Матеріали Харківського єпархіального собору УАПЦ (24 березня 2005 року)
озкол православної спільноти України важко позначається на духовному житті українського народу. Він суперечить Христовому заповітові єдности (“Щоб усі були одно”), викликає напруженість у стосунках між громадами, унеможливлює зосередження на євангельській проповіді та руйнує суспільну довіру до Церкви.
“БЛАГОСЛОВЛЯЮ”
† Ігор
архиєпископ Харківський і Полтавський
11 (24) березня р.Б. 2005
Канонічна перспектива виходу з розколу Православної Церкви в Україні
Ухвала 1
ХІV єпархіяльного собору Харківсько-Полтавської православної єпархії
(Харків, 24 березня 2005 р.)
Розкол православної спільноти України важко позначається на духовному житті українського народу. Він суперечить Христовому заповітові єдности (“Щоб усі були одно”), викликає напруженість у стосунках між громадами, унеможливлює зосередження на євангельській проповіді та руйнує суспільну довіру до Церкви. Ситуація розколу створює ґрунт для проникнення в релігійні організації осіб з сумнівними свяченнями, порушників церковних канонів, злочинців і авантюристів.
Фундаментальними причинами розколу є антиканонічне переведення Київської митрополії з-під омофору Константинопольської Церкви-Матері у юрисдикцію Московського Патріярхату (1686 р.), втручання суспільно-політичних чинників у церковне життя та внесення в церковне життя людських амбіцій. Самочинне проголошення автокефалії Української Церкви або здобуття автокефалії від Російської Церкви, що 1448 р. відійшла від Київської митрополії, не зможе зняти цієї проблеми. Тому Харківсько-Полтавська єпархія, що 1942 р. ввійшла в єдність з УАПЦ, приймає за логічну ухвалу УАПЦ з 1995 р. про повернення під омофор Всесвятішого Вселенського Патріярха задля здобуття в лоні Церкви-Матері єдности Помісної Української Церкви та отримання від Константинопольського Патріярха канонічної автокефалії.
Перемовини Патріярха Димитрія з митрополичою радою УПЦ в США взимку 1998-1999 рр., Архиєрейський собор УАПЦ 4 жовтня 1999 р. та Помісний Собор 2000 р. започаткували рух Української Автокефальної Православної Церкви до виходу з кризи та канонічного унормування. Але під впливом спрямовуваного московськими державними діячами режиму Леоніда Кучми цей рух було зупинено. Новий розкол, вчинений митрополитом Мефодієм (Кудряковим) та його поплічниками, відкинув УАПЦ назад у минуле. Рішення Помісного Собору 2000 р. були зневажені. Львівська, Івано-Франківська й Тернопільська єпархії припинили поминання духовного провідника УАПЦ митрополита Константина, розірвали зв’язки з Патріярхією УАПЦ й таким чином вийшли зі складу УАПЦ. Канонічне життя УАПЦ після 2000 р. припинилося. Львівська єпархія 4 березня 2005 р. проголосила себе автономною частиною Вселенської Патріярхії.
Харківсько-Полтавська єпархія, діючи на засадах наради 27 липня 1942 р. як складова частина УАПЦ, ухвалами єпархіяльних соборів з 2001-2003 рр. визначила своє місце в сучасному церковному житті України як місцева Церква, що входить до єдиної Святої Соборної Апостольської Церкви за посередництвом Блаженнішого митрополита Константина - канонічного спадкоємця митрополита Полікарпа й Патріярха Мстислава в очолюванні УАПЦ та архиєрея Константинопольської Церкви-Матері, повноважного вести українські православні спільноти до єдиного престолу. Статут Харківсько-Полтавської єпархії, прийнятий за ухвалою І єпархіяльного собору 1992 р. ХІІ єпархіяльним собором 11 квітня 2003 р., передбачає збереження координаційних стосунків з іншими єпархіями УАПЦ під духовним проводом митрополита УАПЦ в діаспорі.
Єпархіяльний собор схвалює і підтримує звернення архиєпископа Ігоря, о. Юрія Бойка, Євгена Сверстюка та Валентини Чешкової про скликання чергового Помісного Собору УАПЦ. Леґітимність цього собору і його канонічний авторитет для поділеної Православної Церкви в Україні обумовлюватимуться тим, чи буде він очолений повноважним представником Його Всесвятости Вселенського Патріярха Варфоломея або духовного глави УАПЦ Блаженнішого митрополита Константина. У Соборі не можуть брати участи особи з сумнівними свяченнями, пересвятами або особи, не належні до УАПЦ. Не слід забувати, що Собор 2000 р. ухвалив почати підготовку до об’єднавчого Всеукраїнського Православного Собору, і скликання чергового партикулярного Собору УАПЦ може стати відступом від програми становлення єдиної Помісної Церкви в Україні.
Керуючись цими міркуваннями, покладаючи надію на животворчу благодатну дію Святого Духа в зціленні Церкви від розколів, Єпархіяльний Собор ухвалює:
1. Підтримати пропозицію про скликання Помісного Собору УАПЦ в червні 2005 р.
2. Просити Його Всесвятість Вселенського Патріярха та Блаженнішого митрополита Константина благословити проведення Собору й направити на Собор свого представника для очолювання праці Помісного Собору.
3. Головною метою Помісного Собору вважати створення механізмів переходу єпархій УАПЦ до складу єдиної канонічно визнаної Української Православної Церкви.
4. Підготовку до Помісного Собору має здійснювати Патріярхія УАПЦ, сформована за ухвалою Помісного Собору 2000 р.
5. Делеґатами й учасниками Помісного Собору не можуть бути особи й громади, що вийшли з підпорядкування духовному провіднику УАПЦ митрополиту Константину та не виконують вимог Статуту УАПЦ.
6. Просити митрополита Константина, щоб захистив Харківсько-Полтавську єпархію від спроб її руйнування групою Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”).
7. Звернутися до Вселенського Патріярха, архиєреїв УПЦ в США з проханням про батьківські настанови про дальші дії Харківсько-Полтавської єпархії.
8. Доручити архиєпископу Ігореві доопрацювати статут Харківсько-Полтавської єпархії і подати його на реєстрацію до Кабінету Міністрів України.
9. Дозволити приєднання до Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ парафіям УАПЦ з інших областей України.
10. Вимагати від голови Патріяршого Суду митр. прот. Миколи Кавчака відповіді на позовні заяви щодо канонічних провин Мефодія (Кудрякова) і дійсності його повноважень як архиєрея. В разі ухиляння від виконання своїх обов’язків головою Патріяршого Суду митр. прот. Миколом Кавчаком просити членів Патріяршого Суду зібрати його засідання без участи голови.
11. Вважати неможливим молитовне спілкування з групою Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) та іншими неканонічно поставленими, пересвяченими й позбавленими сану особами, та їхню участь у Помісному Соборі.
12. Звернутися до МВС з попередженням про погрози оточення Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) захопити парафії УАПЦ в Харківсько-Полтавській єпархії.
“БЛАГОСЛОВЛЯЮ”
† Ігор
архиєпископ Харківський і Полтавський
11 (24) березня р.Б. 2005
Про напад на Патріярхію УАПЦ
Ухвала 2
ХІV єпархіяльного собору Харківсько-Полтавської православної єпархії
(Харків, 24 березня 2005 р.)
Єпархіяльний собор від імені клиру й мирян Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ висловлює одностайний осуд злочинного нападу на Патріярхію й побиття працівників Патріярхії та редакції газети “Наша віра”, що сталися 4 лютого 2005 р. Ці події підтвердили правильність позиції єпархії стосовно організаторів розколу УАПЦ, зайнятої ще 2001 р. Замовчування небезпеки криміналізації церковного життя й компроміс із нав’язуваними режимом Леоніда Кучми особами обернулося неминучою кризою та жахливою дискредитацією УАПЦ.
Мовчанка окремих церковних діячів і релігійних організацій у відповідь на злочинні дії групи Валерія Кудрякова є фактичним потуранням злочину. Харківсько-Полтавська єпархія глибоко вражена тим, що з усіх галицьких спільнот УАПЦ лише Львівське крайове братство апостола Андрія Первозваного засудило бандитський напад на Патріярхію, а єпархіяльні собори, що відбулися в Львівській та Івано-Франківській областях, не зважилися оцінити ці події. Відмова Патріяршого Суду задовольнити позов єпархіяльної ради Харківсько-Полтавської єпархії та зайнята головою Патріяршого Суду митр. прот. Миколою Кавчаком позиція невтручання в злочинні дії Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) є грубим порушенням канонічних документів УАПЦ та виявом зневаги до вірних УАПЦ на Сході України. Тривожним сигналом для вірних УАПЦ стало виявлення прихованої підтримки Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) окремими працівниками владних установ, силових міністерств і відомоств. Є підстави припускати особисту зацікавленість деяких чиновників у підтримці кримінальної групи Валерія Кудрякова («митрополита Мефодія»).
Єпархіяльний собор ухвалює:
1. Висловити подяку Вол. Стретовичу, Мих. Косіву, О. Сугоняку, центрові національного відродження ім. С.Бандери, організації “Пора”, МНК за дієву допомогу в захисті прав віруючих УАПЦ.
2. Вимагати звільнення приміщення на вул. Трьохсвятительській 8 і повернення його в користування Патріярхії.
3. Вимагати через суд вилучення в Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) реєстраційних документів Патріярхії та УАПЦ, печатки УАПЦ.
4. Запропонувати Кабінетові Міністрів України розірвати орендну угоду про надання в користування Андріївської церкви Валерієві Кудрякову (“митрополиту Мефодію”) та передати Андріївську церкву для влаштування при ній подвір’я Вселенського Патріярха.
5. Просити Патріярха УПЦ-КП Філарета оприлюднити списки архиєреїв УАПЦ, котрі прийняли пересвяту при переході в клир УПЦ-КП.
6. Просити Патріярха УПЦ-КП Філарета надати відомості про монаший постриг й архиєрейську хіротонію Валерія Кудрякова («митрополита Мефодія») та оцінку їх канонічної правосильности.
7. Звернутися до Тернопільського обласного управління внутрішніх справ з вимогою надати відомості про карні справи, які були заведені на В.А.Кудрякова за час його перебування на терені Тернопільської области.
8. До одержання переконливих свідчень канонічної правосильності свячень Валерія Кудрякова та заперечення факту пересвяти архиєпископа Романа Балащука вважати неможливим євхаристійне єднання з цими особами та визнання їхньої архиєрейської гідности.
Про 75-річчя розгрому Української Автокефальної Православної Церкви большевицьким режимом
Заява ХІV єпархіяльного собору Харківсько-Полтавської православної єпархії (Харків, 24 березня 2005 р.)
30 січня 1930 р., в перебігу підготовки «процесу СВУ», большевицький режим організував проведення «собору УАПЦ», на якому було прийнято ухвалу про її самоліквідацію. На цей час вже було усунено від управління Церквою лідера духовної віднови українського православ?я – митрополита Василя Липківського, частину активного клиру було репресовано, частину залякано. Ідеолог УАПЦ Володимир Чехівський став одним із головних звинувачуваних в організованому опорі большевизму на «процесі СВУ». І хоча безпосередніх звинувачень проти УАПЦ не було висунено, однак фактично вона визнавалася організаторами процесу чільною антикомуністичною силою, яка становила реальну небезпеку для влади. Розгром української інтеліґенції, здійснений большевиками протягом 1929-1934 рр., розпочався з ліквідації духовної основи незалежного національного життя, якою могла стати Помісна Православна Церква.
Критичне ставлення православних каноністів до окремих сторін реформаційної діяльности УАПЦ митрополита Василя Липківського не може заперечити унікальної ролі автокефального руху 20-х років ХХ ст. для усвідомлення українською православною спільнотою своєї тотожності, для формування ідеології Помісної Української Церкви, для віднови духовного життя християнських громад України. Знищення УАПЦ большевиками означало їхнє визнання провалу спроб використати УАПЦ для роздмухування міжцерковних чвар й поставити Церкву під їхній контроль. Саме канонічне унормування УАПЦ 1942 р. та стрімке відродження Церкви в Україні змусили большевиків піти на угоду з конформістською частиною російського єпископату та утворення у вересні 1943 р. «Російської Православної Церкви Московського Патріярхату», що стала слухняною частиною совєтського режиму після Другої світової війни.
Захоплення Патріярхії УАПЦ кримінальною групою Валерія Кудрякова («митрополита Мефодія») в дні 75-річчя знищення УАПЦ большевиками сприймається як похмурий символ небезпеки. За мовчазного потурання Шевченківського районного управління МВС у Києві 4 лютого 2005 р. група знахабнілих злочинців брутально викинула з приміщення працівників Патріярхії та утвореного при ній духовного центру, била й грубо ображала відомих в Україні правозахисників і митців. Захоплено церковну власність Свято-Михайлівської та Різдво-Богородичної парафій, меморіяльні речі Патріярха Димитрія, особисте майно й експонати з виставки іконопису. Блокується видання двох наукових збірників Українського центру візан-тиністики і патрології, найстаршої української православної газети «Наша віра».
Спроби ототожнити напасників з новою Патріярхією УАПЦ не витримують критики. В клирі УАПЦ ніколи не було таких осіб, як Валерій Кудряков (“митрополит Мефодій”), Руслан Кулик (“єпископ Богдан”), Олег Дамаскін (“архимандрит Лаврентій”) та інші учасники кримінальної акції 4 лютого. Кожен із них має у своїй біографії кримінальні справи, істотні морально-етичні проблеми. Група авантюристів була б легко викрита й знешкоджена, аби не мала прикриття серед окремих чиновників і політичних діячів, зацікавлених у знешкодженні національного духовного центру й дискредитації та порізненні українського православ?я. Боляче, що нова державна влада України засвідчила свою неготовність протистояти войовничому криміналітетові.
75-річчя ліквідації УАПЦ нагадують нам про унікальний за своєю значущістю духовний досвід. Досвід радикального оновлення Церкви, який і досі лякає нас своєю безкомпромісністю. Досвід сповідництва, виявленого кращою частиною клиру й мирян. Але він нагадує і про тих українців, які писали про УАПЦ викривальні статті, які брали участь у мітинґах на її осуд, про тих членів УАПЦ, які діяли за підказкою ворожих Церкві сил. Події 4 лютого 2005 р. нагадують нам про давні небезпеки, що не зникли із здобуттям Україною власної державности й демократичного управління. Майбутнє Української Церкви, духовне здоров?я української нації знов під загрозою. І злочинна акція Валерія Кудрякова («митрополита Мефодія») та його поплічників – суворе нагадування нам усім про цю загрозу.
Примітка: відібрано лише перші дві ухвали, інші три мають внутрішньоєпархіальний організаційний характер.
