнення термінології та заперечення правомірності терміну "українське бароко" дозволить архітектурознавству вийти з глухого кута, куди воно зайшло через стилістичну невизначеність української дерев'яної церковної архітектури ХVII - XVIII ст., що розвивалася в тому ж річищі, що й мурована, але не підходила під визначення "бароко", чому навіть в дотеперішніх спробах історії української архітектури муроване і дерев'яне будівництво завжди розглядалися окремо (20).

Троїцька церква у м. Носівці Чернігівської обл. 1769 р. план (за  обмірами автора)Деяке хронологічне запізнення українського відродження порівняно з типологічно ідентичними загальноєвропейськими культурними процесами пояснюється відомими трагічними обставинами історії XVI - XVII ст:, і перш за все - бездержавністю.

Автор усвідомлює, що необхідність строгого розмежування таких поняті,, як "архітектура бароко в Україні", "архітектура Ренесансу в Україні", "архітектура українського відродження", заперечення правомірності застосування терміна "українське бароко" до всього періоду другої половини XVII - середини ХVIIІ ст. - далеко не очевидні. Це сумно, що поняття й дефініції, які були зрозумілі М.Макаренкові та МШумицькому ще на початку XX ст., нині можуть сприйматися мало не як наукова єресь. Причини цього прикрого явища відомі: адже з кінця 1920-х рр українська наука скніла в тісному колі різних заборон та ідеологічних табу, так що лише публічне вживання терміну "українське відродження" загрожувало історикові позбавленням права на професійну працю (згадаймо долю доктора історичних наук О.Компан).

Заради справедливості слід сказати, що у деяких статтях останніх років Логвин уживає термін "українське відродження стосовно органічної архітектури верхових церков з заломами середини XVII ст. (2І). Це відповідає викладеній нами концепції.

Впродовж 150 років стиль пройшов не лише суттєву хронологічну еволюцію, а й увібрав багато різнорідних стильових елементів, що дозволяє, користуючись терміном Д.Лихачова, говорити про "контрапункт стилів" в архітектурі Гетьманщини другої половини XVІІІ ст., де знаходимо прямі впливи не лише власне бароко, а й класицизму.

Отже, етапи розвитку архітектурного стилю українського відродження нам уявляються так.

Перший етап(1650-і- 1680-іpp.) - формування стилю, доба своєрідної архаїки.

Другий етап(1680-іpp.-1709р.) - розквіт стилю за часів І.Мазепи, максимальна різноманітність архітектурних жанрів і типів споруд.

  Покровська церква в м.Суми 1790 р. Загальний вигляд (мал. К.Сидорова)Третій етап (1709 р. - 1750-і pp.) - доба перелому і переходу від суворої тектонічності до декоративності й уживання композиційних схем, знайдених на попередньому етапі: при збереженні виробленої тектоніки, визначеної строгою відповідністю внутрішнього простору і геометрії зовнішніх форм, розвиток іде в бік більшої мальовничості й вибагливості (своєрідний маньєризм). Наростання некласичних (барокових) рис стилю спостерігається по мірі розкладу і занепаду Гетьманщини.

Четвертий етап (1750-і pp. - 1801 р.) - розпад стилю, уніфікація форм мурованої архітектури і розквіт регіональних шкіл у дерев'яній архітектурі. Цей етап хронологічно майже збігається з останнім етапом загальноєвропейського бароко (рококо), що накладає відбиток на форми й декор більшості будівель, особливо пов'язаних з колом архітекторів Г.Шеделя, А.Квасова, І.Григоровича-Барського, С.Ковніра, Д.Ухтомського і В.Растреллі. І хоча пам'ятки цього етапу дозволяють говорити про явно барокові тенденції, проте планово-просторові композиції споруд лишаються цілком традиційними (рис. З, б). Таким чином, за 150 років українська архітектура пройшла той же шлях, що і вся європейська архітектура протягом XV - XVIII ст., тобто ренесанс і бароко.

Краєві особливості та школи в архітектурі українського відродження, їх еволюція і взаємодія - тема окремих досліджень. Виділяються Київська, Чернігівська, Полтавська, Слобожанська, Подільська та ін. Цих проблем свого часу торкався С.Таранушенко (22).

Архітектура стилю козацького відродження є самобутнім внеском українського народу до скарбниці світової культури. Саме тому комуністичний режим протягом 1920-60-х pp. найзавзятіше нищив саме цю архітектурну спадщину, небезпідставно вважаючи її духовним джерелом "українського буржуазного націоналізму" (23).

У зв'язку з цим постає кілька наукових і практичних завдань.

Пам'ятки цього стилю вимагають якнайпильнішої уваги. Доцільно не лише присвятити капітальну монографію архітектурі українського відродження, а й підготувати монографічні дослідження окремих пам'яток, на кшталт Таранушенкової монографії про Покровський собор у Харкові (24).

Вимагають відбудови всі частково поруйновані пам'ятки цього стилю: Успенська церква 1686 р. в сЛютенька на Полтавщині, Троїцька церква 1773 р. у с. Пустовійтівка на Сумщині, Троїцький собор Густинського монастиря 1676 р. та Покровська церква 1710 р. у с. Дігтярівка на Чернігівщині (див. рис. 5).

Необхідно повернути первісні форми спорудам, спотвореним пізнішими перебудовами та реставраціями; в першу чергу це стосується форм верхів, які можна відновити за докладно опрацьованою методикою В.Безякіна і О.Граужиса (25). Це стосується Катерининської церкви 1715 р. в Чернігові, Успенського собору кінця XVII ст. у Новгороді-Сіверському, Спаського собору 1720 p. в Прилуках, собору Фролівського монастиря 1732 р. в Києві та ін.

Завданням на віддалену перспективу лишається відбудова поруйнованих найвидатніших, ключових для національної культури пам'яток українського відродження:

  • Богоявленського Братського 1693 р. та
  • Військово-Микільського 1693 р. соборів у Києві,
  • Вознесенської церкви в Березні 1761 p.,
  • Покровських церков у Ромнах 1770 р. і Сумах 1790 р. (рис. 8,10),
  • Троїцької церкви в Пакулі 1710 р.

ПРИМІТКИ

1 Логвин Г. Украинское барокко (Византия и Запад) // Западноевропски барок и византийски свет. -Београд, 1991.-С. 53-59.
2 Енциклопедія Українознавства. - Львів, 1993. - T. 1. - C. 94.
3 Микола Кияниця. Українське бароко як явище світової культури // Образотворче мистецтво. -1990. - №4. - С. 30-31.
4 Лібман М. Деякі особливості архітектури барокко в Середній та Східній Європі // Українське барокко та європейський контекст.-К., 1991.-С. 23.
5 Колосок Б. Архітектура Луцька періоду барокко // Там же. - С. ЗО.
6 Павлуцкий Г. Каменное церковноє зодчество на Украине //История русского искусства. - М., 1912. -Т. 2.-С. 383-384.
7 Шумицький М. Український архітектурний стиль.-К., 1914.-С. 9.
8 Макаренко Н. Памятники украинского искусства XVIII века. - СПб., 1908.
9 Лукомский Г. Украинское барокко // Аполлон. -1911. - №3.
10 Ернст Ф. Українське мистецтво XVII - XVIII віків.-К., 1919.
11 Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII - XVIII вв. - М., 1967.
12 Адруг А. Новые сведения о композиционных приемах черниговских зодчих второй половины XVII - начала XVIII вв. // Архитектурное наследство. - 1981. - Вып. 29. - С. 103 - 110.
13 Логвин Г. Роль Київської Академії в розвитку мистецтва Ренесансу на Україні // Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов'янських народів. - Київ, 1988. - С. 137 -144.
14 Конрад Н. Запад и Восток. - М., 1966.
15 Лихачев Д. Социально-исторические корни отличий русского барокко от барокко других стран // Сравнительное изучение славянских литератур: Материалы конференции. - М., 1973. - С. 381-390.
16 Гуляницкий Н. Традиции классики и черты Ренессанса в архитектуре Москвы XV - XVII вв. / / Архитектурное наследство. - 1978. - Вып. 26. - С. 28 - 29.
17 Нельговський Ю. Архітектура другої половини XVI - першої половини XVII століття / / Історія українського мистецтва в 6 томах. - Київ, 1967.-Т. 2.- С. 56-106.
18 Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини XVI - першої половини XVII ст. - Київ, 1985.
19 Таранушенко С. Народні елементи в монументальній мурованій архітектурі XVII - XVIII століть на Слобожанщині // Пам'ятки України. - 1992. - № 2 - 3. - С. 58 - 60, 119 - 122. 20 Нариси історії архітектури УРСР (дожовтневий період). - К., 1957. -Розділ 7. 21 Логвин Г. Роль Київської Академії ... - С. 139-143. 22 Таранушенко С. Пам'ятники архітектури Слобожанщини XVII - XVIII вв. // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. -Київ, 1959. - С. 44 - 80. 23 Геврик Т. Втрачені архітектурні пам'ятки Києва. - Нью-Йорк - Київ, 1991. - С. 7. 24 Таранушенко С. Покровський,собор у Харкові. - Харків, 1923. 25 Безякин В, Граужис О. Пропорциональный анализ в реставрации памятников архитектуры // Строительство и архитсктура. - 1977. - № 5. - C. 32-35.

Архітектурна спадщина України, № 1, 1994 р.

Джерело: "Українська спадщина"

Система Orphus
Рейтинг
0
0