5 книжок про некомерційне Різдво

Кілька років поспіль слідкуючи за новинками різдвяних видань на українському книжковому ринку помітила, що серед них вкрай мало книжок власне про Різдво. Не про навколо різдвяні теми подарунків, ялинок, добрих вчинків і радості, а власне про народження Ісуса. Воно й не дивно, зважаючи, що це переважно книжки світських видавництв, яким не складно видавати книжки і про Івана Купала, і про Гелловін, і про Різдво. Бо це все комерція, а дух Різдва — це вітрини магазинів, гірлянди на вікнах і подарунки під ялинкою.

Тому я вирішила таки відфільтрувати із кількох десятків книжок, виданих за останні роки в Україні, ті, які справді можна назвати різдвяними. Які спускають читача на глибину рефлексій про цю важливу подію в історії Спасіння. Які врешті варто читати, щоб переосмислювати те Різдво, яке з року в рік обростає шарами звичок і традицій, зводячи до автоматизму його святкування.

Пропоную свою п'ятірку найкращих книжок про Різдво українських та закордонних авторів.

о.Т'єрі де Русі. Різдво, Таємниця

Ілюстрації Наталії Сацик. – Київ: Дух і літера, 2011. – 108 с.

Це двомовне видання складається із трьох граней: глибоких поетичних текстів української та французькою отця Т'єрі де Русі, засновника “Дому Серця”, листів-свідоцтв волонтерів з різних країн та візуального оформлення Наталі Сацик.

Тексти є роздумами про суть Різдва – із перспективи власного досвіду, діяльності у “Домі Серця”, досвіду життя з Богом. Тому й глибина цих фрагментів, листів та послань неймовірна. Кожне слово просякнуте болем і стражданнями, співчуттям і милосердям, врешті усвідомленням сенсу Воплочення.

Одна із перших важливих думок, яка звучить від о.Т'єрі: Різдво – це не про минуле, це не про перші часи нашої ери, це не про події виключно у Вифлеємі. Уривки листів волонтерів суголосні із досвідом пережиття Різдва сьогодні. Бо це люди, які щодня, щохвилини бачать Дитятко в очах ближнього, стражденного, бідного чи хворого. Тому і їхня любов є не виявом жалю чи намаганням потішити, а зустріччю з Ним.

Інша важлива думка, що пронизує більшість текстів: Різдво – це радість, поєднана з болем, це таємниця святих немовлят. Різдво врешті – це ясла і хрест, це печера і голгофа.

У контексті подій ХХ століття Різдво “оповите сірим і чорним минулого. Ми заледве могли його відчути”. І саме в цей брудний світ приходить Дитина, в ці приватні та універсальні гетто. І той, хто повсякчас рождається, стає близьким сучасній людині. Завдяки текстам цієї книжки можна наново переосмислювати, наново наближувати і наново поглиблювати власний досвід Воплочення. Бачити Різдво Бога “не над палацами, а над стайнею” власної душі, власної самотності, власної убогості.

Дзвінка Матіяш. Перше Різдво

Ілюстрації Богдани Бондар. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 48 с.

Звичне життя пастухів поблизу Вифлеєма. Маленький Давид любить слухати захопливі історії свого дідуся. Але не любить слухати постійних скарг іншого пастуха – Натана. Останній лише нарікає. А в розмовах про очікування Месії лише розраховує на матеріальне покращення своєї рідні. І раптом серед ночі світло, спів ангелів, новина про народження Дитини.

Пастухи спішать поклонитися. Кожен зі своїми очікуваннями: Натан із меркантильними, дідусь Давида і сам онук – просто бодай краєм ока побачити Того, Хто спасе світ. Паралель і натяки авторки очевидні. Бо дуже по-людськи зобразила вона пастухів.

Отже Зустріч відбулася. Але вже наступного дня цю радість затьмарюють будні, зокрема смерть дідуся, а також зникнення Святого Сімейства. Хлопчик Давид залишається один, його серце, вчора сповнене небесного світла, нині шукає відповідей.

Всім відома біблійна історія про Різдво тут очима Дзвінки Матіяш постає у свіжому ракурсі. У ракурсі наших буднів і очікувань. І врешті ставить запитання читачеві – чи зустрівся він з Ісусом, народженим в яслах? Чи пережив справжню мить радості від приходу Спасителя? Попри усвідомлення щоденних болей і страждань, попри власну байдужість, прагматизм і навіть цинізм.

І хоча “Перше Різдво” рекомендовано читати дітям в 6-9 років, я б не обмежувалася лише цією категорією. Бо більш ніж певна, що дорослим також потрібна ця історія, яку вони можуть глибше сприйняти, а можливо й щось переосмислити у своєму житті.

Ґунгільд Селін. Ослик Марії

Переклад зі шведської Галини Кирпи, ілюстрації Юлії Овчаренко. – Київ: Братське, 2017. – 72 с.

Шведська письменниця вирішила подивитися на історію народження Ісуса з перспективи простого спостерігача – ослика. Той був упертюхом і нечупарою, але завше ходив із високо піднятою головою. Такий трохи дивак, вирізнявся на фоні інших віслюків. Якось зустрівся з Марією і одразу відчув якусь особливу прихильність до неї. А незабаром Йосиф саме його купив для Марії – вже вагітної, яка потребувала ослика, щоб возити воду, збирати оливки тощо.

Ослик виявляє покірність і послух. Рятує від ночівлі під відкритим небом, а врешті знаходить прихисток в ту ніч, коли Марії вже час родити. Він знає, що це Божа дитина народиться.

Історія Різдва очима ослика допомагає нам побачити ту буденність, ті реалії, в яких жила Марія з Йосифом. Побачити людську сторону зусиль і труднощів Сімейства. Більше наблизити подію народження Ісуса до розуміння нами, людьми земними.

І власне у цій простоті криються важливі істини – смирення, любов, вірність, щирість. “Останні будуть першими” – це не лише про ослика, а про кожного, хто виконує свою місію в житті, без пихи і егоїзму, а з любов'ю та добрим серцем.

Надійка Гербіш. Мене звати Мар'ям

Ілюстрації Марії Фої. – Харків: Віват, 2017. – 48 с.

А Ви ніколи не роздумували про Різдво в контексті біженців? Такої актуальної тепер теми для Європи. Бо саме під таким ракурсом наважилася розповісти історію про Святе Сімейство Надійка Гербіш. Хоча книжка не зовсім не релігійна і не різдвяна. Але врешті все до того зводиться.

Дівчинка Мар'ям зі своєю сім'єю змушені втікати з рідної країни. Авторка не називає, з якої, але зрозуміло, що це одна із арабських країн. І також зрозуміло, що перебираються вони у європейське середовище. А отже – в іншу культуру, до людей з іншою ментальністю.

У школі Мар'ям доводиться зіткнутися і з хорошим ставленням, бо вчителька спеціально влаштовує культурний вечір, щоби Мар'ям мала нагоду розповісти дітям про свою країну. Але також її очікують і неприємні моменти, коли почує про себе, що вона терористка.

На завершення авторка розповідає вустами матері Мар'ям різдвяну історію про вагітну жінку із таким самим ім'ям Мар'ям, про народження хлопчика Ісу – і про втечу. Аналогії із сім'єю дівчинки очевидні. А рефлексувати про сучасні і біблійні події тут можна багато і глибоко. Завдяки Надійці Гербіш — яка є однією із небагатьох (а чи не єдиною?), хто в сучасній українській художній літературі заговорив про актуальні теми, використовуючи біблійні алюзії, зокрема Різдвяні саме в такому ключі.

Барбара Робінсон. Найкраща (найгірша) у світі Різдвяна вистава

Переклад з англійської Володимира і Марії Чернишенко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2014. – 80 с.

Спеціально притримала цю книжку на завершення. Найперше тому, що вона нетипова, а для когось може видатися і занадто сміливою. Але насамперед це важлива книжка тим, що вона провокує – провокує відповісти собі на найпростіші запитання щодо Різдва.

А вдалося авторці видобути на зовні всі типові і вже традиційні людські вчинки, які ми звели до механічного відтворення щороку: вертепи, колядування тощо. Чи замислюємося ми над історією про народження Ісуса як вперше? Так, як замислились ці бешкетні діти. Бо що робити – вони ніколи не ходили до церкви, не читали Біблії і не знали жодних молитов. Тому їхні питання звучать дико і дивно – просто в лоб. Але це логічні й подекуди смішні, проте відверті запитання дітей, яким не байдуже, що відбувалося тієї важливої ночі.

Так, вони хочуть перетворити різдвяну виставу на дійство помсти Іродові, який замахнувся на життя Ісуса. Вони уявляють, як би вчинили на місці Йосифа чи Марії, волхвів чи пастухів. Одне слово, вони переймаються історією Різдва, переживають ці події надто серйозно.

Можна було б назвати цю книжку дуже повчальною (гм, але вона такою і є). Але якось язик не повертається вживати такі стандартні слова. Бо це настільки божевільна історія, настільки смішна і водночас настільки сумна, що не варто тут моралізувати. А лише дивуватися талановитості авторки, що зуміла достукатися до тих, хто вже на автопілоті святкує Різдво.

Христина Содомора