Колишній священик МП Ігор Савва: "Аби говорити з сучасною людиною, маємо не триматися середньовіччя"

20 березня 2019, 08:24 | Суспільство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Оксана Сабардіна

Depo.Запоріжжя, 15 березня 2019

У настоятеля маленької парафії, яка поки єдина в Запорізькій області наважилася перейти з Московського патріархату в Православну церкву України, є чітке бачення того, якою має бути нова українська церква

Настоятель запорізької церкви святих Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії отець Ігор Савва після виходу з Московського патріархату майже рік водив свою паству по церквах різних конфесій, аби переконати: там немає ворогів. У другій частині інтерв’ю порталу Depo.Запоріжжя священик розповів, чому транслює служби у Facebook, як розмовляє з парафіянами про політику та навіщо в церкві бандура.     

Панотче, як ви оцінюєте ті кроки, які нині робляться для об’єднання церков в Україні? Чи усі вони правильні?  

– Я не знаю деталей, але до цього часу усе, що робив Вселенський патріарх, єпископи, які брали участь в об'єднавчому соборі, було мудрим і своєчасним. Для мене це певною мірою несподіванка: знаючи церковні реалії, я далекий від того, аби ідеалізувати обстановку в церкві, тому що всюди є люди, всюди є інтереси. Але якщо зміни вже дозріли, хочеш - не хочеш, вони відбудуться. Окреме важливе питання – якими мають бути ці зміни. Томосом про автокефалію процес творення церкви тільки розпочався. На моє глибоке переконання, нова церква повинна стати не просто автокефальною, незалежною, українською, що цілком природно в Україні, вона має стати дійсно церквою Христовою. Приділяти увагу не виконанню за будь-яку ціну застарілих середньовічних традицій, а тому, аби своєю діяльністю виправдовувати мету створення. Це головне завдання церкви визначено в останніх словах Євангелія від Матвія: "Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа". Церква потрібна для того, щоб говорити з сучасною людиною її мовою, щоб розповісти про Христа так, аби людина не ховалася, не тікала від цієї розповіді. Такою повинна стати наша церква перш за все, тоді і проблема переходу, і решта будуть розв’язані.

Ви казали, що представники інших християнських церков поставилися до вас добре, коли ваша громада шукала свій шлях. А нині як вони ставляться до новоствореної Православної церкви України? 

– На превеликий жаль, я не можу зараз вибрати достатньо часу, щоб підтримувати дружні відносини з католиками, греко-католиками, колишнім Київським патріархатом – занадто багато турбот. У нас дуже маленька громада, і мені доводиться шукати кошти для існування, працювати в міру сил. Не будь-яку роботу візьмеш, щоб священство і людей не залишати. Часу для таких контактів замало. Але всі християни, включаючи протестантів, завжди доброзичливо, як до братів, ставилися навіть до Московського патріархату, який постійно вчив, що вони – вороги. Не просто єретики, а саме вороги. Думаю, що до ПЦУ вони ставляться позитивно, ніщо не змусило б їх змінити це ставлення. Про це свідчить доволі потужний екуменічний рух (рух на співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій, - Ред.) в Запоріжжі, я навіть думаю, в Запоріжжі він має особливу силу: спільні служби, хресні ходи на Великдень, на Різдво. Прекрасне починання, дуже надихаюче.

Цікавий феномен: з одного боку, "наїжачений" проти всіх Московський патріархат, який, як не крути, є найчисленнішою церквою на Запоріжжі, з іншого – потужний екуменічний рух. У чому причина?

– Насамперед, у запоріжцях, які не налаштовані на релігійні війни. У глобальному сенсі люди взагалі не налаштовані на релігійні війни. З одного боку, частково тому, що вони насилу уявляють собі відмінність: православ'я і православ'я, християнство і християнство. З іншого боку, ці відмінності, насправді, не настільки істотні, аби розділяти людей, як ровом. Вони майже увесь час мого служіння представлялися мені істотними: мене виховували, що відмінності між католиками і православними нездоланні. Це виявилося не зовсім так.

У нашій церкві ми намагаємося проводити певні просвітницькі заходи – на жаль, рідко. У нас була одна лекція про автокефалію, яку провів добре відомий у Запоріжжі магістр богослов’я, перекладач Ілля Бей. Це була дуже своєчасна і дуже компетентна лекція. Зараз хочу зробити таку ж зустріч про відмінності між православ'ям і католицизмом, запросити на неї місцевих католиків. Це був би корисний досвід, насамперед для нас. Адже коли ми говоримо про полегшення процесу створення ПЦУ, це не питання переходу приходів, а питання саме повернення до єдності. Мені здається, найпотужнішим засобом до досягнення такої єдності було б наведення особистих контактів між представниками різних конфесій: і на рівні мирян, і на рівні священиків. Як тільки вони побачать один одного, подивляться в очі і поговорять разом, якщо їм, звичайно, вдасться не пересваритися, вони зрозуміють, що нам немає, чого ділити.

Ви наживо транслюєте ваші служби у Facebook. Для чого?

– Коли після уходу з МП ми опинилися в дещо ізольованому стані, раптом зник прес, який не давав нам робити те, чого ми хотіли. Скільки я служив у церкві Московського патріархату, я постійно жив ідеями, як би це делікатніше сказати, повернення церкві життєздатності. Вона її втрачає через те, що не поповнюється так, як повинна поповнюватися. Багато речей у церкві дуже формалізовані, починаючи з хрещення. Перш ніж хрестити людину і прийняти її до церкви, потрібно її навчити, зробити християнином. Це настільки чітка природна вимога, що її можна б було і в канони не вписувати, але це записано і в канони. Тобто є глибоко антиканонічною практикою хрестити всіх поспіль, без розмови, без будь-якої підготовки. Змінити ситуацію нам не давали, причому не давали у бузувірський спосіб. Згори спускали інструкції з катехизації (від грецького "повчання, наставляння" - вивчення основ християнської релігії і віровчення людиною, яка готуються прийняти хрещення, - Ред.), але стежили, щоб цього фактично не було. Тому що це зменшувало б доходи храмів.

Ще один момент – богослужіння. Церковна проповідь формалізувалася настільки, що прихожани взагалі не розуміють її сенсу. Це не означає, що богослужіння погане – воно прекрасне, це глибока традиція, якщо б людина її осягнула, вона змінила б своє життя цілком. Але цього не відбувається, бо людина не розуміє, про що богослужіння. Я досліджував це, навіть опитування проводив у своїй парафії. Результати сумні.

Церква потребує осучаснення, вона завжди має бути живою. Адже вона не антикварна річ, не вінтаж якийсь, на який можна дивитися з боку і захоплюватися його старовиною. Церква завжди повинна розмовляти з людьми їхньою мовою. Інакше вона не може нічого сказати, людина нічого не зрозуміє. Тому зараз на своєму богослужінні ми намагаємося розкрити його зміст. І це у нас виходить. Я бачу по людях: вони розуміють, вони живуть цим богослужінням. Мені дуже хотілося цей досвід оприлюднити, тому ми почали прямі трансляції наших служб.  

Служби у вас проходять доволі незвично для пересічних вірян, вихованих в лоні православної церкви. З музикою, співами, що більш притаманно різним протестантським церквам. Звідки і для чого такий, якщо так можна сказати, стиль?

– Суперечка між протестантами і православними. Православні кажуть: "Ви пісень співаєте ", а протестанти: "І ви співаєте". Так в чому різниця?

Здається, протестантські веселіші.

– Так, їхні веселіше. А хто сказав, що нудність, депресивність є характерною рисою церкви? Це геть не так. Рисою церкви має бути радість, тому пісень співають всюди: і католики, і православні і протестанти. Пісень у справжнісінькому сенсі. У православному богослужінні кілька складових: по-перше, святе письмо, по-друге, Псалтир – книга, яку написали в Старому Завіті, в основному цар Давид. Інші складові – це молитви і гімни, тобто пісні, які написали християни в різні століття протягом всієї історії християнства. Тому те, що ми співаємо пісень, не відрізняє нас від православних. Трохи відрізняє те, що ми почали використовувати музичні інструменти. Але на них покладено суто технічне завдання. У нас прийнято, аби піснєспіви виконував хор. Але від професійного хору в церкві завжди трошки віє холодом, на мій смак. Аматорський же хор – він завжди аматорський, дуже не досконалий. А музичний інструмент, що супроводжує співи, добре допомагає: одразу вводить в тональність, вже ніхто не співає хто в ліс, хто по дрова. На богослужіннях ми використовуємо фактично два інструменти: орган (синтезатор, - Ред.) і бандуру.

Попри панівну думку, що в православному богослужінні неприпустимі музичні інструменти, їх насправді використовують весь час. Просто не всі сприймають їх як музичні інструменти. Наприклад, дзвони. Це – справжній музичний інструмент, причому мелодійний, а не тільки ритмічний. У східній християнській церкві часто використовують била різноманітні, дзвіночки – дуже характерний інструмент саме у богослужінні, його звук природно вплітається у службу, адже дзвіночки є на кадилах, на єпископському вбранні. У східній християнській традиції в чернечому богослужінні однієї з церков використовуються, наприклад, тарілочки такі. Вони зараз більше пов'язуються з кришнаїтами. І, нарешті, мало хто знає, що у східній традиції певний час використовувався й орган. Існує припущення, що саме від Візантії його успадкував Захід, саме так, як і дзвони. У Повісті временних літ є згадка, як Володимир, перед яким повстало питання релігійного вибору,  посилає своїх гінців досліджувати різні релігії. Ті, що повертаються з Візантії, згадуючи про богослужіння в храмі Святої Софії в Константинополі, зазначають, що, перебуваючи там, не могли зрозуміти, де вони: на землі чи вже на небі. Існує припущення, що на посланців Володимира таке враження справила саме органна музика, яка лунала в храмі.

Заборон на використання музичних інструментів у Новому завіті, у канонах немає. Що ж то Старозавітної традиції, то саме слово "Псалтир" прямо каже про їхнє використання. Адже псалтир – це древній багатострунний щипковий музичний інструмент, типу арфи, бандури. Причому в Псалтирі є такі примітки до різних псалмів, ці примітки зазвичай ніколи не читають, в них позначено, на якому інструменті грати і кому диригувати.

Ви багато займаєтеся музикою, зокрема нещодавно взяли участь у музичному проекті "Люди дощу ", в якому беруть участь запоріжці з аутизмом. Що з цього вийшло?

– Моя дочка Марія – аутист. Коли їй поставили діагноз, про хворобу, про розв’язання проблем, які з нею пов’язані, майже нічого не було відомо. Ми тоді лишилися з цим сам на сам. Серед іншого дочці дуже допомогли зайняття музикою. Не так давно вчителька музики, що опікувалася Марічкою в дитинстві, сказала, що в неї є ще один пацієнт із таким діагнозом, який навчився грати і дуже хоче себе показати. Так виникла ідея провести концерт, в якому візьмуть участь діти з особливими потребами, в основному з аутичними розладами. Ми організували кілька таких концертів у нашій церкві і у дитячому психоневрологічному санаторії. І це вже стало нашою традицією. Останній концерт був напрочуд гарним, багато людей виступало, не лише дітей, а молодих людей.

Моя дочка навчається в музичному училищі у Дніпрі. Є ще одна дівчина – аутист, дуже талановита, яку тим не менш, саме через діагноз, не взяли до музучилища. Ми об’єднали їхні таланти у проект "Люди дощу" і з першого разу в них все вийшло. Зробили нехитре аранжування "Маршу Січових стрільців". Вони з такою спрагою накинулися на це. Буквально після першої репетиції пісня вже була готова. Наші друзі допомогли нам із записом музики і зйомкою відео, керівництво заповідника "Запорозька Січ" надало можливість знімати у церкві на Січі і зараз наші "Люди дощу" вже мають готовий кліп.         

Повертаючись до початку нашої розмови про те, як ви з парафіянами у своєму позаконфесійному статусі  ходили по різних церквах, не можу не спитати: ви це робили лише для них, аби заспокоїти, чи теж шукали свій шлях?

– У мене особисто до того часу були вже певні, якщо так можна сказати, конфесійні симпатії. Але я не буду їх озвучувати, адже я, як священик, назавжди пов'язаний зі своєю громадою. Після нашого виходу з Московського патріархату я припускав, що громада може мене залишити.  Тоді я зміг би обирати для самого себе. Але громада залишилася зі мною, тож я собі цілком не належу. Це ходіння по різних християнських церквах я організував саме для громади, аби її заспокоїти. І це дійсно допомогло.

Чи розмовляєте ви зі своєю громадою про поточну політичну ситуацію в країні?

– Якщо ми говоримо про політику у широкому сенсі – політику як суспільне життя, то церква, звісно, бере у ньому участь. Бере вже своєю проповіддю Христа, адже ця проповідь змінює суспільну ситуацію. Коли розстрілювали Майдан, хіба церква могла мовчати? Вона повинна була сказати, що це погано, що ця влада поводиться як нелюдська. Церква для того і є в світі, щоб вона це говорила. Інша річ, політика як політична боротьба. Там, де йде така боротьба, наприклад, між кандидатами, церква не повинна нічого говорити, аби не стати суб'єктом в політичній боротьбі. Адже для церкві важлива будь-яка душа, навіть душа людини, яка політичними маніпуляціями вкинута в абсолютно похмурий духовний стан. Навіть, якщо вона вважає, грубо кажучи, що Путін – визволитель і йде звільняти Україну. Навіть така людина нам потрібна і нам цінна. Інша справа, що розмовляти з нею буде важко.

У першому – широкому – сенсі ми про політику іноді говоримо. У другому – ні. Тим більше, що нині політичні теми дуже дратівливі для українців. І, на жаль, навіть у нашому маленькому приході ми не досягли тієї глибини духовного стану, яка дозволила б зі спокоєм і світлом ставитися до людини інших політичних переконань. А наше завдання – це світло в душі. Але в будь-якому випадку, церква повинна свідчити про неправду. Вона не для того, щоб приймати гроші і не знати, звідки вони. Не для того, щоб будувати величезні храми і не знати, за чий рахунок вони побудовані. Вона для того, щоб цей світ ставав краще.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 18 жовтня 2019, 17:09

      ""Русская кровь", пролитая за чужую свободу, вынимается из патриаршего кармана и тыкается в нос собеседнику при каждом удобном поводе." ---------- И в этой "русской

    • velovs@ukr.net | 18 жовтня 2019, 10:08

      Р. S. Й, між іншим, в незалежній Україні цей (де-факто) людиноненависницький - заздрісно-братовбивчий і самогубний "дух Каїна" (він же - дітовбивчий "дух Тараса Бульби"), в т. ч.

    • velovs@ukr.net | 18 жовтня 2019, 08:57

      Оккупанты уже давно отказались от "марксистско-ленинской идеологии", на смену которой пришла мифология т. наз. "русского мира". -------- Что же касается "губителей душ

    • Стефан | 17 жовтня 2019, 21:11

      Охотное впрягание называющих себя христианами в гнилую партийно-политическую повозку марксистско-ленинской идеологии оккупантов, диверсантов и сепаратистов, действующих против верующего украинского

    • Стефан | 17 жовтня 2019, 20:42

      Признать очевидное, самостоятельность Православной Церкви Украины (ПЦУ), это не доблесть, а честный, благородный поступок, но отрицать, противодействовать верным служителям Господа Бога Иисуса

    Популярні статті місяця