Влад Головін («Forbes. Україна»): Прес-секретарі існують, аби їх обходити

10 травня 2012, 08:50 | Релігія і мас-медіа | 0 |   | Код для блогу |  | 

Записала Любомира Ремажевська, магістерська програма з журналістики УКУ

MediaSapiens, 7 травня 2012

Влад ГОЛОВІНЖурналіст, що поєднує роботу в діловому виданні з релігійною публіцистикою, рекомендує уникати «стокгольмського синдрому», не запізнюватись на інтерв’ю і завжди мати запас запитань на випадок раптової зустрічі.

Головне у хорошому інтерв’ю – якісна і грунтовна підготовка. Як казав Бенджамін Франклін, якщо ти провалився з підготовкою, то готуйся до провалу. Та самої підготовки мало. В бесіді важливо все: зовнішній вигляд, місце, час, та, звичайно, запитання. Цими та іншими секретами ефективного інтерв’ю поділився редактор відділу «Підприємці» журналу «Forbes.  Україна» Влад Головін із учасниками конференції «Церква в інформаційному суспільстві», що пройшла у Львові.

До кожного співрозмовника необхідно шукати власний підхід. Наприклад, мовчазний потребує глибокого знання теми, спроб зав’язати особистий контакт (на думку Головіна, запитання на кшталт «як там ваші діти?» пасують найкраще), а от говіркий – відвертання уваги та перебивання.

Одна з найважливіших якостей інтерв’юера – це вміння слухати. Людині буде приємно, якщо ви щось уточните в неї, відступаючи від списку запитань. Список – річ потрібна, адже він дозволяє сформулювати канву розмови. Його потрібно формувати так, аби запитань виявилось удвічі більше, ніж відведеного часу для розмови. «Краще не встигнути щось запитати, аніж грати у мовчанку»,  говорить журналіст.

Атмосфера відкритості розмови часто дуже сильно залежить від формулювання запитань та тактики, що її використовуватиме журналіст. Так звані «закриті» (ті, на які можна відповісти лише «так» і «ні») запитання провокують людину на односкладову відповідь і створюють враження, що людина перебуває на допиті.

Готуватись до розмови необхідно, але ніхто не чекає від вас, що за ніч до інтерв’ю ви станете спеціалістом у сфері, до якої належить ваш герой. Під час розмови не бійтеся здатися не дуже розумним, адже людина, з якою ви спілкуєтесь, безперечно є більш освіченою в обраній галузі, аніж ви.

Проте, зауважує Влад Головін, бажано уникати журналістського «стокгольмського синдрому», коли ви проживаєте історію свого співрозмовника, починаєте нею перейматись настільки, що стаєте на його сторону. «Якщо це потрібно – підіграйте, скажіть «так-так, податкова перекрила кисень і взагалі все погано», але ставтеся до всього, що ви почуєте, із часткою здорового скепсису»,  каже Головін.

На його думку, головна мета журналіста в інтерв’ю – не видати запитання-відповіді в якості готового продукту, а написати своєрідний нарис, створивши образ співрозмовника.

Корисні поради від Влада Головіна:

 Добивайтеся зустрічі з особою у будь-який спосіб. Прес-секретарі існують, аби їх обходити.

 Частка «не» у запитаннях провокує негативну відповідь. Намагайтеся уникати її.

 Важливі запитання краще ставити в кінці, і точно не на початку розмови.

 Є набір запитань, які пасують до будь-якого випадку: хто, що, де, коли, чому і як/яким чином.

 Напишіть список із двадцяти запитань, які б ви хотіли поставити авторитетним експертам із вашої галузі. Запам’ятайте їх. Якщо ви раптом зустрінете якусь важливу людину і вам випаде шанс зробити з нею інтерв’ю, скористайтесь цими питаннями.

 Не запізнюйтеся. Краще прийдіть на 15 хвилин раніше. Це налаштує людину на позитив і серйозність.

 Намагайтеся поставити своє запитання на прес-конференції першим. Добивайтеся відповіді. Якщо всі мовчать – знову питайте.

 Підтверджуйте всі цитати і тексти інтерв’ю. АЛЕ: у «Forbes. Україна» перевірка повного авторського тексту журналіста співрозмовником прирівнюється до хабарництва і карається звільненням.

Система Orphus
Рейтинг
0
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Проект "Релігія і ЗМІ"