Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України В.А.Ющенка
Прикладом грубого втручання влади у церковні справи є кровоточива рана на тілі Христової Церкви - розкол Православ'я в Україні. Адже, як і створення при Л. Кравчуку у 1992р., так і подальший розвиток при Л. Кучмі цієї псевдоправославної організації супроводжувався потуранням влади, попри обгрунтовані протести Генеральної прокуратури України.
Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
9 березня цього року відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви, на якому було прийнято рішення звернутися до Вас із цим Зверненням.
Події останнього часу, результатом яких стало оновлення державної влади в Україні, викликали у суспільстві і Церкві, яка є його невід'ємною частиною, багато сподівань на покращення політичного, економічного та духовного клімату в нашій країні. Свободолюбний народ України, який жадав гідного життя у демократичній країні із справедливим державним устроєм, сьогодні, сподіваємося, отримав можливість будувати своє майбутнє згідно своїх прагнень. Прагне цього і наша свята канонічна Українська Православна Церква. Сьогодні, всього за декілька місяців роботи реформованих усіх гілок влади, нам ще важко давати оцінку тим державно-церковним відносинам, які сьогодні складаються. З різних регіонів України надходить і різна інформація. В одних випадках вона втішає тим, що ці відносини налагоджуються в руслі демократії „з людським обличчям": Церква отримує вільну можливість реалізації своїх прав і обов'язків. Інформація з інших регіонів засмучує нас, оскільки місцеве керівництво проявляє середньовічне бачення своїх взаємовідносин з Церквою: „Чия влада - того й віра".
З нинішньою демократизацією суспільства, ми надіємось на довгоочікуване закінчення періоду втручання органів державної влади в життя Церкви та політизації міжконфесійних відносин в Україні, результатом чого, зокрема, стали і негативні прояви у церковному житті під час президентських виборів 2004 року, як то агітація в храмах різних конфесій за того чи іншого кандидата під дією адмінресурсу в залежності від регіону країни та особистих уподобань світського керівництва.
Прикладом грубого втручання влади у церковні справи є кровоточива рана на тілі Христової Церкви - розкол Православ'я в Україні. Адже, як і створення при Л. Кравчуку у 1992р., так і подальший розвиток при Л. Кучмі цієї псевдоправославної організації супроводжувався потуранням влади, попри обгрунтовані протести Генеральної прокуратури України.
Віримо, що зворотнього шляху в оновленні політичного життя не буде, і це була остання сторінка нашої історії, яка написана людьми, вихованими за часів тоталітарної радянської системи. За висловом Святого Письма ми їли кисле, проте не хочемо, щоб у тих, хто буде після нас, була оскомина (Єрем.31, 29).
Ще одне питання, яке нас непокоїть - це подальше форсування ідеї штучного створення Української Православної Помісної Церкви шляхом механічного об'єднання Української Православної Церкви, яка зберегла своє канонічне достоїнство, з розкольниками, які свого часу відпали від неї та на сьогоднішній день юридичне оформилися як „Православні Церкви", називаючи себе гілками українського Православ'я.
Вважаємо за необхідне подати деякі пояснення щодо цього питання.
Українська Православна Церква, як і всі Православні Церкви світу, живе за своєрідною конституцією - канонами, тобто правилами устрою внутрішнього і зовнішнього життя, сформульованими святими Апостолами, Вселенськими Соборами і прийнятими для всецерковного обов'язкового вжитку. При порушенні канонічного устрою порушується і церковна дисципліна, а це в свою чергу веде до появи розколів, єресей, деструктивних і тоталітарних сект, внаслідок чого страждають суттєві властивості Церкви: єдність, святість, канонічність, апостоличність (що і трапилося в Україні).
Своє бачення та механізми подолання цього негативного явища церковного життя України ми виклали у „Зверненні Священного Синоду УПЦ до єпископату, духовенства, чернецтва та вірних Української Православної Церкви, до братів і сестер, що перебувають поза церковною єдністю зі Вселенським Православ'ям", яке у додатку шанобливо передаємо Вам для ознайомлення.
Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
Покладаємо надію на те, що за роки Вашого президенства в Україні буде відбуватися становлення взаємовідносин між Державою і Церквою на засадах взаємної поваги та загальноприйнятих європейських норм державно-церковних відносин, встановлення між Державою і Церквою рівноправних партнерських стосунків у гуманітарній сфері, де їх інтереси пересікаються. Зокрема, це стосується таких напрямків, як духовне просвітництво, боротьба з негативними явищами сьогоднішнього суспільства ( таких як СНІД, наркоманія, пияцтво і розбещеність), виховання молоді в дусі патріотизму і любові до нашої рідної України, допомога нужденним і знедоленим. Певна практика в Української Православної Церкви на цьому поприщі є і вона готова до активної співпраці.
Прийміть наші щирі молитовні побажання успіхів у Вашому високому служінні.
Київ, 9 березня 2005 року
Джерело: Україна православна
