Павло Казарін: Церковні граблі

19 жовтня 2018, 11:32 | Суспільство-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Павло Казарін

"Радіо Свобода", 17 жовтня 2018

Спеціально для Крим.Реалії

Президент Росії Володимир Путін і патріарх Кирило. Архівне фото

Президент Росії Володимир Путін і патріарх Кирило. Архівне фото

Цікаво стежити за тим, як РПЦ повторює всі помилки Кремля п'ятирічної давнини.

Офіційна Москва теж вважала Україну своєю канонічною територією. Яка не може претендувати ні на що, окрім як бути частиною імперії. Всі спроби спілкування із Заходом сприймалися як геополітична єресь, яку потрібно припиняти. При цьому сама Москва до недавна не намагалася відгородитися від Європи. Її головна претензія до Києва була саме в тому, що Україна намагалася розмовляти із Заходом в обхід Кремля.

І точно так само церковна російська вертикаль сприймає Україну як свою канонічну територію. Яка не має право на вільнодумство та незалежність. І Чистий провулок точно так само переконаний, що будь-яка комунікація Києва зі світовим православ'ям має йти за його безпосередньої участі.

У відповідь на Майдан Кремль вирішив відмобілізувати українських громадян з прорадянськими настроями. Які тепер на окупованому Донбасі живуть у рукотворному Сомалі. А тепер і священики РПЦ щоразу загрожують відмобілізувати свою паству в Україні для захисту «святинь» і «канонів».

«Всі кроки РПЦ – лише калька з того, що робив Кремль у 2014 році»

Навіть більше. Російська церковна заборона на паломництво на Афон до болю нагадує антисанкції. Ті самі, які Кремль запроваджував на продукцію країн, які підтримали обмежувальні заходи відносно Росії. Стратегія Москви полягала в тому, щоб покарати Захід фінансово ‒ позбавивши їх ринку збуту. Але ж і поїздки заможних російських вірян на Афон приносили розташованим там монастирям чималі гроші. Що, за великим рахунком, зрівнює інструментальність обох кроків.

Найцікавіше, що наслідки в обох випадках теж будуть однаковими.

Кремлівська реакція на Майдан призвела до витіснення України з «русского міра». Соцопитування на допомогу ‒ вторгнення та ескалація призвели до переформатування української громадської думки.

Мобілізація прорадянськи налаштованих громадян призвела до їх маргіналізації. Запустила десовєтизацію та символічне відокремлення. Естетичний та етичний дрейф від колишньої метрополії.

Антисанкції в результаті вдарили лише по самих росіянах. Які замість європейських продуктів змушені купувати вітчизняні аналоги. Які дорожчі й нижчі за якістю.

РПЦ реагує на виклики так, ніби вона ‒ офіційний державний департамент у справах релігій. Всі її кроки ‒ це лише калька з того, що робив Кремль у 2014 році. Навіть її самоізоляція мало чим відрізняється від того глухого кута, в який загнала себе Москва чотири з половиною роки тому.

Причому світська та церковна російська влада була зовсім не приречена на цей сценарій.

Тому що аж до вторгнення Україна не намагалася піти на Захід ціною розриву з Росією. Навіть більше ‒ вона намагалася балансувати на двох стільцях до останнього. Навіть після Майдану Кремль міг домовитися з Києвом. Засудити розстріли протестувальників. Спробувати зберегти весь той гігантський шар формальних і неформальних зв'язків, що прив'язували Україну до Росії. Захід цьому процесу лише б аплодував ‒ тому що це позбавило б його від необхідності ухвалювати важкі рішення. І велике питання, як би в подібному випадку склалася доля України після другого Майдану. Можливо, точно так само, як після першого.

"Російська церковна влада вирішила зламати реальність об коліно. А в підсумку зламала коліно"

Але ж і РПЦ могла відреагувати на церковну кризу зовсім інакше. Вона могла б її просто не допустити ‒ якби ще десять років тому прислухалася до попереднього настоятеля УПЦ МП Володимира Сабодана й дала б українській церкві національне звучання. Та й зараз цілком могла б уникнути самоізоляції ‒ якби замість того, щоб заперечувати неминуче, відпустила УПЦ МП у процес створення української помісної церкви. І ще велике питання, хто б став настоятелем цієї церкви, якби в її створенні масово брали участь миряни та клірики, орієнтовані на Москву.

Але ні. РПЦ ‒ як до цього й Кремль ‒ стала заручницею власної оптики. В якій компроміс ‒ це поразка. В якій Україна за ступенем самостійності має нагадувати будь-який з російських регіонів. Російська церковна влада слідом за офіційною владою просто вирішила зламати реальність об коліно. Але в підсумку зламала коліно.

Ані любові, ані суму, ані жалю.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 22 листопада 2018, 10:20

      І якщо ж усього цього - тобто ОСНОВНОГО, ГОЛОВНОГО і НАЙВАЖЛИВІШОГО, в ім'я чого, власне, і існує в цьому світі Христова Церква, ми НІЯК так, по суті, і не побачимо і не досвідчимо, то в цьому разі

    • velovs@ukr.net | 22 листопада 2018, 10:13

      І цей Томос, по суті, засвідчить і легітимізує та ствердить створення в Україні, на теренах Господнього славного і благословенного ІІ Єрусалима (Києва), фактично НОВОЇ - єдиної канонічної ПЦ. А що

    • qazwsxedc12 | 21 листопада 2018, 21:21

      нехай Господь почує голос Блаженнійшого Святослава

    • qazwsxedc12 | 21 листопада 2018, 21:15

      Європа втрачає християнські цінності в її Конституції нема опори на християнство

    • qazwsxedc12 | 21 листопада 2018, 21:10

      головне після Томосу розставання з Москвою

    Популярні статті місяця