Баптизм

2 січня 2010, 19:13 | Конфесії, релігійні організації | 0 |   | Код для блогу |  | 

Баптизм (від грецького «баптідзо» — занурювати, хрестити у воді) — є найпоширенішою протестантською конфесією в Україні. Назва вказує на сповідання баптистами хрещення у дорослому віці через повне занурення хрещеного та підкреслює відмінність баптистів від християнських течій, які практикують хрещення немовлят.

Віровчення

Фундаментом і критерієм віри та життя баптистів, джерелом їх богослов’я є Слово Боже – Біблія. При цьому під Словом Божим розуміються 66 Богомнатхнених книг Біблії, які є першоканонічними в Православ’ї. Особисте дослідження Біблії і виконання заповідей Христа, за вірою баптистів, є єдиним правдивим шляхом для пізнання Бога.

Вчення про Бога, як і у більшості протестантів, відповідає традиційному християнському розумінню, що склалося в ІV-VI ст. Баптисти сповідують триєдність Бога – Отця, Сина і Духа Святого, кожна з Осіб якого має всі атрибути Бога. Баптисти визнають Христа єдиним посередником між Богом і людьми, вірять у спокутну жертву Христа.

Вчення про людину полягає в розумінні повної зіпсутості гріхом її природи і можливості спасіння лише завдяки благодаті Божій (Еф. 2:8-9). Найважливішим моментом життя людини вважається навернення до Бога через повне розкаяння перед Ним у своїх гріхах. Людина, яка не покаялась перед Богом, розуміється як загибла і духовно мертва. Покаяння розуміється як внутрішнє усвідомлення своєї вини перед Богом, рішення перестати грішити і розпочати нове життя у Христі. Баптисти вірять, що покаяння – це єдиний шлях для отримання спасіння. Завдяки смерті Христа за гріхи людини, в момент покаяння Бог прощає її, дарує їй спасіння і вічне життя. При цьому людина народжується згори (Ів. 3:3-8), стає новим творінням у Христі. Бог оселяється в серці людини Духом Святим. Це перетворення проявляється в повсякденному житті людини. Дух Святий, що відтоді живе в людині, спонукає її до молитви, дослідження Біблії, зміцнює віру, надихає на добрі вчинки, навчає, викриває гріхи, втішає, спонукає до свідчення іншим людям про те, що Бог зробив в житті цієї людини. Важливим моментом, до якого спонукає Дух Святий, є процес освячення — «Бо це воля Божа – освячення ваше» (1Сол. 4:3-7). Цей процес триває все життя віруючого і є, по суті, все більшим відокремленням від гріха, приведенням думок і дій людини у відповідність до заповідей Христа, все більшою посвятою себе і свого життя Викупителю Христу. Процес освячення є явищем надприродним і відбувається у взаємодії Бога (Отця, Сина і Духа Святого) і людини, яка прагне цього.

Баптисти розуміють Церкву Христову як спільноту, що складається з народжених згори людей впродовж усіх століть та з усіх народів. З точки зору внутрішньої організації, баптизм усвідомлює себе як групу помісних (місцевих) церков, що є частиною Всесвітньої Церкви Ісуса Христа. Кожна помісна церква (громада) є незалежною. Главою церкви є Христос. Усі члени помісної церкви є рівноправними. Приєднання до помісної церкви відбувається за згодою громади після покаяння та через хрещення в ім’я Отця, Сина і Святого Духа з одноразовим повним зануренням у воду того, хто хреститься. Останнє символізує смерть для гріха. Піднімання з води вказує на відродження для нового життя (Рим. 6:3-5, Кол. 2:12). Хрещення також є Обітницею Богу: «Хрещення не тілесної нечистоти позбуття, але обітниця Богові доброго сумління» (1Петр. 3:21).

Основні священнодії: водне хрещення, Вечеря Господня чи хліболамання з використанням хліба і виноградного вина, молитви з покладанням рук (при висвяченні служителів, молитві над дітьми, над тими, які беруть шлюб, над хворими).

Історія виникнення

До XVII століття немає надійних свідчень про існування баптистів, хоча віра й принципи баптизму органічно витікають з вчення Ісуса Христа та Його апостолів. Адже сам Христос прийняв хрещення від Івана Хрестителя у дорослому віці (Мт. 3:13-17, Мр. 1:9-11,2, Лк. 3:21-22). Баптизм не є продовженням анабаптизму, що існував до нього, оскільки, попри схожість назви і практики хрещення людей у дорослому віці, історично не походить від нього і має певні віросповідні відмінності.

Перші баптистські церкви виникли в середовищі тогочасних протестантських напрямків пуританства, конгрегаціоналізму (громад з общинним укладом) в англіканстві, а також під впливом менонітів. Основною відмінністю баптистських громад від інших християнських течій того часу було саме розуміння необхідності хрещення в дорослому, а не в дитячому віці. Перша баптистська громада виникла в Амстердамі в 1609 р. Керівником цієї громади був Джон Сміт (1570-1612 рр.). Частина послідовників Сміта на чолі з Томасом Хелвісом і Джоном Мертоном повернулись до Англії, незважаючи на гоніння, які за кілька років перед тим спонукали групу Сміта виїхати з Англії. Ця група дала початок так званим «загальним» або «генеральним» баптистам, тобто баптистам, чиї погляди формувались під впливом армініанства. Вони вірять, що хресна жертва Христа спокутувала гріхи усього людства, а не лише обраних; доля кожного залежить від добровільного рішення прийняти Христа у своє серце. Передвизначення ж є по своїй суті лише знанням Бога наперед тих людей, хто прийме дар спасіння. Відзначається також можливість втратити спасіння.

Інший напрямок баптизму виник незалежно від першого у 1633 р., давши початок так званим «партикулярних» баптистів, які дотримуються богослов’я Кальвіна. Назва «партикулярні» походить від того, що вони вірять, що спасіння дістануть лише наперед обрані Богом, також і Христос помер не за всіх людей, а лише за цих обраних. Особиста ж віра виникає внаслідок дії Духа Святого і свідчить про обраність цієї людини. Крім того, партикулярні баптисти, на відміну від генеральних, вірять в неможливість втратити спасіння. При цьому партикулярні баптисти дотримуються жорстких вимог щодо поведінки своїх вірних. Згодом саме ця гілка баптизму набула домінуючого становища в США.

На сьогоднішній день чисельність баптистів в світі становить близько 100 млн. осіб.

Євангельські християни – баптисти в Україні

Історична довідка

Виникнення євангельсько-баптистського руху на теренах України та Російської імперії відбулося в середині ХІХ сторіччя і не було наслідком місіонерської діяльності баптистів з інших країн. Воно стало результатом духовних пошуків частини українського народу і пройшло певні етапи еволюції євангельського руху, що спричинило вплив і на богослов’я і на практичні аспекти життя громад. Православні дослідники А.Рождественський та С.Маргаритов відзначали наступні причини виникнення та розповсюдження штундизму, під яким практично розуміли саме баптизм, в Російській імперії: відірваність реального життя більшості тогочасних християн від виконання заповідей Христа; великі недоліки в житті і діяльності православного духівництва; велике прагнення народу зрозуміти істину в справі віри і моральності. Крім того відзначається вплив скасування кріпацтва, історія релігійного вільнодумства на теренах України, особливий склад населення та вплив різних релігійних течій: духоборів, молокан тощо. Найбільше ж слід відзначити розповсюдження в середині ХІХ ст. серед населення Святого Письма, яке і стало критерієм справжньої духовності. Прості люди, прагнучи пізнати Господа, вчились читати і читали Біблію, яка на той час була перекладена російською мовою. Саме Слово Боже вчило людей як і що має бути в житті християнина, вчило про необхідність духовного відродження для Христа.

Початок євангельського руху в Україні сягає 50-х років ХІХ сторіччя. Його піонером став селянин із с. Основи Одеського повіту Федір Онищенко, який, бувши православним, довгий час шукав розуміння Бога і жадав виправлення себе. З часом в його житті відбулась надзвичайна подія – глибоке покаяння і відчуття близькості Бога. Згодом Федір Онищенко поділився своїми поглядами із сусідом Михайлом Ратушним, з яким вони разом досліджували Біблію. У 1860 р. М.Ратушний сам пережив духовне відродження. Внаслідок його проповіді в 1861-1862 рр. в с. Основі виникає громада, яка через подібність своєї релігійної практики з практикою німців-штундистів отримує від сторонніх спостерігачів назву «української штунди» (від німецького «штунде» – година – час для духовного спілкування і вивчення Біблії на додаток до офіційного богослужіння, коли українці разом досліджували Біблію, залишаючись православними). Незалежно від с. Основи, євангельське пробудження одночасно охопило селища Карлівку і Любомирку сусіднього Єлизаветградського повіту тієї ж Херсонської губернії. Євангельський рух в цих селах, як і в с. Основі, спочатку з’явився у формі штундизму.

Зазначені громади дали початок українському баптизму. Завдяки дослідженню Біблії на 1867 р. віруючі, що належали до них, прийшли до баптистських поглядів. 11 червня 1869 р. Юхим Цимбал, мешканець с. Карлівки, за своєї настійної вимоги був охрещений Абрамом Унгером, керівником громади братських менонітів з Хортиці, на р. Інгул на Єлизаветградщині (тепер — Кіровоградщина). Саме від Юхима Цимбала ми можемо прослідкувати розвиток українського баптизму, оскільки його хрещення мало продовження в хрещеннях інших віруючих. Крім вже зазначених, незалежні центри виникнення українського євангельського руху були також в Таврійській, Катеринославській та Київській губерніях. На 1882 р. у Херсонській, Катеринославській та Київській губерніях нараховувалось вже близько тисячі баптистів. Їх відрізняв тверезий і скромний спосіб життя, прагнення до навчання, працьовитість, вірність своїм сім’ям, завдяки чому вони досягали заможності в час відсутності гонінь. Однак вся історія баптистів сповнена гонінь, які тільки інколи змінювались певною відлигою. Багато віруючих загинуло в ув’язненні, багато хто втратив родину через примусове переселення у важких умовах, багато хто зазнав знущань односельців, світської та православної влади. Проте, незважаючи на гоніння, наприкінці ХІХ ст. кількість баптистів сягала вже 5 тисяч осіб.

Євангельський рух (значною частиною якого є баптизм) в Російській імперії розпочинався в різних географічних регіонах та в різних соціальних групах. Отже мали місце деякі богословські розбіжності в окремих євангельських групах, а також різні назви: охрещені християни-баптисти, дорослохрещені християни, християни-баптисти російської національності, віруючі євангельської віри, а то й просто віруючі.

Особливо слід відзначити Санкт-Петербург, де течія євангельських християн, яких спочатку називали пашковцями за прізвищем керівника громади В. Пашкова, розпочалася в аристократичному середовищі, але з часом поширилась в інших верствах населення. Серед навернених була значна кількість дворян, були також студенти, робітники, слуги. Згодом частина віруючих цієї громади стала основою для організації Союзу євангельських християн. Першою громадою на теренах України, члени якої прийняли назву «євангельські християни», була Севастопольська громада, утворена в 1898 р. Ця громада поклала початок іншим церквам з такою ж назвою.

З метою налагодження зв’язку і співпраці у 1884 р. в Петербурзі відбувся перший спільний з’їзд «пашковців», українсько-російських баптистів, «братських менонітів», штундистів і «захарівців». Учасники цього з’їзду на 5 день його роботи були заарештовані і вислані з Петербурга. Того ж 1884 р. в Нововасилівці Бердянського повіту Таврійської губернії відбувся перший з’їзд українсько-російських баптистів, на якому було утворено Союз баптистів Південної Росії та Кавказу.

З 1903 р. становище євангельських віруючих в Російській імперії починає покращуватись. У 1905 р. делегація вітчизняних баптистів бере участь у Першому всесвітньому конгресі баптистів у Лондоні.

З 1908 р. в Україні почали відбуватися з’їзди церков євангельських християн, а 1909 р. у Петербурзі проходить Перший всеросійський з’їзд євангельських християн. У 1910 р. був утворений Союз євангельських християн з центром у Петербурзі. Таким чином на території Російської імперії, а згодом Радянського союзу починає діяти два великих євангельських союзи – Союз баптистів та Союз євангельських християн. Вони мали багато спільного у віровченні. Робились певні кроки з метою об’єднання, яке врешті відбулось у 1944 р. Цікаво, що керівник союзу Євангельських християн І.С. Проханов був віце президентом Всесвітнього союзу баптистів. Причиною цього було те, що за своїм віровченням євангельські християни були по суті загальними (генеральними) баптистами. Слід відзначити, що у віровченні Союзу євангельських християн 1910р., написаному І.С. Прохановим, була чітко прописана армініанська позиція стосовно спасіння людини. Віровчення Союзу баптистів 1906 р. було більш схильне до кальвіністського погляду на спасіння. Таким чином, як і зазначали деякі тогочасні дослідники, баптисти в Російській імперії були баптистами партикулярними (тобто мали кальвіністичні погляди на спасіння), а євангельські християни – баптистами загальними (тобто мали армініанські погляди на спасіння).

Початок Першої світової війни приніс посилення утисків євангельських віруючих, тому вони з ентузіазмом зустріли Лютневу революцію 1917 р., що надала можливість поновлення діяльності раніше закритих громад та активної проповіді Євангелії. В 1918 р. в Києві відбувся Перший всеукраїнський з’їзд баптистів, а у 1921 р. в Єлизаветграді на Другому всеукраїнському з’їзді баптистів було проголошено утворення Всеукраїнського союзу баптистів.

Переслідування євангельських віруючих радянською владою розпочалось в Україні з 1927 р. Багато євангельських віруючих в кінці 20-х років стали жертвами розкуркулення і були переселені з України в Сибір, Киргизію, Казахстан і на Далекий Схід. Починаючи з 1929 р. переслідування віруючих прийняло систематичний і спланований характер. Все керівництво союзів, більшість пресвітерів і навіть просто активні віруючі були репресовані. Велика кількість з них не повернулась з місць ув’язнення. Доми молитви були відібрані. Величезна кількість Біблій і духовної літератури була конфіскована. Особливим методом знущань була невидача продовольчих карток євангельським віруючим. Проте, незважаючи на усі гоніння, віруючі продовжували збиратись нелегально.

Поява баптистських громад на Західній Україні, яка в довоєнний час була під владою Польщі, припадає на 1920-1925 рр. та пов’язана з місіонерською діяльністю українських проповідників-реемігрантів з США. У 1925 р. відбувається перший з’їзд баптистів Галичини, а на 1938 р. тут налічувалось 115 баптистських громад.

З 1941 р., коли Німеччина напала на Радянський Союз, влада тимчасово припинила утиски віруючих. У травні 1942 р. з керівників союзів баптистів та євангельських християн, хто залишився в живих після репресій, була створена тимчасова Всесоюзна рада євангельських християн та баптистів, яка закликала євангельських віруючих усіма силами захищати Вітчизну. На окупованій території об’єднання євангельських християн та баптистів відбувалось стихійно, незалежно від керівництва союзів. У 1944 р. з дозволу влади в Москві було проведено Всесоюзну нараду євангельських християн та баптистів, наслідком якої стало утворення з Союзу євангельських християн та Союзу баптистів єдиного Союзу євангельських християн-баптистів. Згодом до цього Союзу під тиском влади приєднались п’ятидесятники, меноніти, а також деякі інші євангельські віруючі. В 1954 р. після смерті Сталіна відбулась амністія і реабілітація частини євангельських віруючих. Однак М.С.Хрущовим було розпочато нову кампанію боротьби з релігією, яка досягла апогею в 1959-1964 рр. Членам церков і їх дітям не давали можливості навчатись у вищих навчальних закладах. Проти багатодітних родин віруючих відкривали справи з метою позбавлення батьківських прав. Віруючих звільняли з роботи. Віруючих школярів та вояків прилюдно принижували і намагались «перевиховати». Формувалась суспільна думка про віруючих, як про людей темних і забитих, розповсюджувалися брехливі плітки. В цей період масово закривались будинки молитви, громади знімались з реєстрації. Будь-яке молитовне зібрання незареєстрованої громади вважалось незаконним, а його організатори чи навіть учасники підлягали кримінальній відповідальності або штрафам.

Під тиском влади у грудні 1959 р. пленум Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів ухвалив «Положення про Союз ЄХБ в СРСР» та «Інструктивний лист старшим пресвітерам ВРЄХБ», які мали важкі наслідки для братства. Приймаючі ці документи, керівництво ЄХБ стояло перед нелегким вибором: або нові репресії та повна заборона діяльності Союзу ЄХБ, або збереження його легального існування шляхом максимальних поступок владі. Наслідком ухвалення цих документів стало розділення братства ЄХБ, яке зберігається і понині. На місцях в багатьох віруючих, особливо молодих, ці документи викликали обурення. Віруючі, незгодні з цими документами, переходили до існуючих незареєстрованих громад або створювали нові. У 1960-1961 рр. незгодними з позицією ВРЄХБ була створена ініціативна група (з 1962 р. Оргкомітет) по скликанню з’їзду братства для обговорення ситуації, що склалась. Однак влада заборонила проведення з’їзду, а незареєстровані церкви були піддані новим гонінням. Проводились розганяння богослужінь, руйнування або відбирання будинків молитви, арешти керівників громад та активних віруючих.

У жовтні 1963 р. з дозволу влади в Москві відбулась нарада Союзу ЄХБ, на якій були присутні 450 делегатів. Положення 1959 р. та Інструктивний лист були відмінені, був прийнятий новий статут Союзу. З огляду на це, керівництво ВРЄХБ закликало повернутись до Союзу тих, хто з нього вийшов через незгоду із вищезазначеними документами. Проте значна частина незареєстрованих церков на чолі з Оргкомітетом у вересні 1965 р. утворила новий Союз Церков ЄХБ на чолі з Радою Церков (так звані «відокремлені»). Головою новоствореного Союзу було обрано Георгія Костянтиновича Крючкова. У травні 1966 р. близько 400 представниками цього Союзу було проведено пікет біля будинку ЦК КПРС і демонстрацію біля Кремля. Демонстранти виступали проти нечуваних утисків і гонінь, яких найбільше зазнавали саме незареєстровані церкви. Всі демонстранти були ув’язнені на 15 діб чи більше, а керівників Ради Церков було заарештовано. Подальша діяльність обох союзів відбувалась під тиском і гоніннями влади. На початку 70-х років влада пішла на реєстрацію деяких церков з числа прихильників Ради Церков, маючи на меті розколоти її лави. Це призвело до того, що з початку сімдесятих років з’являється третій різновид євангельсько-баптистських церков, так звані «автономні церкви».

Сьогодення

Нові умови діяльності євангельських християн-баптистів відкрилися з проголошенням у 1985 р. в Радянському Союзі «перебудови». komendant_ofic.jpgЗміни в законодавстві дозволили церквам практично вийти з підпілля та розгорнути нечувану раніше євангелізаційну діяльність. У 1990 р. на ХХІ з’їзді євангельських християн-баптистів України було проголошено створення самостійного Союзу ЄХБ України. У 1992 р. українські баптисти нараховували біля 1100 церков, що об’єднували понад 96 тисяч віруючих (окрім незалежних, автономних церков і прибічників Ради Церков, що сукупно складали ще біля 20 % від названого числа). На ХХІІ з’їзді Союзу євангельських християн-баптистів України у лютому 1994 р. цей союз отримав назву Всеукраїнський Союз Об’єднань євангельських християн-баптистів (ВСОЄХБ). Головою Союзу було обрано Григорія Івановича Коменданта, а у 2006 р. його змінив В’ячеслав Васильович Нестерук.

ВСОЄХБ на сьогодні об’єднує понад 2500 церков та груп, до яких належить близько 140 тис. віруючих. Діє 95 місій. Союз складається з 25 обласних об’єднань церков ЄХБ, які в свою чергу об’єднані за територіальним принципом у 6 регіонів. Крім того до складу ВСОЄХБ входять п’ять закордонних українських баптистських об’єднань. Найвищим керівним органом ВСОЄХБ є з’їзд. Безпосереднє керівництво здійснює Рада, до якої входять старші пресвітери (єпископи) обласних об’єднань на чолі з Головою Союзу.

Церква має служителів: старших пресвітерів, що очолюють обласні об’єднання громад, пресвітерів чи пасторів, які є керівниками місцевих громад, євангелістів, проповідників, дияконів і дияконіс. Обраних на зборах громади служителів благословляють на служіння старші служителі з молитвою і рукопокладенням.

ВСО ЄХБ займається видавничою діяльністю та має розгорнуту сітку мас-медіа. Офіційним виданням Союзу є часопис «Євангельська нива». Офіційний сайт: www.ecbua.info.

Підготовка кадрів для потреб Союзу здійснюється у 2 університетах, 5 семінаріях, 23 біблійних коледжах тощо. Загалом нараховується 66 навчальних закладів та програм різного рівня та спрямованості. Також діє понад 1500 недільних шкіл для дітей.

Богослужіння проводяться у неділю і серед тижня в домах молитви, а за необхідності – в орендованих приміщеннях і інших місцях. Євангельські християни-баптисти відзначаються свята: Різдво, Новий Рік, Водохреща, Стрітення, Благовіщення, Великдень, Вознесіння, Трійця, Преображення, Свято Жнив.

Члени церков євангельських християн-баптистів ведуть тверезий спосіб життя, повністю утримуються від паління, вживання спиртних напоїв і наркотиків. Діють реабілітаційні центри для повернення до повноцінного життя в суспільстві нарко- та алкоголезалежних, безпритульних дітей, щороку організовуються дитячі табори для оздоровлення дітей, в тому числі дітей-сиріт і дітей з малозабезпечених родин, звершується духовне і благодійне служіння у в’язницях, дитячих будинках та будинках для осіб похилого віку, лікарнях, будинках і відділеннях для неповносправних дітей, інших місцях. Працюють дитячі та молодіжні клуби церков та місій. В кожній області діють християнські медичні асоціації, що надають безоплатну медичну та медикаментозну допомогу. Звершується місіонерська діяльність в Україні, Росії, Азербайджані, Середній Азії та інших країнах близького та далекого зарубіжжя.

ВСОЄХБ є одним з засновників Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

Всеукраїнський Союз Об’єднань євангельських християн–баптистів є повноправним членом Всесвітнього Союзу Баптистів та Європейської Баптистської Федерації.

Другою баптистською спільнотою в Україні є Союз Церков ЄХБ під керівництвом Ради Церков, що зберіг єдину структуру в межах колишнього СРСР. За даними Ради Церков, у межах колишнього СРСР до складу цього Союзу входить близько 1700 церков. Рада Церков також має свої громади в Німеччині і США, які складаються переважно з емігрантів з колишнього СРСР. В Україні нараховується 49 церков цього Союзу. Беззмінним багаторічним керівником Ради Церков до серпня 2007 р. був Георгій Костянтинович Крючков. Рада Церков має свої біблійні та регентські курси, видає літературу та періодичні видання. Діють також палаткові місії.

Третім баптистським союзом, що діє в Україні, є Братство незалежних церков та місій ЄХБ, яке було започатковане у 1987 р., а офіційно почало діяти з 1993 р. Це братство здебільшого було утворене із згаданих раніше автономних церков. До його складу входить більше ста церков та місій, що об’єднують біля 10 тис. членів. Існує два навчальні заклади. Головою Братства є Сергій Миколайович Дебелинський.

Із 1993 р. в Україні діє Корейська баптистська церква — автономне національно-релігійне об’єднання, зорієнтоване на корейську діаспору в Україні.

Крім того, в Україні також існують інші баптистські громади і місії (більше 300 громад), що не належать до зазначених союзів. Більша частина цих церков носить назву євангельських християн.

Актуальні статистичні дані конфесії можна знайти у розділі “Статистика релігій в Україні”, а перелік відомих РІСУ її веб-сайтів – у розділі “Україна релігійна в інтернет-мережі”

Використані джерела і література:

  • Головащенко С. Історія християнства: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1999. — С.188-210, 254-315.
  • Догматика. – М.: ВСЕХБ, 1970. — 281с.
  • История баптизма: Сборник. Вып. 1. — Одесса: «Богомыслие», 1996. – 496с.
  • Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. -2-е вид. – К.: Поліс, 1995.-350с.
  • Решетніков Ю. Санніков С. Огляд історії Євангельсько-баптистського братства в Україні. — Одеса: Богомисліє, 2000. — 230с.
  • Савинский С.Н. История Евангельских христиан–баптистов Украины, России, Белоруссии (1867-1917). – СПб: Христианское общество «Библия для всех», 1999. — 424 с.
  • Савинский С.Н. История Евангельских христиан–баптистов Украины, России, Белоруссии. Часть ІІ (1917-1967). – СПб: Христианское общество «Библия для всех», 2001. — 448 с.
  • Санніков С.В. Огляд історії християнства. — К.: Світ знань, 2007. — С. 719.
  • Статистичний звіт Державного департаменту у справах релігій за 2007 р. – Київ, 2008.
  • Євангельські християни-баптисти // Релігійна панорама. — 2001. — № 2. — С. 66-76.

Підготувала: Тамара РЕШЕТНІКОВА

Останнє оновлення — 8 квітня 2008 року

Система Orphus
Рейтинг
0
0