«Не можна розхитувати здобуту Церкву»

15.05.2019, 12:04
«Не можна розхитувати здобуту Церкву» - фото 1
Які наслідки можуть мати заяви Філарета для новоствореної ПЦУ та Константинополя?

Які наслідки можуть мати заяви Філарета для новоствореної ПЦУ та Константинополя?

На фото: Різдвяна літургія 7 січня 2019 року в Софійському соборі, під час якої продемонстрували Томос про надання автокефалії Православній Церкві України Вселенським патріархатом. Фото Миколи Тимченка / "День"

Оптимізм і надія, які пережили українці у 2018—2019-му з нагоди об’єднання українського православ’я і здобуття автокефалії від Константинополя, має всі шанси змінитися на песимізм і розчарування. Не хочеться згущувати хмари, однак проблема дійсно існує. Про це свідчать останні події і заяви колишнього очільника УПЦ КП, а нині — Почесного Патріарха Філарета. Відповідний сюжет про небезпечну ситуацію підготував «ТСН. Тиждень». 

Отже, Філарет на бланках та від імені вже ліквідованого Київського патріархату розіслав архієреям Православної Церкви України листи, в яких він запрошує архієреїв на зустріч у день святого Макарія 14 травня. Але предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія на цю зустріч не запросили. «Розіслав на своєму бланку патріарха. А на якому я бланку повинен. Справа в тому, що Київський патріархат не ліквідований. ...Ліквідувати Київський патріархат може той, хто його створив», — заявив Філарет.

Насправді ж, є документ, у якому зокрема стоїть підпис Філарета про розпуск Київського патріархату, а також є його відмова від будь-яких посад на ім’я Вселенського патріарха. Більш того, 15 грудня у святій Софії відбувся об’єднавчий собор, який утворив нову ПЦУ і близько 70 українських єпископів від УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП обрали нового предстоятеля митрополита Епіфанія. «Від 30 січня ліквідований остаточно статут про управління УПЦ Київського патріархату і зареєстровано статут нової церкви», — нагадав керівник Департаменту у справах релігій Міністерства культури України Андрій Юраш.

Історична подія — об’єднання українського православ’я, яке ще потребує великої роботи, може піддатися ревізії на самому старті. Адже з усього видно, що статус Почесного Патріарха Філарета не влаштував, хоча новообраний предстоятель Епіфаній був саме його креатурою. Філарет зробив низку заяв, які суперечать як результатам Собору 15.12.2018, так і єдності ПЦУ. «То собор був не наш. То був собор Константинопольського патріархату. Тому на цьому соборі не я головував як патріарх, а головував представник Вселенського патріарха, тому то не наш собор. То собор Константинопольської церкви», — вважає Філарет.

Він визнає предстоятеля Епіфанія, «але з цим предстоятелем раніше, ніж він став предстоятелем, було рішення архієрейського собору нашого, що він представляє Українську церкву ззовні, а керую Українською церквою я, як патріарх. Така була домовленість. На цьому наполягав і президент. Зараз не так». Філарет додав, що Епіфаній «повинен співпрацювати» з ним як патріархом. Проте глава ПЦУ нібито за 4—5 місяців жодного разу не провів спільної служби і не спілкується. За канонами та логікою вести службу має предстоятель церкви Епіфаній, проте Філарет, який називає себе патріархом, не погоджується на це.

Також Філарет підтвердив своє бажання відновити Київський патріархат та свій патріарший статут: «Юридичний механізм повернення Київського патріархату є. Його не треба повертати. Він існує. Якщо є патріарх, значить є патріархат. Є Київська патріархія. І тому повертати патріархат не потрібно. І ми його і далі будемо повертати. І буде патріархат. І при чому не тільки буде не визнаний. Настане час, коли буде визнаний.. Але зміна статуту — це автоматична втрата легітимності Томосу, який видавався митрополії, а не патріархату. Філарет переконує, що може самостійно скликати собор. Проте Андрій Юраш каже — це неможливо: «Згідно зі статутом церкви, має право скликати тільки предстоятель церкви разом з річним постійним синодом церкви».

«У нашій довгоочікуваній автокефальній ПЦУ відбуваються нездорові процеси, пов’язані зі спробами переформатування статусу ПЦУ та владних повноважень між колишнім керівництвом УПЦ КП та новим керівництвом ПЦУ, — пише у ФБ релігієзнавець Тетяна Деркач. — Із цього приводу з ініціативи спільноти «10 тез» було написано звернення до усіх людей доброї волі, які не хочуть відкату назад, відновлення Київського патріархату, який вже відслужив свою службу і, як ступінь ракети, має відокремитись від самої ракети та закінчити своє існування. Інакше на землю впаде вся ракета».

«Ми переконані, що томос є великим даром Церкви-Матері, яка заради духовного звільнення України змушена була вступити у протистояння з амбітною та цинічною Московською патріархією та Російською державою. Тому ми маємо наголосити, що нинішні провокативні висловлювання владики Філарета щодо майбутнього розвитку ПЦУ зазіхають на канонічну репутацію Вселенського патріарха та відкривають шлях для масштабного проросійського реваншу», — йдеться у самому зверненні на захист канонічного статусу ПЦУ ініціативна групи «10 тез для Православної Церкви України».

Як експерти «Дня» оцінюють останні події?

«ЗАРАЗ НА КАРТУ ПОСТАВЛЕНА ЄДНІСТЬ ВСЬОГО ВСЕЛЕНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я»

Людмила ФИЛИПОВИЧ, доктор філософських наук, завідувачка відділу історії релігій та практичного релігієзнавства відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України:

— Ситуація дійсно складна. Ще на Соборі 15 грудня 2018-го було очевидно, що Філарет просто так не здасться. Справді, була домовленість про те, що Філарет віддає керівництво Церквою своєму вихованцю Епіфанію. Недарма ж він раніше зробив його місцеблюстителем свого престолу в УПЦ КП. Але в якийсь момент він, можливо, засумнівався чи в ті руки він віддає Церкву. В день Собору тривала колотнеча, Філарета переконували. Перед тим, як зібрався Собор, КП фактично саморозпустився. Я не знаю, що тоді було обіцяно Філарету, але він погодився на такий крок. Можливо, потім він передумав і вирішив повернути колесо Сансари в інший бік.

Але ми ж розуміємо, що за цією поведінкою є не лише вік Філарета та його прикрий характер. На нього тиснуть з усіх боків, зокрема ті люди, які завдяки Філарету отримали все в цій Церкві за останні 50 років, тобто від часу його поставлення на Київський престол. Звичайно, ці люди дивляться на нього, як на людину, яка дарувала їм і статус, і в тому числі можливості. Крім того, є моменти, про які ми здогадувалися, але прямо не говорили. Ми звикли до звинувачень на кшталт «рука Москви» і, можливо, в даному разі людина несвідомо працює на Москву, але виходить так, що ллється вода на ворожий млин. Думаю, з Філаретом дуже грамотно працюють. Я не хворію конспірологічними теоріями, але я розумію, що Україна є останнім форпостом для Путіна і він буде робити все, щоб не відпустити Україну. А якщо вже й відпустить, то з найбільшою шкодою для неї.

Сьогодні нам потрібні як ніколи процеси об’єднання. Я здивована, чому Філарет, висунувши Епіфанія, зараз своєю батьківською рукою не допомагає йому вибудовувати нову Церкву. Можливо, Філарет ображений на Епіфанія за те, що за останні п’ять місяців останній був лише 5—6 разів у Філарета, що він не залишився на Пушкінській, де перебуває Філарет, а обрав інший офіс. Мабуть, Філарет сподівався, що Епіфаній буде молодим обличчям, але старої системи керування, і таким чином через Епіфанія він буде керівником новоутвореної Церкви. А Епіфаній дистанціювався від Філарета. Звичайно, його теж можна зрозуміти. Як можна ставитися до батька, який навіть вивів з-під тебе фінансові потоки Церкви? Там дуже складні відносини. І я дивуюся, що слабкість церковних людей ще більша за слабкість мирян. Виявляється, що між ними є купа конфліктів і суперечностей. Навіть віра в Бога їм не допомагає порозумітись.

Це прикро, але це не означає, що наше громадянське суспільство не розуміє цих небезпек. Вважаю, що має з’явитися заява щодо підтримки канонічної новоутвореної Церкви. Напевно, Епіфанію варто сходити до Філарета і поговорити з ним. Тобто єдиний спосіб порозумітися — це розмовляти, вести діалог, комунікувати. Це слабке місце не лише для нашої церкви і для суспільства. На жаль, ми цього досі не навчилися робити. Хіба що ЗМІ стають тим майданчиком, де можна поспілкуватись.

Константинополь розстроєний. Звідти повернувся Андрій Юраш, який розповів, що там дуже занепокоєні цією ситуацією. Випадки відкликання Томосу є дуже рідкісними. Ми заплатили колосальну ціну за здобуття автокефалії, і треба зробити все, щоб Томос залишився в Україні. Він має бути не лише папером, а й реальним визнанням нашої Церкви і Константинополем, і всіма іншими патріархатами. У Церкві є свої закони, і їх не можна ігнорувати. А коли пропонується скасувати рішення КП про саморозпуск — це є порушення елементарних законів логіки. Назад повернути ситуацію не можна. Треба думати, як її вирішити у вже існуючих обставинах.

Треба вміти стримувати свій запал і розуміти, що крім твоїх особистих інтересів, є інтереси Православної Церкви загалом. Адже від цього постраждає не лише Українська Церква, а й Константинополь — його авторитет. Решта 14 церков скажуть — що це за Патріарх, який не зміг дотриматись свого слова. Варфоломій же теж колосально ризикував. Зараз на карту поставлена єдність всього Вселенського православ’я. Кому це все на руку? Звичайно, Москві. Адже їхній стратегічний план і прогнози справджуються, вони ж постійно розповідають світу, що українці не здатні до творення.

Митрополит Епіфаній дуже переживає через ситуацію, яка склалася. І не так за свою долю, як за Церкву. Адже стільки надій, такий шанс. Ми всьому світу намагались показати, що ми здатні до об’єднання, а тут відбувся удар «тишком-нишком» від того, від кого найменше очікували цього удару. І через що? Через те, що його, вибачте, не уважили, не прийшли співслужити. У Філарета це завжди було, і така поведінка, скоріше всього, була сформована ще за радянських часів, коли до релігії ставилися як до феномену, якого треба було позбутися.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«РАЗ Є ПОЧЕСНИЙ ПАТРІАРХ — ЦЕ ЩЕ НЕ ЗНАЧИТЬ, ЩО Є ПАТРІАРХАТ»

Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ, доктор філософських наук, професор, релігієзнавець (facebook.com):

— Коментар до слів Почесного Патріарха.

1. Раз є Почесний Патріарх — це ще не значить, що є патріархат.

2. ПЦУ дано статус автокефальної церкви, предстоятель якої — митрополит і носить титул Київського митрополита. Дай Боже, щоб у такому статусі визнали інші помісні церкви, крім Константинопольського патріархату, про свій патріархат говорити ще рано. Не раніше років п’яти треба, щоб пройшло. І взагалі — навіщо патріархат? Нам потрібна визнана автокефалія та єдність, а не пишні титули для предстоятелів.

3. Наявність двох Київських єпископів і так все утруднює. Тому ще й претендувати на реальне предстоятельство після відмови від предстоятельства — ну це взагалі повний канонічний безпредел. Скоріше Янукович — легітимний президент, ніж почесний патріарх — патріарх як предстоятель.

4. Рухатися в управлінні Церквою треба не у бік зміцнення Синоду як митрополитбюро, а у бік частішого скликання Архієрейського собору і вирішення максимального числа питань саме на ньому. Спілкування єпископів — велика річ. А два рази на рік можна було б і всіх священників збирати — поговорити — раз і співслужити — два. Це було б толково і красиво. А митрополитбюро — це все минуле.

5. Якщо патріарх Філарет хотів співслужити з митрополитом Епіфанієм, але не хотів ставати на друге місце — треба було їхати у Стамбул, служити на Фанарі із Вселенським, і один би став з одного боку, другий — з іншого, а перше місце було б за Всесвятішим Варфоломієм.

6. Собор, який відбувся 15.12.18 був собором українського православ’я, томос наданий українському православ’ю. А головував на соборі представник Вселенського патріарха, а не патріарх Філарет, тому що самі українські єпископи про це попросили. Якби у когось було менше гордості і глупості, то треба було після реабілітації 11.10.18 збиратися самим — і як очікував, що зберуться 14.10, в крайньому разі 19.10, оберуть Предстоятеля самі, керівні органи оберуть і тому подібне. Все це елементарна була річ все зробити і дати грекам все готове, вони були готові все схвалити. Ні, чомусь тягнули, говорили вселенському — Ви скличте, у нас не виходить, а потім замість «дякуємо за допомогу у відповідь на наші прохання!» — «це був собор Константинопольського патріархату». Боже, як це низько і підло по відношенню до вселенського православ’я, яке щиро допомогло.

7. Розповіді про те, що хтось когось не поважає, мало зустрічається із почесним патріархом і тому подібне — повна неправда. Усі були на 90-річчі, і культ особистості патріарха Філарета зашкалював ще більше, ніж завжди. І всі — всі до одного — були готові й далі підтримувати цей культ і постійне пошанування. Розповіді, що хтось від нього відвернувся — це просто маніпуляція, як і все інше.

8. Молодій команді треба побільше працювати над демонстрацією єдності Церкви.

Іван Капсамун

«День», № 81, 13 травня 2019