Звернення до клиру й мирян Української Православної Церкви поза межами України

18 травня 2010, 11:55 | Документи Української Автокефальної Православної Церкви | 0 |   | Код для блогу |  | 

Слава Ісусу Христу!

Ваші Блаженства! Високопреосвященні й Преосвященні Владики!
Всечесні Отці!

Дорогі в Христі Брати і Сестри!

Завершився важкий і драматичний період національної історії. Ми розуміємо, що громадянам країн вільного світу, незнайомим з ментальністю совєтської людини та з методами праці совєтських спецслужб, було важко або й неможливо зрозуміти, що діється в Україні та які процеси відбуваються в її церковному житті. Нам, вірним Української Автокефальної Православної Церкви, було боляче, що церковна спільнота, до котрої ми з таким ентузіазмом приєдналися 1989-1990 рр., так і не прийняла нас до повної євхаристійної єдності, ставилася до Української Автокефальної Православної Церкви з підозрою й упередженням. На жаль, ми не могли зарадити впливові на вашу свідомість цілеспрямованої дезінформації, поширюваної фахово, в тому числі й через людей, які нібито належали до нашої Церкви.

Та тепер уже таємне стало явним. Стала очевидною справжня мета внесених у церковне життя розколів, дискредитації кращих священнослужителів і мирян, штучної ізоляції тих церковних середовищ, які зберегли вірність традиціям Київської Церкви, втіленим для нас у досвіді Української Автокефальної Православної Церкви, Українських Православних Церков у США й Канаді. Московський Патріярхат відверто виявив себе в Україні діяльним учасником процесів нищення української державності, організатором ревізії національної історії, опікуном таких одіозних політиків, як Віктор Янукович або Дмитро Табачник. На часі перехід до ліквідації українських національних Церков під виглядом «подолання розколу» або «об’єднання в єдину канонічну церкву». Зміцнення Московського Патріярхату має за стратегічну мету руйнування традиційного устрою світової православної спільноти й закріплення за ним цілковитого пріоритету в родині православних Церков. Відтак же – і остаточне перетворення світової православної спільноти у чинник імперської політики Кремля.
Всеукраїнське братство апостола Андрія Первозваного неодноразово заявляло і знов заявляє про свою непохитну вірність єдиному канонічному предстоятелеві Київської Церкви – Його Всесвятості Вселенському Патріярхові Варфоломею. Ми визнаємо себе частиною української спільноти світу, що з 1995 р. перебуває в юрисдикції Його Всесвятості й канонічно очолюється Постійною конференцією українських православних єпископів поза межами України. Ми очікуємо, що Церква-Мати не залишить нас у цей важкий час випробувань і знайде спосіб незалежно від релігійної політики маріонеткового уряду України здійснювати над нами духовну опіку.
Ми, громадяни України, не маємо права перекладати тягар своєї відповідальності за майбутнє батьківщини на українців, що мають паспорти інших країн. Та ми віримо, що українські християни в світі керуватимуться в ставленні до проблем Української Автокефальної Православної Церкви в Україні не тільки почуттям патріотизму, але й розумінням універсальності, вселенськості Христової Церкви, в кожній частині якої втілюється церковна повнота. Допомога нашій Церкві в Україні є водночас внеском у майбутнє вселенського православ’я, порятунком його від сумної долі нової секретної зброї Кремля, приреченої на самознищення.

Закликаємо вас почути звернення тієї частини Української Автокефальної Православної Церкви в Україні, яка не ввійшла в розкол Мефодія (Кудрякова), зберегла вірність Церкві-Матері й не втрачає надії на відновлення повної канонічної єдности з Українською Православною Церквою в діаспорі. Це не тільки Харківсько-Полтавська єпархія на чолі з архиєпископом Ігорем (Ісіченком), яка юридично захистила своє право на визнання духовного зв’язку з Церквою в діаспорі. Більшість парафій Української Автокефальної Православної Церкви на Львівщині, на Волині, на Півдні України, на Івано-Франківщині, на Тернопіллі готові хоч зараз ввійти під канонічну юрисдикцію Постійної конференції українських православних єпископів поза Україною й прийняти призначеного їм архиєрея. Помісний Собор, котрий за статутом Української Автокефальної Православної Церкви має проводитися раз на три роки, не проводився з 2000 року, оскільки митрополит Мефодій боїться формально підпорядкованої йому Церкви й знає про неминучість гострої критики або й відсторонення його від виконуваних обов’язків.

Ми, миряни Української Автокефальної Православної Церкви в Україні, об’єднані у Всеукраїнське братство апостола Андрія Первозваного, не просимо вас про допомогу. Ми закликаємо вас до спільних дій для порятунку нашої Церкви в Україні, де багато в чому вирішується майбутнє вселенського православ’я. Відновлення праці Патріярхії та єпархіяльних консисторій, проведення чергового Помісного Собору, висвята нових єпископів замість учасників розколу – це заходи, неможливі без співдії нашої Церкви в діаспорі. Ми сподіваємося на братню християнську солідарність і готові на жертовну працю в синівській покорі українському єпископатові в діаспорі для добра Святої Православної Церкви та для порятунку багатостраждальної Української Держави від сумної долі заручника імперських амбіцій «третього Риму».

Залишаємося з’єднаними з вами в молитвах і в турботі про гідне подолання духовної та політичної кризи в Україні з надією почути в майбутньому від Господа: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25:21).

м. Канів

15 травня 2010 р.

Джерело: Сайт ХПЄ -УАПЦ

Система Orphus
Рейтинг
0
0