Промова до Папи про наладнання правної структури нашої Церкви

25 червня 1990, 16:19 | Документи Української Греко-Католицької Церкви | 0 |   | Код для блогу |  | 

Святіший Отче!

Понад сорок років переживала наша Українська Католицька Церква ненормальний стан своєї праці для свого Народу і добра душ. Її злуку з Апостольським Престолом у Берестейській Унії скасовано злобно і підступно у 1946 році, позбавлено її власної ієрархії з думкою, що поразивши пастиря розбіжаться і вівці, їй заборонено під гострими карами всяку працю, її загнано в підпілля, з якого вона вийшла тому три роки. Найбільший удар стрінув нашу Церкву тим, що позбавив її єпископів, ієрархічного проводу. Церква — то спільнота видима, збудована за ієрархічною структурою, і таїнственне Христове Тіло, тобто спільнота невидима, небесна, Святим Духом ведена і Його благами збагачувана. Не є це, однак, як уважно підкреслює Другий Ватиканський Собор, як щось подвійне і окреме, "але творять вони одну складну дійсність, що складається з Божого і людського елементу". У цьому зовнішньому виді Христос Господь хотів, щоб наслідники Його Апостолів були пастирями в Його Церкві. Так єпископи, творячи місцеві Церкви, які стали клітинами цілої Вселенської Церкви, провадили свої стада на чолі з Вселенським Архієреєм, а у Східній Церкві через своїх патріархів, які, очолюючи свої помісні Церкви були в злуці з Вселенським Архієреєм. Єпархії стали зовнішньою організаційною формою праці, дії і духовного життя в нашім Господі з дією Святого Духа, пряміючи до вічного Царства Отця.

Вся ця зовнішня структура нашої Церкви зазнала спустошень і захитань під впливом переслідувань, неможливості діяти легально перед безбожницьким урядом, а теж і частинно через різні політичні розчленування деяких наших земель і їхніх єпархій, хоч нова політична ситуація в СРСР зібрала вперше в нашій історії наші етнографічні землі в одне, і прадавні наші єпархії опинились на одній території української республіки під совєтськім урядом в Москві. Але ці єпархії не мали своїх Владик вже сотні років ще й перед совєтською революцією. Деякі були штучно відділені від Львова дивними кордонами, щоб тільки Львів не міг мати впливу на них і на своїх вірних з’єдиненої з Римом Церкви. Іншими словами: зникли старі труднощі для оформлення ієрархічної структури нашої Церкви, але й появилися нові перешкоди для того, щоб ця зовнішня частина неподільного Христового Містичного Тіла не могла спільно і органічно працювати і діяти. Це такі важкі і при тому делікатні питання, що самі їх ми розв'язати не можемо. Найбільшою з тих нових труднощів є те, що на теренах нашої галицької церковної провінції появилась як вислід ненормальних обставин минулого ще й Російська Православна Церква, яка уважає себе в праві мати повну церковну юрисдикцію і структуру біля нас, ставлячи нескрито свої претензії і свої перешкоди для нашої праці і розвитку. Не боїться вона вживати навіть кпин чи й публічних закидів, що ми — владики, які вийшли з катакомб, — не є визнані Апостольським Престолом, не маємо легальних територій, не маємо права, ані повновластей і тим самим не маємо права організувати нормальне церковне зорганізоване канонічне життя і працю.

Останніми місяцями творилася нова дійсність — відродження Української Автокефальної Православної Церкви на традиційно католицьких територіях Західної України. Речники цієї Церкви підкреслюють повну незалежність від Риму та Москви, покликуючись на патріотичні гасла і козацькі традиції. Між народом ширяться непорозуміння, мовляв, стати греко-католиком, значить латинізуватися, переходити на польське і тратити свою національну ідентичність. Упродовж кількох місяців відновлено нову ієрархію в кількості сімох владик. Щобільше, 6 червня 1990 року у Києві скикано собор, де проголошено український православний патріархат з осідком у Києві. Першим патріархом України проголошено митрополита цієї ж Церкви в США 42-літнього Мстислава Скрипника, а митрополитом Галицьким з осідком v Львові назначено владику Йоана Боднарчука. Щоб скріпити позиції Католицької Церкви — нашим проханням є:

1. Торжественно визнати наші права і наші давні межі наших єпархій, яких маємо бути законними Пастирями з волі Вселенського Архієрея.

2. По говному упорядкуванні нашої ієрархічної структури на наших землях, прохаємо сповнити Вашу обітницю, що по відзисканні волі нашої Церкви і упорядкуванні її організаційної структури завершити її церковну будову визнанням нашого Патріархату, згідно з заявами II Ватиканского Собору, папи Павла VI, який не міг цього зробити «saltem pro tempore» (з огляду на час), і згідно з Вашим, Святіший Отче, бажанням тієї хвилини діждатися і таке добро нашій Церкві і народові зробити. Перешкод в цьому ділі не повинно бути, але великих користей духовних, канонічних, екуменічних, пасторальних та еклезіальних було би безліч.

3. Встановити згідно з історичними критеріями межі наших єпархій, щоб ми могли приступити до організації душпастирської сітки станиць для місіонерів, парохів і душпастирів. Привернути давні з'єдинені єпархії, які вже століттями не мали своїх ієрархій (Луцьк, Володимир, Острог, Мстислав, Чернігів і т. п.) до давньої одності зі Львовом як осідком Верховного Архієпископа і Митрополита і майбутнього Патріарха. Іншими словами, дати їм статус канонічно-пасторального існування. Наш Синод вибрав би для них ієрархів.

4. Встановити легальний статус агрегації наших Владик, що досі жили в діаспорі, щоб ми разом з ними творили один Синод нашої Церкви згідно з правом та під проводом нашого Отця і Глави, поки що Верховного Архієпископа, а завтра Патріарха.

5. Перемиська єпархія, на жаль, осталась ще поділена політичними границями і вимагає розв'язки, щоб не остатись сиротою зі своїми історичними сестрами — іншими єпархіями. На територіях Української Республіки вона може знайти свій осідок і відновлену діяльність в Самборі.

6. Чимало наших вірних, як подібно сталося з поляками, що їх доля розсіяла по Сибірі і Центральній Азії та Росії, находиться по широких теренах СРСР. Вже Слуга Божий Андрей Шептицький виявив у минулому стільки журби про тих своїх духовних дітей і створив різні канонічні засоби для їхнього церковного життя. Тепер настав час, щоб ці старання з доповненнями знову відтворити і встановити для нормальної душпастирської праці нашої З'єдиненої Церкви по всіх теренах СРСР. Екзархати, Вікаріати, Адміністратури, Візитатури чи інші згідно зі східним правом інстанції треба створити з визначенням їхніх меж дії.

Без цих старань і засобів ми можемо стати в очах світу, а головно в очах східних братів як безформна маса, якою ніхто не журиться і яка обезкровлена переслідуваннями, не матиме сил піднестися скоро на свої ноги перед своїм Вчителем і Спасителем.

Рим 25 червня 1990.

+ Володимир.
Містоблюститель і правлячий архієрей
Галицької Митрополії.

20 червня - 4 липня 1990 року в Римі відбулася перша зустріч всього єпископату УГКЦ, з України та діаспори. Під час неї владики мали кілька зустрічей з Папою Іваном Павлом ІІ, з іншими ватиканськими високопосадовцями.

Тексти виступів на зустрічах з Папою подаємо за: "Добрий Пастир" (Вид-ня Івано-Франківської греко-католицької єпархії) - Івано-Франківськ, 1990. - Число 2. - Ст. 12-32.

Система Orphus
Рейтинг
0
0