Відкритий лист Української Міжцерковної Ради щодо виступу С. Ряховського про визнання УПА

Тільки об’єднана, правдива і неупереджена позиція державних, наукових і громадських представників України здатні посприяти якнайшвидшому залагодженню цього випадку і розставити справді всі крапки над «і» у питанні ставлення до вищезгаданих подій, встановленню насправді історичної правди про УПА, відповідальності за це перед нашим Народом, Країною та Богом.

Звертаємося до Президента України, Прем’єр-Міністра України, голови Верховної Ради України, Голови СБУ, Голови Ради з питань культури й духовності при Президентові України, Голови комітету з питань культури й духовності Верховної Ради України, Міністра Закордонних Справ, Директора Інституту Історії НАН України з проханням фахово й оперативно відреагувати на зміст і характер статей та поведінку Сергія Ряховського — члена Громадської палати РФ, єпископа Російського об’єднання Союзів ХВЄ.

У ряді статей 1. “Президент Украины фактически предложил пересмотреть итоги Международного трибунала в Нюрнберге” від 20 жовтня 2006 р.; 2. “Никто не должен быть забыт” від 16 листопада 2006 р. та у прямому радіоефірі на Мегапорталі www.invictory.org, виклав історично неправдиві, тенденційні й заздалегідь плутані дані про період української історії, пов’язаний з ІІ Світовою Війною зокрема роллю УПА у військових діях на фронтах цієї війни. Тональність його висловлювань, перекручені й узагальнені історичні факти з яскраво вираженим шовіністичним відтінком є одним із прикладів руйнування позитивних міжнародних взаємин України та Росії.

Особливого занепокоєння висловлювання автора викликають у представників Ураїнської Міжцерковної Ради, яка вважає, що маніпулятивний характер статей, заснований на використанні Біблійних цитат з посиланням на Християнський моральний досвід, спрощує і девальвує цінності та принципи там закладені.

По-перше, стаття від 20 жовтня 2006 р., є статтею-судженням автора, побудованій тільки на невеликому уривкові висловлювання Президента України. Це означає, що автор із самого початку умисне вводить всіх в оману, оскільки надаючи неповну вихідну інформацію, обмежує і коректує бачення своїми власними поглядами, а це - маніпулятивна технологія, коли частина заміщує цілісність, при цьому спотворюючи її. Варто зазначити, що стаття не зберігає єдиної логіки побудови, оскільки є ані науковою, ані популярною. Всі історичні факти, висловлювання і цитати наводяться без посилань на першоджерела інформації, а такі приклади, як : «Из приказа УПА», без зазначення номеру, числа, хто віддавав наказ, отримав би незадовільну оцінку в початкових класах школи, не кажучи вже про Громадську палату РФ, яка має слідкувати за правдивістю і достовірністю фактів, які озвучують її члени, щоб уникнути міжнародної відповідальності за недостовірну інформацію, оприлюднену ними.

По-друге, необхідно поцікавитися знання автора німецької мови і доступу до оригіналів Нюрнберзького трибуналу. Справа в тому, що в СРСР публікація матеріалів процесу дивовижним чином зупинилася на позначці сім томів, тоді як видання англійською та німецькою мовами нараховують десятки томів. Незважаючи на те, що публікація матеріалів всіма робочими мовами трибуналу була визначена обов’язковою. «Розглядаючи питання про СС, Трибунал включає сюди всіх осіб, які були офіційно прийняті в СС, включаючи членів «загальних СС», військ СС, з’єднань СС «Мертва голова» і членів будь-якого роду поліцейських служб, що були членами СС. Питання про службу безпеки райхсфюрера СС (загальновідому під назвою СД) розглядається у вироку Трибуналу в справі гестапо і СД. Трибунал оголошує злочинною згідно визначення Статуту групу, що складалася з тих осіб, які були офіційно прийняті в члени СС і перераховані у попередньому параграфі, які стали членами цієї організації чи залишалися її членами, знаючи, що ця організація використовується для вчинення дій, що визнаються злочинними згідно статті 6 Статуту, які були замішані особисто або як члени організації у здійснення подібних злочинів, за виключенням, однак, тих осіб, що були призвані в дану організацію державними органами, причому таким способом, що не мали права вибору, а також тих осіб, що не здійснювали подібних злочинів.» («Нюрнбергский процесс. Сборник материалов в 8 томах», том 8, Москва: Юридическая литература, 1997, стр.652). Таким чином, Трибунал не включає в це число так звані кавалерійські з’єднання СС. До таких належить і дивізія «Галичина» 14 та Ваффен-гренадерська (тобто кавалерійська) дивізія СС (галицька №1) - саме під такою офіційною назвою це з'єднання пішло у бій під Бродами.

По-третє, наведені в статті цитати з документально невідомих джерел щодо діяльності УПА є однобічними, неповними і такими, які формують однозначно негативне сприйняття будь-яких подальших об’єктивних історичних досліджень цієї теми. Чого тільки варта цитата із статті «Как епископу христианской Церкви, мне очень тяжело читать о злодеяниях украинских националистов в годы Второй мировой войны, свидетельствами о которых полны исторические источники.» Можна поставити зустрічне питання: «А чи не важко, панові Сергію, як єпископу «христианской Церкви» читати про геноцид комуністично-радянського режиму проти українського народу, який тільки в 1932-32 рр. забрав мільйони життів? Можливо, Громадській палаті РФ потрібно виступити з ініціативою щодо визнання голодомору 1932-1933 рр. в Україні геноцидом українського народу в Державній Думі РФ і підтримати тим самим шлях порозуміння і укріплення дружніх стосунків між народами і країнами?

По-четверте, авторам другої статті варто нагадати переклад понять, в яких вони остаточно заблукали: 1) «фашизм – fascism - a political system based on a very powerful leader, state control and extreme pride in country and race, and in which political opposition is not allowed – політична система, яка базується на дуже сильному лідерові, державному контролі та надзвичайній гордині за країну і расу, і де не дозволяється політична опозиція», синонім до цього – диктатура, ,яка була характерною Німеччині Гітлера і комуністичній радянській Росії; 2) «нацизм – nazism – те саме, що й і фашизм; 3) націоналізм - nationalism – а) the desire for and the attempt to achieve political independence for your country or nation – бажання і спроби здобуття політичної незалежності для вашої країни чи народу, б) a great or too great love of your own country – велика любов до своєї країни, (за «Cambridge Advanced Learner’s Dictionary», Cambridge University Press 2003,Version 1.0). Якщо перші два і належать до «сатанинских методов», то загальновизнане бажання до самовизначення кожного народу, гарантоване ООН, і багато століть пригнічуване в Україні, і окреслюється поняттям «націоналізм», який лежав і лежить в основі здорового і мирного розвитку всіх народів світу, якщо це навіть і не подобається в країні-правонаступниці тоталітарного фашистсько-комуністичного режиму. Тому змішувати справді антигуманні, антихристиянські поняття фашизму й нацизму з політологічним, явно біблійним, терміном «націоналізм» є некоректним, єретичним і таким, що викривлює, й без того викривлені, поняття в статті і не дає можливості аргументовано правильно сприймати інформацію.

По-п’яте, складається загальне враження, що статті створювалися комп’ютерним способом компіляції з пропагандистських джерел, згадуваних авторами дуже поблажливо, служб НКВД й КГБ, які за роки радянського терору забезпечили своїми «правдивими» джерелами на багато років наперед.

Отже, вважаємо, що статті такого роду спрямовані на: 1) дискредитацію України як незалежної, правової і демократичної країни на міжнародній арені та її найвищого керівництва – Президента, який сповідує й втілює ці принципи. Особливо хвилюєте, що це відбувається напередодні завершальної стадії підготовки вступу України до СОТ, обговорення українського питання на Ризькому саміті країн-членів НАТО та візиту Президента РФ до України; 2) розпалювання міжрелігійного несприйняття й внесення розколу в Церковний простір України; спекуляцію християнськими цінностями й мораллю; 3) порушення громадянського спокою через спекуляції на чутливих темах;4) погіршення україно-російських відносин.

Тільки об’єднана, правдива і неупереджена позиція державних, наукових і громадських представників України здатні посприяти якнайшвидшому залагодженню цього випадку і розставити справді всі крапки над «і» у питанні ставлення до вищезгаданих подій, встановленню насправді історичної правди про УПА, відповідальності за це перед нашим Народом, Країною та Богом. Без цього ми зробимо небезпечний крок неповернення від одного з принципів Християнської любові, записаних Апостолом Павлом у 1-му посланні до Коринтян, розділ 13, вірш 1: «Коли я говорю людськими й ангельськими мовами, але любові не маю, то став я як дзвінка мідь або гудячий бубон».

17 листопада 2006 року
м. Київ

єпископ ВОЛОДИМИР Гарбар
єпископ ВІТАЛІЙ Вознюк
єпископ АНАТОЛІЙ Калюжний
єпископ ПИЛИП Савочка
єпископ АНАТОЛІЙ Білоножко
ректор КБІ СЕРГІЙ Манелюк
єпископ ВІТАЛІЙ Сливка
єпископ ВАЛЕРІЙ Решетинський
голова місії “Твоє призначення” СЕРГІЙ Балюк