Марш життя

9 серпня 2019, 19:40 | Суспільство-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Надія Калачова

Reporters, 1 серпня 2019

Території колишнього Янівського табору та єврейського ґетто у Львові сьогодні є звичайним міським районом. Тут мало що нагадує про події Другої світової війни та знищення єврейського населення міста. Два тижні тому «дорогою смерті» львівських євреїв пройшли учасники «Маршу життя». Їхня акція, говорять організатори, не політична. Бо найважливіше для них — зустріч, примирення та зцілення землі. 

Покривало мовчання 

Містечко Тюбінген в Німеччині славиться університетом Еберхарда Карла. Граф Еберхард заснував університет 1477-го. Того ж року він вигнав з Тюбінгена усіх євреїв. Єврейське життя повернулося до міста лише в 19 столітті. Однак у 1933 році переслідування відновилися — з Тюбінгенського університету звільнили усіх співробітників єврейського походження. Це був перший подібний прецедент у цілій Німеччині. Так це невелике містечко стало теологічним центром антисемітизму. Злочинці з Тюбінгена, студенти та професори, спричинилися до вбивства більше аніж 700 тисяч євреїв по цілому світу. 

— Коли я сьогодні дивлюся на себе в дзеркало, то думаю про те, що видаюся подібним на солдатів СС, — говорить Маттіас, високий двадцятирічний хлопець з коротким світлим волоссям. — Раніше мені здавалося, що я жодним чином не причетний до Голокосту. Я був байдужим до цього. Але кілька місяців тому дізнався, що мій прадід був членом СС. Він був тут, в Україні. Отже, брав участь у знищенні євреїв. Це не був хтось… Це був мій прадід! 

Маттіас приїхав до Львова з групою з Німеччини, щоби взяти участь у «Марші життя». До Львова їх запросили католицька спільнота «Живий вогонь» та Об’єднання харизматичних церков України. Подібні марші вже відбулися в більш аніж 15 країнах світу. Їхня мета — примирення між тими, хто вижив під час Голокосту, та нащадками тих, хто винен у трагедії. Перший «Марш життя» відбувся в Німеччині 2007 року. Його маршрут — дорога до концтабору в Дахау.

— Навколо міста Тюбінген було вісім концтаборів, — розповідає Ханс Ройс, міжнародний директор «Маршу життя». — Наприкінці війни там закінчилося пальне. В’язнів, яких не встигли знищити, вели пішою ходою, так званим «маршем смерті», більш аніж двісті кілометрів до концтабору в Дахау. Вони вмирали — від голоду, холоду, виснаження. Це відбувалося під нашими вікнами, але довгий час ми вдавали, ніби нічого не чули про це. Та одного разу на молитві в нашій церкві Господь відкрив нам такі слова: «Мовчання ваших батьків і дідів — воно у вас». У Німеччині, як і в Україні, ми досі живемо під тінню Голокосту. Якщо ми уважно поглянемо на нашу історію, то побачимо, що в наших родинах є або злочинці, або жертви, або ті, хто байдуже спостерігали за знищенням євреїв.

Отруєні пейзажі Львова

— Аню, подивися, як нас багато! — звертається сивочола жінка до своєї молодшої знайомої. Разом зі строкатою багатолюдною юрбою жінки крокують від залізничної станції Клепарів повз колишній Янівський табір до урочища Піски — дорогою смерті львівських євреїв. 

Території колишнього табору примусової праці та єврейського ґетто у Львові сьогодні є звичайним міським районом. Тут мало що нагадує про знищення єврейського населення міста в період нацистської окупації. Вейтман Беорн, який досліджує Голокост у Східній Європі, проливає світло на це трагічне місце. 

Під час війни через Янівський табір пройшло, ймовірно, 200 тисяч євреїв. У Янівському таборі не було газових камер — людей тут здебільшого розстрілювали. Місцем страт були Піски, так через тип ґрунту називали горбисту місцевість навколо табору

Офіційно львівське ґетто створили в листопаді 1941 року, табір примусової праці «Lemberg» — на початку 1942-го. Він був також майданчиком для вбивства євреїв і транзитним пунктом, звідки людей з вантажної станції Клепарів відправляли до таборів смерті в Белжеці та Собіборі. Під час війни через Янівський табір пройшло, ймовірно, 200 тисяч євреїв. У Янівському таборі не було газових камер — людей тут здебільшого розстрілювали. Місцем страт були Піски, так через тип ґрунту називали горбисту місцевість навколо табору.

— Сльози-сльози. Це був мій народ! — говорить смуглявий чоловік років п’ятдесяти п’яти. На його голові біла кіпа з зіркою Давида, а в руках — прапор Ізраїлю. Він також йде в колоні учасників «Маршу життя». — Я з Болгарії. Мене звати Іван, по-єврейськи Йоханан, «Бог змилосердився». Сім років тому я дізнався, що мою болгарську бабусю Спасу насправді звали Сара. Дід не захотів змінювати свого імені, він так і залишився Єремією. У моїй сім’ї ніколи не вимовляли слова «єврей». Ніколи, — Іван голосно дихає від хвилювання. — У мене більше немає слів. Сльози-сльози. 

Колона прибуває в Піски. Тут перед невеликою сценою вже зібралися десятки людей. Двоє чоловіків, привітавшись, перемовляються:

— Я багато пропустив?

— Ні, ми зібралися біля станції, музиканти заграли «Танго смерті», а ми вирушили в Піски. 

«Танго смерті» — мелодія, спеціально написана для виконання під час страт. Одного дня в Пісках розстріляли 25 тисяч євреїв. Музиканти звично заграли «танго», склали інструменти, роздяглися і останніми зайшли до різстрільної ями

«Танго смерті» — садистський винахід Ервіна Ріхарда Рокіти, заступника коменданта Янівського табору. Про це пише український історик Олександр Пагіря. Рокіта любив музику, був скрипалем джазового оркестру в Катовіце. З в’язнів табору, найкращих музикантів і композиторів Львова, він організував оркестр. Це була своєрідна візитівка Янівського табору. «Танго смерті» — мелодія, спеціально написана для виконання під час страт. Одного дня в Пісках розстріляли 25 тисяч євреїв. Музиканти звично заграли «танго», склали інструменти, роздяглися і останніми зайшли до різстрільної ями. 

— Місце, де ми зараз стоїмо, має досить нейтральну назву — Піски, — розпочинає урочисту частину «Маршу життя» Андрій Усач, дослідник Голокосту. — Але в період німецької окупації для євреїв «піти на Піски» означало — померти. У червні 1943 року Червона армія все ближче підступала до України, нацисти розуміли, що рано чи пізно їм доведеться залишити Львів. Тож вони вирішили приховати свої злочини. Тіла людей, яких убивали тут впродовж попередніх років, викопали і спалили, а попіл розвіяли. Весь простір, де ми стоїмо зараз, став великою могилою. Письменник Мартін Полак найточніше назвав ці місця — отруєні пейзажі. 

...

Повністю текст читайте на сайті Reporters

За надання та ідентифікацію архівних фотографії дякуємо колективу Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору»:

1. Місце масового вбивства в’язнів табору примусових робіт «Янівська» — так звана «Долина смерті», 1944 р. Джерело: Державний архів Львівської області
2. Дротяна загорожа на території табору примусових робіт «Янівська», 1944 р. Джерело: Державний архів Львівської області
3-4. Оркестр табору примусових робіт «Янівська». Джерело: United States Holocaust Memorial Museum
5. Взуття, виявлене на території табору примусових робіт «Янівська», 1944 р. Джерело: United States Holocaust Memorial Museum
6. Речі, виявлені на території табору примусових робіт «Янівська», 1944 р. Джерело: Державний архів Львівської області  
7-8. Сцена з єврейського погрому неподалік тюрми на Лонцького, 1 липня 1941 р. Джерело: United States Holocaust Memorial Museum

9. Колишній в’язень Мойсей Корн — член так званої «бригади смерті», 1944 р. Джерело: United States Holocaust Memorial Museum

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • barni | 22 серпня 2019, 22:08

      Як на мене, то рішення вл.Епіфанія ПРОСТО СУПЕРОВЕ, це потрібно було зробина на слідуючий день після об"єднавчого собору. Оце б ще клєрки від "культури і духовності" перекрили

    • barni | 21 серпня 2019, 22:45

      Хотілося б запитати вл.Макарія, як він "працював" з московськими попами, адже кількість парафій, яка йому підпорядковувалась, до ОБ"ЄДНАННЯ, все зменшувалась і зменшувалась! Поділіться

    • barni | 21 серпня 2019, 22:34

      Я, не про реставрацію, а про життя. Родина моєї дружини з "так званих переселенців". на зорі українського становлення (за п. В.Чорновола) мати моєї дружини поїхала в те село де народилась.

    • barni | 21 серпня 2019, 22:17

      "людина повинна свідчити Христа тим, які Його потребують" Як на мене то це просто ЖАХ !!! Свідчити про Христа тим хто його не потребує це НАЙПЕРШЕ І НАЙГОЛОВНІШЕ ДЛЯ

    • lerer10225@com.ua | 21 серпня 2019, 19:00

      Zenia Ви правильно сказали, підтримую... Московити нахабні, злі, лицемірні і хитрі, християнськими чеснотами в них і не пахне... Їх церква - це церква одурманення легковірних людей для збереження і

    Популярні статті місяця