«У кожного є прірва розміром з Бога». Розмова з місіонерами Олександром та Альоною Юхимчуками

15 листопада 2019, 14:31 | Суспільство-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Наталя Хвесик

Канал "Перший", 15 листопада 2019

Фото: Ірина Кабанова

«У кожного є прірва розміром з Бога». Розмова з місіонерами Олександром та Альоною Юхимчуками

Християни-місіонери Олександр та Альона Юхимчуки

Йому було 17 років, а їй – 13, коли Бог вперше постукався у їхні життя. Відгукнулися. Тоді ще нічого не знали.

Не знали, що:

…не здобудуть омріяних професій.

…стануть подружжям і переїдуть до Луцька – він із Вінниччини, вона із Закарпаття.

…їздитимуть на місії по всьому світу.

…говоритимуть про Христа там, де за це переслідують.

…служитимуть сім’ям, де чоловіки б’ють дружин і вважають, що це нормально.

Олександр та Альона Юхимчуки – християни-протестанти. Місіонери. Очолюють луцьку філію міжнародної християнської організації «Молодь з місією».

Займаються сімейним служінням – допомагають подружжям подолати кризу в стосунках та готують наречених до шлюбу. Також вони навчають сімейного служіння інші пари.

Влаштовують у Луцьку фестиваль сім’ї. Діляться досвідом на християнських таборах, фестивалях, семінарах у різних містах світу. Ще їх можна зустріти в Підгайцях у будинку «Молоді з місією».

БУДИНОК «МОЛОДІ З МІСІЄЮ»

Я відразу назвала його інстаграмним. Цегляний. Двоповерховий. Самотній – поруч лише гойдалка та соєве поле. А ще – сад. Такий малий, що здалеку дерев не видно.

Це – дім Бога. Бо Він тут всюди. На стіні – дивна картина: дивишся на неї здалеку – бачиш Христа, дивишся зблизька – колаж дитячих світлин.

На вікні – табличка за написом «Ісус Спаситель». Всюди – на підвіконні, у вітальні, на полках – духовні книги. На кухні – люди, яких об’єднала віра.

https://pershyj.com/galleries/1573129387/sliders-w/OpzRJOhhiJSxdR6CBvdj7nOLlhEeHi6p8HDdepwr.jpeg

«Ми любимо каву. Багато кави», – каже наша «провідниця» Альона Юхимчук. Найдовший її робочий день тривав 23 години. Як тут без кави? :)

Альона показує дім. Тут працівники та волонтери організації вирішують різні питання. Сюди приїжджають пари, які теж хочуть мати сімейне служіння. На першому поверсі навчаються, на другому – живуть.

«Молодь з місією» – одна з найбільших християнських організацій світу. Її цінності – знати Бога, любити Його і розповідати про Нього іншим. Ми співпрацюємо з християнами різних деномінацій. Не шукаємо відмінностей у віровченнях, а зосереджуємо увагу на тому, що нас об’єднує», – розповідає Альона.

АЛЬОНА

Все, що вона робить, для того, аби люди усвідомили: Бог добрий.

«Його план для життя кращий, ніж люди можуть собі уявити», – переконана жінка.

Вона пережила це сама. Колись хотіла стати лікарем. У школі була відмінницею. Але вступний диктант в медінституті написала …на три. Пояснює: оцінки ставили радше за розмір хабаря, ніж за знання. А її сім’я таких грошей не мала.

Врешті Альона здобула духовну освіту – закінчила школу учнівства для християн у Києві (Discipleship training school), потім – факультет сімейного служіння в Університеті Націй, що діє при «Молоді з місією».

Після того, як побувала на місіях і почала служити сім’ям, зрозуміла: цей план кращий, ніж був у неї.

У 35 років Альона здобула освіту сімейного психолога. Паралельно навчалась коучингу. На той час вона знала, якою має бути сім’я за Божим задумом. Втім, було цікаво вивчити ще й науковий погляд. Дійшла висновку – у психології про створення щасливої сім’ї є сотні книг, а в Біблії – кілька простих істин.

«Ми живемо в гуманістичному суспільстві, де людина в центрі. Всі в центр не помістяться – у цьому й проблема. Коли людина в центрі, вона займає позицію користувача і вимагає, щоб всі їй служили. Чоловік чи дружина має щось зробити, діти, колеги, сусіди, президент – всі щось повинні… – каже Альона. – Християнська позиція радикально відрізняється – Бог у центрі і людина Йому служить».

СЛУЖІННЯ

«Християнство – це не набір правил: треба спідниця чи ні, можна дивитись телевізор чи ні… Бути християнином означає бути послідовником Христа», – каже Альона.

Як це, вона вперше відчула на місіонерській практиці після школи учнівства.

«Моя практика була в Криму і в Туреччині. Більше запам’яталось служіння в Туреччині. Там – іслам. О 5 ранку мулла співає про Аллаха, і всі стелять килими і моляться, – розповідає жінка. – Для них слова «вірую в Святу Трійцю і Церкву» мають особливу силу, адже турки до християн налаштовані радикально. Кілька разів наших друзів арештовувала поліція».

Альона служила у бідних поселеннях курдів. Було важко прийняти іншу культуру. З цим допомагали місіонери, які були там вже не один рік.

«Були різні програми і завдання. Доводилось і їжу привозити, і виводити дітям воші. Приходиш у сім’ю, а там 15 дітей і в усіх – воші, табун. Наша команда відмовилась на день від їжі і за ці гроші купила їм шампуні проти вошей. Наступного дня ми їздили по будинках і мили дітей тими шампунями… – пригадує Альона.

Ми розповідали про Бога і Його любов. Тоді багато хто вирішив слідувати за Христом».

А хтось не прийняв Бога зовсім. Альона каже, що не засмучувалась:

«Я розуміла, що не я змінюю людей. Я інструмент у Божих руках. Не знаю, чи варто очікувати, що хтось увірує з твоїх слів. Хтось сіє, хтось поливає, хтось збирає урожай, але зрощує Бог».

Там на місії, тільки в іншій групі, був і її майбутній чоловік Олександр.

ОЛЕКСАНДР

Він жартома називає себе «сищиком без диплому», бо не має освіти психолога, на відміну від дружини. Має лише духовну освіту – також навчався на факультеті сімейного служіння та ще в трьох школах для християн. Каже, що досі ніяково, коли запрошують читати лекції для студентів.

Він так і не зізнався, яку професію хотів здобути і чому не здобув. Мабуть, тому що Божий план для його життя теж був кращим, ніж його.

«Я прийшов до Бога, коли розпався Радянський Союз. Тоді настала свобода віросповідання і в наше селище приїхала на євангелізацію група віруючих. Я і двоє друзів пішли подивитись на них. Нам було по 17 років. Пішли по приколу. На наш погляд, це були дивні люди», – пригадує Олександр.

Дивні люди приїжджали знову і знову. Олександр знову і знову приходив.

«Потім я вперше поїхав у їхню церкву в Бердичів на молодіжне зібрання. У них так дивно все було: хлопці сиділи разом, а напроти них – дівчата. Посередині за столиком був лідер, який проповідував. І от він щось розказує, а ми його не чуємо, сидимо і на всіх дівчат дивимось. Багато хто одружувався потім», – сміється чоловік.

Пригадує, що один із перших у поселенні приймав хрещення. Тоді до ставка, де це відбувалось, зійшлось багато людей. Подивитись, як це.

«Це був 1993 рік. Літо. Пам’ятаю, як заходив у воду, а мої знайомі кричали: «Камінця йому на шию повісьте! Хай під водою залишиться!» Але це був такий благословенний час для мене, що я не звертав уваги, хто там що говорить. Навіть якби й камінці кидали, мені було б все одно», – ділиться Олександр.

5 років він працював в …раю. Правда, земному. Охороняв сад, в якому були різні дерева та ягоди. Біля саду – поля. З картоплею, капустою, зерновими…

«Мій керівник був комуністом. Він мені прямо казав: «Я проти таких, як ти, боровся і буду боротись все життя». Одного разу наказав нарвати капусти для бухгалтерки – велика людина! От я і нарвав такої, що порепалась. Він як побачив, аж похолов. Послав іншого охоронця нарвати «нормальної капусти», а мене перевів на тік», – сміється мій співрозмовник.

А вже там комуніст домігся свого: звинуватив Олександра у прогулі, коли у того був вихідний. Далі – звільнення. Тоді – знайомство з місіонером Джеймсом, який запросив навчатись в школі учнівства, а пізніше запропонував поїхати в Луцьк. Але спершу Олександр потрапив у Туреччину на місію.

МІСІЯ

Олександру випало проповідувати Христа для російськомовного населення, зокрема для українок та росіянок, які приїхали в Туреччину працювати повіями.

«Ми запрошували їх на вечірки, де читали Біблію, ставили сценки, розказували свідоцтва про Бога. Проводили зустрічі на території посольства Англії, там поліція не турбувала», – каже місіонер.

Запрошували на зустрічі, роздаючи листівки. За це арештовували.

«Привезли нас у відділення. Поліцейський кричить, що нас не відпустять. І тут йому хтось дзвонить, він говорить, кладе слухавку і каже: «Ви вільні». А ми стоїмо і не розуміємо, що відбувається і хто йому дзвонив. Може, сам Бог», – усміхається Олександр.

Він допомагав проводити домашні групи із вивчення Біблії.

«У турків все по-іншому. Вони вивчають Біблію, а тоді роблять перерву. Курять, п’ють каву і далі йдуть вивчати. Не міг до цього звикнути, але розумів, що Бог так проведе людей. Прийде час – Слово змінить, і вони самі кинуть курити», – говорить Олександр.

Він мріяв навчатись у турецькому університеті. Вчив мову. До ранку міг розбиратися із артиклями та закінченнями… Мрію не здійснив.

Одного дня Джеймс запропонував створити на Волині філію «Молоді з місією». Так Олександр потрапив в Луцьк.

ЛУЦЬК

У Луцьк одночасно приїхали дві пари: Олександр з Альоною та його друг Джеймс із дружиною Валентиною. Місто сподобалось. Залишились. Живуть тут уже 16 років.

Це зараз вони мають свої будинки, а філія «Молоді з місією» – свій. А тоді…

«Дуже складно було знайти квартиру, щоб орендувати. Ми з Джеймсом розклеїли всюди оголошення. 800 штук. Знаєте, хто перший подзвонив? Міліція. Сказали, щоб ми перестали засмічувати місто», – пригадує з усмішкою Олександр.

Філію «Молоді з місією» поступово розвивали, знайомились із місцевими церквами, шукали волонтерів.

А ще саме тут почалось їхнє сімейне служіння.

СІМЕЙНЕ СЛУЖІННЯ

Юхимчуки допомагають подружжям подолати сімейні кризи – нерозуміння, сварки, зради, насильство… До них приходять люди з різних конфесій. Переконанням не перечать. Всі залишаються у своїх церквах, але вчаться будувати шлюб за біблійними істинами.

Обов’язкова умова – приходити на консультації удвох. Інакше результату не буде.

«Є вислів, що «в житті людини є прірва розміром з Бога». Кожен заповнює її чим хоче. Люди вкидають туди гроші, роботу, сім’ю… Але прірва велика і її ніщо не заповнить. Тому коли людина приходить до Бога, вона має мир і з Ним, і в сім’ї», – каже Альона.

Подружжя ставиться до шлюбу, як до живої істоти і просить у своїх підопічних оцінити його стан – він захворів чи вже в реанімації.

«Ми як лікарі: допомагаємо, але іноді треба констатувати смерть. Якщо люди роками жили з болем, раптово не може все змінитись. А люди хочуть, щоб все було швидко. Випив пігулку – і ніщо не болить», – додає Олександр.

Юхимчуки допомагали сім’ям не тільки в Україні, а й за кордоном. У паспортах – штампи 15 країн.

«Найбільше запам’ятався Киргизстан. У них у культурі коли чоловік б’є жінку, то це норма. Якось одна жінка розповідала: «Раньше муж очень сильно бил, очень сильно бил… Когда пришел к Богу, стал менше бить». Розумієте? Не перестав бити!» – каже Альона, а в голосі – обурення.

Вона бачила багато проблемних шлюбів. Не один врятувала від розлучення. Але досі не може змиритись, що люди руйнують життя один одного і називають це сім’єю.

СІМ’Я

Сім’ї Юхимчуків 17 років. 17 років любові, терпіння, прощення, примирення, поваги.

Кажуть, що вчаться мистецтва щасливого шлюбу постійно. Мають трьох своїх дітей, а нещодавно вдочерили дівчину.

Вона якось запитала: «Скільки ви ще будете грати добрих батьків?»

Лише згодом усвідомила, що вони не грають, а є такими.

«Я колись писала на фейсбуці, щоб не питали мене, чи чоловік допомагає мені з дітьми. Не допомагає. Діти не мої, вони – наші. Ми разом захотіли мати дітей і разом їх виховуємо», – каже Альона.

«Як такого поділу обов’язків у нас нема. Багато побутових справ робить Альона, але якщо потрібно, наприклад, приготувати сніданок, я можу це зробити також», – говорить Олександр. 

Подружжя часто їздить у «відрядження» по Україні та за кордоном. Одні поїздки – від «Молоді з місією», інші пов’язані із сімейним служінням.

«Цього року відмовились від кількох запрошень, бо побачили, що діти важко переносять нашу відсутність», – ділиться Альона. А Олександр додає:

«Якщо я не поїду, знайдеться хтось інший. Місія відбудеться, але мої діти не знайдуть іншого тата».

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 7 грудня 2019, 20:21

      А, як наголошує Боже Слово, повноцінне й повномасштабне та довготривале осягнення цієї - дійсно вельми шляхетної і благословенної мети (загальнолюдського братерства) можливо - тільки і лише - в

    • velovs@ukr.net | 7 грудня 2019, 18:21

      Неодмінно має бути повернута в КК України стаття, яка передбачає відповідальність за сексзбочення: причому, не лише гей-стосунки, а також і за лесбійство. Крім того, пропаганда гомосексуалізму також

    • fedirtsiv | 7 грудня 2019, 14:51

      Якщо церковники так напоказ несамовито по-фарисейськи кричать, що дбають про сім"ю, то вони мають усі церковні повноваження та вплив на вірян, щоб з дитинства виховувати у вірян сімейні

    • fedirtsiv | 7 грудня 2019, 14:38

      Знову церковники ніяк не заспокояться щодо гендерних питань. Це взагалі не їхня парафія, а свідомий вибір молоді. Уже зі шкільного особливо підліткового віку учні мають право отримувати базову

    • Paraeklezyarh | 7 грудня 2019, 12:28

      Не варто звертати увагу на вибрики душевно хворої людини. Це даже не піар... Посміховисько.

    Популярні статті місяця