Звернення у справі фінансування церковних потреб

3 грудня 2008, 16:01 | Документи Української Греко-Католицької Церкви | 0 |   | Код для блогу |  | 

Звернення Блаженнішого Любомира до вірних Української Греко-Католицької Церкви у справі фінансування церковних потреб

Дорогі в Христі!

Бажаю звернутися до вас у справі фінансування церковних потреб. Під час проповідей та у різних зверненнях ми часто чуємо про брак грошей, інколи, здавалося б, аж занадто часто. При тому ми рідко отримуємо пояснення, що, де, чому і як. Отож, хочу докладніше поговорити з вами про фінансування нашої Церкви.

І

Церква, встановлена Господом нашим Ісусом Христом, є Божою за своїм походженням та змістом. Її остаточною метою є допомагати людям бути з Богом під час життя на землі та у вічності; її засобами є Боже Слово, Святі Тайни та молитва. Однак Церква складається з людей, діє на земному рівні їхнього життя і тому включає водночас людський аспект. У реалізації цього аспекту вона мусить діяти відповідно до потреб своїх членів. Звідси бере початок проблематика фінансування, бо без грошей не можливо звести храму, побудувати школи та інших благодійних установ, утримувати священнослужителів, допомагати студентам, убогим, хворим і задовольняти інші потреби. Проте треба пам’ятати, що метою фінансової політики Церкви у жодному разі не може стати накопичування земних благ, тим паче бажання вигоди, престижу чи впливів, які є результатом багатства. З історії знаємо, що нагромаджене для таких цілей майно веде до трагічних наслідків.

Звідки Церква черпає матеріальні засоби для вищезгаданої діяльності? Джерелом її фінансування загалом є пожертви добрих людей. Ці пожертви можуть мати три форми. Перша – це пряма пожертва, складена сьогодні. Друга – майно Церкви, подароване у вигляді більших чи менших офір у минулому. Третя – прибуток від виробничої діяльності церковних підприємств. Церква використовує ці засоби фінансування у різних місцях та обставинах упродовж багатьох століть. У нашій історії в Україні до середини ХХ століття Церква оплачувала свої потреби здебільшого із дарів багатих людей: ці дари були джерелом сталого прибутку. Окрім того, кожна парафія мала земельну ділянку, доходу з якої вистачало на поточні витрати. Коли треба було реалізувати більші проекти, наприклад будівництво чи ремонт храму, парафіяни складали додаткові пожертви. Витрати на загальні потреби Церква покривала із позапарафіяльних маєтностей. У своєму розпорядженні наша Церква мала ще й комерційні підприємства, які давали додатковий прибуток. Саме завдяки діяльності таких установ слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) посилав багатьох студентів на навчання в різні країни світу та допомагав вірним на поселеннях. З таких доходів утримували церковні заклади, зокрема духовні семінарії, й підтримували деякі культурні інституції. Інакше було з нашими вірними на поселеннях, які, крім невеликої допомоги з рідної землі, покривали церковні потреби переважно особистими пожертвами. Такі форми фінансування були достатніми до середини ХХ століття.

Із приходом комуністичного режиму наша Церква в Україні втратила все своє майно, як те, що безпосередньо потрібне для церковного життя: храми, монастирі, навчальні установи, – так і всю допоміжну маєтність, необхідну для утримання священнослужителів та покриття інших церковних витрат. Наприкінці ХХ століття, за Божим Провидінням, наша Церква знову отримала свободу, але окрім храмів, і то не всіх, майже нічого іншого з її колишньої власності їй не було повернуто. Сьогодні ми не плекаємо великих сподівань на те, що держава ближчим часом виправить несправедливе минуле, провівши процес реституції, тобто повернення Церкві її майна чи справедливої його компенсації. Така невтішна ситуація ставить перед нами певні завдання, які треба вирішувати.

ІІ

Внаслідок історичних подій минулого століття вся наша Церква змушена перейти на систему фінансування церковних потреб за допомогою пожертв від поодиноких осіб і різних благодійних організацій. Ця система має як свої негативи, так і позитиви. Фінансування церковного життя за допомогою пожертв членів нашої Церкви та наших братів і сестер з інших помісних Церков безумовно накладає на наших вірних великі тягарі та створює певні проблеми. Однак, в цьому можна побачити і щось добре. Бо, розпоряджаючись великим майном, ми можемо ставати гордими й задоволеними собою та забувати про Бога. Натомість, оплачуючи потреби Церкви з поточних пожертв, маючи скромні запаси, покладаємо свою надію на Господа, який обдаровує нас в міру наших потреб, а також пробуджує у наших серцях бажання допомагати потребуючим. Такий спосіб фінансування, який важко сприйняти людям, що думають категоріями цього світу, вимагає великої віри і дуже часто стає засобом її випробування. Та ми маємо багато доказів того, що та віра вповні оправдана. Святий апостол Павло каже у Другому листі до коринтян: «Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо!» (9, 7).

Сказане вище може спонукати когось до висновку, що Церкві не потрібно віддавати її майна. Чому Церква домагається його повернення? Одна причина є в тому, що насильно позбавляти когось його власності – чи то поодиноких осіб, чи якусь установу – є несправедливістю, гріхом. Держави, побудовані на тоталітарних філософіях, не звертають уваги на такі «тонкощі». У них немає поняття справедливості чи гріха. Натомість держави, основані на справді демократичних засадах, не мають права використовувати несправедливо набуте майно. Друга причина, чому Церква домагається повернення майна, зовсім іншого плану. У багатих країнах, де громадяни одержують відповідну зарплату за свою працю, їхніх пожертв вистачає на покриття як дрібних поточних, так і більших, надзвичайних, витрат. Натомість у бідних державах або тих, які щойно повертаються до нормального економічного ладу, фінансові можливості громадян є обмеженими, Церкві не вистачає коштів на оплачування першочергових потреб, зокрема утримання шкіл на всіх рівнях, включно з університетами, на загальну просвіту, на забезпечення душпастирства у надзвичайних обставинах, на місійну діяльність. Одне слово, Церкві бракує засобів для розвитку повноцінної діяльності, потрібної для нормального, здорового духовного служіння.

ІІІ

У Святому Письмі часто натрапляємо на порівняння вірного християнина з добрим управителем. Хто такий управитель? Він не є власником майна, але і не є невільником, який отримує наказ, що має робити. Управитель – це людина, якій власник передає певні засоби з дорученням керувати ними і примножувати їх для свого пана. Усе, що створене, походить від Бога і Йому належить. Господь передає нам, людям, в управління всі блага і водночас дає загальні вказівки, як їх використовувати. Ми повинні Божі дари з вдячністю прийняти, їх шанувати і ними згідно з Божою волею розпоряджатися. Ісус Христос подає приклади, якими мають бути управителі Його майном: «Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана свого!» (Мт. 25, 21). При цьому Господь описує, як слід поводитися із своїми підлеглими: «Тут Петро озвався: Господи, чи Ти до нас кажеш цю притчу, чи й до всіх? А Господь відповів: Хто ж це той вірний і кмітливий управитель, якого пан настановить над челяддю своєю, щоб дати їй у визначену пору мірку пшениці? Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить! Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. Коли ж слуга той скаже у своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, – і почне бити слуг та служниць, їсти і пити й упиватися, то пан того слуги прийде дня, якого він не сподівається, й години, якої він не знає, і відлучить та й між невірними призначить йому долю» (Лк. 12, 41–46). У Святому Письмі маємо приклад немудрого, поганого управителя, який вважає, що блага, одержані від Господа, належить йому і що він може розпоряджатися ними як своїми: «Та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися! А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість того щоб багатіти в Бога» (Лк. 12, 19–21).

IV

Тепер хочу звернути вашу увагу на самі потреби Церкви. Оскільки Церква є багаторівневою структурою, то і її потреби можна класифікувати. Першим рівнем є парафія, джерелом фінансування якої є здебільшого пожертви парафіян. Вірні Церкви – і духовенство, і миряни – повинні дбати про свою парафію, щоб мати належний храм для богослужінь та інші житлові, навчальні чи соціальні парафіяльні приміщення, а також забезпечити належну винагороду священнослужителям, катехитам та іншим особам, які працюють для добра парафії. При тому слід пам’ятати про вбогих та тих, хто потребує матеріальної підтримки.

Якщо у парафії з’являються залишкові засоби, Євангеліє радить інвестувати їх у добрі діла – діла любові до ближнього, – тобто допомагати тим, хто цього справді потребує. Накопичування грошей, не використання їх для добра, наприклад складання великої суми на банківський рахунок та хизування своїм замороженим багатством, суперечить духові християнського управління.

Другий рівень – це єпархія (екзархат), що складається з певної кількості парафій і утримує установи, потрібні для ширшої спільноти, наприклад семінарію, в якій виховуються майбутні душпастирі, єпархіальні комісії, що дбають про різні спільні для багатьох парафій справи, та різні культурні й благодійні заклади. Потреби цього рівня покривають через встановлений для кожної парафії єпархіальний (екзархальний) внесок, який називається «катедратик», бо походить від назви єпископського уряду – катедри.

Єпархії і екзархати у свою чергу дбають про загальноцерковні установи, які становлять третій рівень у церковній структурі – патріарший. Наша Церква, яка сьогодні ще є Верховним Архиєпископством, а з Божою допомогою невдовзі буде визнана Патріархатом, об’єднує єпархії та екзархати в Україні й у багатьох інших країнах світу. При Верховному Архиєпископові, Главі цілої помісної Церкви, є установи, які служать усій Церкві. Вони називаються Патріаршою курією. Кожна єпархія і кожен екзархат, відповідно до кількості вірних, сплачує фіксований внесок на її утримання.

На підставі перелічених джерел доходів парафії, єпархії та Патріарша курія складають свій річний бюджет на покриття поточних потреб. На нашу думку, такий фінансовий устрій є доволі зрозумілим. Більше запитань виникає тоді, коли оголошують специфічні збори пожертв, які виходять за рамки описаного вище порядку фінансового забезпечення.

V

Синод Єпископів УГКЦ проголосив для всієї нашої Церкви збір пожертв на спеціальні загальноцерковні потреби, зокрема на будівництво Патріаршого собору в Києві, на екзархати у східних областях України, збірку «Андріїв гріш», на Український католицький університет, на видання Катехизму УГКЦ тощо. У нормальних обставинах такі загальноцерковні потреби оплачують із доходів від церковного майна. У нашої Церкви, як було згадано, таких джерел нема. І поки нам не повернуть того, що було нашою власністю, мусимо всі разом нести ці фінансові тягарі.

Чи справді вказані загальноцерковні потреби такі для нас важливі? Хочу коротенько з’ясувати мету кожної вищезгаданої потреби, і відповідно – збірки, для кращої орієнтації жертводавців.

А. Патріарший собор Христового Воскресіння в Києві. Це символ єдності нашої Церкви. Він належить не тільки місту Києву. Він належить не тільки Україні. Це – храм і центр, про який кожний вірний нашої Церкви, незалежно від того, де у світі він живе, може сказати: «Це мій храм», – і водночас: «Це наш храм». У цьому соборі всі мають почуватися як у своєму домі.

Б. Екзархати у східних областях України. Західна Україна, зокрема Галичина, була єдиною частиною України, де упродовж останніх двох століть Українська Греко-Католицька Церква могла нормально розвиватися. В усіх інших частинах країни греко-католицькі громади зазнали послідовного винищення. Проте, за дивним Божим промислом на території України на схід від Збруча є ще багато вірних нашої Церкви. Намагаємося вишукувати тих людей, творити для них нові церковні громади, парафії, екзархати чи єпархії. Це вимагає значних коштів, яких вірні нашої Церкви на цих теренах самі зібрати не можуть. Вони з часом стануть самостійними, однак у перші роки їхнього існування ми мусимо їм допомогти. Фінансування цієї потреби включає передусім утримання священнослужителів та будівництво храмів і церковних центрів, без яких не можливо організувати нормального церковного життя.

В. «Андріїв гріш». За первинним задумом ця збірка мала становити особистий фонд Глави УГКЦ, щось на зразок «Петрового гроша», який збирають для Папи Римського. Із цього фонду Верховний Архиєпископ міг би користати для розв’язання певних проблем. Однак, у зв’язку з тим, що у нашій Церкві останніми роками багато вірних опинилися поза її структурам – єпархіями чи екзархатами, – «Андріїв гріш» тимчасово отримав інакше цільове призначення. Ця збірка сьогодні призначена для того, щоб забезпечити духовну опіку поселенцям та заробітчанам на теренах колишнього Радянського Союзу та у Західній Європі, де ще немає сформованих церковних структур. Щоб належно підготувати священнослужителів, катехитів та інший персонал і щоб дати їм можливість доїжджати, потрібні певні кошти. Наші брати і сестри-емігранти самотужки не можуть оплатити цих потреб. І поки у місцях їхнього проживання не буде наших церковних структур, ми повинні їм допомогти.

Г. Український католицький університет. Цей вищий навчальний заклад забезпечує високий рівень освіти, виховує християнський світогляд та здорові моральні засади у студентів всіх факультетів, а також формує вищу богословську науку в Україні. Ця установа виховує християнську еліту. Сьогодні в університеті навчаються здебільшого жителі України, але, сподіваємося, що до нього вступатимуть юнаки й дівчата з усіх країн, в яких існує наша Церква, і ставатимуть для нашої спільноти відповідальними провідниками.

Ґ. Катехизм УГКЦ. Упродовж останніх років наша Церква готує Катехизм для всіх вірних – дорослих, юнацтва та дітей. Це велике і дуже важливе завдання, бо в тій книзі мають бути пояснені основні правди святої віри згідно з нашими віковими традиціями та нашою літургійною практикою. Видання та переклад Катехизму різними мовами для вжитку вірних нашої Церкви також на поселеннях вимагають великих коштів. У важливості такого проекту не потрібно переконувати – вона зрозуміла.

Дорогі в Христі, я перечислив основні загальноцерковні потреби і пов’язані з цим збори пожертв. Я свідомий того, що ви вже не один раз складали свої пожертви на потреби своїх парафій, єпархій чи екзархатів, а крім того ще й допомагаєте своїм родинам чи громадам в усьому світі, з яких походите. Закликаючи вас зробити свій внесок у певну справу, розумію, що немовби накладаю додатковий тягар, але водночас усвідомлюю, що всі вищезгадані потреби – чи місцевого, чи загальноцерковного характеру – нашій Церкві потрібні.

Оскільки ці потреби не включені до адміністративної структури Церкви, я звертаюся до вас, поодиноких членів Церкви, з проханням підтримати ту чи іншу ціль. Ви не маєте нагального обов’язку допомагати у конкретній потребі – кожен цілковито вільно може вибирати те, що йому подобається, що лежить йому на серці.

Я представив вам всю фінансову ситуацію нашої Церкви, щоб ви складали свої пожертви, без яких ми не можемо існувати, із розумінням та охотою. Кожна офіра, яка задовольняє потреби наших ближніх у будь-якій ділянці, є благословенною, тим більше це стосується внесків, які слугують духовним потребам поодиноких людей і всієї Церкви. Справа утримування Церкви та фінансування її потреб не є чимось суто матеріальним – це згідно з Божим планом є частиною нашого життя, як духовного, так і тілесного. Хочу закінчити це звернення словами зі Святого Письма, записаними у Другому посланні святого апостола Павла до коринтян:

«Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо й жатиме; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи з примусу: Бог любить того, хто дає радо. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно. Той, що достачає насіння сівачеві, додасть і хліб на поживу, – і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливості, щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку» (9, 6–11).

 Благословення Господнє на вас!

+ ЛЮБОМИР

Дано 3 грудня 2008 року Божого у Києві при Патріаршому cоборі Воскресіння Христового

Система Orphus
Рейтинг
0
0