Міжетнічна та релігійна толерантність в українських ЗМІ: не все так погано

19.06.2013, 13:11

Рівень етнічної та релігійної толерантності в українських засобах масової інформації є доволі неоднозначним питанням. Деякі теми традиційно викликають протистояння в суспільстві незважаючи на всі спроби промоції толерантності – це питання, що стосуються релігійної толерантності, антисемітизму, стосунків з представниками деяких народів тощо.

Це дослідження було здійснене на основі спостереження за загальноукраїнськими та регіональними ЗМІ: інтернет-ресурсами УНІАН, «Українська правда», «Главком», «Українські новини», Кореспондент.net, Zaxid.net, Zik, Liga.net, «Левый берег», мережевими версіями радіо та телевізійних каналів, друкованих ЗМІ – «Радіо Свобода», «Подробности» (новини телеканалу «Інтер»), журналів «Український тиждень», «Фокус», газет «Україна молода», «День», «Дзеркало тижня», «Сегодня» в травні 2013 року. Воно виявило кілька гострих тем – відзначення Першого травня, Дня перемоги, Дня пам’яті депортації татар; конфлікту між консулом РФ та представниками кримськотатарського населення; україно-російських стосунків. Певне загострення нетолерантності викликали події навколо Антифашистського мітингу 18 травня, що відбувся в Києві і мав резонанс. Мусимо також зазначити, що в травні було чимало матеріалів, що прямо чи опосередковано стосувались тем фашизму і нацизму. Піднімалась і тема антисемітизму, зокрема у зв’язку з висловлюваннями представників деяких українських політичних партій. Звернулись ЗМІ і до теми взаємодії з представниками ромів.

Є теми, що протягом десятиліть не втрачають градусу кипіння і одна з них – вплив радянського спадку на сучасні українські реалії (матеріали «Безальтернативність розмежування. Чому дерадянізаія в Україні не можлива без дерусифікації» («Український тиждень»), колонка історика Володимира В'ятровича «Масковскає врємя» (Zaxid.net) про неспроможність України ідеологічно відірватися від «російського світу» тощо). Не зважаючи на понад двадцятирічний досвід незалежності, суспільство дуже болісно реагує такі, на перший погляд, «мирні» події як святкування Першого травня чи Дня перемоги. Очевидно причиною є те, що радянські свята і традиції дуже глибоко вкорінені в свідомості значної частини українців. А інша частина наполегливо намагається позбутися цього ідеологічного спадку. Така затятість неминуче провокує конфлікт, участь в якому беруть і засоби масової інформації. Свою роль тут відіграє і той факт, що чимало ЗМІ орієнтовані на певну аудиторію, яка має чітку позицію щодо суперечливих подій чи фактів. Так, наприклад, аудиторія «Подробностей» і газети «Сегодня» є значно лояльнішою до радянської традиції, аніж, наприклад, аудиторія радіо «Свобода», «Українського тижня» чи порталу Zaxid.net. Тому матеріали на гострі теми займають вагому частку контенту ЗМІ і викликають чималий резонанс. Важливо те, що таке протистояння часто переноситься у площину українсько-російських стосунків.

Відзначення 1 травня в Україні цього року відбулося майже без конфлікті. Політолог Євген Магда в колонці на УНІАНі наголосив на тому, що захід КПУ на Хрещатику транслював Перший національний канал українського телебачення, щоправда коштом партії. І в цілому КПУ зробило ставку на апелювання до «старих добрих часів». А от політолог Євген Петренко в коментарі «Українському тижню» назвав святкування 1 травня реліктом тоталітаризму.

Значно більшу дискусію в суспільстві і ЗМІ спричинило святкування Дня перемоги. Сам факт відзначення 9 травня дня перемоги викликав протистояння у суспільстві, частина якого (переважно на Західній Україні) наполягала на потребі відзначення в цей день дня пам’яті або скорботи. ЗМІ відгукнулись на цю дискусію – з’явився ряд аналітичних («Післямова до 9 травня: між Гітлером, Сталіним і Фаріон» Олександра Косвінцева на Zaxid.net та «Главкомі», «Свято з чужої вулиці» Юрія Макарова в «Українському тижні») та історичних («Гітлер, Сталін і Україна: безжальні стратегії» Юрія Шаповала на «Історичній правді», «Живі і мертві: про реальні та міфологічні воєнні втрати СРСР» в «Українському тижні») матеріалів.

Ряд ЗМІ послався на соціологічні дослідження згідно з якими День Перемоги є великим святом для 82% опитаних («Подробности»). Показовим є те, що деякі регіони продемонстрували меншу консолідацію в цьому питанні, що викликало реакцію влади – зокрема, губернатор Львівщини Віктор Шемчук наголосив на тому, що кожен має право на своє бачення святкування Дня Перемоги.

ЗМІ повідомили про інциденти на Західній Україні, зокрема в Тернополі, де в колону комуністів кинули димовою шашкою, і у Львові, де двоє чоловіків мітингували з плакатом «Москалі — go home». Втім, як зазначили видання, на останню ситуацію реакції від людей, що відзначали день перемоги не було, натомість ветерани розкритикували дії місцевої влади, що заборонила використання радянської символіки. Критично таке рішення оцінили і місцеві політики з Партії Регіонів. Нагадаємо, що в ряді міст Західної України місцева влада заборонила використання радянської символіки і оголосила 9 травня Днем жалоби за загиблими, але суди прийняли рішення про скасування цих постанов. Втім, вони яскраво демонструють те, що в низці регіонів є особливе ставлення до таких символічних дат. Наряду з цим, за інформацією ЗМІ в ряді міст Східної України в рамках відзначення Дня перемоги було проведено святкові флешмоби, акції, в яких брали участь як представники влади, так і місцеві мешканці. Чимало ЗМІ акцентували на різниці у сприйняття свята між Сходом і Заходом України – сюжети зі східної України позитивні, святкові, а на Заході численні протистояння, міліція, заборони тощо. Блоги багатьох видань (зокрема «Української правди») стали майданчиком для висвітлення різних позицій у ставленні до 9 травня. «Главком» повідомив про транслювання Параду Перемоги на Червоній площі у Москві у прямому ефірі одного з телеканалів. І як противага – заява історика Володимира В’ятровича про те, що 9 травня вважають святом лиш ті країни, що перебувають під впливом Росії («Український тиждень»), скорботне віче у Львові (Zaxid.net), повідомлення про те, що перемогу святкує луганський ветеран НКВД, який на Західній Україні з собаками ловив людей для відправлення до Сибіру («Український тиждень») або на Донбасі щороку з’являється все більше псевдо ветеранів («Український тиждень»).

Втім, як зазначили ЗМІ, святкування Дня перемоги стало одним із майданчиків для політичного піару (матеріал «Животворящий крест, победа и мощная волна политической придури» Юрія Романенка на «Главкомі», «9 травня в Києві: танки на Хрещатику і мітинги за гроші» на Радіо «Свобода», «Заручники великої неправди. Чому лідери «Батьківщини» й УДАРу святкують українську трагедію?», «Політично експлуатовані. Як ветерани другої світової стають об’єктом піару» на «Українському тижні» та інші).

В багатьох ЗМІ 9 травня символізується протистоянням між націоналістами і комуністами. Загалом в українських ЗМІ в травні 2013 року було багато згадок і інтерпретацій таких понять як «нацизм», «націоналізм». Цьому сприяла увага до вищенаведених тем, а також скандал, що спалахнув навколо врученням призу Deutsche Welle у конкурсі The Bobs за найкращий україномовний блог журналістці Олені Білозерській, яка відверто симпатизує правим партіям. Вона стала переможницею онлайн-голосування, але цю перемогу було анульовано. Сама Білозерська зауважила, що така реакція пов’язана з тим, що Німеччина досі має комплекс провини щодо нацизму. Як стало відомо, ініціативна група прийняла рішення скасувати номінацію Білозерської через її ксенофобські, расистські та інші антидемократичні ідеї, висловлені у записах 5-6 річної давнини. В матеріалі газети «День» було досліджено цю історію і автор тексту, Вадим Лубчак, пришов до думки, що в блозі Олени Білозерської таки наявні расистські висловлювання, а сама блогерка визнала що є «поміркованою расисткою». Він наголосив на тому, що переступання межі між відстоюванням українського і нетерпимістю до інших дискредитує ідею здорового українського націоналізму. В коментарі до матеріалу соціолог Євген Головаха припустив, що ситуація навколо перемоги свідчить про зростання нетерпимості в українському суспільстві. Він також додав, що зараз люди мають обирати між прорадянськими і правонаціоналістичними партіями. Блогер «Української правди» журналіст Олександр Чаленко (сам відомий своїми українофобськими публікаціями) охарактеризував Олену Білозерську як «шанувальницю Гітлера», «блоггершу-неонацистку». Один з блогерів «Корреспонденту» назвав націоналізм Божею карою. Сама ж журналістка вважає скандал спланованим ФСБ спеціально для того, щоб мати можливість говорити, що в Україні перемагають фашистські настрої, що вигідно Кремлю («Український тиждень»). Про те, що представлення України як фашистської держави вигідне певним силам писала і Ольга Мусафірова в матеріалі «Нової газети» (передрук «Главкому»).

Тим часом, активізувались заклики політиків, зокрема Олександра Фельдмана до прийняття закону про заборону пропаганди нацизму в Україні («Українські новини»). Цікаво, що в законопроекті "нацизм" визначається як сукупність уявлень та ідей, спрямованих на обґрунтування винятковості, переваг або неповноцінності, дискримінації певних людей за ознаками статі, мови, кольору шкіри, релігійних уподобань, соціально-економічних можливостей, расової або етнічної приналежності. А матеріалами про нацизм, що схвалюють його передбачається вважати будь-які матеріали, які не висловлюють у словесній, графічній або іншій формі заперечень, застережень чи критики нацизму і подібних ідеологій.

Про суть цих понять розмірковував в матеріалі «Що таке націоналізм, фашизм, нацизм, шовінізм… Без емоцій» в газеті «День» проф. Богдан Сусь. При чому автор акцентував на тому, що поняття «націоналізм» у одних ототожнюється зі словом «фашизм», інші з поняттям «патріотизм». Він розглянув суть термінів «націоналізм», «фашизм», «шовінізм», «нацизм» тощо. Наголосив, що «націоналізм» пов'язаний з імперською державою і його наявність в Україні свідчить про те, що Україна не стала справді незалежною державою. Матеріал Олександра Косвінцева «Фашизм в Росії і Україні: схожість та відмінність» (Zaxid.net) — поширення інформації про те, що останнім часом ставлення до українців в російському суспільстві погіршилося, але ініціатива цього йде «згори». Щодо ситуації в Україні, то наголошувалося, що реальної загрози фашизму зараз немає, натомість влада нагнітає пристрасті і свідомо намагається поділити суспільство на два ворогуючі табори. Втім, на руку таким настроям грають деякі сторінки західноукраїнської історії, пов’язані з винищенням євреїв та діяльність ВО «Свобода», зокрема антисемітські висловлювання окремих її членів.

Чимало матеріалів було присвячено темі «фашизму», зокрема ЗМІ поширили інформацію про публікацію в інтернеті праці Ярослава Старуха «Упир фашизму» про тотожність комунізму і фашизму («Український тиждень», Zaxid.net). Ця тема є запитаною з огляду на події в країні навколо антифашистських мітингів, що відбулися в Києві і низці інших міст. Події 18 травня засвідчили, що влада готова відатися до методу «фашизації опонентів», зокрема ВО «Свобода», що негативно позначається на рівні толерантності в суспільстві («Україно, вставай – «антифашисти» наступають», «Мітинги влади та опозиції, або війна «нацистів» з «комуністами» («Українська правда»), «Чому Партія регіонів називає УПА фашистами, а ВО «Свобода» — неонацистами?» («Радіо Свобода»), «Під прикриттям боротьби з «фашизмом» влада насаджує в країні бандитські порядки», «Про те, як «антифашисти» з «антифашистами» побилися» («Український тиждень»), «У пошуках лігва «неофашизму» («Дзеркало тижня»)). За інформацією блогера «Української правди» Олега Медведєва, Конгрес національних громад звинуватив владу в штучному антифашизмі, що спрямований на дискредитацію опозиції. Віктор Небоженко заявив, що «антифашизмом» влада намагається відвернути увагу від нагальних проблем («Український тиждень»). Втім були і такі експерти, що схвально поставились до ініціативи влади – зокрема, політолог Вадим Карасьов, який зауважив, що цією кампанією ПР намагається довести свою європейськість.

Фактично, вищезгадані матеріали свідчать про певне напруження в суспільстві. Також воно висловлюється і в загостренні певних аспектів українсько-російських стосунків. Мусимо одразу наголосити, що ці конфліктні ситуації не можна перекладати на ставлення українців до росіян чи навпаки, проте вони свідчать про системні проблеми і нагнітання ситуації з боку владних структур. Так, в ЗМІ з’явилась інформація про те, що в Україні планується створити нову проросійську партію, оскільки мінімум половина Україна говорить російською, значна частина населення вважає, що українці і росіяни мають жити в спільній державі («Главком»). Втім, експерти говорять про слабкість таких позицій, в першу чергу через кризу російської ідентичності і розвиток таких варіантів «російськості», що не сприймаються українцями («В чому слабкість російської пропаганди в Україні», «Главком»).

До питання особливостей функціонування російськомовної спільноти в Україні – «Російськомовна спільнота: українізація наявна чи уявна?» («Дзеркало тижня»).

Із згадуваною вже політичною партією ВО «Свобода» пов’язані і антисемітські епізоди. Нагадаємо, що активно критикує цю політичну силу Олександр Фельдман, який заявив, що антисемітизм в Україні став «політичним і організованим» і пов’язав це саме з діяльністю цієї політичної партії («Подробности»). Втім, політик, представник опозиції Сергій Фаєрмарк, що також брав участь в Глобальному форумі по боротьбі з антисемітизмом, дуже обережно висловився про ВО «Свободу», наголосивши, що в її програмі нема антисемітизму, а перегини трапляються у висловлюваннях окремих представників («Главком»). Втім, експерти наголошують на тому, що владі вигідно, щоб «Свободу» сприймали як антисемітів, щоб дискредитувати опозицію («Радіо Свобода»). Тому Асоціація єврейських організацій та общин України протестує проти включення України до переліку країн, де наростає антисемітизм («Радіо Свобода»). За словами експертів, проблема України в тому, що громадяни «толерантні до нетолерантності». Втім, представники ВО «Свобода» самі підливають масла у вогонь, наполягаючи на коректності і обґрунтованості вживання слова «жид» («Український тиждень»).

ЗМІ також писали про історію про виключення представників великого бізнесу Петра Порошенка і Рената Ахметова зі списку найбагатших євреїв світу, до якого їх раніше включили представники ізраїльської редакції Forbes.

Увагу ЗМІ привернули події в Криму. Спочатку увагу привернув антифашистський мітинг, що зібрав понад 22 тисячі. Під час мітингу спалили опудало народного депутата від ВО «Свобода» Ірини Фаріон, яку було названо «пособницею фашистів». Але згодом події розвернулися в інше русло.

18 травня відмзначають річницю депортації кримських татар, мітинг під орудою Мустафи Джемільова в цілому пройшов мирно. Також ЗМІ повідомили про прем’єру фільму про події 18 травня 1944 року — стрічку «Хайтарма» режисера Ахтема Сейтаблаєва. Видання поширили висловлювання генерального консула РФ Володимира Андреєва, який заявив про співпрацю татар з фашистськими окупантами. Як наголосили ЗМІ, ці слова фактично є виправданням депортації татар. Таке твердження викликало обурення представників кримськотатарського населення, численні протести, які призвели до того, що консул мусив залишити посаду, але від своїх слів не відмовився. МЗС України висловили занепокоєння висловлюваннями консула, а МЗС Росії мусили визнати некоректність його висловлювань. Втім, члени деяких кримських угрупувань схвалили заяви Андреєва і присвоїли йому звання «почесного члена “Російської громади Криму”».

Це протистояння показало, що в Криму є певні проблеми з етнічною та релігійною толерантністю. Симптоматично, що ЗМІ в цілому не давали критичних оцінок висловлюванню Андреєва, але дотримувались балансу, подаючи і точку зору кримських татар. Було опубліковано кілька аналітичних матеріалів – стаття Юлії Тищенко «Напередодні 18 травня: криза по-кримськи, що наростає» («Українська правда»), Тетяни Івженко «Кримські татари злилися зі «Свободою» («Новая газета», передрук «Главком»), «Татарська лють» (Lenta.ru, передрук «Главком»). Чимало експертів говорять про те, що теперішнє становище кримських татар погіршилося – зокрема, зменшилась кількість їх представників в органах місцевої влади тощо. Тож події, що відбулися в травні в Криму, і те, що ЗМІ не лишились байдужими, свідчать про можливі майбутні зміни «статусу кво».

Про ситуацію в Криму також йдеться в матеріалі Володимира Притули «У Криму важко відроджують духовність і релігійність» — автор розповідає про спроби налагодити співіснування між мусульманами і християнами, різними православними конфесіями тощо і наголошує на потребі міжконфесійного діалогу, який поки що ведеться в регіоні спорадично, а не постійно.

У травні 2013 року в ЗМІ було зафіксовано кілька матеріалів про ромів. Ставлення до представників цієї нації в Україні є доволі неоднозначним і переважно формується на основі стереотипів про циган. Так, газета «Сегодня» опублікувала фоторепортаж про те, як цигани окупували столичні цвинтарі. «Подробности» повідомили про те, що цигани промишляють на київських цвинтарях в поминальні дні, втім зауважили, що більшість киян ставиться до цього з розумінням. Втім, на деяких цвинтарях присутність циган намагалися обмежувати за допомогою працівників приватних охоронних фірм (Liga.net). Також ЗМІ повідомили про те, що табір на київському масиві Осокорки переселився ближче до Дарницького цвинтаря і його мешканці, зі слів людей, промишляють крадіжками у місцевих мешканців.

Симптоматично, що представники влади також часом грішать нетолерантністю щодо циган. Так, Європейський центр з право ромів пожалівся Президенту України на секретаря Ялтинської міськради Сергія Ілаша на те, що той назвав представників цього народу «зверушками» («Фокус»).

Однак деякі ЗМІ намагалися вийти за межі цих уявлень – наслідком стали матеріали про життя циганських родин в Україні («Табір шукає роботу: чим живуть роми в Украні» («Радіо Свобода»)). Автор, журналістка Богдана Костюк, зробила невтішні висновки – роми в Україні відчувають на собі дискримінацію різних рівнів, проблеми з отриманням роботи, освіти, медичного забезпечення, не зважаючи на те, що чинна влада декларує підтримку цієї нації. На «Радіо Свободі» з’явився і матеріал про становище ромів у Центральній Європі.

На дає спокою ЗМІ і тема Волинської трагедії та стосунки з поляками. В цілому, в українських виданнях ставлення до них є толерантним. Це пов’язується з загальним настроєм в суспільстві – налаштуванням на порозуміння, не зважаючи на всю складність ситуації, тим, що Церква (зокрема, УГКЦ) пропагує примирення. Зокрема, за всіх жертв Волинської трагедії, поляків і українців, 14 липня молитимуться в греко-католицьких храмах. Історики займають більш різку позицію, втім наполягають на необхідності налагодження спроб порозуміння, дискусій, обговорень. За їх словами, поки що польські історики не готові дослухатися до аргументів українських колег.

Симптоматично, що ЗМІ поширюють інформацію Інституту соціології НАНУ про те, що рівень толерантності в українському суспільстві знизився в порівнянні з 1994 роком: до росіян з 80% до 45%, євреїв – з 33% до 11%, кримських татар — з 9% до 4%, до циган – з 11% до 2%, зростає кількість злочинів на ґрунті ксенофобії. Втім, ці дані стосуються 2010 року («Корреспондент»). Цілком вірогідно, що поширення цих даних є маніпуляцією.

Втім, в державі робляться кроки по налагодженню стосунків між представниками різних релігійних течій – 7 травня у Львові було відкрито Центр міжконфесійного і міжрелігійного діалогу «Лібертас», що високо оцінили представники різних націй і віросповідань. Це стало дуже важливим з огляду на те, що США назвали Україну країною, де порушується свобода віросповідань (УНІАН та інші ЗМІ). Україна, як сказано у звіті, належить до країн, де останнім часом спостерігається тенденція до ухвалення законів, що обмежують релігійні права і права релігійних груп. Зокрема, Президент Віктор Янукович у грудні минулого року підписав суперечливі зміни до закону про свободу совісті й релігійні організації, які розкритикували і релігійні спільноти, і громадянське суспільство в Україні, зауважили у звіті.

Таким чином, можемо зробити висновки, що незважаючи на спалахи нетолерантності до представників певних націй або релігійних груп, в Україні багато робиться для того, щоб підвищити рівень взаємодії і діалогу. На жаль, ситуація показує, що роль держави в цьому процесі мінімальна і подекуди саме представники влади провокують загострення проблем, щоб потім використати напругу в суспільстві у своїх цілях.

Цей моніторинг є частиною проекту Промоція міжрелігійної і міжнаціональної толерантності в ЗМІ в Україні, який РІСУ здійснювала за підтримки фундації Марії Гулай (Maria Hulai-Lion Foundation)

Підготувала Марина ДОВЖЕНКО,

експерт Центру суспільного моніторингу

Теги: #Міжрелігійний діалог #Міжнаціональні стосунки