Побожна ботаніка: для чого в церквах освячують зілля і фрукти

11 серпня 2017, 12:14 | #НеФормат | view photo | 6 |   | Код для блогу |  | 

о. Назарій ЛОЗИНСЬКИЙ,

викладач Львівської православної богословської академії

Українці – народ працьовитий. Але не метушливий. У той час, коли інші народи і племена тинялися від заходу до сходу і від півночі до півдня, випасаючи стада різного поголів'я, наші далекі предки вирішили, що краще осісти на одному місці і жити від того, що подарує земля: і спокійніше, і корисніше для здоров'я. Такий же вибір на зорі людства зробив Авель, і хоч довго не прожив, але Богові догодив більше від брата-скотаря.

Світлина зі сайту бібліотеки-філії Жидачівської РЦБС села МлиниськаУкраїнець любив свою землю. А оскільки любов – це почуття, що вимагає взаємності, то земля стала в українця живою, стала його матір'ю-годувальницею, його богинею. Матір потрібно шанувати, а богиню – вшановувати, тому культ землі, так званий землеробський культ, став основною релігією у давнього українця. Будь-яка релігія передбачає свою обрядовість. Навіть ті релігії, які максимально відкидають культ, мають у своєму арсеналі кілька обрядів. Ну, не може людина жити без цього: вона мусить не просто відчувати зв'язок із Богом (божествами), а має неодмінно "помацати", "почути", "торкнутись" цього божественного зв'язку.

Якщо земля – це божество, то вона може бути доброю, якщо її задобрити, або злою, якщо її образити. Вона може допомагати людині, даючи їй щедрі врожаї та цілющі рослини, а може мститись, насилаючи катаклізми та вирощуючи терня і осот. Вона може захистити від злих сил, а може наслати своїх духів-шкідників. Власне ця віра підсвідомо живе у наших душах – душах спадкових землеробів. На підтвердження цього існують тисячі народних пісень, у яких оспівуються рослини-символи: дуб, верба, тополя, барвінок, калина, розмай, лілія, ружа… перераховувати можна ще багато. А ще більше існує приказок та прислів'їв на цю тему. Але дослідженням цього нехай займаються етнографи та міфологи – це їх робота. Нас цікавить зовсім інше: чому ж у сучасній церковній традиції має місце рослинна сакралізація? Не одного дослідника (читай – критика) християнства цікавило це питання. І нічого кращого, як звинуватити Церкву у язичництві, темноті та окультизмі вони не втрафили. Насправді все набагато цікавіше і глибше.

Церква проповідує Істину. Так задекларовано в Біблії: "Церква Бога Живого – стовп і утвердження істини", – каже святий апостол Павло. І проповідуючи Істину, вона повинна бути чесною зі своєю паствою та з усім навколишнім світом. Християнство – це не релігія терору, це релігія розумної свободи і любові. Воно дає волю людині обирати ті способи прославлення Бога, які для неї є найкомфортнішими (якщо вони, звичайно, не переступають межу моральної та догматичної чистоти). Тут можна згадати царя Давида, який прославляючи Бога, танцював, скакав і співав псалми. За аналогією у багатьох парафіях в далеких, але дуже радісних і веселих краях, на богослужіннях звучить місцева народна музика, яка супроводжує запальні танці, бо насправді християнський Бог – це Бог радості. Давні християни-місіонери це розуміли (сподіваємось, що і сучасні розуміють), тому один із учнів святих Апостолів, священномученик Ігнатій Богоносець, у повчанні до свого учня – Полікарпа Смирнського – писав: "Вникай в обставини часу!". Так і чинили перші Христові благовісники: адаптовували місцеві звичаї та традиції до нової реальності – реальності Євангелія.

Нічого нового не відбувалось і на землі наших предків. Коли християнство прийшло до Київської Русі, воно зустріло тут чудових трударів-землеробів з чималим календарем свят. Усі ці свята були пов'язані з природою та мали хтозна-скільки обрядів, традицій і забобонів. Церква розуміла, що заборонити язичницькі свята можна, а от викорінити любов українця до матері-землі (і, звичайно, усі народні вірування) є неможливим. А ще Церква пам'ятає пораду найкращого місіонера, Апостола Народів – ревного Павла, який сказав: "…для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для пiдзаконних був як пiдзаконний, щоб придбати пiдзаконних; для тих, що не мають закону, – був як такий, що не має закону [не будучи таким, що не має закону перед Богом, але пiдзаконним Христу], щоб придбати тих, якi не мають закону; для немiчних був як немiчний, щоб придбати немiчних. Для всiх я став усiм, щоб спасти хоч деяких. Це ж роблю задля Євангелiя, щоб бути спiвучасником його” (1 Кор. 9: 19-23). Отож, будучи релігією не терору, а розумної свободи і любові, християнство, воцерковило те, чого не могло викорінити.

Світлина зі сайту Тернопільська липа

Це все, звичайно, не дуже клерикальна версія. Але вона має повне право на існування. Якщо ж говорити мовою віри, а вона нічим не поступається у правді мові фактів, то насправді багато обрядів і культів дохристиянського періоду нашої історії були християнізовані. І нічого крамольного, святотатського і взагалі поганого у цьому немає. Ми чудово розуміємо, що прекрасні українські колядки – це перетворені обрядові пісні на честь слов'янського бога Коляди, ми розуміємо, що веснянки і гаївки – це обрядові пісні на честь приходу весни, що багато українських народних пісень – це ритуальні піснеспіви, пов'язані із особистим та суспільним життям давнього українця. Але чи це приносить шкоду Церкві? Чи теперішня християнська колядка не прославляє нашого Бога? Чи не є вона, як і ікона, певною проповіддю Євангелія? Риторичні питання.

Схожу ситуацію маємо і з різного роду освяченнями в церкві. Близько шести разів ми освячуємо всіляке зілля. Зілля – це дар землі, а землю, як пам'ятаємо, ми дуже любимо. То чому цю любов до землі та її дарів не християнізувати? Чому це зілля, яке ми приносимо, приурочене до різних свят, не зробити символом? Адже символів у церкві дуже багато: від облачення священнослужителів, до архітектури храмів. А що таке символ? Це спосіб нагадування і метод навчання. Кожне свято, крім зовнішньої форми, має внутрішній зміст, що яскраво виражене у молитвах освячення.

Світлина зі сайту громади УПЦ КП св. апостола Івана Богослова з Харкова

Вербу на Вхід Господній в Єрусалим ми несемо у храм не для того, щоб сильніше вдарити нею ближнього, бажаючи йому Пасхи дочекатись, а для того, щоб вона цілий рік (десь там за образами) нагадувала нам, що ми легко зраджуємо тих, кому кричимо "осанна". Квіти на Успіння Пресвятої Богородиці несемо не для того, щоб похизуватись, хто кращі виростив (читай – купив) на своєму городі, а для того, щоб виявити свою шану і любов до Тієї, Яка біля підніжжя Хреста стала нашою Матір'ю, а разом зі шаною і любов'ю вчитись від неї бути покірними Божій волі. Мед, мак і фрукти несемо не тому, що це потрібно Богові, а для того, щоб навчитись жертвувати. Цей плід – це пам'ять про те, як перші плоди урожаю людина приносила в жертву Богові, з вдячності за благословення. Це ж стосується і маку, і меду, які освячуємо 14 серпня. Це також наші перші плоди. І ніякого відношення мак до братів Маккавеїв, яких вшановуємо цього дня, не має. Бо тоді ми мали б нести до храму молоти чи молотки, адже саме це означає прізвисько славних героїв старозавітної історії.

А яке відношення має мак до свята братів Маккавеїв? Світлина з одного церковного сайту

А якщо це лише символ, то і відношення до нього – символічне. Освячені плоди і зілля – це не ікони, не церковні книги і навіть не речі церковного вжитку, це – знак наших переконань. І як ми до них ставимось, показує, які у нас переконання. Якщо ми їх вважаємо амулетами, оберегами, фетишами – то ми дохристиянські трударі-землероби, а якщо з вірою приносимо додому, завдяки їм осмислюємо значення свята, а потім спалюємо, щоб не викидати освячену річ на сміття – то ми християни, вірні релігії розумної свободи і любові.

Символ – це не забобон, це не окультизм, не магізм і навіть не натуралізм. Символ – це метод навчання. І якщо колишні язичницькі символи стають символами християнськими, то у цьому немає нічого поганого, як і у тому, коли колишні язичники стають християнами. А для тих, хто ну вже дуже сильно хоче трохи "магії", можна нагадати, що після гріхопадіння Господь сказав до Адама: "Проклята через тебе земля", якщо проклята земля, то прокляте і те, що вона народжує. І через молитви та окроплення освяченою водою ми це прокляття "знімаємо" і самі зовсім трошечки освячуємось. Тож нехай допомагає нам у цьому Бог.

Світлина зі сайту

Світлини зі сайтів громади УПЦ КП в Харкові, "Українського села", бібліотеки в с. Млиниська, сайту "Тернопільська липа"

Система Orphus
Рейтинг
0
0
6коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Василий Петров | 15 серпня 2017, 15:36
    Коментувати коментар

    И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне, Матфея 10, 28

  • Василий Петров | 15 серпня 2017, 11:08
    Коментувати коментар

    язычничество в церкви как оно есть, во всей своей красе!!!!

    • Василий Петров | 15 серпня 2017, 12:29
      Коментувати коментар

      Ибо восстанут лжехристы и лжепророки, и дадут великие знамения и чудеса, чтобы прельстить, если возможно, и избранных. Вот, Я наперед сказал вам. Итак, если скажут вам: "вот, Он в пустыне ", - не выходите; "вот, Он в потаенных комнатах ", - не верьте!!!! Матфея 24:24-26. Итак в чём же настоящая опасность нынешнего как уже принято его называть христианства??? Опасность заключается в том, что древнее язычество получило вторую жизнь ещё более опасную чем до того, будучи уже снаружи внешним подобием христианства. Какова же суть язычества спросим себя???? Да очень простая - поклонение не Богу но его творениям. Что же можно отнести к творениям Божьим???? Абсолютно всё, что окружает нас, в том числе и все живые существа!!! Служители в храмах, алтарь со всей утварью на нём и под ним, мощи т.н. святых, хлеб и вино вкушаемое под видом причастия, вода, различные еда, масла, курения предлагаемая под видом святых, талисманы и украшения под видом оберегов: крестики, кольца, иконки на шею, иконы для поклонения на стенах, любая утварь якобы прошедшая обряд освящения, одним словом - абсолютно всё, окружающее нас в церкви. И вот это всё как принято говорить очищается освящением. Спросим же себя откуда берёт начало этот т.н. обряд освящения???? Как ни странно, обряд освящения а точнее говоря кропления, берёт своё начало со времён древних иудеев, приносящих в жертву животных!!!! После распятия Христа, обряд был иудеями видоизменён и стал проводиться уже как кропление кровью Христа пролитой на кресте вместо крови животных. Итак, каждый участник обряда как бы помазывает себя или даёт такое согласие на помазание себя кровью Христа, пролитой на кресте. Т.о., каждый участник обряда даёт своё согласие на распятие Христа и пролитие крови Его на кресте с целью помазания своего. По сути, каждый из помазанных становится участником убийства Христа!!!!! Тем самым, через т.н. обряд освящения вместо жизни вечной мы обретаем вечное осуждение и как следствие смерть - даже наступает время, когда всякий, убивающий вас, будет думать, что он тем служит Богу, Иоанна 16,2. Т.о. подвергая нас вечному осуждению и тем самым убивая нас, при помощи обряда освящения, СВЯЩЕННИК наивно полагает, что тем самым служит Богу!!!!!!

  • Денис Богатко | 14 серпня 2017, 22:05
    Коментувати коментар

    чудова стаття, але зауважив помилку - якраз Авель був вівчарем, а Каїн порав землю

  • Ігор Дзюба | 14 серпня 2017, 21:31
    Коментувати коментар

    Дякую за чудову статтю! Не часто почуєш таку мудру і грамотну думку

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти