Пастирське послання Архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди 15. річниці смерті с.п. Отця Єпископа Рафала Керницького

25 листопада 2010, 11:22 | Документи Римо-Католицької Церкви | 0 |   | Код для блогу |  | 

Улюблені брати і сестри!

Сьогоднішня неділя Христа – Царя Всесвіту, ставить перед нашими очима образ – ікону Христа - Царя, яким погордували, над яким познущались і прибили до хреста. Він повисає між небом і землею, помирає для нашого спасіння, а хрест є Його троном, який не покидає, лишень  уділяє з нього своїй Церкві поєднання, свободу і мир. Цей образ Бога-Царя стане для багатьох поколінь християн натхненням, щоб пожертвувати своє життя і беззастережно віддати себе проголошенню Божого Царства, навіть якщо потрібно пролити кров на захист віри.

Посеред багатьох мільйонів християн, які присвячують своє життя Богу, я прагну пригадати постать, яка в післявоєнній історії львівської Церкви відіграла безцінну роль. Думаю, що ми можемо його назвати наріжним каменем, на якому сьогодні відбудовуємо парафіяльні спільноти і святині в нашій архідієцезії. Цією особою є єпископ Рафал Керницький, п’ятнадцяту річницю смерті якого ми будемо згадувати в найближчий вівторок – 23 листопада 2010 р. Дозвольте мені дуже коротко пригадати життєву дорогу отця-єпископа Рафала. Ці спогади необхідні нам усім, а особливо молодому поколінню, яке нехай зберігає у своїй пам’яті і передає майбутнім поколінням свідоцтво сорока семи років душпастирського служіння у львівській Катедрі о. Рафала Керницького, францисканця і єпископа.

Молодість, Орден, священство і війна

Рафал Керницький народився 3 травня 1912 р. в невеликому містечку Кулачківці,  Коломийського повіту, Станіславського воєводства. Під час хрещення отримав ім’я Владислав. До Ордену Францисканців вступив у 1930 р. і розпочав новіціат в Лагевніках біля Лодзі, отримуючи  у Ордені ім’я – Рафал. Склавши перші обіти, розпочав філософсько-теологічне навчання у францисканській семінарії у Кракові і Львові, а також в Університеті ім. Яна Казимира у Львові, де в 1939 р. здобув ступінь магістра моральної теології. 25 червня 1939 р. він приймає Таїнство Священства.

Одночасно з початком ІІ Світової війни, розпочався новий, дуже довгий період в житті о. Рафала, переповнений труднощами, які вимагали від нього великого духовного гарту і навіть героїзму. Три роки він виконував функції вихователя і викладача в духовній семінарії Ордену у Львові. Одночасно таємно сповідав у лікарнях, куди духовенству вхід був суворо заборонений. В 1941 р. радянська влада його заарештувала і ув’язнила у тюрмі, яку називали «Бригідками», звідки він втікає під час пожежі.

З жовтня 1939 р. він належав до воєнної конспірації, був капеланом львівської Армії Крайової, носячи псевдонім «Дзюньо», а згодом був скарбником і шефом відділу V Команди Округу Львів. 31 липня 1944 р. його  разом з офіцерами АК заарештувала радянська влада і вивезли спочатку до табору у Харкові, а потім до табору інтернованих в Рязані. В 1947 р. він перебував ще в таборах в Череповці і Дрязовці. Всюди, зокрема в Рязані, де було близько 3 тисячі офіцерів і солдатів, він провадив підпільну душпастирську діяльність: відправляв Службу Божу, уділяв Таїнства, організував Розарієве Братство, проводив релігійне навчання, а своєю глибокою вірою підносив дух у колег і відроджував у них втрачену надію.

Важкі часи комуністичної влади

У квітні 1948 р. він повернувся до Львова і відразу ж пішов у робочому вбранні до Катедри. Так про це сам згадував: «Коли я прийшов до Катедри, один з двох священиків сказав: вдягай сутанну і йди сповідати! І так почалося!» Відтоді до кінця життя, тобто впродовж сорока семи років, повних невтомної праці, відречень і різноманітного шикання зі сторони радянської влади, Катедра стала для нього найважливішим місцем, справжнім домом, тому що тут він проводив весь свій час, а маленька кімнатка поряд з захристією була для нього місцем відпочинку після цілого дня праці, Катедру залишав лише тоді, коли виїжджав до хворих. В 1949 р. перейняв у Катедрі обов’язки настоятеля. Після десяти років він отримав знову болючий удар, коли радянська влада заборонила йому виконувати душпастирські функції (1958-1965). Працював тоді сторожем у Стрийському Парку, потім вантажником, врешті сторожем в туберкульозному диспансері Львова. Не менш однак, у конспірації, він і надалі апостолував у Львівській архідієцезії. У 1968 р. через допомогу надану священику з Польщі, йому знову заборонили проводити явну душпастирську діяльність, але завдяки старанням багатьох людей, через місяць йому це право повернули.

Спочатку йому допомагали інші священики, але вичерпані і хворі після перебування в радянських таборах, вони швидко відходили до вічності. О. Рафал організовував для них маніфестаційні похорони на львівських кладовищах. Незабаром він залишився сам. Саме тоді його намовляли виїхати до Польщі, але він не залишив Катедри. Навпаки, в невимовно важких умовах, він провів коштовне відновлення і консервацію катедральної святині.

Отцю Рафалу була притаманна величезна працьовитість. Він проходив через важкі хвороби, але на всі недомагання у нього були лишень одні ліки – праця в Катедрі. Навіть, коли його забрала «швидка», відразу ж після отримання першої допомоги, повертався до своєї святині. Він ніколи не скаржився на власне страждання, не показував втоми чи знеохочення. І завжди мав час для інших людей.

Роздавати Боже Милосердя у конфесіоналі було пристрастю його життя. Щоденно проводив у ньому по кілька годин, а в період Адвенту і Великого Посту по кільканадцять, бо на сповідь з’їжджалися вірні з усієї України.

Душпатирство хворих – це найбільш характеристична риса духовного служіння о. Рафала. В цьому він відзначався самаританським харизматом. Під час радянської окупації Львова, незважаючи на заборону влади, він відвідував лікарні і домовляючись з лікарями і медсестрами, як «професор-спеціаліст», уділяв Таїнства хворим. В пізніші роки, він ніколи не відмовив у виїзді до хворих не лише у Львові, але також у місцевостях на відстані навіть 250 км від міста. Варто додати, що ще у 80-х роках він уділив Таїнств впродовж року понад 1500 хворим.

Час змін і Церква, яка відроджувалась

Політичний перелом, який відбувся на початку 90-х років і пом’якшення державної політики в релігійній галузі вчинили, що Папа Йоан Павло ІІ міг відновити церковну ієрархію на Україні. 16 січня 1991 р. о. Рафал Керницький став єпископом-помічником львівської Архідієцезії. Єпископські свячення він отримав 2 березня 1991 р. у львівській Катедрі. Головним консекратором був перший після ІІ Світової війни Львівський Митрополит Кардинал Мар’ян Яворський. Ця історична урочистість зібрала 150 священиків з Польщі, України і Риму, а також 8 тис. вірних з усієї України і з Польщі.
Ставши єпископом, він вів такий самий спосіб життя, сповідаючи довгими годинами, проголошуючи проповіді, уділяючи Таїнства хворим. До щоденних обов’язків долучились обов’язки єпископа, а було їх достатньо. Нова влада віддавала храми, які довгі десятки років служили між іншим за склади, спортивні зали, музеї релігії і атеїзму. Знищені і спустошені, спрофановані і пограбовані, знову ставали Домом Бога, завдяки його єпископському служінню. Кожна віддана святиня був для нього радістю і черговою іскрою надії, що йдуть нові часи.

Повернення до дому Отця

Надія і радість, які ціле життя супроводжували о.Рафала, дозволили йому в годину милосердя, 23 листопада 1995 р. завершити земне життя. Після років важкої і жертовної праці, хворий і страждаючий, але не залишаючи своїх вірних, він відходить до Бога, який покликав Його до монашого та священичого життя, а в цей момент покликав його до вічності.

У його похороні  брали участь кільканадцять архиєпископів і єпископів, понад 200 священиків латинського і греко-католицього обряду, а також величезна маса вірних з України, Польщі, Росії, і навіть з далекого Сибіру. Кардинал Мар’ян Яворський, сказав: «Отче єпископе! Сьогодні твою труну оточують архиєпископи, єпископи, представники твого Ордену, представники східних Церков, багато священиків, сестри-монахині і незліченний натовп вірних. Ось як Господь Бог винагородив Тобі за твою працю».

Похорон став великою маніфестацією віри і підтвердженням слів, які під час урочистості 80-ліття народження о. Рафала, 25 квітня 1992 р., промовив єпископ Маркіян Трофимяк: «Ти став легендою і знаком. Твоє ім’я знає вся Україна, степовий Казахстан і безмежний Сибір». Великі заслуги о. Рафала для Церкви підкреслив Святіший Отець Йоан Павло ІІ, коли написав після його смерті: «Відійшов до Господа по заслужену нагороду великий священик, ревний єпископ, вірний свідок Наставника Ісуса Христа і безстрашний захисник віри. Єпископ Рафал любив Церкву, якій присвятив все своє життя, всі сили і здібності. Для неї він терпів довгі роки переслідування, страждання, сибірські табори, тюремні камери і нелюдське приниження. Він залишиться в живій пам’яті і в серцях Божого люду Львова як добрий батько, повний францисканської простоти і покірний слуга, який до кінця був вірний, забезпечуючи неперервність Церкви в тих важких і позначених мучеництвом часах. За це героїчне свідоцтво складаю йому від імені Церкви подяку, яка плине з глибини серця».

Пам’ять і вдячність

Запрошую всіх, чиє серце переповнює вдячність для отця-єпископа Рафала Керницького, на урочисту Службу Божу 22 листопада 2010 р. о 18.00 у Архікатедрі Львова. Нехай катедральний вівтар оточать священики, вихованці о. Рафала, сестри-монахині, для яких він був духовним Отцем; клерики, які формують своє покликання в стінах нашої семінарії, а також ви – улюблені брати і сестри, яких о. Рафал охрестив, сповідав, уділяв святе Причастя, благословив ваше подружжя, Миропомазував, повчав під час проповідей, уділяв Таїнства Єлеопомазання вашим найближчим і молився за них після їхньої смерті. Колись, коли нам необхідне було його священиче і єпископське служіння, ми знаходили його в Катедрі, нехай тепер він знайде нас на спільній молитві, а символічна квітка і запалена свічка нехай буде зовнішнім виразом нашої вдячності для великого священика, ревного єпископа і вірного свідка Ісуса Христа, отця єпископа Рафала Керницького. Разом з нами у молитві будуть брати участь єпископи, священики і вірні греко-католицької Церкви.

Всіх Вас, брати і сестри, віддаю під опіку Матері Божої Ласкавої, Прекрасної Зорі Міста Львова і уділяю мого пастирського благословення – в ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Амінь

Львів, 08 листопада 2010 року

 

Архієпископ Мечислав МОКШИЦЬКИЙ

Митрополит Львівський

в

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти