Чи потрібна Церкві реклама?

29 січня 2010, 16:27 | Релігія і мас-медіа | 0 |   | Код для блогу |  | 

Завдання піарщика – повідомляти, що товар є на ринку. Адже ніхто не купить сенсаційного шампуню для авта з восковою емульсією, якщо не дізнається, що такий продукт взагалі існує. Добра Новина про Ісуса Христа, парадоксально, для кожного покоління виявляється новинкою, коперніканським переворотом чи відкриванням Америки Колумбом.

«Ти будеш займатись public relations нашої провінції» – такі слова я почув понад два роки тому з вуст провінціала капуцинів, котрий цим рішенням змінив мої монаші обов'язки. В той час я працював у видавництві «Серафим» і термін «public relations» не був мені чужим, крім того, я недавно прочитав кілька публікації з даної проблематики. Я досконало розумів, які обов'язки виникають з моєї нової функції: контакти з медіа та іншими установами, інформування про нашу діяльність, будування образу згромадження для зовнішнього світу.

Я лише подумав: піар в сучасному світі робить шалену кар'єру, але...в згромаджені? Чи ж наша провінція потрапила в кризу, похитнула свій образ в очах вірних, що треба створювати спеціальний орган, який би займався відбудовою втраченого престижу? Хоча я людина досить відкрита на нові виклики, то навіть для мене створення такої посади в згромадженні було досить сміливим рішенням.

«Економічний» успіх

Оскільки функція, яку мені довірено, була абсолютно новою, я не мав жодних проблем з прийманням документації від попередника, але також не знав, як братися до роботи. Тож свої перші кроки я скерував до книгарні, щоб закупити професійну літературу і довідатися, як стати добрим піарщиком. Книжку я буквально проковтнув. Однак, вона не принесла мені жодних задовільних відповідей. Сам зміст не набагато відрізнявся від того, що я й раніше читав в численних посібниках.

Найважливіша теза книжки була проста: добрий візерунок фірми переходить в довіру до неї, це приносить процентний зріст кількості куплених продуктів, які вона пропонує, а це, у свою чергу, означає кращі фінансові результати. Дії піару у випадку фірми мають принести реальну фінансову користь. Принцип простий і прозорий. От тільки ніяк не в'яжеться з церковною дійсністю, в якій не йдеться про фінансовий результат і підвищений інтерес до придбання продуктів, адже Церква нічого не продає!

Торгівельна марка – Церква, логотип – хрест, товар – спасіння в Ісусі Христі, ціна товару – безкоштовно

Тож я поставив сам собі запитання: що пропонує Церква як «фірма»? Слово «фірма», звісно ж, не викликає в цьому випадку жодних позитивних асоціацій, але намагаючись продертися крізь поточне значення слів я з впертістю маніяка ставив собі запитання, над якими повинен задуматися кожен піарщик, займаючи свою посаду на новій роботі: Що ми, монахи, пропонуємо іншим? Що можемо «продати»? До чого хочемо переконати «клієнтів»?

Відповідь була проста і досить швидко прийшла мені до голови: Церква вже дві тисячі років пропонує той самий товар – спасіння в Ісусі Христі. Марка фірми має дуже довгу традицію, якою можуть похвалитися дуже небагато установ (багато хто з сарказмом зауважить, що важливий не лише вік марки на ринку, але й її якість і нагадає про невдалі «інвестиції» у вигляді інквізиції, хрестових походів і безліч інших). Перший етап пошуків я завершив коротким підсумком: торгівельна марка – Церква, логотип – хрест, товар – спасіння в Ісусі Христі, ціна товару – безкоштовно. Так я дійшов до суті справи.

Товар на ринку!

Головне завдання піарщика – зацікавити клієнтів пропонованим товаром, а інколи більше йдеться про інформування, що товар є на ринку. Адже ніхто не купить сенсаційного шампуню для авта з восковою емульсією, якщо не дізнається, що такий продукт взагалі існує.

Товар «Спасіння безкоштовно» - є на ринку! Тільки ми маємо таку довгострокову акцію – безкоштовно вже дві тисячі років!» Підпис: Католицька Церква.

Товар «Спасіння безкоштовно» - є на ринку! Тільки ми маємо таку довгострокову акцію – безкоштовно вже дві тисячі років!» Підпис: Католицька Церква. Звісно ж, таке ствердження може викликати подив, а навіть іронічну посмішку на багатьох обличчях, однак, Добра Новина про Ісуса Христа парадоксально для кожного покоління виявляється новинкою, коперніканським переворотом чи відкриванням Америки Колумбом. Цим вона була і для мене, коли в 19-річному віці я зробив відкриття, що я спасенний безкоштовно! За моє спасіння заплатив Ісус Христос своєю кров'ю на Хресті, своєю смертю та воскресінням, тому я не можу привласнити собі цього спасіння! А навіть більше, якби я хотів на нього заслужити (а моє життя до того часу було власне великим збиранням заслуг), то я навіть не в стані цього зробити, бо спасіння надто дороге – недосяжне людині.

Місія Церкви одна і найважливіша – проголошувати Ісуса Христа, як єдиного спасителя людини. Таке завдання поставив перед учнями Христос перед тим, як відійти до Отця: «Ідіть і навчайте всі народи!». Сьогодні, внаслідок підіймання Церквою численних ініціатив і благодійних справ (організація лікарень, шкіл, притулків, будинків для престарілих, їдалень для бідних) основна місія часто розмивається. Тож варто постійно мати на увазі, що якщо Церква зважується на виконання інших завдань та послуг для добра ближнього, це виникає винятково з любові, з факту, що в іншій людині вона вбачає Ісуса – свого Вчителя і Господа.

Надмірний зиск

Свого часу я майже рік працював в санктуарії Отця Піо в Сан Джованні Ротондо. Тогочасний опікун, брат Назаріо Васціареллі, заохотив мене до роботи, пов'язаної з рекламуванням святині. Тож я мав змогу приглядатися, яким чином можна заохочувати нових людей до відвідання місць, пов'язаних з життям та смертю Отця Піо. Коли дивитися на дійсність виключно з економічної точки зору, тоді все треба перераховувати на злоті чи євро і контролювати, чи інвестиції вигідні і чи існує рівновага в прибутках. Однак, в такій установі як Церква, мета діаметрально інша.

Візит паломника в санктуарій не обов'язково мусить принести зиск. Інколи так – але в багатьох випадках сама структура спонсорує паломника. Коли внаслідок свого візиту дана особа наново віднайде віру, зустрінеться з Богом в таїнстві сповіді і поєднання, покине грішне життя, ступаючи на шлях виконання заповідей та чесного життя, – чи в такому випадку можемо говорити про фінансові розрахунки? Така ситуація варта будь-яких грошей! На щастя, Господь опікується також і самою Церквою як організацією і нині не треба закривати санктуаріїв з огляду на фінансовий дефіцит. Але ж не про це йдеться.

Ситуація, варта будь-яких коштів

Особисто я безліч разів був свідком навернень в Сан Джованні Ротондо. Люди дуже часто з'являлися там лише в ролі супутника, інколи приїздили з цікавості, а часом просто з марнославства, щоб пізніше могти похвалитися перед знайомими, що вони вже побували в отця Піо. Така мотивація з людської точки зору дуже примітивна, а навіть негожа, однак, життя показує, що Господь може дати раду не лише з нашими чистими намірами, але також з тими менш шляхетними та високими. Для Бога немає нічого неможливого.

Пам'ятаю, скільки емоцій в мені викликало приготування мюзиклу про життя і смерть Отця Піо. Санктуарій замовив і поставив його безкоштовно для, присутніх тоді на площі, двадцяти тисяч паломників. Серед них знаходилися і мої знайомі – подружжя і двоє їхніх дітей. Найстарший хлопець, втомлений відвідуванням «стількох святих місць» в один день з величезною радістю залишив би санктуарій, якби не факт, що просто-напросто не було куди піти.

Господь хоче і використовує всі засоби, аби достукатися до людини з Доброю Новиною про смерть та воскресіння Свого Сина

Тож він залишився на мюзиклі і на моє щире здивування власне він найбільше з нас всіх був вражений тим, що побачив та почув. В спектаклі було використано лише тексти з листів та офіційної біографії святого, які я дуже добре знав, бо не раз їх перечитував. Однак, для того підлітка це була перша зустріч зі святим Піо. Він вперше побачив і почув, що Стигматик може сказати; навіть більше, до нього дійшло, що через нього має йому сказати сам Христос. Якби не той мюзикл, швидше за все, цей молодий юнак ніколи не почав би читати релігійну літературу, яка мало цікавить людей такого віку.

Тоді я зрозумів, що Господь хоче і використовує всі засоби, аби достукатися до людини з Доброю Новиною про смерть та воскресіння Свого Сина. Звісно ж, Церква була покликана до проголошування Євангелії в простоті та вбогості. Я також не покладаю великої надії в сучасних та дорогих засобах комунікації. Господь Ісус Христос вибрав просту і скромну форму для того, щоб розповісти людям про Бога, адже не стільки форма переказу скільки автентичність того, хто говорить, робить так, що він притягує до Церкви і Бога.

«За» і «проти»

Повертаючись до поставленого на самому початку запитання: «Чи Церкві потрібен піар?» - слід відповісти на нього двояко. Ні – якщо ми бачимо в ньому лише засіб до здобування похвали, визнання, успіху та економічного зиску. Так – якщо ця справа відіграватиме роль служіння, яка полягає на інформуванні суспільства про діяльність Церкви.

Що з того, що капуцини щоліта організовують чудову Зустріч Молоді у Волчині і кільканадцять серій реколекцій в горах, якщо внаслідок браку інформації ніхто про це не почує, а отже не матиме шансів, аби скористатися з даних пропозицій? Саме тому сторінка www.kapucyni.pl – це спроба знайти людей, поінформувати їх. Таку роль виконує також Інформаційна Розсилка Капуцинів, яку ми видаємо в електронній формі та безкоштовно розсилаємо електронним способом, і яку можна замовити на нашій інтернет сторінці.

Тож public relations має подвійну місію в Церкві: одна – це просте інформування про все, що в нас діється, що робимо, чому прагнемо запросити; інша, натомість, набагато серйозніша, бо йдеться про проголошування смерті та воскресіння нашого Господа Ісуса Христа. Медіа в цьому випадку стають лише знаряддям, засобом переказу, формою комунікації, можливістю достукатися до іншої людини з Доброю Новиною про Бога, який її любить. Тому піар досконало вписується в основну місію Церкви – проголошування надії, яку дає Бог в особі нашого єдиного Спасителя – Ісуса Христа.

Павел Теперскі OFMCap, директор Прес-бюро Капуцинів

Джерело: CREDO

Система Orphus
Рейтинг
0
0

Проект "Релігія і ЗМІ"