"Деякі приміщення показали, а деякі – ні. Сказали: "Нет благословения"

– Ви самі собі понапридумували про рівність. Перед Богом чоловік єсть чоловіком. А в жінки особенне призначення – дітей народжувати. Тому вона виглядати має скромно: з покритой головой, плечима і колінами, – каже жінка років 40 у чорній хустці й довгій спідниці. Стоїть перед входом до чоловічого монастиря Свято-Успенської Почаївської лаври в місті Почаїв Кременецького району на Тернопільщині. Вона підпорядкована Російській православній церкві в Україні.

Лаврами називають визначні монастирі. Такий статус в Україні мають Києво-Печерська лавра в столиці й Святогірська – в Донецькій області.

Жінка передає через стіл чорну плахту. До шухляди ховає 50 грн. На столі – два цінники, українською та російською. Хустина й чоловіча сорочка – 20 грн, накидка на плечі, плахта чи штани – по 50. Це застава за речі, в яких можна заходити до храму. На виході гроші повертають.

Свято-Успенський собор Почаївської лаври побудований 1791 року. Висота найвищої бані – 56 метрів

– Настоятель лаври – благочестивий чоловік. Так гарно нашу церкву розбудував. І помагає всім у скрутну мінуту, – продовжує жінка, поки обмотуюся плахтою. – Мені колись добрим словом поміг. Я працею віддячую. Зараз маємо трохи неприятності. Всі про то чули. Тому молимося за мир. Просимо, щоб Бог врозумив їх, – натякає на підготовку до отримання томосу. Його мають надати об'єднаній Українській православній церкві.

Заходжу через кам'яну вхідну браму з білими колонами. Це двоповерхова споруда. Нагорі – вкритий сусальним золотом купол. Біля кованих воріт стоять двоє охоронців у військовій формі з нашивками "Вінницький козачий полк". Це зареєстрована у Вінниці неприбуткова громадська організація, за ­інформацією сайту youcontrol.com.ua. В її статуті йдеться про виховання молоді в українському дусі й на традиціях козацтва.

У дворі лаври монахи прибирають газони від опалого листя. До білого Троїцького собору ведуть високі сходи. Усередину храму світло потрапляє через вузькі вікна. На стінах – оздоблені живими ліліями й трояндами ікони в золотих рамках.

Перед іконостасом на колінах стоять близько 30 прочан. Одна жінка – в інвалідному візку. Чоловік на милицях голосно сміється, вигукує щось хриплим голосом. Між людей швидко ходить згорблений священик із бородою до грудей. Різко прикладає дерев'яний хрест до голів. Після служби віряни з алюмінієвого відра набирають воду в пляшки.

– Ты была на отчитке? – питає мене жінка середнього віку, остання в черзі по воду. – Нет? Тогда эта вода тебе не нужна. Иди отсюда.

Повертається до дівчини поруч і поправляє на ній хустку. Та обкусує до крові шкіру навколо нігтів.

– Не переживай, доченька. Сейчас батюшка выйдет, я попрошу, он будет молиться с тобой.

– Це отчитка була. Батюшка злих духов ізганяв. Проводить три рази в неділю. Якщо тебе щось мучає, приходь завтра зранку, – пояснює старша жінка в круглих окулярах. Сидить за високим столом при вході з "Требником".

На обряд ”вичитки” у Троїцький собор Почаївської лаври приїжджають паломники зі всієї України. Кажуть, так священик виганяє з людини злого духа. ”Вичитку” проводять із понеділка до середи, уранці

Лаврський комплекс складається з 16 церков, резиденцiї архієпископа, дзвiницi, келiй. Монастир заснували ченці, які рятувалися від монголо-татар у першій половині XIII ст. Їхніми келіями стали гірські печери. Тоді, за легендою, ченцям з'явилася Богоматір у вогняному стовпі над Почаївською горою. На одній зі скель начебто залишився відбиток її стопи. Це одна зі святинь лаври. Тут також є джерело з цiлющою водою, чудотворна iкона Матерi Божої й мощi святого Йова.

З 1713-го до 1832 року Почаївський монастир належав греко-католикам Василіанського чину. Тоді збудували головний храм лаври – Свято-Успенський собор.

– Приїжджаємо в лавру майже щороку, – розповідає 47-річна Олена Василівна з Вінниччини. Тримає за руку сина 12-річного Олексія – білявого, в окулярах. – Перший раз попала сюда 17 років тому. Питались із чоловіком дитину народить. Через п'ять років з'явився Олексій. Тепер із ним їздимо, бо має проблеми із зором. Тут благодатне місце. А томос – то Порошенко піариться. Яка різниця, якого патріархату церква? Бог – один. Лавра і так українська.

У священика біля собору питаю, яка буде доля лаври після отримання автокефалії.

– Нету благословения, – говорить і швидко йде.

У храмі порожньо. За столом дві жінки рахують гроші й записують до журналу.

– А що вам про томос нада знать? Наша власть подуріла, – каже старша в сірій камізельці поверх светра. – Церковні діла – то церковні діла. Їх на небі вирішують. Віра канонічна і правдива – одна. Решта – немає благословіння.

Питаю, де знайти намісника Почаївської лаври Володимира. У миру – Віорел Мороз, етнічний молдованин родом із Буковини, обіймає цю посаду з 1996 року.

– Пресвятійший митрополит Володимир вирішує те, що власть заварила. Він дуже занятий.

На вулиці знову намагаюся заговорити зі священнослужителем. Між нами стає високий чоловік у військовій формі й червоному береті.

– Вам чем-то помочь? Не трогайте священника.

У дворі біля будівлі з готелем метушаться люди. До трапезної веде довгий коридор. Сходами спускаюся в підвальне приміщення. Паломники з тацями вишикувалися в черзі. У меню: олів'є з сиром, морська капуста, корейська морква, салат із буряка, рибна котлета, смажена риба, картопляники, тушковані гриби, кілька видів супів. Котлета коштує 15 грн. До й після трапези відвідувачі моляться.

З оглядового майданчика біля собору відкривається панорама міста. Видно центральні вулиці, готелі й приватні будинки. Біля одного з них вивішений червоно-чорний прапор.

У Почаївському історико-художньому музеї зібрані речі, які в радянські часи зберігалися в музеї атеїзму. Почаївську лавру тоді закрили для відвідування

– Коли я з Майдану повернувся додому в Почаїв, колиску Московського патріархату на заході України, то повісив цей стяг. Наприкінці 2014 року вночі двоє чоловіків намагалися його зірвати. Звернувся до поліції – їх знайшли. Один тут був різноробом, в іншого мати працювала в лаврі, – розповідає 59-річний Микола Замковський.

Говоримо у дворі його будинку. До Почаєва переїхав 30 років тому. Запрошує до альтанки. Протирає ганчіркою стіл і лавки, на столі – коробка з волоськими горіхами, попільничка. До господаря ластиться рудий кіт.

– У Почаєві є люди, які допомагають у лаврі роботою, – продовжує Микола Замковський. – Переважно жінки. Більшість – не місцеві. Винаймають житло. Особливо вірним лавра купує будинки. Але записує їх у свою власність. Коли хтось помирає з місцевих, тіло ще не остигне, а вже приходять люди з лаври і питають, чи хата не продається. За копійки працюють молдовани. Їх запрошує намісник Володимир, бо він сам – молдованин.

Микола Замковський має ятку біля лаври. Його дружина Ольга продає там спідниці, хустини і сувеніри паломникам.

– Раніше торгували церковним начинням, – каже. – Жив із того. Хату викінчив. До 2014-го сюди приїздило по 10 автобусів у день із російськими й молдовськими номерами. Багато було з Білорусі. Зараз – один, часом два автобуси зі шкільними екскурсіями.

– 1991 року намісником Почаївської лаври був єпископ Яків Панчук. Сповідував проукраїнські ідеї, підтримував Філарета, боровся за Українську автокефальну церкву, – розповідає депутат Почаївської міськради 26-річний Тарас Паляниця. Говоримо в кав'ярні неподалік. – Та більшість ченців і служителів були засланими з Росії. 1992-го утворили коридор ганьби і вигнали владику. Його місце заступив митрополит Феодор. Відтоді лавра сповідує проросійські ідеї.

Тарас перебирає документи в папці. Час від часу відповідає на телефонні дзвінки.

– Лавра завжди мала вплив на місцеву владу, – продовжує. – Міським головою ставав той, хто попередньо отримував погодження і благословення намісника. Впливали й на обрання районних голів, депутатів. От треба в Кременці для будівельних робіт кран. А найвищий у районі – в лаврі. До настоятеля йшли на поклін. Чи вулиці від заметілі потрібно розчистити. Техніки в місті немає – знову зверталися до монастиря.

Після Революції гідності лавра живе закрито. Її керівники не діляться інформацією, не відповідають на офіційні запити влади, не пускають на територію науковців та археологів. Доступ туди не можуть отримати навіть правоохоронці.

Микола Замковський повісив червоно-чорний стяг у себе на подвір’ї під час Революції гідності. Тримає ятку з хустками та довгими спідницями біля стін Почаївської лаври

Кілька тижнів тому митрополит Володимир виступив із заявою, що треба боронити лавру. Бо "внуки Леніна по духу грозять розправою". Ці внуки Леніна, очевидно, – український народ, який хоче повернути святиню. Тож вони найняли охорону з Вінницького та Рівненського козачих полків.

– У них стільки зброї, що ви не уявляєте. Ще коли в міліції працював, було зареєстровано 300 одиниць. А скільки незареєстрованої? – каже 56-річний місцевий міліціонер у відставці.

Не називається. Говоримо на сувенірному ринку біля лаври.

– До боротьби за храм вони були готові ще 2004-го, коли почалася помаранчева революція. З того моменту ходять чутки про семінаристів, яким арматуру роздавали – на випадок штурму.

Янукович особисто монастирем опікувався. Часто приїжджав, привозив дорогі подарунки. 2009-го Кирило Гундяєв об'їжджав усі великі парафії, коли став патріархом Московським. Був і в нас. Перед його приїздом міліція й СБУ перевіряли лавру. То деякі приміщення їм показали, а деякі – ні. Сказали: "Нет благословения".

Лавру продовжують розбудовувати. Значить, нікуди звідси не збираються.

25 дзвонів має дзвіниця Почаївської лаври. Найбільший важить 11,5 т. Його чути на відстані 10 км

"У Почаївській лаврі багато унікальних історичних речей. Під час Революції гідності в місті стояли три блокпости. Активісти пильнували, щоб із лаври не виїжджали машини зі скарбами. За першим покликом вони відновлять роботу", –

Микола Замковський, підприємець, про можливе вивезення культурних цінностей з українських храмів, підпорядкованих Російській православній церкві

Софія Чайківська

Журнал "Країна", 06 листопада 2018

Фото: Ярослав ТИМЧИШИН