Про завдання християнина в сучасному суспільстві (1999)
ЗВЕРНЕННЯ ЄПИСКОПІВ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
до вірних та всіх людей доброї волі
про завдання християнина в сучасному суспільстві
Щасливий народ,
що йому Господь — Бог його!
(Псалом 144, 15)
Дорогі в Христі!
Вступ
Питання соціального змісту завжди були і залишаються чи не найбільш актуальними для людей у світі сущих. Особливої ваги вони набирають тепер, коли очевидним є падіння життєвого рівня громадян України, яке відбувається на тлі загального занепаду економіки.
Це звернення відповідає традиції нашої Церкви, яка завжди турбувалася також і земним добром своїх членів, подібно, як і Христос, коли лікував хворих, годував голодних і рятував інших потребуючих. На особливо високий рівень цю традицію підніс Слуга Божий Митрополит Андрей, який в критичні для нашої спільноти часи звертався до народу з викладом християнської соціяльної науки. Серед його доробку в цій царині особливо виділяється послання «Як будувати Рідну Хату», написане на початку сорокових років. У ті дні, коли у Львові національно свідомі сили підтвердили прагнення нашого народу до самостійного життя та боролися за волю України проти зайд з двох сторін — німецьких фашистів та московських большевиків, Митрополит звертав увагу вірних на ті чесноти та прикмети, які потрібні для побудови своєї незалежної Держави. Сьогоднішня ситуація дуже відмінна від тієї, що була майже шістдесять років тому. Свою Рідну Хату ми вже маємо — незалежну, самостійну Державу. Вона вже є, її не треба здобувати. Але тепер перед нами стоїть не легше завдання: організувати її як Державу, де кожен окремий громадянин та всі громадяни разом житимуть у спокої, злагоді та добробуті. Нові обставини потребують не іншої науки Божої, але наголосу на інших моментах, бо й потреби інші. Наше завдання зараз не здобувати, а зберегти те, що маємо, — завдання надзвичайно важке. Лише наполеглива праця та важкий труд запевнять існування нашої Держави, й особливо такої, якою ми хотіли б її бачити. Ні Божі закони, ні досвід історії не гарантуватимуть нам нічого якщо ми не будемо діяти мудро, чесно, цілеспрямовано, справедливо, по-Божому — діяти, а не тільки мріяти.
Такі слова декому можуть видаватися жорстокими, такими, що породжують зневіру. Дехто каже, що нам належиться вільна Держава, ми вже досить натерпілися. Що натерпілися протягом століть у різних займанщинах — це правда. Але терпіння може бути пасивне — терплю, бо не маю іншого виходу. Воно також може бути творчим — я готов терпіти, щоб осягнути високу ціль.
Богословське та філософське обгрунтування
Площини вертикальна і горизонтальна
Найкращий нам знаний витвір Божої мудрості — це людина, тобто ми. Кожний з нас — це діло Божих рук. Від Бога ми походимо і ціль нашого життя й буття — навіки жити з Богом і в Ньому бути щасливими. Народжуємося кожен окремо й так само вмираємо, а також мусимо здати звіт нашого життя — кожен за себе. Людина — це безцінне створіння, яке Господь обдарував життям, розумом та вільною волею, суб'єкт прав. Немає ніякого сумніву, що для людини — а з нею і для цілої Церкви — вертикальний вимір, вимір в якому регулюється відношення людини до Бога, є абсолютно домінуючий. Він — найважливіший: відношення людина до Бога не є додатком в людському житті, якимсь «доважком» для загробного життя, а причиною і ціллю її існування. Так само й Церква, її властива ціль — це лучити людей з Богом, не будувати рай на землі, не бути тільки установою, яка має забезпечити добробут для людей. Сьогодні, на жаль часто буває замішання в цій ділянці. Церкву бачать як соціяльну установу що має виховувати послушних громадян та бути добродійною організацією. У правдивому розумінні релігії та релігійного життя, в його особистісній чи спільнотній — літургійній формі, абсолютний примат належить відношенню людина - Бог. Але з Божої волі ми сотворені так, що наше відношення до Бога має ще другий, горизонтальний вимір. Наша віра в Бога і наша до Нього любов виявляються головно і автентично тільки у нашому ставленні до інших людей. Сильно про це сказав св. апостол Йоан: «Коли хтось каже; «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець» (1, Йоан 4, 20)
Ми сотворені членами людської спільноти, без якої не можемо існувати. Немовля народжується в спільноту своїх батьків, стає свідомим власного «я», своєї особистості, коли дивиться в обличчя своїх батька й матері. Дитина розвивається, набирає життєвих чеснот, у співжитті з іншими. Остаточно, зріла людина завершує свій ріст у взаємодії з іншими людьми.
Площини особиста та спільнотна
Ми створені так, що живемо у двох площинах — особистій і спільнотній. Але за Божим планом ці дві площини не суперечать, а радше доповнюють одна одну. Гармонія особистого і спільнотного — це вершина життєвої мудрості, мистецтва життя, бо наше існування як окремої особи неможливе без спільноти, і спільнота не здатна існувати інакше як тільки в сумі окремих осіб, повноцінних особистостей. Надмірне наголошення прав особи на шкоду спільноти, як і безоглядне підпорядкування особи, так і людську спільноту взагалі. В нашому столітті ми пережили великі трагедії через намагання силоміць втілити в життя котрусь із цих крайностей. Пам'ять історії, якої ми були і свідками і жертвами, повинна б зробити цілком зрозумілою та актуальною правду нашої св. віри, а саме, що ми створені різними, неповторними особистостями, які своє буття звершують у спільнотному житті. Ніхто не може сказати про себе: важливо, аби я лише спас свою душу, а ніщо інше мене не обходить! Любов до Бога і любов до ближнього — це дві сторони однієї фундаментальної Христової Заповіді. Наша любов до Бога виявляється, шліфується та звершується в активній діяльності задля спільноти. Навіть монах-самітник, який здавалося б, цілком відрікся світу і спільноти, властиво має свою цінність тільку у тому, що він як член спільноти подвизається для її духовного добробуту. Навіть хвора людина, цілком немічна і відрізана від звичайного життя спільноти, допомагає будувати цю спільноту, включаючись в неї своїми стражданнями на зразок нашого Спасителя Ісуса Христа.
Наша ціль
Християни, разом з багатьма іншими, віруючими чи невіруючими людьми, є членами нашої української суспільності. Ми прагнемо звернути увагу вірних нашої Церкви і всіх інших, яким християнське вчення близьке до серця, на їхню роль у сучасному суспільстві, в наших конкретних обставинах. Ми не ставили собі за мету робити аналіз політичної, культурної, наукової, економічної ситуації. Такий аналіз є дуже корисний, навіть необхідний, але ми до такого завдання не покликані. Він належить до компетенції відповідних фахівців, які повинні спокійно, по суті, об'єктивно вивчати стан нашого суспільства у всій його багатогранності. Економічна кон'юнктура чи політична пропаганда не повинні засліплювати їхніх очей. Але ми як вчителі церковно-релігійного життя, ваші духовні пастирі постараємося відповісти на питання: що повинен робити в сучасних обставинах християнин, у якій би суспільній ситуації він не перебував, щоб оправдати своє існування і послужити Богові та ближньому.
Конкретний приклад: у нас багато героїв, яких ми величаємо, особливо тих, які здобули заслуги на війнах в обороні свого народу. Багато також інших достойних людей, які працюють творчо в різних ділянках суспільного життя і отримують заслужене визнання. Але чомусь ніхто не хоче звернути уваги на людину, яка відмовляється брати хабарі. У наші дні — це справжнє геройство, особливо коли ця особа без будь-якого логічного оправдання не одержала своєї чесно заробленої платні за останніх шість місяців. А невиплата заробітної платні є гріхом, який кличе о пімсту до неба, та найбільшою соціяльною несправедливістю, незалежно від того, чи винен тут уряд, великий чи малий підприємець або приватна особа. Людина, яка сьогодні відмовляється від хабаря, — це герой, може більший, ніж великі полководці, бо він подолав у собі спокусу послужити собі коштом загального добра та справедливості. Громадянин повинен принципово відмовлятися від хабарів. Тоді він є справжнім християнином, який сповнює Божий закон не в многих поклонах в храмі, а на полі битви добра і зла в щоденному житті, і він будує свою Рідну хату.
Не треба замовчувати обов'язок владних структур поборювати хабарництво та корупцію в усіх його проявах. Але набагато важливіше створювати такі обставини життя, де хабар перестав би бути спокусою для звичайного громадянина. Треба також подбати, щоб добрий приклад у цьому подавали посадові особи всіх рівнів. Мусимо створити таку суспільну атмосферу, де на хабарництво і на того, хто його плекає, дивляться з презирством, а не поблажливо або, що гірше, — байдуже.
Нашу Державу не врятують наймудріші, найсправедливіші закони чи укази, ринкові реформи чи інші засоби, якщо не буде належного числа громадян, які ті приписи та заходи будуть сумлінно сповнювати та справедливо використовувати. Серед таких громадян християни повинні бути в авангарді задля добра цілої спільноти.
Справжній Господар світу
Перш ніж перейти до представлення деяких дуже конкретних проблем, бажаємо ще звернути увагу наших вірних на дві важливі правди. Перша — стосується правди про існування Бога. Відомо, що протягом цього століття, яке вже закінчується, проводилась дуже послідовна пропаганда атеїзму. Бога щораз то далі випихалося з центру життя, натомість ставилося туди людину або якихось божків-ідолів. Це людям дуже подобалося і навіть було вигідно, бо якщо Бога нема, то все вільно. Бога хотіли замінити технологією чи брутальною силою, чи навіть примхою владної людини. З індустріальною революцією минулого століття та феноменальним розвитком технологій люди почали вірити в необмежені можливості людини та незворотний прогрес, аж доборолися до Гіросіми, Нагасакі, Чорнобиля, — і тепер живемо у смертельному страсі перед атомними аваріями чи безвідповідальними можновладцями, які щосекунди легким порухом пальця можуть вкинути людство у пекло термоядерного вогню. Людина стала товаром, який можна знищити, коли він недієздатний або не влаштовує чиїсь потреби чи якісь ідеології. Так було знищено мільйони осіб, «виною» яких була приналежність до певного народу, раси, класу суспільства. Ніхто й не питав, чи вони мають право на життя.
Гроші, які завжди були дуже промовисті, сьогодні заговорили як ніколи голосно. Для того, хто має гроші, немає ніяких перешкод, обмежень, навіть законів. А з природою господарили так по-грабіжницьки, що сьогодні переживаємо трагічні катаклізми глобальних масштабів — землетруси, повені, озонові «діри» тощо.
Це підводить нас до другої правди, на яку хочемо звернути Вашу увагу. Бог створив світ — у це ми віруємо, і побачив Господь, що він добрий (див.: Буття 1,31), і передав його в руки людини для господарювання. Не передав у власність, а лише у користування. Ми є тільки управителями, а не власниками, панами, володарями всесвіту. З одного боку, така дійсність обмежує нашу владу щодо світу, а з другого — наголошує на нашій гідності та відповідальності за долю людства та цілого світу. В демократичних країнах можновладців, які зловживають своїм становищем, судять та карають. А як стане людина перед найвищим Суддею і справедливим Господом всесвіту, якщо вона була невірним слугою і почала нехтувати обов'язками, покладеними на неї Властителем, та зловживати своїми правами, а ще гірше, приписувати собі такі права, які їй не належать?
Великою втіхою для нас є те, що громадське сумління починає прокидатися, хоч ще дуже несміло і непослідовно. Дехто вже починає розуміти, а щонайменше відчувати, що існує якийсь закон, якась мораль що однаково зобов'язує усіх людей в цілому світі. Людство починає реагувати дай Боже, щоб сильніше та ясніше, на такі явища як незаконність знущання держав над своїми громадянами, на відповідальність диктаторів та лиходіїв перед законом за вчинені злочини. Моральна розперезаність, яка стоїть за кожним беззаконням та безправ'ям, принесла свої плоди. Розумні люди, головно молодь, починають ставити питання, чи таким шляхом можна йти далі. Дай Боже більше такого прозріння та відповідної дії.
Конкретні кроки
Церква не збирається і не може підміняти Державу, видавати закони, організовувати силові органи для забезпечення виконання законів. Церква не пише Конституцій, хоча дуже вдоволена, коли Конституція Держави бере до уваги відповідальність перед Богом. Церкві залежить на тому, щоб ті, хто прислухається до її навчання, сповняли Божий закон, а це включає також послух усім людським законам, які не противляться Божому. Ми постараємося стисло акцентувати на деяких ділянках життя, на які кожний вірний у своєму житті повинен особливо звернути увагу, щоб жити і діяти no-Божому. У цьому Зверненні ми не ставили собі за мету докладно обговорювати кожну з цих ділянок нашого життя, бо вони дуже численні і кожна вимагає окремого опрацювання, що при Божій помочі ми хотіли б зробити в майбутності. Також не звертаємося до якоїсь однієї групи людей відповідно до їх політичної, професійної, економічної чи соціяльної категорії, а до всіх однаково, бо Божі закони обов'язують однаково в усіх станах суспільного життя та знаходять всюди своє застосування.
Певні обставини життя, ідеології, погані звички створюють своєрідну атмосферу, зачароване коло. Багато людей відчуває неприродність чи несправедливість ситуації, але втішає і виправдовує себе, кажучи: та ж всі так роблять. Не вийдемо з того зачарованого кола, коли хтось не відважиться розірвати його. Це вимагає великої особистої відваги, в тому немає сумніву, бо існують сили, яким дуже вигідно, щоб не було порядку й ладу в нашому суспільстві і які діють дуже рішуче й безоглядно, коли хтось загрожує їхній «владі». Може саме тому на громадянинові, який серйозно ставиться до своїх християнських переконань, тяжить особливий обов'язок робити перші кроки в оздоровленні суспільства та налагодженні нормального способу життя, з рівними можливостями для всіх своїх членів.
Варто також згадати, що в нашому Зверненні не йдеться про щось нове, революційне, про що ніхто ніколи ще не чув. Усе це вже вложене у Конституції нашої Держави. Не у новизні змісту, а у виконанні правди полягає зміст цього Звернення.
Аспекти суспільного життя
У багатогранності суспільного життя виділяються певні проблеми, що заслуговують на особливу увагу, з якими кожний громадянин повинен бути докладно обізнаний, чутливий до них, давати собі з ними раду у власному житті та намагатися, не нав'язуючи іншим своїх поглядів, діяти для загального добра. Такими ділянками є:
А. Права людини. Не кажемо «людські права», щоб нікому не прийшло на думку, що це права, які собі виборола людина або які вона набула через якийсь соціяльний контракт, або які їй надала держава. Права людини належать до природи людини. Як сама людина, так і її права походять від Бога і є неподільні. За останніми повідомленнями, на земній кулі немає країни, де права людини були б цілковито забезпечені. Ми усі — грішники. Однак, це не є перешкодою для нас виправляти таку ситуацію.
У своєму посланні на день миру 1999р. Папа Іван Павло II наголошує на таких основних правах людини: право на життя, свободу совісті, право на участь в житті суспільства — проти всякої дискримінації, право на самореалізацію, право на мир тощо. Водночас Папа звертає увагу на потребу плекання культури прав людини, принципово звертаючи увагу на гідність людини, на середовище, серед якого людина покликана жити, на глобальну пов'язаність людей у нинішньому світі.
Б. Закон. Недавно міністр юстиції дуже влучно зауважив, що в нас в Україні бракує культури закону, почуття законності. Як і сама влада, так і кожний справедливий закон має за собою авторитет Бога. Навіть недосконалий закон вимагає поваги. Особливу увагу треба звернути на судову систему та право взагалі. Феміду з давніх-давен представляють із зав'язаними очима як символ цілковитої безсторонності у вироках. Злі язики, на жаль, небезпідставно казали і кажуть, що вона закриває очі на те, чого не хоче бачити. Справедлива судова система — це не тільки окраса будь-якого суспільства, але доказ його зрілості та морального здоров'я, інше лихо, успадковане від диктатур та тоталітарних режимів минулих років, — це переконання людей, що стоять при владі, у своїй вищості над законом у можливості маніпулювати ним.
В. Подружжя і сім’я. Ця основна клітина людської спільности в нас докорінно розхитана й перебуває у небезпеці. Подружжя — нетривале, діти, не сироти, втікають зі своїх родинних домів. Насилля над жінкою та дитиною набирає загрозливих форм. Сотні тисяч жінок виїжджають за межі рідної країни у пошуках засобів на прожиття, а батьки вдома або не мають праці, або не одержують заробітної платні і з розпуки шукають утіхи в алкоголі. Це тільки економічний аспект життя родини, а як стоїть справа з духовним, культурним, освітнім? Як нація ми вимираємо, Ісус Христос підніс подружжя до гідності св. Тайни. Що ми, християни, робимо, щоб зберегти цю гідність та використати Божі ласки, які запевнює нам сам Господь?
Г. Освіта. Наплив різнородної інформації заливає нашу суспільність з різних джерел. Чи здатні ми розпізнати в цій масі, що добре, а що зле? А як це відбивається на наших дітях? Чи наша школа тільки поширює їхнє знання, чи також вчить їх знайти дорогу правди в цих інформаційних джунглях? Одним словом, чи наші діти, починаючи з батьківського дому і до вищих учбових закладів, одержують належне виховання для повноцінного життя? Хто дбає про наших дітей та молодь? Як ми, християни, забезпечуємо нашим дітям потрібне в житті релігійне виховання?
Ґ. Світ праці. Яка в нас філософія праці? Яка її гідність? Яка культура праці? Яка її якість? Чому реклама говорить про «європейський» стандарт, чи не міг би він бути «українським» і не менш якісним? Праця для християнина — це не є виключно засіб заробітку, а засіб духовного росту, служіння ближнім, влаштуванням світу як кращого місця для людського життя, не кажучи вже про те, що праця це спосіб прослави Бога. Після заміни соціалістичної системи на ринкову треба переосмислити цілу систему заробітної платні та багато інших аспектів ринку праці. Заробітну платню треба чесно заробити, а не тільки приймати як щось належне. З другого боку, платня мусить брати до уваги багато елементів в житті працівника, особливо його сімейний стан. Вона мусить відповідати гідності робітника, а не принижувати його. Християнин-підприємець повинен брати до уваги всі ці аспекти. Одним словом, християнин мусить новими очима подивитися на цілий світ праці.
Д. Господарка й приватна власність. Ми щойно вийшли з утопічної системи колективізму, який закінчився повною невдачею. На його місце шукаємо кращої моделі, яка була б життєздатною й справедливою. Перед нами можливості різних систем, кожна з яких має свої добрі й погані сторони. Ось тут постає проблема приватної власності, яку треба докорінно вияснити, щоб ефективно використати в розбудові здорового господарства. Господарка — це ділянка, яка дуже важлива і на державному, на приватному рівні. Як згадано вище, ми мусимо наново вчитися господарити, ми дивуємося і заздримо добробутові держав, що розташовані на захід від України, і нам увижається, що, як каже народне прислів'я: «Там груші на вербах ростуть». Нам важко уявити собі, скільки труду й завзяття вимагає добробут, якої треба самодисципліни, щоб забезпечити свій побут. І який порядок мусить існувати в державі, щоб громадяни з повним довір'ям хотіли працювати та заощаджувати, щоб їхнє життя, їхня їхніх дітей майбутність була забезпечена.
Господарка є дуже добрим показником духовного рівня народу, а для нас, християн, — це прекрасна нагода сповнювати Божу заповідь: люби ближнього, як самого себе. Наявність приватної власності включає обов'язок шанування чужої власності та суспільної власності взагалі.
Е. Економіка й фінанси. В нас популярне гасло, що ринкова економіка залагодить усі економічні лиха немов би якась магічна паличка. Може й так, але не без труду та небезпек. Бо економіка може бути такою ж обтяжливою для громадянина, як найгірша диктатура. Панщину минулих століть було легше контролювати ніж сучасну економіку. Жадоба швидкого й легкого заробітку така велика, що задля неї особи стають цілком безоглядними. Задля економічних калькуляцій ведуться війни, чиняться найгірші злочини проти людства, і тут треба бути неймовірно чутливим, бо ті злочини звичайно прикриваються дуже гуманними гаслами. Християнин, заангажований в ділянці економіки та фінансів, занурений в дійсність, яка вимагає героїчної чесності, второпності, далекозорості, тонкого відчуття справедливості, і він повинен там бути, бо економіка — це дуже важливий аспект життя народу.
Є. Політичне й громадське життя. У цій ділянці може найкраще видно суспільний характер діяльності. Політик, з природи своєї активності, заангажований в суспільному житті свого народу. Але це зовсім не оберігає його від спокуси шукати своєї користі чи слави замість добра загалу. Головна прикмета політика-християнина — це усвідомлення того, що ціль його діяльності — служити іншим, і то служити так, щоб думати і діяти на користь загального добра, а не поодиноких осіб чи груп. Бути політиком чи державним мужем — це одне з найбільш почесних у людській спільноті завдань, але також одне з найвідповідальніших. Перед ним ставляться найвищі вимоги як у приватному, так і в політичному житті, його становище не терпить подвійної моралі, ні подвійного стандарту життя. На жаль, у цілому світі сьогодні постать політика користується малою пошаною, і в цьому винні самі політики, і що найгірше, такий імідж знеохочує молодь, яка прагне послужити спільноті, зі своїм молодечим ентузіазмом хоче будувати кращий світ. Блаженний хто такий ентузіазм зберіг до останнього подиху свого життя. Треба формувати образ нового політика. Молодь треба переконати конкретними прикладами, що можна бути політичною фігурою й водночас чесною людиною.
Влада містить у собі навіть більшу спокусу, ніж гроші. Остання виборча компанія цьому підтвердження. Християнин, який хоче посвятитися такій діяльності, повинен себе докладно досвідчити, чи має духовну силу опиратися спокусам влади, а також виявити мотиви, що спонукають його стати політиком.
Ж. Наука й мистецтво. Важко переоцінити ці кузні людського духу. Тут не тільки твориться правда та краса, але звідси вони повинні випромінюватися на ціле суспільство, і знову мусимо звернути увагу на трагічні обставини минулих десятиліть у житті нашого народу, коли хотіли скувати людський дух треба знову повернути людям свідомість його величі. Людина створена для добра, правди і краси і тільки в них вона знаходить свою гідність та радість життя. Науковець та митець повинні стати певним чином літургісантами відродженого духу нашого народу, провідниками на шляху до Творця.
3. Охорона здоров'я та середовища, в якому живемо. Тут йдеться про найбільший скарб держави, усе це — життя людини та природа з усіма її багатствами — дане Богом. Становище в цих ділянках відоме, а кому не відоме, нехай відвідає Закарпатську область. Турбує не так сам стан здоров'я і екології, як відсутність мудрої і послідовної політики, щоб одне й друге забезпечити. Християнин, задіяний в будь-який спосіб у цих ділянках, мусить бути взірцевим фахівцем і громадянином. Медицина та екологія — це не засоби для збагачення ціною здоров'я чи добробуту інших. Це одна з найбільш шляхетних ділянок служіння. В нашому столітті ми стали свідками жахливих зловживань: у т.зв. психушках, концентраційних таборах, позбавлення безборонного життя, і дуже часто ще ненародженого. Та невинно пролита кров кличе до неба про пімсту. Християнин не може брати участі у таких злочинах, замовчувати їх або їм потурати. Чи свій, чи чужий гріх є гріхом, якого християнин повинен уникати як найбільшого зла.
Ми акцентували на кількох ділянках суспільного життя, які ставлять перед громадянином-християнином, оскільки він в них діє, дуже виразні вимоги пізнати правду і служити цій правді. Не маємо претензій нз вичерпне окреслення заторкнутих проблем. Те, що ми сказали, це радше тільки вихідні пункти для вивчення і поглиблення, яке з часом сподіваємось зробити. Але в міжчасі кожний християнин, заангажований в суспільному житлі, вже повинен усвідомлювати свою відповідальність перед Богом і перед людьми та робити з цього відповідні висновки для свого життя і діяльності.
У кінці такого довгого звернення може хтось скаже: великих слів велика сила. І що все це дасть? Церква не має влади примусити будь-кого щось робити. Не в цьому її завдання. Вона ставить перед очима людей Божий закон, а вже кожен мусить сам вирішувати, що він може, що він хоче сповнити, беручи за свій вибір повну відповідальність. А звідки взяти силу жити no-Божому? Питання дуже актуальне, бо завдання християнина аж ніяк не легкі. Одначе відповідь простіша, ніж здавалося 6. Світло, силу, відвагу, ревність і все інше потрібне для сповнення Божої волі одержуємо від Господа. Треба тільки Його про це просити в молитві. Громадянин-християнин мусить бути мужем чи жінкою молитви. Якщо давня українська приповідка правдива, то особливо тепер — без Бога ні до порога. Цієї правди не треба ні соромитися, ні втікати від неї. Бути громадянином є настільки важливе і настільки почесне покликання, що ми не повинні соромитися признатися, що молимося, що в Бога, в Його священних словах шукаємо життєвої правди. Безумний буде з нас за те сміятися, а мудрий схилить в пошані голову.
Отож не треба, дорогі в Христі, впадати у відчай через численність проблем, які стоять перед нами. Немає на світі країни чи держави, яка не мала б великих проблем. Ми не гірші від інших. Наші проблеми болісні для нас, але проблеми має кожна людська спільнота. Попри все ми повинні бути дуже щасливими, навіть гордими, що власне перед нами Господь поставив завдання будувати свою власну, рідну Державу, питомо свою спільноту. Наші предки, навіть наші діди та батьки, тільки мріяли про це, а ми це можемо робити. Славне це особливе покликання, яким обдарував нас Бог.
Поручаємо Вас усіх та себе опіці Пресвятої Богородиці, яка в світ привела Божу Правду.
Благословення Господнє на Вас!
Дано у Львові, дня 12 березня 1999 р.Б. при архикатедральному Соборі св. Юра
За збір Єпископів Києво-Галицької Митрополії,
† Любомир
Помічник Глави Українсько Греко-Католицької Церкви
Джерело: Львівські Архиєпархіальні вісті, 1999 р., №3, с.3-15.
