Руйнуємо стереотипи – творимо культуру довіри!

16 жовтня 2019, 18:18 | Суспільство-дайджест | 1 |   | Код для блогу |  | 

Спілкувався Олександр Кобець

"Майдан", 15 жовтня 2019

Українське суспільство перебуває у пастці стереотипного уявлення про багато речей. Це є наслідком перебування України в складі СРСР та впливу комуністичної ідеології на мислення українців впродовж 70 років.

Вже близько 30 років Україна є самостійною, вільною та незалежною, але залишки стереотипних уявлення про життя ще й досі ускладнюють нам життя.

Тож ми поспілкувались з Вікторією Нестеренко – директоркою Центру сертифікації Халяль, громадською діячкою, правозахисницею, яка займається захистом прав жінок мусульманок в Україні.

– Вікторіє, розкажіть про себе, розкажіть, що дало початок Вашій високій активності в громадському житті.

Активізмом я почала займатися коли Катерину Гандзюк облили кислотою, після вбивства Каті виникло велике відчуття несправедливості. Вона була і залишиться для мене назавжди гарним прикладом громадської діячки, тому це стало для мене своєрідним поштовхом. Катя підтримувала громаду мусульман у Херсоні, відкрито говорила про ознаки ісламофобії у міськраді, відстояла право релігійної ісламської громади на отримання земельної ділянки для будівництва мечеті. Але ще більше, що мені болить досі, це майже нульова реакція мусульманської громади на цей резонанский випадок.

Півтора роки тому заступниця голови Державної міграційної служби України, Тетяна Нікітіна, підписала внутрішнє розпорядження для паспортних столів та сервісів про неможливість фотографування жінок мусульманок в хустці для оформлення документів, які посвідчують особу. «У зв’язку з частими випадками фотографування жінок в головних уборах, що не дає змогу повністю ідентифікувати особу, фотографування в головному уборі не проводитися, а документ з таким фото буде визнано не дійсним» – було вказано у витягу з розпорядження, який мені надали коли я отримала чергову відмову в оформленні закордонного паспорту. Розпорядження ніде не було оприлюднено, не можливо було прочитати та оскаржити, а на письмові звернення у ДМС відповідали, що ознайомитися з документом неможливо так як він є внутрішнім, що взагалі ставило під сумнів його законність. Оформлення документів проводилося згідно ДСТУ зразка 1994 року, яким не було передбачено фотографування жінки в хустці, тому ми збирали підписи, писали звернення, проводили переговори з ДМС.

Наразі вже розроблено новий Держстандарт, де прописані вимоги до фотографій в головному уборі, який людина носить з релігійних міркувань, залишилось дочекатися, коли Державна міграційна служба України впровадить нові норми у законодавство. Власне саме з цього і почалась моя правозахисна діяльність.

Зараз доводиться багато віддавати себе роботі та справам, але у вільний час я вивчаю питання дискримінації жінок мусульманок та мусульман України в цілому. Мої дослідницькі інтереси: права людини та іслам, іслам та політика демократичних держав, фемінізм в ісламі. Для людей, які не цікавляться життям мусульман, теми про які я говорю є завжди розривом шаблонів і в якомусь сенсі це добре, бо громада мусульман в Україні досить велика, це близько мільйона корінних жителів, і своїм прикладом ми намагаємося розвіювати існуючі стереотипи в нашому суспільстві.

– З якими викликами стикаються жінки в українському суспільстві при намаганні самореалізації в побудові кар’єри чи в громадському житті? Які існують перешкоди перед жінками мусульманками?

В Україні досить толерантне суспільство і насправді, якихось незвичних чи особливих перешкод для самореалізації та побудови кар’єри для жінки мусульманки майже немає. В основному все залежить від поставлених цілей та соціуму, який оточує жінку. Мусульманки в Україні часто ведуть власний бізнес, допомагають з бізнесом чоловіку, в таких ситуаціях людина є незалежною. Якщо говорити про пошук роботи та побудову кар‘єри, тут можуть виникати труднощі в сенсі особистих упереджень та стереотипів з боку роботодавця чи колег по роботі відносно людей, що сповідують ті чи інші релігії. Бувають випадки, коли мусульманці важко знайти роботу через необхідність одягати закритий одяг та хустку (хіджаб – означає не лише хустка, а одяг мусульманки в цілому, коли відкритими залишаються лише обличчя та кисті рук). Така проблема існує, але вона не значна, бо частіше мусульманки в Україні, так само як і будь-які інші особи чи соціальні групи, стикаються з ґендерною, віковою чи мовною видами дискримінації. Громадських діячок та діячів серед мусульман в Україні на жаль не багато, тому часто люди просто дивуються, що мусульмани України також активно проявляють свою громадянську позицію. Хоч нас і не багато, але ми готові брати на себе відповідальність бо нам також не байдуже.

– Розкажіть про ставлення Ісламу до жінок, які є не залежними та роблять акцент на кар’єрі та громадському житті.

Думки ісламських богословів з цього приводу є різними, вони можуть кардинально різнитися. Як і в будь-якій ортодоксальній релігії, основна роль жінки в ісламі зводиться до сім’ї та виховання дітей, в той час як роль чоловіка заключається у фінансовій підтримці сім’ї, але якщо жінка має бажання, вона може здобути освіту, працювати та самореалізовуватися у спосіб, який їй до вподоби. Зазвичай у кожної мусульманки в пріоритеті є чоловік та сім‘я, але й бувають винятки з правил.

З релігійної точки зору, до жінок, які працюють, займаються активізмом чи громадською діяльністю відносяться з повагою, за умови якщо взаємодія мусульманки з соціальними інститутами не суперечить канонам релігії. В разі, якщо наявні ризики того, що діяльність якимось чином може призвести до порушення релігійних правил, чоловік може заперечувати таку діяльність. Адже релігія ніяким чином не забороняє вести активний спосіб життя та займатися тим, що людині подобається, тому це навпаки вітається, особливо, якщо діяльність спрямована на користь мусульманської громади та народу.

Якщо говорити про участь жінок та мусульман в цілому у політиці та державотворенні, тут вже ситуація трохи складніша. По-перше, в Україні є група консервативних мусульман, які вважають, що є гріховною будь-яка участь у політиці демократичної держави, законодавство якої базується не на законах Шаріату. Відповідно ця група людей є нейтралітетом в громадських та політичних процесах, вона не приймає участі у виборах, не підписує петиції, не ходить на мітинги, акції, протести, тобто ніяк не проявляє свою громадянську позицію, при цьому засуджує інших активних мусульман та намагається їм довести, що ті чинять не правильно і начебто порушують якісь релігійні норми.

По-друге, це практика арабо-мусульманського світу щодо відсотків квот у парламенті для жінок, право обирати та бути обраною і право працювати в правоохоронних органах та органах влади. Особисто я не до кінця розумію людей, які наводять у приклад деякі ісламські держави, як Катар, де жінки отримали виборче право на початку 2000-х, та Оман де жінки мають 1,2% квот, натякаючи на те, що жінкам взагалі не місце в парламенті, хоча при цьому в більш консервативній Саудівській Аравії квоти на сьогодні складають 22%. В арабському світі дійсно все набагато складніше з законодавством і правами жінок, але ми живемо в Україні, а це означає, що ми маємо свої права та свободи.

– З якими стереотипами щодо жінок-мусульманок Вам довелось зіткнутись?

Думаю багато з нас чули такий вислів – «Іслам ідеальний, люди не ідеальні», так от поняття існування самих стереотипів це дуже про людей.

З того часу як я прийняла іслам, зустрічалося багато думок щодо жінок мусульманок, але є декілька найпоширеніших.

Перший стереотип – жінка в ісламі позбавлена прав, це не зовсім так. Протягом останніх 1400 років мусульманки мали правовий статус, який європейським жінкам вдалось вибороти лише в ХХ столітті. Наприклад, право на освіту, право на працю, право на вільний шлюб (означає, що шлюб без згоди жінки вважається не дійсним), право на успадкування майна, право на власність та інші. Шлюб не тягне за собою ніяких негативних наслідків для майна жінки. Ніхто крім жінки не може розпоряджатися її майном, а поділ власності – одне з відносно недавніх досягнень Європи – завжди було об’єктом правової регламентації за ісламським правом. Аналогічно цьому, хоча сини дійсно успадковують більшу частину майна, ніж дочки, турбота забезпечувати сім’ю повністю покладається на чоловіка, а якщо жінка відмовляється годувати дитину грудьми, чоловік зобов’язаний забезпечити послуги годувальниці. За жінкою залишається останнє слово в питаннях виховання дітей і при необхідності вона може сама заявляти про розлучення.

Другий стереотип – мусульманка – це іноземка або жінка у шлюбі з іноземцем. Наразі, в Україні проживає близько півтора мільйона мусульман, більшість яких є громадянами України. Це українки та українці, які прийняли іслам, іноземці, які давно переїхали в Україну, створили сім’ї та народили тут дітей, також це кримські татари та біженці з мусульманських країн, наприклад Сирії, Палестини, Бангладешу, Пакистану. З кожним роком мусульман в Україні стає все більше, все більше чоловіків та жінок приймають іслам через свої релігійні переконання.

Третій досить поширений стереотип, те що жінка мусульманка за своєю природою не спроможна бути керівницею, громадською діячкою чи правозахисницею через відсутність свободи слова, свободи прийняття рішень та дій (коли чоловік застосовує насилля, змушує одягати хіджаб, не дозволяє виходити на вулицю, вирішувати необхідні питання, водити авто, лікуватися, подорожувати і тд). В більшості мусульманських держав це дійсно так, тому що законодавча система мусульманських країн базується на законах Шаріату, які витікають з релігійних канонів, але в той же час тісно переплітаються з традиціями тих чи інших народів. Часто ці традиції суперечать основам релігії та ісламському праву і не мають нічого спільного з ісламом. Якщо в більшості мусульманських країн права жінок порушуються, то на щастя, ми живемо в Україні, демократичній державі, де ситуація з мусульманками-українками інша. Якщо і є в Україні така мусульманка, яка не виходить з дому без дозволу чоловіка, скоріше всього, що жінка сама нічого не має проти цього. В Україні чоловіки мусульмани не забороняють своїм жінкам чи дочкам отримувати освіту, водити авто, працювати, виходити на вулицю поодинці, подорожувати. Нас ніхто не змушує одягати хіджаб – ми робимо це з власної волі бо переконані, що це правильно. Все ж таки у нас свій менталітет, тому слід бути обережним у судженнях про всіх мусульман в цілому, тому що традиції народів та релігія це досить різні речі.

Оскільки ми маємо свою самобутню українську культуру та унікальні традиції, не є обов‘язком для людини, яка сповідує іслам, перейняти традиції країн арабо-мусульманського світу. Навпаки, коли хтось з українців/ок приймає іслам, ми закликаємо не відхрещуватися від своїх традицій.

– Що б Ви хотіли побажати чи дати поради жінкам, які прагнуть реалізувати себе в громадському житті та політиці не зважаючи на стереотипи та виклики?

Об’єднуватися, не боятися, ділитися своїм досвідом та вивчати досвід громадських діячок та активісток, які досягли успіху в ісламських країнах – це дуже мотивує та надихає. Я вважаю, що головне це впевненість в собі та свої діях, чітке розуміння мети і поставлених цілей. Якщо зі стереотипами ми можемо боротися самотужки, то виклики, що постають перед нами сьогодні, прагнуть набагато більших та спільних зусиль. Нові виклики будуть з’являтися завжди і якщо ми дійсно прагнемо щось змінити, нам необхідно об’єднуватися, адже зміни відбуваються тоді, коли громадяни об’єднуються та дотискають ті зміни разом.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 16 жовтня 2019, 20:24
    Коментувати коментар

    В цьому інтерв'ю у шановної Вікторії Нестеренко спостерігаються деякі проблеми з елементарною логікою. ---- Так, з одного боку, вона стверджує, що, мовляв, "протягом останніх 1400 років мусульманки мали правовий статус, який європейським жінкам вдалось вибороти лише в ХХ столітті." І тут же їй - все-таки - доводиться визнати, що "в більшості мусульманських країн права жінок порушуються"(!!!) :) ------------- А також. Вона - і в цьому цілком має рацію - наголошує на тому, що "з кожним роком мусульман в Україні стає все більше, все більше чоловіків та жінок приймають іслам через свої релігійні переконання." Й "наразі в Україні проживає близько півтора мільйона мусульман, більшість яких є громадянами України". І за етнопоходженням вони є як іммігранти-іноземці з арабсько-ісламського світу, так і корінні - місцеві українці. -------------- І цей - останній факт не може не викликати певну тривогу і занепокоєння. Тобто в недалекій перспективі в Україні - як і в тій ліберально-політкоректній Європі, куди ми так прагнемо "потрапити" і будь-що перейняти й впровадити у нас її новітні "цінності", - може так статися, що ці численні мусульмани, а також ґендерно-содомські та інші збоченці та їхні адвокати і лобісти, будуть запросто "правити бал". Себто безапеляційно-тоталітарно диктувати та встановлювати і здійснювати свій порядок денний!!!

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • Paraeklezyarh | 19 листопада 2019, 21:23

    Думаю, ПЦУ потрібно перейматись не переходами громад РПЦ МП, а реформами в церкві. Щоб люди бачили суттєву різницю між РПЦ та ПЦУ. Поки що цього не видно. Різняться лиш проповіді священнослужителів )

  • velovs@ukr.net | 19 листопада 2019, 18:27

    "Разом з вами я молюсь..." --------- Японці - у своїй переважній більшості - синтоїсти та буддисти. Тобто переконані язичники, які свої молитви спрямовують власним "божествам".

  • velovs@ukr.net | 19 листопада 2019, 11:35

    Щось п. Турчинов, як пригадується, в період свого - за правління тодішнього (п'ятого) президента - перебування на посаді секретаря РНБО (2014-2019 рр.) поводив себе досить "тихенько" і

  • velovs@ukr.net | 19 листопада 2019, 08:58

    Р. S. До речі. Як відомо, післязавтра, 21 листопада, ті східні християни, які живуть за старим стилем, відзначатимуть свято Собору Архистратига Божого Михаїла, а от ті (західні і східні), які

  • velovs@ukr.net | 19 листопада 2019, 07:52

    Питання власного (а також своїх рідних і близьких) Господнього прощення і спасіння має цікавити й турбувати, насамперед та особливо, САМУ конкретну людину.

Популярні статті місяця