Борьба за паству. Почему УПЦ МП зовет своих прихожан в храмы во время карантина

23 березня 2020, 10:42 | Суспільство-дайджест | 5 |   | Код для блогу |  | 

Катерина ЩОТКІНА

"Деловая столица", 21 березня 2020

Религиозная война, помещенная в контекст пандемии, может быть чревата самыми настоящими человеческими жертвами

Фото: УНИАН

Фото: УНИАН

Вселенский патриарх Варфоломей отправил свою церковь на карантин. Он сообщил, что все кафедры получили приказ приостановить службы, мероприятия и церемонии. Храмы остаются открытыми только для личной молитвы, а также служб, которые проводятся по расписанию, но без участия прихожан и паломников.

Патриарх напомнил о тех, кто борется с пандемией, и призвал всех остальных к сотрудничеству. Пока врачи и власти прилагают все силы, чтобы справиться с бедой, надо поддержать их тем, чем мы можем - проявить ответственность и терпеливо перенести ограничения, налагаемые карантином. В этом, по его мнению, и состоит сотрудничество каждого из нас.

Зная, что идея отказаться от обычного течения церковной жизни ради карантина может быть использована - и уже использована - в пропагандистской войне против него, патриарх Варфоломей отметил, что никакого покушения на основы веры в карантине нет. Ничто не может ограничить или подавить истинную веру, но ради спасения человеческих жизней в чрезвычайных обстоятельствах следует отказаться от собраний и больших скоплений людей. "Давайте будем осторожны и будем защищать окружающих. И там, из наших домов, укрепленных силой нашего духовного единства, пусть каждый из нас молится за все человечество", - призвал Вселенский патриарх. "Мы уверены, что благодаря нашим молитвам наука действительно победит", - подчеркнул патриарх. И когда это испытание закончится - а оно закончится, как заканчивались все предыдущие - мир изменится навсегда. И есть надежда, что к лучшему - в нем будут править любовь и солидарность.

Это пока самый внятный и последовательный ответ на ситуацию из всех, данных поместными православными церквями. Независимо от того, как относиться к "храмовому карантину" - соглашаться с его необходимостью или уповать на то, что "Храм не может быть источником заражения" (как утверждают некоторые российские консерваторы). Каким бы ни были взгляды церковных руководителей, всем им не хватаето то ли смелости, то ли еще чего-то, чтобы следовать своей линии до конца - либо соглашаться на строгие карантинные мероприятия, либо продолжать церковные практики, полагаясь только на волю Божью. До сих пор мы наблюдали только колебания разной амплитуды и компромиссы разной степени внятности.

Нехватку смелости объяснить легко. Для некоторых православных церквей - для наших, во всяком случае, - характерно лелеять внутреннего консерватора, для которого недопустимы никакие сомнения и уступки ни в чем, что касается веры. А вера, в свою очередь, очень крепко переплетена с обрядом, в результате чего любое ограничение, наложенное на обряд - из каких бы соображений это ни делалось, - воспринимается прямо как покушение на саму веру. Да, это серьезно. Посмотрите, сколько копий было сломано даже не о сам факт причастия, а о возможность использовать для него индивидуальные ложки.

Церковники, которых, в принципе, всегда устраивало обрядоверие и ориентация паствы на послушание и дисциплину, оказались в неловком положении, когда ситуация стала неординарной и потребовалось проявить гибкость.

Хорошо хоть карантинные меры повсеместно вводятся государственными властями, а для православной церкви неподчинение властям - редчайший случай. В этой ситуации церкви хотя бы могут сохранить лицо - они не проявляют слабость в вере, они только уступают требованиям власти. Причем уступают со всевозможной неохоой, по пяди, с брюзжанием в задних рядах - чтобы публика понимала, что это противно их воле и убеждениям. Но делать нечего: власть сказала - приходится подчиниться.

Показательна ситуация в УПЦ МП. Она приняла Обращение к верующим в связи с коронавирусом. Стиль "нельзя не сказать, но нельзя и не отметить" еще никогда не был так очевиден: ровно через один абзац располагаются призывы соблюдать санитарные меры - протирать антисептиками киоты и проветривать помещения, соблюдать карантинные меры, которые определила власть, и тут же - общество должно осознать духовные первопричины того, что случилось, искоренять грех, а пастыри - не забывать бить в колокол, а также кропить города и села святой водой.

Кстати, идея бороться с вирусом колокольным звоном пришла в головы и некоторым владыкам ПЦУ.

В своем личном комментарии митрополит Онуфрий был еще более конкретен: "Если мы будем молиться, просить Бога, каяться в грехах, мы истребим эту болезнь. Главное тут даже не санитарные нормы, а молитва и покаяние". Тут, в отличие от обращения Синода, акценты расставлены четко и недвусмысленно. И подтверждение тому фотоотчет с недавнего архиерейского богослужения в Киево-Печерской лавре, на котором мы видим толпящийся люд - включая стариков и детей - и ни тебе социальных дистанций, ни масок, ни отказа от селфи с детками. Видимо, наличие маски считалось бы признаком маловерия.

Но надо сказать, что в Моспатриархате нет единой линии в отношении карантина. Патриарх Кирилл, например, хоть и не дал указаний что-то закрыть, отменить или даже ограничить, сам изолировался - перестал принимать участие в публичных мероприятиях. И что сказать - он человек преклонных лет, ему есть чего бояться. Закрылся и полностью ушел в себя Валаамский монастырь. Митрополит Псковский Тихон попросил паломников отказаться от посещения подведомственных ему святых мест. А вот Троице-Сергиева лавра приняла решение о том, что соблюдая карантинные ограничения, введенные государством, нельзя даже думать отказываться от привычных обрядов или вносить в них какие-то новшества.

В трудном положении оказалась ПЦУ. Учитывая греческий вектор, она поддержала позиции Вселенского патриарха. Синод призвал воспринимать ограничения как аскетический подвиг воздержания и затвора, а также прекратил проведение богослужений в храмах или же допускать на них не больше десяти человек. Мирян попросили оставаться дома, приобщаясь к общей молитве с помощью видеотрансляций. Что же касается причастия, то его будут подавать с дискоса в руки причастнику.

Однако такое решение поставило руководство ПЦУ под удар сразу с двух сторон: со стороны патриарха Филарета и со стороны Московского патриархата. Обе, скорее всего, уличат священноначалие ПЦУ в маловерии, в неготовности положиться на волю Божью, и заодно используют карантин как доказательство того, что "в ПЦУ правят греки".

Религиозная война, помещенная в контекст пандемии, может быть чревата самыми настоящими человеческими жертвами. Осознают это владыки, или нет, готовы они к этому или предпочитают успокаивать свою совесть ссылками на "волю Божью".

Я искренне надеюсь, что священники церквей помнят, что львиная доля их паствы находится глубоко в зоне риска. Поэтому победа в этом "перетягивании истинности" может оказаться пирровой.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
5коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • mudrahel | 23 березня 2020, 12:46
    Коментувати коментар

    Це було в 304 році, за часів гонінь Діоклетіана. Римські функціонери застали групу християн, числом близько 50 чоловік, за вчиненням недільної Євхаристії і заарештували їх. Протокол допиту дійшов до нас. «Коли проконсул сказав йому:" Це ти всупереч декрету імператорів і кесарів влаштував зустріч цих людей? ", Сатурній відповів з натхнення Духа Господнього:" Ми здійснювали трапезу Господню, не піклуючись [про це] "». Те, що тут перекладено як «трапеза Господня», це латинське слово dominicus - «те, що від Господа», слово, яке дуже важко перекласти згідно з усіма рівнями значення. Перш за все, воно означає День Господній, але разом з тим має відношення до його змісту - Таїнства Господа, Його Воскресіння і Присутності в євхаристійній події. Повернемося до протоколу. Проконсул наполягає: «Чому (ви так робили)?». І священик дає таку дивовижно безтурботну відповідь: «Тому що неможливо, щоб Трапеза Господня не відбулася». Ця відповідь абсолютно недвозначно висловлює свідомість верховенства Господа над панами. Така свідомість і давала цьому священику «впевненість» (як він сам каже) як раз тоді, коли маленька християнська громада піддавалася сильній зовнішній небезпеці і була гнана владою. Відповіді Емерита, власника будинку, де відбувалася недільна Євхаристія, ще більш вражаючі. Коли його запитують, чому він допустив у своєму будинку ці заборонені збори, перш за все він відповів, що ті, хто в ньому зібрався, - його брати, яким він не міг заборонити вхід. Проконсул знову наполягає. І друга відповідь Емерита висловлює те, що насправді спонукало діяти таким чином. «Ти був зобов'язаний заборонити їм увійти», - сказав проконсул. - «Я не міг, - сказав Емерит, - quoniam sine dominico non possumus [тому що ми не можемо без Дня Господнього, без Таємниці Господньої]. Перед обличчям волі кесарів ясно стверджується «ми не можемо» християнської свідомості. «Без Дня Господнього ми не можемо бути». І це не тяжке підпорядкування приписам Церкви, це вираз одночасно внутрішньої волі і необхідності. Це звернення до того, що стало центром нашого власного життя, до того, що підтримує все наше буття. Це проголошення того, що стало настільки важливим, що ми повинні робити це, навіть ризикуючи життям. Внутрішні сили ж на це народжуються з величезної внутрішньої впевненості і свободи. Люди, що говорили так, напевно вважали б за божевільну саму думку купити своє життя і спокій ціною відмови від того, що є підставою самого цього життя. Вони й не думали ні про яку казуїстику, що може знайти рівновагу між обов'язком воскресної служби і громадянським обов'язком щодо держави, між заповіддю Церкви і смертним вироком, і, таким чином, дозволила б обійтися без культу, який на цих терезах виявився б легшим. Для них якраз йшлося не про вибір між одним розпорядженням і іншим, а про вибір між сенсом, що обґрунтовує все їхнє життя, і життям, позбавленою будь-якого сенсу. Ось яка Віра була у ранніх християн, а що ж ми бачимо в наш час? Не тільки миряни, а й багато священнослужителів і священноначалля відмовляються від Євхаристії через карантин, або ще гірше - від страху перед вірусом. Богослови всерйоз дискутують про те, чи може хвороба передаватися через Чашу ... Яке маловірство і богозневага! До яких часів падіння сподобив нас дожити Господь, коли християни тільки називаються так, а такими не є! Дякую коронавірусові, що відкрив нам справжню картину відсутності віри у нашого народу, якого ми вважали православним.

    • velovs@ukr.net | 23 березня 2020, 13:22
      Коментувати коментар

      Ось і я, по суті, про те ж саме. ---- Тобто: поміж різного іншого, цей - всезагальний і примусово-обов'язковий "коронавірусний карантин" дещо - досить чітко і ясно - висвітлює і доводить. В т. ч. направду "хто є хто" і чого в дійсності вартий: і, зокрема, в сучасному різноликому Тілі Христовому. Причому, не лише, власне, в Україні, а й по цілому світі...

  • velovs@ukr.net | 23 березня 2020, 11:38
    Коментувати коментар

    Посеять у верующих недоверие и сомнения относительно их твёрдого упования на волю Божью - "благую, угодную и совершенную". И таким образом "отправить церковь на карантин". Постоянный и вечный. Если не по форме, то - ПО СУТИ! --------- И всё это - старя и постоянная мечта, стратегия и тактика стараний ДЬЯВОЛА и Ко. И в этом мадам Щёткина - по сути и содержанию этой, как и некоторых других, своих публикаций - (де-факто) пытается им подсобить...

    • bopa | 23 березня 2020, 14:46
      Коментувати коментар

      Проаналізуйте вірші 13-14 розділів Євангелія від Івана і зрозумієте свої помилки, velovs!

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Моніторинг ЗМІ

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 28 березня 2020, 17:55

    "Христос більший за своє євхаристичне Тіло і Кров - святе причастя. Христос - це Боже Слово і Божа Премудрість, з якою ми зустрічаємося і якою ми наповнюємося, читаючи Святе Письмо. Христос - це

  • velovs@ukr.net | 28 березня 2020, 14:10

    "А біля тих храмів, які залишалися відкритими, на Великдень чатували міліціянти і комсомольці. Це було всього 30 років тому." -------- 30 років тому - це, значить, 1990 р. Одначе тоді,

  • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 19:43

    Начебто все правильно й актуально тут каже єпископ Риму. Разом з тим ми, по суті, ніяк не почули від нього, мабуть, НАЙГОЛОВНІШОГО. ---- А саме: дуже схоже, що нині людство переживає не просто

  • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 12:39

    "Боротьбу з епідеміями та подолання багатьох із них можна вважати одним із найважливіших, часто недооцінених, успіхів в історії людства. Зараз світ зіткнувся з новою пандемічною хворобою –

  • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 11:15

    Ми вже мали добре відомий досвід, коли, скажімо, ватажки позаминулої влади, по суті, піднесли УПЦ МП до (фактичної) ролі і статусу ледь не "державної" конфесії в Україні. ------- Чи от

Популярні статті місяця