Звернення до духовенства і вірних УАПЦ про приєднання

Ніхто, крім нас самих – православних ієрархів, духовенства і віруючих в Україні, – не розв'яже існуючих проблем. Інші Помісні Церкви можуть цьому сприяти або заважати, але сподіватися, що хтось зі сторони приведе нас до порозуміння – марно. Самооманою є також і сподівання окремих ієрархів УАПЦ та «сепаратне визнання».

ЗВЕРНЕННЯ
єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату
до духовенства і віруючих Української Автокефальної Православної Церкви
з приводу об'єднавчого процесу між УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ

Всечесні отці, дорогі браття і сестри!

З сердечним сумом сповіщаємо вас, що через непослідовну та неконструктивну позицію єпископату Української Автокефальної Православної Церкви були зірвані досягнуті між нашими Церквами у вересні-жовтні цього року домовленості про об'єднання в єдину Помісну Українську Православну Церкву. На словах виступаючи за об'єднання, на ділі архієреї УАПЦ роблять все для того, щоб воно не змогло відбутися. З цією метою вже після досягнення домовленостей про проведення спільного Об'єднавчого собору та утворення спільної Передсоборової комісії з боку єпископів УАПЦ почали висуватися вимоги, які суперечили букві та духу раніше підписаних документів.

Свою провину за зрив об'єднавчого процесу єпископи та інші окремі діячі УАПЦ намагаються покласти на УПЦ Київського Патріархату та її Предстоятеля. Але всі ці звинувачення не мають під собою правдивого підґрунтя.

Об'єднання називають передчасним і поспішним. Але перші кроки до об'єднання були зроблені ще у 1995 році на зустрічі попередніх Предстоятелів УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ. У 2000-2001 рр. щодо об'єднання був підписаний ряд домовленостей, в тому числі у Константинопольській патріархії. Серед них – домовленість про спільне служіння єпископату і духовенства двох Церков. На жаль Предстоятель УАПЦ відкликав свій підпис під цими домовленостями, а єпископи УАПЦ не виявили бажання до співслужіння та відхиляли неодноразові пропозиції з цього приводу з боку архієреїв Київського Патріархату.

Окремі представники УАПЦ намагаються виправдати своє зволікання з об'єднанням бажанням мати на це благословення Константинопольського Патріарха. Але, по-перше, і Святійший Патріарх Варфоломій, й інші ієрархи Константинопольського Патріархату неодноразово висловлювали свою підтримку об'єднавчому процесу, тому повторне висування цієї вимоги є спробою приховати своє небажання об'єднання. По-друге, якщо і Київський Патріархат, і УАПЦ вважають себе автокефальними, тобто адміністративно незалежними Церквами, то вимога благословення Предстоятеля іншої Помісної Церкви, як умови їх об'єднання, може бути пояснена або необізнаністю у канонічному праві, або бажанням відмовитися від статусу автокефалії.

Розуміння логіки об'єднавчого процесу не можливе без наявності об'єктивного погляду на сучасний стан українського православ'я. на сьогодні Київський Патріархат налічує в Україні близько 4000 громад, в той час як УАПЦ, за її власними даними – трохи більше 500 громад. В УПЦ Київського Патріархату є 41 архієрей, в УАПЦ – 5 єпархіальних архієреїв. Київський Патріархат представлений у всіх областях України, а громади УАПЦ практично повністю зосереджені в трьох галицьких областях. Згідно опитувань Київський Патріархат за рівнем підтримки віруючих є провідною конфесією України, в той час як рівень підтримки УАПЦ – менше одного відсотка. Київський Патріархат має міцну розвинену церковну структуру, а його Предстоятель щороку визнається рейтингом авторитетного видання «Кореспондент» найвпливовішим релігійним діячем України та входить до перших 15 впливових діячів нашої держави. В УАПЦ протягом останніх десяти років відбувається постійне протистояння, вона роздирається протиріччями серед єпископату. На сьогодні важко навіть говорити про УАПЦ, як єдину Церкву, бо фактично вона складається з трьох груп, які перебувають одна з одною в дуже складних, а часом і у відверто ворожих стосунках.

Результатом об'єднавчого процесу має бути посилення і утвердження єдиної Помісної Церкви, а не привнесення в неї розбрату, ворожнечі та непорозуміння. Виходячи з цих міркувань єпископатом Київського Патріархату була запропонована компромісна модель об'єднання, яка максимально враховує об'єктивні інтереси як ієрархів УАПЦ, так і цієї Церкви в цілому. На жаль переважна більшість єпископів УАПЦ почали висувати вимоги, сутність яких зводилася до одного – передумовою об'єднання має стати відставка, в тій чи іншій формі, Предстоятеля Київського Патріархату. Така умова, що цілком збігається з позицією Московського Патріархату, не може бути прийнятною.

Досвід конфліктів в УАПЦ в 1993-2005 рр. засвідчує, що без міцного і авторитетного керівництва Помісна Церква в сучасних умовах приречена перетворитися у спільноту маленьких юрисдикцій, які взаємно поборюють одна одну і майже ніяк не впливають на життя суспільства. Представників Московського Патріархату та ворожі незалежній Україні політичні сили така ситуація повністю влаштовувала б – але чи влаштовує це патріотів України? Спільними зусиллями ми повинні розбудовувати духовно впливову і організаційно міцну єдину Помісну Українську Православну Церкву, а не перетворювати її на своєрідні клуби шанувальників того чи іншого ієрарха. Твердження про те, що нехай наша Церква буде маленькою, але «чистою» - шлях до сектантства, свідчення духовної сліпоти, гордині та відсутності самокритичності.

Ніхто, крім нас самих – православних ієрархів, духовенства і віруючих в Україні, – не розв'яже існуючих проблем. Інші Помісні Церкви можуть цьому сприяти або заважати, але сподіватися, що хтось зі сторони приведе нас до порозуміння – марно. Самооманою є також і сподівання окремих ієрархів УАПЦ та «сепаратне визнання». Невже хтось справді вірить в те, що організаційно слабка, розсварена церковна юрисдикція, ієрархи якої не визнають один одного, може бути визнана Світовим Православ'ям?

Є й такі, що пропонують фактично відмовитися від автокефалії Української Церкви, влитися до структури іншої Помісної Церкви. Ці діячі вважають себе українськими патріотами, але чим названий шлях відрізняється від того, який пропонує Московський Патріархат? Невже весь сенс боротьби в ХХ ст. Української Православної Церкви за автокефалію зводиться до того, щоб через амбіції кількох ієрархів втратити її?

З болем констатуючи все це ми звертаємося до духовенства і віруючих УАПЦ із закликом – не чекаючи, доки єпископи розмірковуватимуть над наслідками об'єднання для них особисто, об'єднуватися з Київським Патріархатом в єдину Помісну Українську Православну Церкву . Продиктована приватними інтересами, непослідовна, а інколи й ворожа щодо об'єднання позиція архієреїв УАПЦ не повинна і не може стати на перешкоді об'єднання Православної Церкви в Україні. Сподіваємося, що ви – наші брати і сестри, православні пастирі та вірні, виявите мудрість, патріотизм і розуміння інтересів цілої Православної Української Церкви та незалежної Української держави.

Закликаємо на всіх вас Боже благословення!

Від імені єпископату
Української Православної Церкви
Київського Патріархату

 

Київ, 17 листопада 2005 року

Джерело: "Українське Православ'я"