Заява Архиєрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я

Одна з головних властивостей Церкви, згідно Нікео-Цареградського Символу віри – це її єдність. Запорукою церковної єдності є євхаристійне спілкування між окремими Помісними Церквами, які, користуючись правами адміністративної незалежності та самоуправління, через спілкування у Святій Євхаристії зберігають свою єдність, утворюючи єдине Тіло Христове.

Однією з головних заповідей Христа, які Він залишив Своїм учням, була заповідь перебувати у єдності: «Щоб були всі одно (…) як єдине і Ми» (Ів. 17, 21-22). Ми з сумом визнаємо, що Українське Православ’я перебуває у стані розділення на три церковні юрисдикції, які не знаходяться у спілкуванні одна з одною, і на ньому ще мають здійснитися слова Христа про єдність. Ми заявляємо про готовність жити згідно слів нашого Божественного Вчителя, Який умовою єдності визначив любов, кажучи: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як любов будете мати між собою» (Ів. 13, 35). У цьому дусі євангельських заповідей єпископат УАПЦ вітає ініціативи з об’єднання Українського Православ’я, які походять як від окремих ієрархів нашої Церкви, так і від наших співбратів з інших православних юрисдикцій, та засвідчуємо свою готовність сприяти здійсненню богозаповіданої єдності.

Ми також вітаємо ініціативи громадських та політичних сил країни, які скеровані на консолідацію Українського Православ’я, хоча й підкреслюємо, що цей процес належить до компетенції самої Церкви Христової. Освячений Архієрейський Собор підтримує позицію політичних та державних лідерів країни щодо церковного питання, яка зафіксована в «Універсалі національної єдності» та передбачає шанобливе ставлення до об’єднавчих процесів в Українському Православ’ї без втручання у них державних структур та політичних сил.

Прагнучи зробити свій внесок до святої справи об’єднання, ми бажаємо уточнити свою позицію з деяких еклезіологічних питань, що стосуються проблематики об’єднання.

1. Одна з головних властивостей Церкви, згідно Нікео-Цареградського Символу віри – це її єдність. Запорукою церковної єдності є євхаристійне спілкування між окремими Помісними Церквами, які, користуючись правами адміністративної незалежності та самоуправління, через спілкування у Святій Євхаристії зберігають свою єдність, утворюючи єдине Тіло Христове. Канонічна традиція знає різні форми організації церковного самоуправління Помісних Церков, включно з автономією та автокефалією. Ці форми освячені віковою історією Церкви та закріплені у постановах Вселенських та Помісних Соборів. Автокефалія та автономія є формами організації церковного життя з метою здійснення Церквою Христовою своєї місії й у наш час. Таким чином, автокефалія – це не спосіб відокремлення однієї Помісної Церкви від іншої. Навпаки, вона дозволяє місцевій Церкві здійснювати свою місію у світі, зберігаючи єдність Святої Соборної Апостольської Церкви Христової.

З цих міркувань свого часу нашими попередниками була проголошена автокефалія Православної Церкви в Україні. Оскільки на початку 90-х років ХХ століття в Україні, здебільшого у її західному регіоні, склалася ситуація, що вимагала організації життя православних громад на умовах повної церковної незалежності, нами було відновлено УАПЦ як Церкву Київської традиції, що будує своє життя на засадах автокефалії. Відновлюючи УАПЦ, єпископат виходив з потреби збереження Святого Православ’я у нових історичних умовах, зокрема, в умовах експансії греко-католицизму на Галичині та національно-культурного відродження в цілій Україні, коли до церковного життя бажали долучитись національно свідомі прошарки українського суспільства. Сприяла створенню УАПЦ і певна криза в УПЦ, яку на той час очолював Митрополит Філарет, що системно протидіяв проявам української церковної традиції та нищив у Церкві будь-які вияви соборності.

Водночас ми усвідомлюємо, що набуття Помісною Церквою певного канонічного статусу повинно відбуватися згідно канонічної традиції Православ’я, при цьому має зберігатися богозаповідана єдність між Церквами у євхаристійному спілкуванні. На жаль, зберігаючи молитовне спілкування із Вселенським Православ’ям, УАПЦ поки що не має повноти євхаристійного спілкування. Тому ми прагнемо до діалогу з іншими Помісними Православними Церквами та намагаємося досягнути канонічного визнання автокефалії Української Церкви з боку церковної повноти.

З часу свого утворення УАПЦ не переривала молитовного спілкування із Вселенським Православ’ям. Зокрема, виконуючи вимогу літургійного уставу, Предстоятелі УАПЦ під час звершення Божественної літургії неухильно поминали й поминають імена Глав Помісних Православних Церков, включно з Святішим Патріархом Московським та всієї Русі. Водночас УАПЦ свідомо утримується від спілкування з ієрархами, які з тих або інших причин відійшли від спілкування з канонічними Помісними Православними Церквами. Це свідчить про те, що ієрархія УАПЦ ніколи не ставила собі за мету створення церковного розколу, а тим паче – створення паралельної до родини Православних Церков неканонічної структури. Про шанобливе ставлення УАПЦ до церковних канонів та християнських норм поведінки свідчить те, що ми утримуємося від практики прийняття до складу нашої Церкви священнослужителів, які намагаються змінити юрисдикцію своєї церковної громади без належної пастирської відповідальності та соборного обговорення, керуючись виключно міркуваннями особистого характеру. Важливим є й те, що УАПЦ засуджує практику силового захоплення храмів, що використовуються іншими православними юрисдикціями, та прагне уникати конфліктів з ними з приводу розподілу церковного майна.

2. Українська Автокефальна Православна Церква є спадкоємицею Володимирового хрещення та давньої церковної традиції Київської Русі. Ця традиція органічно поєднувала місцевий національний та вселенський вимір церковного буття. УАПЦ прагне поєднати національні особливості, притаманні боголюбному українському народу, та загальнохристиянські цінності. В публічних заявах УАПЦ згадується, що вона є «національною Церквою» українського народу. Втім, ми розуміємо цей термін у світлі засад християнського універсалізму та канонічної традиції Православ’я, поєднуючи його з ідеєю Помісної Церкви. Використовуючи його, ми не маємо на меті «Церкву для етнічних українців», але вживаємо це поняття у сенсі Помісної Церкви України, яка об’єднує всіх православних віруючих України незалежно від їх етнічного походження. Водночас ми засуджуємо етнофілетизм як хибне уявлення про засади організації життя Помісної Церкви та відкидаємо його як спосіб розбудови церковного життя в Україні.

3. Діалог про зцілення існуючих розділень в Українському Православ’ї має вестися на засадах християнської любові, щирості, взаємоповаги та вірності канонічному переданню Православ’я. Ведучи такий діалог, УАПЦ дотримується наступних принципів:

• Життя Православної Церкви в Україні має будуватися на засадах повної незалежності.
• Підтримання євхаристійного спілкування із канонічними Помісними Православними Церквами у світі повинно мати безумовний пріоритет.
• Має дотримуватись давній канонічний принцип «одне місто – один єпископ».
• Має зберігатися традиційний для Української Церкви та характерний для УАПЦ досвід соборності.
• Має зберігатись багатонаціональний та мультикультурний характер Помісної Православної Церкви в Україні, який би віддзеркалював регіональні мовні, культурні та ментальні особливості православних громад.
• Неприпустимою є політизація об’єднавчого процесу та втручання у нього політичних сил.
• До вирішення українського церковного питання доцільно залучити всю повноту канонічного Вселенського Православ’я.

Сприяти об’єднавчим процесам в Українському Православ’ї має й участь у діалозі представників інших Помісних Церков, зокрема, Константинопольського патріархату. Наше шанобливе ставлення до цієї давньої Церкви пояснюється унікальним канонічним положенням Першоієрарха цієї Церкви, який є першим серед рівних серед Глав Помісних Православних Церков. Ми також шанобливо пам’ятаємо про те, що велика Константинопольська Церква є Церквою-матір’ю для Церкви Київської, прямою спадкоємницею якої є УАПЦ. Водночас, ми вважаємо, що участь представників Помісних Церков у врегулюванні українського церковного питання має засновуватися на їх шанобливому ставленні до канонічних інститутів УАПЦ та інших Православних Церков України. У цьому контексті ми закликаємо Помісні Православні Церкви розглядати УАПЦ не як формальну сукупність єпархій та парафій, а як цілісний церковний організм, канонічне керування яким довірено Освяченому Собору архієреїв нашої Церкви та її Предстоятелю.

Впродовж останніх років наша Церква вела переговори з іншими православними юрисдикціями в Україні. Зокрема, восени минулого року єпископат УАПЦ вів переговори про об’єднання з главою УПЦ КП патріархом Філаретом та його уповноваженими особами. Як засвідчили ці переговори, глава УПЦ КП виявився неготовий до конструктивного діалогу. Під час переговорів представники УАПЦ засвідчили власне бачення можливості об’єднання з УПЦ КП. Головними засадами такого об’єднання, на нашу думку, мали б бути:

• Відмова від практики грубого порушення священних канонів та орієнтація на створення канонічно повноцінної церковної структури.
• Добровільність об’єднання з УПЦ КП для єпархій та громад УАПЦ.
• Автономний статус УАПЦ у складі об’єднаної Церкви.
• Відповідність кандидатури єпископа, який має очолити об’єднану Церкву, низці канонічних вимог.

Перебування на цій посаді особи, яка позбавлена священного сану та піддана анафемі за створення розколу тою Церквою, в якій прийняла єпископський сан, фактично унеможливлює виконання ним свого головного завдання – служити єдності Церкві та максимально ускладнює канонічне визнання об’єднаної Церкви з боку повноти Православ’я.

Втім, у глави УПЦ КП було власне бачення моделі об’єднання, яке залишилося для нього актуальним і сьогодні, а саме: фактичне поглинення УАПЦ очолюваною ним УПЦ КП. Після того, як ця модель об’єднання була обговорена в УАПЦ на єпархіальному рівні, стало зрозуміло, що наші парафії не сприймають подібного «об’єднання», а переговори – з незалежних від нас причин – зайшли у глухий кут. Особливого драматизму ситуація набула після того, як глава УПЦ КП закликав парафії УАПЦ переходити до УПЦ КП всупереч волі своїх єпископів, цебто грубо порушуючи церковні канони. Цей нешляхетний крок унеможливив продовження переговорів єпископату УАПЦ з УПЦ КП у поточний момент.

Дещо пізніше, з ініціативи Предстоятеля УАПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Мефодія були відновлені переговори нашої Церкви з УПЦ, які були розпочаті в 1995 році. Відбулося перше засідання Змішаної комісії, під час якого сторони обговорили сучасну церковно-конфесійну ситуацію в Україні та висловили своє бачення проблеми об’єднання Українського Православ’я. Як засвідчило перше засідання відновленої Змішаної комісії, УАПЦ та УПЦ готові до діалогу, що заснований на шанобливому ставленні до канонічного передання Церкви та взаємній повазі. Ми схвалюємо відновлення переговорів з УПЦ та уповноважуємо своїх представників продовжувати їх на благо церковної єдності та остаточного становлення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви. Для ведення цих переговорів Освячений Собор схвалює сформувати спеціальну Комісію при Архієрейському Соборі УАПЦ. Головою Комісії обрати Високопреосвященнішого АНДРІЯ, Митрополита Галицького.

Водночас Освячений Собор доручає новоствореній Богословсько-Канонічній Комісії УАПЦ провести спеціальне науково-богословське дослідження з метою вироблення різних канонічних моделей об’єднання Українського Православ’я та остаточного канонічного оформлення Помісної Православної Церкви в Україні та подати результати своєї наукової праці на розгляд Предстоятелю УАПЦ та Комісії з переговорів з УПЦ.

Ми віримо, що за молитвами сонму святих Української землі, Господь Чоловіколюбець подасть нашому народові довгоочікувану єдність та зцілить існуючі розділення. З вдячністю у Господі приймаючи самовіддану, подвижницьку працю священства УАПЦ, ми закликаємо духовенство і вірних продовжувати підносити свої молитви за об’єднання Українського Православ’я під омофором єдиного визнаного Вселенським Православ’ям архіпастиря з канонічними правами Глави Помісної Церкви.

+ МЕФОДІЙ, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви
+ АНДРІЙ, Митрополит Галицький, керуючий Івано-Франківською єпархією
+ РОМАН, Митрополит Вінницький і Брацлавський
+ ІОАН, Архиєпископ Херсонеський і Кримський
+ ПЕТРО, Архиєпископ Кафський і Готський
+ МАКАРІЙ, Архієпископ Львівський
+ ІЛАРІОН, Єпископ Черкаський і Кіровоградський