Чорногорія: юридичний виклик Сербській православній церкві розділяє суспільство

2 січня 2020, 06:32 | Суспільство-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Радіо Свобода, 27 грудня 2019

 

Митрополит Чорногорської православної церкви Михайло в Цетинє, фото 6 січня 2018 року

Митрополит Чорногорської православної церкви Михайло в Цетинє, фото 6 січня 2018 року

Andy Heil

На Святвечір за юліанським календарем, як його святкують православні Чорногорії, в історичній «королівській столиці» Цетинє зберуться дві дуже різні групи чорногорців – як то вони роблять уже понад два десятиліття, – щоб відсвяткувати Різдво Ісуса Христа окремими молитвами, колядками й вогнищами.

Це суперництво вже стало частиною заповітної традиції в цьому релігійному і культурному серці країни – і символом знову розпаленої боротьби між недавно створеною Чорногорською православною церквою і стародавньою Сербською православною церквою.

Ці групи людей, що збираються 6 січня, не відрізняються майже нічим, між ними лише кількасот метрів – але вони діаметрально відмінні в питаннях релігії і державності в суперечці, що охоплює Чорногорію.

«Це божевілля», – каже в Цетинє, місті з 15-го століття з майже 20 тисячами населення, 39-річний Предраґ Борилович про розкол між тими, хто підтримує невизнану наразі канонічно Чорногорську православну церкву, і тими, хто підтримує загальновизнану Сербську православну церкву.

«А врешті, як і все інше в цій країні», – додає він.

Родина Бориловичів – одна з найдавніших у цьому історичному місті. За традицією, вона надає перший із молодих дубків, як тут кажуть, «бадняків», із яких розпалюють вогнище, щоб почати урочисті церемонії Святвечора.

Предраґ і багато інших членів його роду підтримують ритуал, який біля палацу короля Николи, єдиного чорногорського монарха, організовує Чорногорська православна церква (ЧПЦ).

Цю церкву заснували 1993 року – як широко вважають, із метою вивести православних країни з-під досі переважної Сербської православної церкви. Створення ЧПЦ викликало значні суперечності.

Та інші члени роду Бориловичів надають деревце для заходу супротивників, який проводять за воротами Цетинського монастиря 500-річної давнини.

Це зібрання має довшу історію – його проводить місцевий відділок Сербської православної церкви, офіційно відомий як Митрополія Чорногорсько-Приморська СПЦ.

«У нас усе роздвоєне: роздвоєна мова, роздвоєна церква, просто все. І це тут велика проблема», – каже Предраґ Борилович.

Відносини між людьми в невеликому місті добрі, каже він, незважаючи на те, що віряни, жартує він, поділені на два «племені».

За його словами, під час святкувань Різдва «багато говорять про національну політику, національну церкву і все таке інше – а коли все закінчується, вони про все це забувають».

Але 1990 року на різдвяному зібранні в Цетинє спалахнули бійки між просербськими чорногорцями і агітаторами за незалежність Чорногорії. Влада тодішньої Югославії направила в місто сотні працівників спецзагонів поліції, щоб розвести сторони і відвернути насильство.

Ці суперечки дещо стихли, коли Чорногорія 2006 року відновила незалежність – хоча частина чорногорців і далі прихильна до Сербії й сербських державних інституцій. Нині на святкуваннях із «бадняками», що є основою традицій Святвечора, в Цетинє присутні лише лічені поліцейські.

Та новий чорногорський закон про релігію знову розпалив пристрасті навколо домінантної ролі Сербської церкви серед приблизно 450 тисяч православних країни – близько двох третин із яких моляться саме в Сербській церкві.

Просербська опозиція в Чорногорії влаштувала протести напередодні обговорення законопроєкту в парламенті, і опозиційних депутатів довелося виводити з зали засідань силою після того, як вони намагалися зірвати голосування – воно врешті відбулося аж по півночі на 27 грудня.

Закон «про свободу віросповідання і переконань і правове становище релігійних громад» ухвалили одноголосно – 45 «за» і 0 «проти». Депутати від опозиції або не голосували, або вже не були в залі – ті, кого затримали правоохоронці. Президент Мило Джуканович, сам великий прихильник нового закону, має підписати його протягом тижня, щоб він набув чинності.

Напередодні голосування, 26 грудня, прихильники Сербської православної церкви в Чорногорії протестували і перед будівлею парламенту в столиці Подгориці, і по всій країні.

Велика акція протесту відбулася і 21 грудня в другому найбільшому місті країни Никшичі. На ній прихильники СПЦ звинувачували уряд у нав’язуванні «дискримінації і беззаконня».

Глава СПЦ в Чорногорії митрополит Амфилохіє заявив на тій демонстрації, що «сучасні дурні хочуть захопити собор Святого Василія», храм СПЦ в Никшичі, один із найбільш шанованих у всій країні.

Ухвалення закону, який у принципі може позбавити Сербську православну церкву сотень її релігійних об’єктів, обурило керівництво Сербської церкви, її послідовників у Чорногорії, а також політичних і релігійних діячів у Сербії, багато з яких клялися захищати церковну власність.

Напруженість дійшла до того, що в парламенті в Белграді 27 грудня спалахнула сутичка – опозиційні депутати накинулися на уряд Сербії за те, що він не зайняв суворішої позиції щодо чорногорського закону про релігію.

Президент Сербії Александр Вучич того ж дня сказав, що сподівається, що «атмосфера кипіння» в Чорногорії «перейде в спокійніші дискусії» і що права власності Сербської православної церкви не опиняться під загрозою.

«Я висловлюю занепокоєння і сподівання, що сербські святі і сербські церкви будуть збережені, а ми, відповідно до наших дипломатичних можливостей, будемо суворо дотримуватися наших прав і зобов’язань, не руйнуючи прав жодної іншої країни, в намаганні допомогти нашим людям і церкві», – сказав він.

Раніше, 25 грудня, Вучич казав, що хоча він має з цього приводу іншу думку, ніж Джуканович, «ми не маємо права втручатися… безпосередньо».

Прохолодне ставлення Вучича до цього питання змусило сербського опозиційного лідера Бошка Обрадовича влаштувати в парламенті протест, що призвів до сутички.

Перед тим він написав на стіні посольства Чорногорії «Мило, злодію! Не віддамо тобі святині!» Учасники тієї акції також тримали плакати на кшталт «Чому мовчиш, Сербіє?»

Історична суть

Королівство Чорногорія, що лежить у самому серці балканських православних країв, 1918 року припинило існування, а його територія була анексована до складу Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, що пізніше стало Королівством Югославія, завдяки низці вкрай суперечливих і гостро дискутованих політичних маневрів.

1920 року на підставі одного з рішень, ухвалених на два роки раніше, Сербська православна церква стала єдиною православною організацією з юрисдикцією над територією, де раніше діяла фактично автокефальна (хоч і не визнана в такому статусі канонічно) Чорногорська православна церква.

Із погляду багатьох чорногорців, цей крок був незаконним. Відтак, кажуть вони, ухвалення нового закону – позитивна подія.

«Протягом майже ста років, гадаю, ми мовчали про багато речей, – сказав Балканській редакції Радіо Вільна Європа прихильник ЧПЦ Видо Ґлушчевич. – Думаю, настав уже час відновити автокефальну й незалежну Чорногорську православну церкву цивілізованим шляхом, через закони і рішення парламенту, і настав час створити місце, де наших дітей будуть хрестити чорногорські священники і в чорногорських церквах».

У складі Югославії сербсько-чорногорські відносини були добрими, а окремі роздратування під час розпаду Югославії і близько не можна було порівняти з насильством на етнічному ґрунті в інших частинах тієї країни, що в перебігу Балканських воєн 1990-х років забрало життя принаймні 130 тисяч людей.

І після того Сербія і Чорногорія залишалися у складі федерації між ними – аж до референдуму 2006 року, який організувала Подгориця і який поклав край майже 90 рокам тієї спільної державності.

Але й донині релігійні й інші зібрання регулярно псують драматичні конфронтації, коли просербські юрби, вимахуючи прапорами, накидаються на пронезалежницьких чорногорців – які відповідають тим самим.

Джуканович, який домінує в чорногорській політиці вже майже протягом трьох десятиліть розбудови державності країни, називає базовану в Белграді Сербську православну церкву і її місцевий чорногорський підрозділ «п’ятою колоною» і давав зрозуміти, що її вплив і політика несумісні з розвитком Чорногорії.

Минулого року Джуканович знову заявив, що «Сербська православна церква дуже послідовно підриває незалежність Чорногорії».

А в листопаді він сказав, що його владна партія розуміє прагнення чорногорців до відновлення «історично безсумнівної Чорногорської православної церкви» і що «головним інтересом» його партії є «зміцнення державної ідентичності» Чорногорії.

Диявол у деталях

Влада в Подгориці 2016 року відкликала попередній законопроєкт про релігію після міжнародної критики, зокрема і з боку Сербської православної церкви, католицької і мусульманської меншин, а також Венеційської комісії, яка стежить за дотриманням прав меншин і верховенства права в країнах-членах Ради Європи і надає юридичні поради.

Значну частину нового закону високо оцінили як позитивний крок у розвитку законодавства Чорногорії щодо релігії і свободи сумління в часи незалежності, яке має замінити досі чинне законодавство ще югославських часів.

У ньому, зокрема, передбачено захист нерелігійних поглядів, таких, як атеїзм, міститься ліберальний підхід до реєстрації релігійних громад і забезпечується свобода цих громад у виборі своїх назв і символів.

Але влада, як видно, не зважила на рекомендацію Венеційської комісії та інших провести ширші консультації з усіма зацікавленими сторонами, зокрема з Сербською православною церквою.

Закон вимагає наводити докази про походження права власності на майно церкви, і це особливо стривожило Сербську православну церкву й її місцевий підрозділ. Вони побоюються, що закон позбавить їх храмів та інших святих місць і по суті унеможливить їм опікуватися їхніми вірянами.

Сербська православна церква наполягає, що саме вона, а не Чорногорська церква після 1993 року, є законним правонаступником старої Чорногорської православної церкви, яку вона поглинула 1920 року. У червні, коли з’явилися публікації першої версії чорногорського законопроєкту, священний синод єпископів Сербської церкви зібрався, щоб обговорити «кроки на захист церковного майна».

Прихильники Сербської православної церкви протестують перед парламентом Чорногорії в Подгориці, 27 грудня 2019 року

Новий закон змусить Сербську православну церкву – як і інших – доводити своє право на майно, що виникло до подій 1918–20 років, у судах або ж позбутися права власності на нього на користь чорногорської держави.

За таких умов Сербській церкві буде дуже важко утримати всю свою власність, зокрема, тому, що вона перебрала багато своїх нинішніх храмів та інших будівель від попередньої Чорногорської православної церкви століття тому.

Чий амвон?

«До 1920-го (або принаймні до 1918-го) Сербська православна церква мала в Чорногорії дуже мало майна, – каже Теуво Лайтіла, доцент кафедри історії православної церкви Університету Східної Фінляндії. – Я не маю точної статистики, але, в принципі, церковне рухоме й нерухоме майно належало Чорногорській церкві».

Незалежно від походження майна, каже Сербська православна церква, вона відремонтувала близько 650 церков і монастирів у Чорногорії протягом останніх двадцяти років.

Еміль Гільтон Саґґау, докторант Університету Копенгагену, який вивчав релігійні питання в Чорногорії, оцінює кількість майнових об’єктів Сербської православної церкви в цій країні в 700–800.

«Але насправді це один із вирішальних моментів, – каже він. – Ніхто насправді не знає, яка кількість історичних будівель, руїн і об’єктів спадщини є в Чорногорії, чіткого списку не має ніхто».

Саґґау багато разів приїжджав до Чорногорії й відвідував об’єкти Сербської церкви і має власний список. Він зазначає їхній стан і те, чи в приміщенні живуть церковники.

«Найсвятіші місця для Сербської православної церкви в Чорногорії є одночасно визначальними з погляду спадщини Чорногорії», – каже Саґґау.

«Через це, думаю, Сербській православній церкві буде дуже складно віддати будь-яке майно, і, думаю, вони будуть захищати його. Я не певен, як саме чи якими засобами, але я певен, що вони підуть дуже далеко, щоб захистити його», – каже дослідник.

Він додає: «неважко побачити», що закон, розроблений чорногорським урядом, – це «закон у першу чергу проти Сербської церкви».

Така раптова й масова націоналізація спірного церковного майна, найімовірніше, не обмежиться тільки злістю сербської сторони – вона може завдати реального удару по православ’ю в усій цій невеликій адріатичній країні з приблизно 620 тисячами населення.

Джуканович й інші посадовці в Подгориці заохочували розвиток Чорногорської православної церкви і її намагання зобразити себе як єдиного законного наступника середньовічного і ще давнішого православ’я в регіоні.

Але ця церква, заснована позбавленим сану священником Сербської церкви, прикро маленька і канонічно не визнана світовим православ’ям, наразі привабила лише близько 30 відсотків православних чорногорців.

«Це, знаєте, як кока-кола. Ви не можете просто зробити шипучий напій і назвати його «кока-кола», бо потрібне визнання (компанії). От у православ’ї десь приблизно так само», – каже Томас Бремер, професор Екуменічного інституту Університету Мюнстеру.

«Навіть якщо закон набуде чинності, вони не зможуть просто витиснути (Сербську церкву), – додає він. – Чорногорська православна церква не матиме досить людей, щоб обслужити всі ці церкви і мати священників у кожній парафії».

Усе те саме

А в Цетинє Предраґ Борилович сміється, коли його питають, чи юрби суперників знову масово зберуться на Святвечір, щоб захищати свою політичну – чи національну – рацію в суперечці, що охопила православ’я в Чорногорії.

Він прогнозує, що, звичайно ж, зберуться.

«І цього року, і в наступні десять років, – каже Борилович. – Це велика, велика проблема. І через десять років буде все те саме».

Але під час ритуалу 6 січня, давно знайомого, і після бурхливого голосування 27 грудня щодо закону про релігію менш як за 30 кілометрів звідси в Подгориці, старі і молодь роду Бориловичів вирушать до лісу разом.

Там під церковні пісні вони виберуть молодий дубок і зрубають його, дбайливо відклавши невеликий шматок стовбура для свого родинного вогнища і прикрасивши решту – часто фруктами чи іншими символами плодючості, віри й традицій.

А потім вони перенесуть свої прикрашені деревця, які тепер стали символами раю, – до супротивних просербської і чорногорської церемоній, де покладуть їхні «бадняки» в жар вогню. Окремо.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 4 квітня 2020, 16:40

      Разом з тим Господь і тут перехитрить, переграє і "пошиє в дурні" самого диявола, і Антихриста, і всіх їхніх численних прислужників та агентів. ------- Він, як виглядає, просто візьме і -

    • bopa | 4 квітня 2020, 15:26

      Для вірних поважного віку ситуація не так уже й незвична. Вони пам'ятають, коли міліція, у формі і без, пильно слідкувала за участтю вірних у святкових богослужіннях. Вже не говорю про вірних

    • velovs@ukr.net | 4 квітня 2020, 13:39

      І, судячи з усього, вже скоро має прийти той час, коли вони (прислужники Антихриста) спочатку - під тим чи іншим благоприйстойним приводом - заборонять християнам приходити в їх храми і собори та

    • velovs@ukr.net | 4 квітня 2020, 11:03

      Ця "нарада" за участі, головним чином, предстоятелів лише деяких Церков - насамперед Московської, а також саме сателітів і васалів Москви, могла висловити лише приватну точку зору цього

    • velovs@ukr.net | 4 квітня 2020, 08:03

      Дуже схоже. І, судячи з усього, грядущий прихід Антихриста все ближче й ближче... ------ Разом з тим: усе це також означає і свідчить, що і неминуче (після того) повернення Христа - тільки вже як

    Популярні статті місяця