Митрополит Шептицький був серед перших, хто відреагував на Голодомор
1932 рік. У Західну Україну прибувають втікачі зі Східної. Вони рятуються від страшного голоду. В україномовних газетах Галичини публікуються їхні свідчення. І поки совєти з усіх сил намагаються приховати правду про свій найстрашніший злочин, на увесь світ починає лунати голос митрополита Андрея Шептицького.
1932 рік. У Західну Україну прибувають втікачі зі Східної. Вони рятуються від страшного голоду. В україномовних газетах Галичини публікуються їхні свідчення. І поки совєти з усіх сил намагаються приховати правду про свій найстрашніший злочин, на увесь світ починає лунати голос митрополита Андрея Шептицького.
«Одним з тих, хто активно діяв у 1933 році з метою допомоги українцям, яких винищували Голодомором, був греко-католицький Львівський митрополит Андрей Шептицький. Загальновідомими є факти допомогти голодуючим та інформування світової громадськости про все, що відбувалося на Великій Україні. Єпископат Греко-Католицької Церкви і Митрополит Шептицький не стояли осторонь споглядальниками трагедії. Зокрема Митрополит Андрей мав досить активні контакти із Іполитом Ольгердом Бочковський, який очолював Комітет порятунку України — організацію, яка працювала задля порятунку українців під час Голодомору. Ці взаємини є дослідженні недостатньою мірою, однак із впевненістю можна ствердити, що саме Андрей Шептицький був важливим джерелом інформації про те, що діється на Великій Україні. Крім цього, священики та монах греко-католицької церкви у відповідь на звернення Митрополита збирали гроші для потреб голодуючих. Цей факт підтверджується залучення структур монахів-студитів до порятунку. Так на Підляшші монахи-студити підтримали рятункову акцію, що відображено у звіті ієромонаха Кирила Ганущака до Митрополита Андрея: «Хоть громадка наших вірних невелика, то мимо того був у нас і день жалоби 29.X.1933, в котрім 50 присутніх в Церкві зложили на голодуючих по 3 зл.».
[Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА України у Львові). – Ф. 408 (Листи монахів Студійського Уставу з Підляшшя до Митрополита Андрея Шептицького (1933–1934 рр.)). – Оп. 1. – Спр. 224. – Арк. 5]
Митрополит Андрей був також ініціатором пастирського листа українських католицьких єпископів до вірних, в якому, крім інформаційного підтвердження факту геноциду по відношенню до українців, засудив ці дії. Подаємо тут текст спільного пастирського звернення Андрея Шептицького й низки єпископів (Григорія Хомишина, Йосафата Коциловського, Григорія Лакоти, Івана Лятишевського та Івана Бучка), яке було опубліковане у Львові в день св. Ольги, дня 24-го липня 1933 року:
Пастирський лист у справі допомоги Великій Україні
«Україна в передсмертних судорогах»
Україна в передсмертних судорогах. Населення вимирає голодовою смертю; побудована на несправедливости, обмані, безбожництві та деправації людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руїни. Перед трьома роками Зверхник Католицької Церкви св. отець Папа Пій XI енерґічно протестував проти всего, що в большевизмі є противне християнству, Богови та людській природі, перестерігаючи перед страшними наслідками таких злочинів. — І цілий католицький світ, а з ним і ми, лучилися з тим протестом. Днесь бачимо наслідки поступовання большевиків: положення з кожним днем стає страшніше. Вороги Бога й людства відкинули релігію —основу суспільного ладу, відібрали свободу — найбільше добро людини, зі свобідних горожан-селян — зробили невільників, і не мають досить розуму, щоби їх кормити за тяжку невільничу працю в поті чола.
На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах. Безсильні принести яку-небудь матеріяльну поміч конаючим братам, взиваємо 425 наших вірних, щоби молитвами, постами, всенародною жалобою, жертвами і всіми можливими добрими ділами християнського життя випрошували з неба помочі, коли на землі нема ніякої надії на людську поміч. А перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних та гонителів оскаржуємо перед Судом Всевишнього.
Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе о пімсту до неба, а голос голодних женців дійшов до ушей Господа Саваота. Усіх християн цілого світа, усіх віруючих в Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю й розповсюдити його в якнайдальші країни світа.
Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світови: може, дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян. Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їх брати знали про їх страшну долю, над ними боліли й терпіли, за них молилися.
А Ви, страждучі й конаючі Браття, призивайте Милостивого Бога й Спаса нашого Ісуса Христа; люті терпите муки — принимайте їх за гріхи свої, за гріхи цілого народу й кажіть із Ісусом Христом: «Хай буде воля Твоя, Отче небесний!» Прийнята для Божої волі смерть — це свята жертва, що, із жертвою Ісуса Христа злучена, принесе Вам Небесне Царство, а цілому народові спасіння.
Надія наша в Бозі!
[Пастирський лист українських греко-католицьких ієрархів було опубліковано в пресі («Мета», «Нива», «Христос наша сила», «Зоря» та ін.]
Матеріали надав доктор філософії, дослідник спадщини братів Шептицьких
Іван Матковський
