Антивірусна церква

6 квітня 2020, 11:08 | Суспільство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Андрій Зелінський

Hromadske.ua, 06 квітня 2020

У переліку глобальних загроз людству, представленому в січні цього року на Міжнародному економічному форумі в Давосі, загроза інфекційних захворювань знаходиться аж на десятому місці в шкалі, де загрози ранжуються за масштабом наслідків, і зовсім не входить до переліку, в якому загрози визначаються за рівнем ймовірності. Навіть гіпотетично усвідомлюючи постійну можливість спалаху тих чи інших епідемій у сучасному світі, ми не те що не готувалися в жоден особливий спосіб до COVID-19, а й важко могли уявити реальні наслідки інфекційного захворювання на сучасному етапі розвитку людства.

Цікаво спостерігати, як іще впевнена вчора у своїх силах сучасна людина раптом знітилася перед власною вразливістю та крихкістю створеного нею світу. Гадаю, філософи та літератори ще довго осмислюватимуть цей переполох людства, що неочікувано відправив на карантин ціле глобальне село. 

Наш діагноз сьогодні — тотальна крихкість глобального масштабу. Адже людському суспільству невластива абсолютна статичність, воно безупинно відтворює себе в динаміці комунікацій: ми постійно творимо суспільство спілкуванням. Тому всеохоплююча соціальна ізоляція значною мірою вразила сам механізм генерування людського суспільства. І ми, насправді, не знаємо, що з цим робити.

Ми звикли жити, спостерігаючи, як світ навколо нас стає складнішим, більш ефективним, краще керованим раціонально продуманими алгоритмами. Ми відчуваємо себе дуже немічними, коли раптом не можемо впливати на об’єктивну дійсність і коли просто не маємо куди від власної слабкості сховатися. В якусь мить епоха футуристичних сподівань перетворилася для нас на епоху глобальної крихкості.

Упевнений, ми впораємося. Але сьогодні ми все ще дуже слабкі: особисто та інституційно. Жоден хаос не піддається конвенційним методам прогнозування та контролю. В епоху хаосу виживають ті, кому вдається скористатися його енергією для організації нового формату соціальної взаємодії. 

Наш історичний досвід свідчить, що в часи занепаду соціальних інститутів та послаблення інституційної спроможності суспільства у людини загострюється бажання надприродного. Коли руйнується світ людини, ми в особливий спосіб починаємо шукати захистку на небесах. Тому роль Церков і релігійних організацій сьогодні в українському суспільстві, де рівень довіри до Церкви як до суспільного інституту традиційно дуже високий, може стати важливою складовою нашої спільної перемоги.

Брак розуміння серйозності ситуації спершу викликав розмаїття реакцій із боку церковних ієрархів різних конфесій: хтось закликав боротися з коронавірусом за допомогою церковних дзвонів, хтось благословляв міста та села іконами з гелікоптерів, а хтось окроплював освяченою водою міські вулиці з вантажівок. Дехто одразу заборонив цілування ікон у храмах, хтось вагався, хтось і сьогодні заохочує, однак усі почали вимагати дотримання правил гігієни та санітарних норм і вимог компетентних органів влади. 

Основним запитанням, яке одразу ж поділило вірян усіх конфесій на два табори, стала традиційна практика святих Таїнств Сповіді та Євхаристії: чи можуть Таїнства, що в християнській свідомості очищують та зціляють людську душу, стати шляхом інфікування людського тіла? Чи можна заразитися та заразити у Сповіді та в Причасті?

Для когось сама думка про це – суцільне святотатство. Для інших — реальна ймовірність. Редукуючи богословські ідеї до чисто практичної логіки, хтось озброївся аргументацією про те, що в особі Ісуса з Назарету Бог, залишаючись справжнім Богом, став справді людиною. А людині ж властиво хворіти. Тому й у церковному просторі можна підхопити інфекцію. Як сьогодні чітко демонструють офіційні дані — таки можна.

Зрештою, криза такого масштабу неминуче вимагатиме й подальшого осмислення та спонукатиме до численних філософсько-богословських роздумів із приводу причинності та «доцільності» таких явищ, як епідемія, до нового осмислення природи зла в епоху новітніх технологій, до пошуку шляхів раціоналізації когнітивного хаосу на тлі людських стосунків із абсолютною Істиною. Перед обличчям великої кількості невинних втрат багато претензій з боку сучасної людини з’явиться і до самого Творця, сформульованих у традиційному вже за таких обставин запитанні: «А де був Бог?» І, традиційно вже, відповідь для себе знайдуть не всі.

Однією ж із перших передбачуваних реакцій вітчизняного релігійного середовища на соціальний катаклізм стала хитка апологетика з присмаком інтрапунітивної агресії, що всіляко намагається виправдати доброго Бога в очах нечемної людини. А коронавірусна інфекція — справедливе покарання за погану поведінку. Звідси й заклики до негайного покаяння. 

Так, до прикладу, предстоятель УПЦ МП, митрополит Онуфрій (Березовський), у зверненні до своєї пастви зауважив: «Якщо ми будемо молитися, будемо просити Бога, будемо каятися у своїх гріхах, то ми знищимо цю хворобу. Тому найголовніше у цьому навіть не стільки санітарні норми, скільки молитва і покаяння».

Криза тому й криза, що у несподіваний і не цілком передбачуваний спосіб починають змінюватися звичні правила взаємодії. У таких умовах часто доводиться “виживати”. А відтак, послаблюється значення ціннісних принципів соціальної взаємодії, девальвуються норми суспільної етики. І нам сьогодні дуже потрібен голос, що волатиме до нашої людяності в умовах екзистенційних викликів людській моральності.

У цьому контексті актуальними звучать слова предстоятеля ПЦУ, митрополита Епіфанія (Думенка): 

«Перед нами постали випробування у зв’язку з поширенням небезпечного вірусу. Та найбільший виклик — чи залишимося ми людьми, які керуються цінностями добра, гідності, любові; чи піддамося страху і паніці, чи використаємо ці виклики у час посту, аби стати духовно сильнішими».

Серйозним викликом релігійній свідомості українців за сьогоднішніх обставин стане, зокрема, цьогорічне святкування Великодня. Значною мірою нашому традиційному суспільству все ще складно уявити, як можна святкувати Великдень — найурочистіше християнське свято — не у храмі, а перед екраном телевізора чи комп’ютера та без таких звичних масових обіймів із привітанням «Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Тут також доведеться пошукати відповідної духовної інтерпретації. Беручи до уваги ще й загальну емоційну атмосферу в країні на тлі, на той час уже, великої кількості жертв пандемії — рідних, друзів, товаришів, побратимів і посестер. Незабаром ми станемо відчутно одні одним потрібними. І потрібними нам стануть правильні слова. 

Проте, окрім лише пошуку сенсів, українські церкви та релігійні організації, і не лише християнські, також уже традиційно, почали мобілізовувати власних вірян для пошуку практичних шляхів допомоги враженому суспільству. Тут основні зусилля зосередилися на забезпеченні засобами індивідуального захисту медиків та харчовими пакетами людей похилого віку. У своїх словах до медичних працівників предстоятель УГКЦ, блаженніший Святослав (Шевчук), запевнив: «Якщо буде потрібно, весь наш церковний простір стане шпиталями, де ми разом із вами рятуватимемо людські життя».

Одним із помітних інноваційних кроків для українських Церков стало використання в умовах карантину новітніх комунікаційних технологій. Для прикладу, українські греко-католики масово та впевнено на всіх рівнях церковної структури пішли в онлайн, і не лише з трансляцією недільних богослужінь, але й із регулярними щоденними молитвами, порадами, нарадами, лекціями та роздумами на духовні тематики. Мабуть, стільки Церкви в українському інтернеті ще ніколи не було. 

Щоправда, інноваційні підходи, як завжди, викликають у когось чимало запитань. Дехто з прихожан різних конфесій не вагається висловлювати власне занепокоєння з приводу відсутності гарантій щодо “дійсності” такої участі в церковних заходах. А зрештою постане й питання доцільності тисячолітньої практики відвідування храмів для участі у недільних богослужіннях, якщо, як показує сьогоднішній досвід, тепер можна «відвідувати храм» у зручних домашніх умовах. Звичайно ж, існує реальна загроза, що навіть після скасування карантину хтось і надалі залишиться прихожанином віртуальної церковної парафії.

Із часів Володимирового Хрещення Київська Церква в українському суспільстві відігравала роль інституту артикуляції ціннісних засад міжособистісних і суспільних відносин. Наша свободолюбність, наш соборний спосіб прийняття суспільно важливих рішень, наша повага до внутрішнього світу кожної людини, що лежить в основі розуміння людської гідності в національному філософському та культурному дискурсі, наша вимога соціальної справедливості у функціонуванні державних інституцій, турбота про спільне благо, увага до незахищених членів суспільства та етика влади мають в основі ті ціннісні засади, що проголошувалися в суспільстві з амвонів українських храмів та синтезувалися з секулярними цінностями відповідного історичного періоду, ставали невід’ємною складовою певної культурної епохи.

На нашому історичному шляху державотворення Церква, попри свою універсальну місію та розмаїття конфесій, сформувала певну національну особливість. У нас не існувало імператорських палаців, де формувався б культ, завданням якого б стала постійна легітимація влади імператора. Ми не мали розлогих академічних аудиторій, в яких би розвивалася богословська думка та творилися богословські школи на рівні з тогочасними європейськими, що уможливлювали б існування класу академічного духовенства із певним «потойбічним» способом мислення. Київська Церква не стала заручницею інтересів класу великих власників, даруючи їм прощення без покаяння. Навіть у радянські часи, коли велика кількість архиєреїв співпрацювала з КДБ, у нас було достатньо тих, які заради вірності власним ідеалам перебували на засланні у сибірських таборах разом зі своїми прихожанами, чи смиренно, в умовах підпілля, обслуговували інтереси своїх вірних, працюючи на посадах водіїв машин швидкої допомоги та медбратів.

Духовна спадщина Київської Церкви, мабуть, тим і відрізняється від інших національних церковних традицій, що вона глибинно соціальна за власною сутністю: наша Церква завжди була з народу і з народом. Саме тому в умовах суспільних загроз у нас спрацьовує духовний рефлекс — швидка масова мобілізація задля ціннісно обґрунтованої, софійної, дії соціального характеру. Схожу поведінку українських церков можна було спостерігати й під час Революції Гідності чи впродовж російської воєнної агресії проти України.

В умовах загроз, спричинених сьогоднішньою епідемією, від Церкви в Україні можна очікувати багато, а понад усе: 1) пропозицію сенсу; 2) комунікацію надії; 3) платформу соціальної взаємодії. Цього нас навчила історія. Ми добре розуміємо, що сьогодні ми щойно на березі. Попереду море — велике і бурхливе. І нам його необхідно пройти. І бажано — гідно.

Ідентичність — це завжди про своєрідний, унікальний спосіб подолання екзистенційних загроз, сукупність соціальних механізмів, що уможливлюють індивідуальне та колективне виживання. Символи, образи, наративи лише забезпечують їхню комунікацію. Ідентичність Київської Церкви, код її духовної спадщини, що лежить в основі церковної самобутності історично сформованих Церков-спадкоємниць Володимирового Хрещення, що залишалася світоглядним і ціннісним орієнтиром для нашого народу упродовж століть, виписана словами одного із псалмів на апсиді вівтаря собору Святої Софії Київської: «Бог посеред міста, воно не похитнеться; Бог йому допоможе перед світанком». (Пс. 46, 6). У цих словах, якщо бажаєте, ціла сутність київської духовної традиції: Бог не над містом, не поза його мурами, а посеред міста, у самому центрі нашої соціальної дійсності. 

Втіленням цієї живої і діяльної присутності покликана сьогодні стати Церква в Україні, що власним словом і прикладом завжди залишалася серед свого народу. Звідси й наше засвоєне упродовж століть усвідомлення необхідності діяти в умовах загроз відповідно до певних моральних принципів, проявляти, як сьогодні українські медики та військові, геройську турботу про спільне благо: Бог допомагає тим, хто наближає світанок!

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Halo | 30 травня 2020, 12:27

      Хороша агітація проти РПЦ в Україні

    • Halo | 30 травня 2020, 12:14

      Непервершений спіч для заснування чергової секти.

    • Halo | 30 травня 2020, 12:04

      Схоже, збочення н6е приносять належного прибутку, додався антисемітизм...

    • Halo | 30 травня 2020, 12:01

      Маячню Задорнова тре додати, бо звичайна неоязичницька ахінея не досить авторітетна.

    • fedirtsiv | 30 травня 2020, 11:46

      Чи духовенство готове бути сучасним за формою? Позбутися мамони та культу храму, позолоти в інтер*єрі та посуді, розцяцькованих одеж, які нагадують жіночі плаття? Хоче позбутися фарисейства,

    Популярні статті місяця