• Головна
  • Моніторинг
  • Богослов Віталій Клос про витоки автокефальної Церкви на теренах сучасної України...

Богослов Віталій Клос про витоки автокефальної Церкви на теренах сучасної України

02.05.2019, 09:08
Богослов Віталій Клос про витоки автокефальної Церкви на теренах сучасної України - фото 1
Хто з богословів та істориків має рацію: ті, хто вважає, що, отримавши томос, Православна церква України здобула незалежність, чи ті, хто каже про відновлення автокефалії?

Священнослужителі ПЦУ представляють томос про автокефалію для Православної церкви України після Різдвяної літургії в Софійському соборі в Києві, 7 січня 2019 року

Священнослужителі ПЦУ представляють томос про автокефалію для Православної церкви України після Різдвяної літургії в Софійському соборі в Києві, 7 січня 2019 року

Хто з богословів та істориків має рацію: ті, хто вважає, що, отримавши томос, Православна церква України здобула незалежність, чи ті, хто каже про відновлення автокефалії? Коли християнство прийшло на терени сучасної України, у державу Київська Русь? На ці питання Радіо Свобода відповідає проректор із наукової роботи Київської богословської православної академії протоієрей Віталій Клос.

– Поміркуймо над питанням автокефалії: чи її Православна церква України отримала, чи цей статус було відновлено – з точки зору канонів, догматичного вчення, історії. Якщо ми глянемо на витоки, на самі церковні початки, то маємо зрозуміти: на той уже далекий час усі Церкви були автокефальними. І ті Церкви, згідно з віровченням, об’єднувались «узами любові». Тобто існувала внутрішня єдність поміж Церквами.

– А що змінило, сказати б, такий лад?

– Церкви розвивались, і з часом виникла необхідність адмініструвати, впорядкувати зовнішні церковні елементи. Якщо говорити сучасною мовою, тодішні священики розробили і впровадили у церковну діяльність певні канонічні норми, які ці питання регулюють.

Храм Святої Софії у Києві. Зображення Богоматері-Оранти. Київ, 7 січня 2019 року.

Храм Святої Софії у Києві. Зображення Богоматері-Оранти. Київ, 7 січня 2019 року.

Тож коли ми говоримо про автокефальність, про автокефалію, то маємо розуміти: у період 4-го століття в межах Римської імперії існували близько 150 автокефальних Церков. А на наших теренах (сучасної України, себто) функціонували їхні єпархії – наприклад, скіфська. Предстоятелі, або ж єпископи, представляли громади своїх єпархій на Вселенських церковних соборах.

– Тобто церкви, які діяли на наших теренах, вже тоді були автокефальними?

– Однозначно були. Але дотепер нам мало відомо про той, уже віддалений у часі, період. Думаю, ми маємо шукати джерела й досліджувати ранні сторінки історії нашої Церкви на цих землях, це важливе завдання для вчених і священнослужителів.

– Як функціонувала церква у добу Київської Русі?

– Коли ми говоримо про період Руси, Київської держави, то я хочу наголосити: хрещення народ нашої тодішньої держави прийняв раніше від офіційної дати. Нам чи не століттями розповідали, що князь Володимир Великий хрестив Русь у 988 році – але ж цьому передували певні обставини та факти.

Монета із зображенням Київського князя Володимира

Монета із зображенням Київського князя Володимира

Так, від доби Римської імперії на наших теренах функціонували церковні єпархії – відтак, у Київській державі було чимало християн або людей, котрі знали про християнство. Це підтверджують літописні, писемні джерела. Відомо з літописів, наприклад, про хрещення князя Аскольда – засновника Київського князівства у Наддніпрянській Україні, який у 860 році здійснив похід на Константинополь (князь Аскольд згадується у «Повісті врем’яних літ» – ред.).

– Про які джерела ви кажете?

– Митрополит Сильвестр Косів (український письменник і церковний діяч, митрополит Київський, Галицький та всієї Руси у 1647–1657 роках – ред.) у своєму «Патериконі» пише про акти хрещення, важливі для поширення християнства на цих землях. До того ж, не забуваймо про торговельні, політичні або військові зв’язки Київської держави з іншими країнами, де було поширене християнство.

Пам’ятник княгині Ольги, з династії Рюриковичів, яка канонізована православною церквою як свята Ольга

Пам’ятник княгині Ольги, з династії Рюриковичів, яка канонізована православною церквою як свята Ольга

​Київський князь Ігор Рюрикович, руський князь із династії Рюриковичів підписав військовий договір із Візантією у 944 році, у документі можна знайти інформацію про те, що частина «нашого» війська присягала у соборній церкві Святого Іллі. Тобто воїни-язичники присягали на мечах, а християни – у храмі. І ми бачимо, що у першій половині десятого століття християн було вже чимало, і князь мав рахуватися з їхніми потребами й інтересами.

– Якщо повернутись до питання автокефалії, то чи мала православна церква у ті віддалені часи своїх ієрархів?

– У період хрещення святого князя Аскольда нам був даний Вселенським собором ієрарх – митрополит, єпископ. Зрозуміло, що ми зараз вже не скажемо, наскільки самостійною була ця людина.

Інтер’єр собору Святої Софії Київської (період 11-го ст.)

Інтер’єр собору Святої Софії Київської (період 11-го ст.)

Але якщо говорити про хрещення рівноапостольного князя Володимира, то визначний дослідник історії церкви протоієрей Євгеній Голубинський писав, що Володимир зробив усе, аби бути незалежним із точки зору державної. А щодо Руської церкви, то, як стверджував професор Голубницький, якщо враховувати територію Київської держави, церковний вплив поширювався на величезну територію, не меншу від Візантії.

– Чому про це в Україні дізнаємось лише тепер?

– Надто довго Росія – Російська імперія, Радянський Союз – «привласнювали» і спотворювали нашу історію. Я вже казав раніше у розмові з Радіо Свобода, що результати цього ми долаємо дотепер.

Розмовляла Богдана Костюк

"Радіо Свобода", 27 квітня 2019