Подорожні замальовки зі Святої Землі (частина 1)

18 жовтня 2018, 16:47 | #НеФормат | view photo | 3 |   | Код для блогу |  | 

Ніна Поліщук

Частина 1. Ангел, який таксує

А що дивного? Так, ангел може таксувати, а ще – подавати руку, коли ти впав, або продавати три сувеніри за ціною одного, а ще – усміхатися, коли ти нічого не кумекаєш на його мові та лагідно вказувати тобі на правильний шлях у зовсім незнайомому місці. Цієї весни, в Єрусалимі ми зустріли ціле небесне підцарство ангелів та ангела, який таксує. Нехай ця розповідь про Божого посланця буде прелюдією до моїх подорожніх заміток Святою Землею. А ще нехай це скупчення літер вималює вам (і мені теж) портрет Людини, яка йде напростець, а не сходить на манівці, бо навпростець завжди легше йти, коли ти чітко бачиш свою мету.

— Яка ціна вам підходить? – питає таксист Мунзер цілком серйозно, зазираючи в мої очі своїми бурштиново-пустельними очима і виїжджаючи на дорогу.

— Еее…, — гублюся, бо зовсім не орієнтуюся в цінах і вже починаю придумувати, як би отримати найнижчу таксу.

— Не переймайтеся, ось, що я вам скажу: я ніколи не йду до людей хвилястою дорогою, а завжди тільки прямою. Ось так, — показує він своєю дужою засмаглою рукою просто перед собою. – Для мене головне не гроші, а стосунки між людьми. Сьогодні я обведу довкола пальця вас, а завтра хтось зробить те саме зі мною. Хіба від цього комусь стане краще? В усіх випадках важливо залишатися людиною і пам’ятати, що ти людина і що той, хто поруч з тобою така ж людина, як ти.

Йорданська пустеля - погляд з Масади

Мунзер (араб. — Monther) – таке було ім’я нашого ангела на Святій Землі. Ми були разом два з половиною дні – у Йорданській пустелі, на Мертвому морі, в 10-тисячелітньому місті Єрихон, він забрав нас з Оливної гори і привіз до Гори спокус. Мунзер тиснув на педаль газу і розповідав про арабську кухню та єврейських прикордонників, які ніколи не усміхаються. Він усміхався. Наш ангел привів нас до Гори Блаженств і підганяв на Галилейському морі, де Христос теж підганяв майбутніх апостолів Петра та Андрія, кажучи: «Ідіть за мною…» (Мт 1, 17). На горі Тавор він (Мунзер, а може й Христос вустами Мунзера) сказав: «Будьте, скільки вам треба». Ми їхали до Назарета, Мунзер усміхався та перекладав тексти з путівника на українську через гул-перекладач. Усміхався і голосно розмовляв арабською зі своїми родичами, колегами і, напевно, з дівчиною. Ми зупинялися випити арабської кави, він постійно хотів нас пригостити чи подарувати щось. Він казав: ні, ви тут краще нічого не купуйте, заїдемо в інше місце, де все значно дешевше. І там було дешевше. Ми зустрічали знайомих Мунзера, які всі, як один, казали: «Оце вам пощастило, дорогенькі! Ви маєте найкращого водія в Ізраїлі та Палестині», а ми додавали: «Найкращого у світі!» І всі сміялися. Не сміялися тільки ізраїльські прикордонники. Але я хотіла розповісти зовсім не про це.

А ось, про що… Був шабат. Усе в Єрусалимі завмерло, окрім арабів, які працювали, та євреїв, які повільно походжали вулицями в бік Західної Стіни або Стіни плачу. Цілісінький день ми були в Храмі Гробу Господнього або у Храмі Воскресіння. Цілком випадково потрапили на передсвяткову церемонію різних конфесій, які святкують Великдень за григоріанським календарем. Наступного дня якраз припадало свято В’їзду в Єрусалим. Ми ж від’їжджали з Єрусалима ввечері… З Мунзером зустрілися о дев’ятнадцятій біля готелю. Літак відлітав об одинадцятій, але ми мали пройти довгий паспортний контроль та численні перевірки в аеропорту. Рюкзаки та подарунки були в багажнику, Єрусалим швидко зникав за нашими спинами та у дзеркалі заднього виду. Єрусалим зникав у темряві вуальної ізраїльської ночі. Усі мовчали, між нами витала якась солодкаво приємна туга. Так буває, коли малознайомі люди прощаються, знаючи, що навряд чи ще колись їхні шляхи перетнуться і через це ще більше цінуючи цю зустріч, яка була подарована небом – це однозначно.

— Слухай, що з тобою не так? – я вже майже звикла до таких проникливих та прямих запитань цього чоловіка з пустельними очима.

— А що? – ну справді, хіба я могла сказати щось інакше.

— Ти ніби тут і не тут водночас. Я бачу, як ти то присутня з нами, то кудись відходиш у думках. Я не знаю, що у тебе зараз коїться в житті, але хочу сказати одну річ, якщо, звичайно, ти хочеш це від мене почути, бо я цілком не мав би мати до цього ніякого стосунку, але відчуваю, що можу це сказати…

— Ти так заінтригував, що у мене немає вибору – кажи.

— Власне, я про вибір. Не знаю, звідки це береться в мене, але інколи мені приходить на думку те, що я маю сказати іншій людині, просто відчуваю, що маю це зробити. Ти зараз стоїш на пероні, я так бачу. Потяги приїжджають, зупиняються і їдуть далі з шаленою швидкістю. Ти вагаєшся, в який з них сісти, думаєш, що ще не час. Але послухай, прийде такий час, коли приїде останній потяг, але ти досі не будеш впевнена, а ще гірше —  ти не будеш знати, що він останній…

— Добре, значить таким буде мій шлях – бути на пероні.

— Ні, і ти сама це знаєш! Зроби вибір і ти побачиш горизонт, до якого захочеш прямувати. Рано чи пізно це роблять всі. Повір, на пероні не залишається ніхто, просто хтось занадто довго затримується, а потім довго наздоганяє потяг пішки… Але всі прекрасно розуміють, що пішки його не наздоженеш.

Погляд на старий Єрусалим з Оливної гори

Єрусалим зникав, як і світло останнього дня на Святій Землі. Були храми і молитви в них, були довгі прогулянки та пошуки потрібних місць, були й прогулянки без мети, були зустрічі і розмови, але найбільше було мовчання і тиші. Було палюче сонце і пронизливий вечірній вітер, були випадкові дворики та співочі птахи, були зачинені церкви і двері, які раптово хтось відчиняв, але найбільше було спокою, що витав поза часом і водночас поміж ним. Усе це складалось і плуталось пазлами в моїй голові. Допоки ангел не промовив вустами чоловіка з очима кольору пустелі, допоки Бог не вклав у його нерідну англійську такі потрібні для мене і рідні слова. Хто здатен збагнути природу чуда і розчудування на цій землі? Чому певні речі стаються з певними людьми саме в той час, коли вони вже майже готові їх прийняти? Як одне слово зовсім незнайомої людини може змінити чийсь світоустрій, який нашаровувався роками?

Мунзер казав, що тато назвав його на честь чи то одного з арабських пророків, чи то якогось героя арабського народного епосу. Архетипний Мунзер – це людина-поводир, яка вказує іншим людям шлях. Що ж, у Мунзера, якого ми зустріли, точно є щось від поводиря: він – таксист, а ще він на диво прониклива і проста, відкрита людина. І останні якості настільки очевидні та вражаючі, що моментами здавалося — це не людина, а посланець від Бога. Зрештою, якщо зуміти налаштуватися на правильну хвилю, то ми побачимо, що насправді все і всі довкола – це посланці з небес. Пригадую історію про розп’яття на одному з європейських храмів, під яким був десь такий напис від імені Христа: «У мене немає рук – тільки твої, у мене немає ніг – тільки твої».

Ми відлітали з Єрусалима перед В’їздом в Єрусалим Христа. Нас і наші речі перевіряли ізраїльські прикордонники, Христові ж стелили речі під ноги, як царю. На чек-іні ми чули «наступний», а Христос вслухався у вигуки «Осанна!» і, думаю, усміхався… гірко. Я ще не знаю, скільки залишилося виїздів і в’їздів, скільки ще кілометрів відміряно, але чітко бачу, як цими кілометрами ідуть ангели без крил. Багато з них навіть не підозрюють, які вони важливі посланці для інших, багато це вже досвідчили, а дехто все одно уперто сумнівається і не вірить. Найбільша краса в тому, що усі «втомлені і обтяжені» (Мт 11, 29) прийдуть зрештою до одного чек-іну, де не буде ні черг, ні контролів, а лише безумовна Любов, перед якою усі рівні та однаково люблені. Я впевнена, що навіть якщо хтось не вірить в Бога, то Бог ще більше вірить в цю одну людину і йде з нею поруч, поки вона не почне помічати, що інші – це насправді ангели на її шляху, навіть якщо, на перший погляд, їхня поведінка геть не ангельська.

Дамаскські ворота

Я ставлю крапку в цій історії, і точно знаю, що вкінці дня Мунзер обов’язково приїде до Дамаських воріт Святого міста. Він каже, що просто любить сюди повертатися вкінці кожного дня.

— Не знаю, чому я так люблю це місце. Мені подобається сюди повертатися, і це не набридає, віриш? Тут я пригадую події цього дня, зустрічаюся з друзями, просто спостерігаю за людьми та за сонцем, яке заходить.

Людина з пустельними очима і серцем, в якому цвіте оазис. Ангел, який не літає, а таксує. Так творить тільки Бог.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
3коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 23 жовтня 2018, 10:38
    Коментувати коментар

    "«Оце вам пощастило, дорогенькі! Ви маєте найкращого водія в Ізраїлі та Палестині»" ------------ Отак ЛЮДИ - легковажні й духовно неосвічені та безвідповідальні взяли й штучно ПОДІЛИЛИ (і надалі вперто продовжують ДІЛИТИ) цю Божу Святу Землю! Ту, яку в Слові Божому однозначно визначено й наіменовано саме як "Ізраїльську землю" (Мт.2:20,21). Так, як, до речі, наразі ділять і її столицю - славний і святий Господній град Єрусалим. ---------- Який, одначе, Божим Промислом "збудований, як місто, в собі щільно з'єднане! Туди сходять коліна, Господні коліна; такий закон в Ізраїлі, щоб прославляти там ім'я Господнє. Бо там поставлено престоли для суду, столи Давидового дому" (Пс.122:3-5). ----------- Разом з тим Господь Бог - дуже чітко і ясно - попереджає і застерігає у Святому Письмі, що ось коли, врешті-решт, "настане [той Мій судний] день Господній, великий і страшний", тобто "в ті дні і того часу, коли заверну [поверну додому - "в Ізраїльську землю"] бранців Юди та Єрусалиму, зберу всі народи і поведу їх вниз у Йосафатову долину, і там учиню над ними суд...". І в т. ч. за те, що вони "край Мій розділили" (Йоіл 3:4; 4:1,2; Мт.2:20,21).

    • velovs@ukr.net | 23 жовтня 2018, 10:44
      Коментувати коментар

      Дуже схоже і аналогічно: кремлівські верховоди в імперсько-шовіністській Москві ось взяли і вирішили РОЗДІЛИТИ і наш - український край святого і славного ІІ Єрусалиму (Києва). І, як добре знаємо, 2014 р. підступно-цинічно - збройно-криваво розпочали реалізацію цього свого злочинно-віроломного - агресивно-загарбницького плану-задуму... ------------ Водночас безліч дуже характерних і красномовних подій та ознак у всьому світі, в т. ч. і на Близькому Сході, і, власне, у нас в Україні тощо та довкіл них, підказують і свідчать, що нині ми вже, судячи з усього, живемо якраз в оті ЕСХАТОЛОГІЧНІ - "на останку років" і "за останніх часів" (Єз.38:8,16) Історії спасіння людського роду. ------------ Іншими словами, той благословенний час, коли, зрештою, до Божого спасіння "ввійдуть погани [вихідці з язичницьких народів] повнотою" і разом з якими "увесь Ізраїль спасеться", а затим ось "настане день Господній, великий і страшний (Рим.11:25,26; Йоіл 3:4), вже не за такими і далекими й високими горами... ------------- "Амінь, прийди, Господи Ісусе!" (Одк.22:20).

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти