Чому не Філарет? Константинопольський патріархат повторює помилки Москви

8 листопада 2018, 11:53 | Суспільство-дайджест | 3 |   | Код для блогу |  | 

Ярослав Коцюба

«Главком», 4 листопада 2018

(Не)канонічна (не)залежність: деякі конфіденційні деталі переговорів на Фанарі вже можна розкрити

Інтерв’ю константинопольського архієпископа Тельміського Іова (Гечі), опубліковане ВВС, викликало хаос і сум’яття в українському та російському церковному середовищах. Адже якщо раніше створення автокефальної УПЦ сприймалося як боротьба проти експансії «Русского мира» і визволення Української церкви з-під юрисдикції Москви, то нині Константинополь прагне позбавити українське православ'я будь-якого національного змісту.

Після того, як у квітні Верховна Рада повторно (вперше це було зроблено у червні 2016 року) завернулася до Вселенського патріархату з прохання про надання автокефалії, всі три учасника переговорного процесу – ієрархи трьох гілок українського православ’я, Адміністрація президента і резиденція константинопольського патріарха – мали рівнозначний статус. За літо домовленості (детальніше – в аналітичній записці Інституту світової політики) оформилися в чітку «дорожню карту»: Священний синод Вселенського патріархату приймає рішення про запуск процедури з надання автокефалії; задовольняється апеляція предстоятелів УПЦ КП і УАПЦ щодо їхнього поновлення в канонічному священицькому статусі; Константинопольський екзарх модерує проведення Об’єднавчого Собору; вибирається предстоятель нової Церкви; урочисто вручається Томоса патріархом Варфоломієм.

Варто зазначити, що ці переговори не були схематичними, кожен з вище названих пунктів дискутувався і деталізувався. І зараз можна розкрити деякі конфіденційні речі, про які домовлялася українська делегація на Фанарі.

По-перше,коли готувалося звернення Верховної Ради до Вселенського патріарха щодо надання автокефалії, то однією з найважливіших умов з боку Константинополя була вимога, щоб під документом підписалися ієрархи всіх трьох українських церков – УПЦ КП, УАПЦ і УПЦ МП. Для Вселенської патріархії було архіважливо, щоб звернення завізували єпископи Московського патріархату, які офіційно мають визнати Константинополь своєю Церквою-Матір’ю. Таким чином вони підтвердять, що Москва була лише їхнім «транзитером» і тимчасовим пристанищем, яке виникло у результаті складних історичних обставин з 1686 року. І українська влада змогла знайти аргументи: 10 ієрархів УПЦ МП таки підписалися під цим зверненням. У квітні лист з «мокрими» підписами був доправлений до резиденції Вселенського патріарха.

По-друге, відповідно до домовленостей, Об’єднавчий собор мав відбутися за участі лише тих українських єпископів, які звернулися до Константинополя. Тоді на Фанарі справді побоювалися сценарію, що РПЦ вирішить приєднатися до створення автокефалії і дасть «зелене світло» всім своїм ієрархам в Україні на участь у Соборі. За таких розкладів предстоятелем помісної Української Церкви міг бути обраний лояльний до Москви ієрарх. Що, звісно, зовсім не входило в плани Константинополя.

По-третє, гострі дискусії викликало обговорення кандидатів на місце першоієрарха автокефальної УПЦ. Як не тасували колоду, зверху завжди опинявся нинішній патріарх УПЦ КП Філарет. Для цього існували кілька об’єктивних причин: а) базою для створення помісної УПЦ є Київський патріархат; б) наявність на Об’єднавчому Соборі переважаючій кількості ієрархів УПЦ КП, які одностайно підтримають свого предстоятеля; в) роль і позиція УПЦ КП у протидії російській агресії.

Але кандидатуру Філарета вважали контраверсійною і суперечливою. Проти його висування, як кажуть, виступив особисто патріарх Варфоломій. Не було однозначної позиції щодо призначення глави УПЦ КП на посаду предстоятеля помісної Української церкви і серед представників української влади. Навіть зараз в Адміністрації президента існують дві протиборчі групи: одна цілковито підтримує патріарха Філарета, інша стоїть на позиції Константинополя – обрання «незалежного» кандидата. Аргументи проти глави УПЦ КП були такими: він дратує представників Московського патріархату; викликає неприйняття з боку певних голів помісних православних церков через колишню діяльність в РПЦ СРСР; стоїть на «націоналістичних» позиціях, що загрожує Церкві «єрессю етнофілетизму».

Треба прямо сказати, що за останні тижні проти патріарха Філарета у ЗМІ розгорнута інформаційна війна, мета якої сформувати думку про те, що предстоятель УПЦ КП є джерелом конфліктної ситуації, через що нібито затягується проведення Об’єднавчого собору. З конфіденційних джерел відомо, що координаторами цих атак є кола, наближені до Фанару.

По-четверте, під час переговорів обговорювався статус майбутнього предстоятеля автокефальної Української церкви. Існувало кілька варіантів: архієпископ, митрополит або ж патріарх. Українській стороні вдалося переконати Константинополь, що УПЦ повинна отримати патріаршество, позаяк нова помісна Церква буде за кількістю вірян однією з найбільших у православному диптиху.

І, нарешті, по-п’яте, про назву помісної Української церкви. В усіх робочих й офіційних документах вона називалася «Православна Церква в Україні». Такою була умова Константинополя, щоби під час процедури надання автокефалії нівелювати нікому не потрібні конфлікти в українському суспільстві, особливо з представниками Московського патріархату, які заявляють про «ексклюзивні права» на бренд «Українська православна церква». Хоча українська сторона переговорів вже тоді проінформувала Константинополь, що Верховна Рада планує закріпити за автокефальною церквою назву УПЦ, а залишки Моспатріархату перейменувати на «Екзархат РПЦ в Україні».

Як бачимо, з того часу ситуація змінилася кардинально. Константинопольський архієпископ Іов кожен із вищенаведених пунктів перемовин переінакшив.

Після 11 жовтня Фанар повністю ліквідував принцип колегіальності прийняття рішень. А сам процес надання автокефалії Українській церкві перетворив на таран у боротьбі проти РПЦ МП.

Зокрема, відтепер Константинополь не стільки координує процес утворення незалежної УПЦ, а є єдиним директивним органом з її юрисдикційного оформлення. Він не тільки скликає Об’єднавчий Собор, але й визначає склад його учасників, а також має намір втрутитися в процес обрання предстоятеля автокефальної Української церкви.

Архієпископ Іов навіть і не приховує, що постать патріарха Філарета Константинополь не влаштовує. «Мета всього цього (надання автокефалії – Ред.) – не задоволення якихось персональних амбіцій або особистих питань; мета – вилікувати розкол», – заявив він. При цьому Іов не називає прізвищ потенційних кандидатів на посаду першоієрарха, а лише завуальовано наголошує, що «на даний момент кожен єпископ в Україні може вважатися кандидатом на посаду предстоятеля». Єдина умова – ця людина повинна бути «обдарована харизмою, яка об’єднує людей». Хотілося б, звісно, дізнатися, який ще з українських ієрархів за часи незалежності і російської агресії проти України має більшу харизму, ніж глава УПЦ КП Філарет.

Не збирається Константинополь надавати в найближчій перспективі предстоятелю Української церкви і патріаршого статусу. «Це вже інше питання… У Церкві немає критерію чисельності», – сказав Іов.

Також Константинополь наполягає на тому, щоб помісна УПЦ називалася «Православна Церква в Україні». Виявляється, традиційні «слов’янські» назви помісних Церков – Болгарська, Сербська або Російська – «вживаються неправильно і вказують на етнофілетизм, тобто релігійний націоналізм». Хоча архієпископ Іов забуває, що православні церкви у діаспорах, наприклад, Українська православна церква в США, яка знаходиться під омофором Константинопольського патріархату, не змінювала свою назву на нейтральну, хоча належать до неї переважно етнічні українці. І чи не тому на Фанарі побоюються назви УПЦ, що у діаспорах почнеться «парад переходів» і КПЦ втратить свої заокеанські парафії?

Крім того, з юридичної точки зору, Україна сама вправі визначати, як реєструвати релігійні центри. Якщо на Об’єднавчому Соборі більшість ієрархів визначаться з назвою «Українська православна церква», то так вона і буде юридично оформлена.

Зовсім примарною тепер виглядає і доля УПЦ МП. За словами архієпископа Іова, такої релігійної структури наразі взагалі не існує. «З канонічної точки зору… сьогодні в Україні УПЦ МП більше не існує. Всі архієреї тепер в Україні де-факто згідно з рішенням синоду є архієреями Вселенського престолу, і вони тепер повинні чекати директиву Вселенського патріархату щодо свого подальшого функціонування», – вважає представник Константинополя.

Ба більше: тепер на території України не може існувати навіть «Екзархат РПЦ». «Згідно з канонами Церкви, на території однієї держави має бути тільки одна православна Церква, і ця автокефальна православна Церква повинна об’єднувати всіх», – заявив Іов.

І знову ж таки, такі заяви суперечать українському законодавству. Відповідно до закону «Про свободу совісті та релігійні організації», державно-церковні відносити в Україні регулюються принципами рівноправності: «Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається» (ст.5). Не слід забувати, що саме існування таких сприятливих ліберальних умов дозволило «неканонічним» православним об’єднанням сьогодні стати підставою для утворення автокефальної УПЦ.

Як би парадоксально це не звучало, але нині в межах правового поля в Україні не існує саме Константинопольської православної церкви. Адже вона офіційно не зареєстрована в профільному департаменті Міністерства культури. Константинопольський патріархат фігурує лише в законі Верховної Ради №9208 від 17.10.2018 р. про передачу йому в безоплатне користування Андріївської церкви. У цьому ж законі (ст.1) прописані і всі функції, які здійснюватиме в Україні Константинополь: проводитиме богослужіння, релігійні обряди, церемонії і процесії. Там жодного слова немає про те, що Константинополь отримав виняткові права серед інших релігійних об’єднань, окрім забезпечення релігійних потреб віруючих у створенні автокефальної помісної Церкви в Україні.

Втім, після засідання Священного Синоду 11 жовтня, Вселенський патріархат починає набирати рис, що були протягом останніх років притаманні РПЦ. І зараз «Русский мир» в Україні заміщується константинопольською теократією. Виглядає так, що Фанар українську автокефалію розглядає, як свого часу писала релігійний історик Оксана Хомчук, підніжкою, одним із щаблем у просуванні до встановлення першості над православним світом. І чи не вийде так, що через кілька років українці раптом опиняться у зовсім «чужій» для них церкві, ностальгуючи за православною поліконфесійністю і релігійними свободами? Або взагалі втратять «свою» церкву. Адже представник Константинополя прямо сказав, що автокефалію як дають, так можуть і забрати.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
3коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 9 листопада 2018, 09:04
    Коментувати коментар

    А отут іще інфа: версії і аналіз щодо дат скликання Собору та вручення Томосу. Але головна інтрига - ХТО САМЕ може очолити об'єднану автокефальну ПЦ в Україні: https://apostrophe.ua/article/society/2018-11-09/na-finishe-k-tomosu-kto-i-kak-vozglavit-edinuyu-tserkov-v-ukraine/21902

  • velovs@ukr.net | 8 листопада 2018, 13:03
    Коментувати коментар

    Так от: логічний і закономірний висновок - з перебігу подій всієї цієї "томосно-актокефальної" епопеї - напрошується сам собою. ----- Тобто в Україні має бути, врешті-решт - з усіх її сучасних духовних нащадків і спадкоємців - відроджена, постати й утвердитися ЄДИНА й потужна - історична Київська Церква східного обряду. Та, потужний початок якій поклало св.-Володимирове хрещення 988 р. ----- Причому: хоч і, по можливості, з УСІМА ними євхаристійно СОПРИЧАСНА, але вповні НЕЗАЛЕЖНА - як від Москви і Ватикану, так і, безумовно, Фанару. ----- І довкіл якої, в кінці-кінців, має згуртуватися і РЕШТА вітчизняного християнства. Амінь.

    • velovs@ukr.net | 9 листопада 2018, 09:11
      Коментувати коментар

      Р. S. Зрозуміло, що можливі й інші формули (варіанти) досягнення й утвердження в Україні міжконфесійної християнської єдності. Й, насамперед, ДУХОВНОЇ та суто ПРАКТИЧНОЇ - у СПІЛЬНОМУ й плідному служінні Богові та людям. --------- І, вочевидь, ГОЛОВНЕ тут, щоб усі такі процеси дійсно відбувалися за благодатним натхненням і проводом Божого Святого Духа!

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Моніторинг ЗМІ

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 22 листопада 2018, 10:20

    І якщо ж усього цього - тобто ОСНОВНОГО, ГОЛОВНОГО і НАЙВАЖЛИВІШОГО, в ім'я чого, власне, і існує в цьому світі Христова Церква, ми НІЯК так, по суті, і не побачимо і не досвідчимо, то в цьому разі

  • velovs@ukr.net | 22 листопада 2018, 10:13

    І цей Томос, по суті, засвідчить і легітимізує та ствердить створення в Україні, на теренах Господнього славного і благословенного ІІ Єрусалима (Києва), фактично НОВОЇ - єдиної канонічної ПЦ. А що

  • qazwsxedc12 | 21 листопада 2018, 21:21

    нехай Господь почує голос Блаженнійшого Святослава

  • qazwsxedc12 | 21 листопада 2018, 21:15

    Європа втрачає християнські цінності в її Конституції нема опори на християнство

  • qazwsxedc12 | 21 листопада 2018, 21:10

    головне після Томосу розставання з Москвою

Популярні статті місяця