Писати чи не писати

Чи варто писати про все, що відбувається в Церкві? Чи потрібно благословення священноначалія для написання аналітичної статті, правдивого розслідування чи коментаря? Як саме писати про містичне Тіло Христове (Єф. 1:22-23)? Кожен православний журналіст обов’язково колись підходить до того моменту, коли відповіді на ці запитання він мусить давати сам.  Реалії сьогодення такі, що писати про позитив у Церкві не проблематично. У даний час ніхто нас не переслідує за те, що ми відображуємо красу життя у Христі.

Про церковні проблеми, без сумніву, писати треба, але у дусі Євангелія та Апостольських Послань (Мф. 15, 15-17; 1 Кор. 6:1-4; 1 Кор. 6:6-8). Звичайно, завжди є спокуса «рубати» проблему  із-за плеча, ставити питання ребром… Я не проти швидкої реакції на виникаючі питання та проблеми: інколи і сам грішу емоційним сплеском внутрішньої болі. У такій ситуації важливо, щоб тебе розуміли та, хоча б інколи, вибачили за гарячкуватість. Звичайно, такий варіант можливий тільки у колі друзів, у братському колі, у середині суспільства, членом якого ти є. На жаль, наразі ми не маємо суто Православної площадки де ми мали б можливість по-братськи, без пересуду, без ярликів обговорювати свої ж проблеми та висловлювати свої думки стосовно внутрішньо-церковних подій.

Попри «замкнутість» церковної дискусії, є такі питання, які ми, Церква, просто повинні висвітлювати, звітувати та відповідати перед суспільством в цілому. Для того, щоб суспільство мало можливість дати адекватну оцінку нашій діяльності та мати правильну інформацію відносно тих чи інших подій всередині Церкви, ми мусимо друкувати прес-релізи, давати коментарі, йти на зустрічі, проводити виступи та диспути та практикувати повагу до співрозмовників. Право ж вирішувати внутрішні церковні питання я бачу ТІЛЬКИ за Церквою.

Такі собі «фільтри» необхідні не для того, щоб «приховати» від очей суспільства аспекти церковної діяльності, а для надання братам та сестрам у Христі можливості висловитися стосовно проблеми, надати час для осмислення та виваженої відповіді чи, можливо, покаяння винуватців того чи іншого внутрішньо-церковного конфлікту.

У разі виникнення непорозуміння між церковними та суспільними (поза церковними) структурами обов'язково потрібно розпочати ЗАГАЛЬНЕ обговорення виниклої справи. При цьому, Церква, як одне тіло, повинна паралельно проводити внутрішнє розслідування причин, які привели до виникнення конфлікту.

Остання ремарка… Між словами журналіст (церковний журналіст) та непогрішимість знак «дорівнює» (=) аж ніяк на підходить, адже ми всі просто люди, які можуть помилятися. Крім вчитися брати на себе рішучість писати про Церковні справи, ми повинні вчитися слухати, чути та вибачати один одного, що однозначно приведе до більш конструктивної розмови чи то у церковній, чи то у суспільній площині. Вішати ярлики легко, знімати їх – набагато важче.

Прот. Іоанн ШАНДРА

"Православний світ", 16 грудня 2010