Православні гойдалки України
Два священики Української Православної Церкви Московського Патріархату, служителі однієї єпархії. В основі їх дружби – віра і музика. Протягом багатьох років вони разом грають в музичній групі. Служба в храмі, репетиції, концерти – їх усталене життя. Однак їхні церковні шляхи розійшлися через політику.
Два священики Української Православної Церкви Московського Патріархату, служителі однієї єпархії. В основі їх дружби – віра і музика. Протягом багатьох років вони разом грають в музичній групі. Служба в храмі, репетиції, концерти – їх усталене життя. Однак їхні церковні шляхи розійшлися через політику.
Після анексії Криму в 2014 році, один з них починає відчувати суперечливі почуття, поминаючи в молитвах Московського Патріарха. У розпал вже неприкритої війни на Донбасі отець Сава приймає рішення йти служити в Київський Патріархат, вважаючи неможливою службу в Московському Патріархаті.
«Та Церква, до якої я довго належав, шукала можливості і будувала величезні храми, переобладнала їх, займалася їх облаштуванням, благоліпністю, красою. І потім вже в ці храми зазивали людей. Церква будується рівно навпаки. Не від благоліпності до залучення людей, а від появи віри», – каже отець Сава.
Після того, як Православна Церква України отримала томос про автокефалію, в середовищі віруючих тривожні очікування перейшли в розкол. Між Православними Церквами України згоди і взаєморозуміння немає. Дискусії з території храмів переходять на телевізійні ефіри. Політики маніпулюють патріотичними настроями в суспільстві, втягуючи українців у церковні війни на тлі реальної війни не сході країни. Поки високі сановні православні персони міряються авторитетами і чисельністю парафіян, простий християнин не знає, в двері якого храму йому увійти.
Отець В’ячеслав, священик Української Православної церкви Московського Патріархату, з яким раніше служив отець Сава, шкодує, що цей конфлікт відбивається і на стані людей. Вони в розгубленості, і обов’язок священика – підтримати парафіян у важку хвилину. Отець В’ячеслав вірить у краще:
«Я вірю в те, що врешті-решт, пройшовши кожен своїм шляхом, ми знайдемо спільну мову, і Церква наша стане єдиною».
Самі ж священики, опинившись «православними опонентами», продовжують разом займатися музичною творчістю, залишаючись духовно близькими людьми.
Чи не завадять суперечливі дискусії церковних ієрархів створенню єдиної Української Православної Церкви? Чи пройде Україна ще одне випробування? Що турбує віруючих українців після отримання Томосу? У фільмі, на тлі полярних оцінок священиків-музикантів, ми дізнаємося думки митрополитів, істориків, вчених і простих православних віруючих.
Сергій Андрієнко
