Об’єднання церкви є анахронічний міраж - архієпископ УАПЦ Ігор Ісіченко

9 липня 2018, 09:37 | Суспільство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

"Громадське радіо", 7 липня 2018

Про можливість появи єдиної помісної церкви та небезпеки механізмів її створення, розповів архієпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, історик літератури і викладач Ігор Ісіченко

Кирило Лукеренко: Багато десятиліть точиться дискусія про можливість єднання церков, але зараз це питання більш загострено?

Ігор Ісіченко: Намагання створити спільну церкву завжди схвальне, і кожний християнин молиться про єдність церков. Небезпека у політизації самих механізмів творення церкви і узалежненні від держави. Треба ставити питання ідентичності цього служіння, щоб церква виконувала своє завдання, а не чужі. Коли церква бачиться як знаряддя державоутворення, підміняються інші інституції, які б мали цим займатись безпосередньо. Коли державні діячі розмірковують про те, як створити єдину помісну церкву, в той же відсувають на далекий маргінес своїх особистих міркувань теми, як позбавитись корупції в державі, як жити по-християнському, припинити чвари між політиками. Це втеча від реальності у міражі церковної політики.

Ідея об’єднання нації на основі об’єднання церкви – анахронічний міраж, який навряд чи можливий у 21 столітті. Коли більшість людей в Україні дистанційовані від повсякденного парафіяльного життя. Ідея єдиної помісної церкви дивно виникла напередодні нових президентський і парламентських виборів. Вона відвертає увагу від реалій і державного життя, і церковного. Звичайно, для церкви важливе каноничне визнання. Ще 20 років тому я говорив, що неминучим етапом мало бути повернення Київської метрополії до Вселенського патріархату і після того одержання томосу. Зараз цей етап або випускається, або замовчується.

Нам пропонується модель, яка нагадує візантійську модель, прийняту Сталіним у 43 році. Створення церкви під державний запит. Такий експеримент проводився кілька разів, і в тому числі в 92 році, коли намагались об’єднати дві церкви, з’явилась третя, і стосунки не покращились. В цьому процесі не вистачає активності самої церкви.

Немає найнеобхіднішого —  міжцерковного діалогу, спільних проектів, налагодження стосунків не лише на рівні єпископату, а священства і мирян.

Ми у 2015 році започаткували власний процес діалогу між Харківсько-Полтавскою епархією УАПЦ з Українською греко-католицькою церквою. В Харкові дуже масштабно проходять Тижні молитов за християнську єдність, в якому беруть участь і інші церкви. Подібна співпраця допомогла б створенню доброзичливо-суспільного клімату в Україні, якого нам бракує.

Також в ключі об’єднавчої перспективи мене непокоїть те, що ніхто не говорить про наші церкви в діаспорі. Вони залишаються симпатиками цього об’єднавчого процесу, а не учасниками. Виникає небезпека, що із створенням єдиної помісної церкви в Україні, ми відгородимось юрисдикційно від церков у Західній Європі, Канаді, США, які поступово ставатимуть частиною асиміляційного процесу і входитимуть у більш панправославні об’єднання на цих теренах.

Кирило Лукеренко: З точки зору політиків, створення єдиної помісної церкви сприяло б політичному унезалежненню України від Росії. Наскільки це позитивно?

Ігор Ісіченко: Для церкви небезпечно бути гравцем у будь-якій команді політиків. Зрозуміло, що українська православна церква Московського патріархату стала часто майданчиком для політичних ігор у «русский мир» і щось з цим потрібно робити. Обравши стратегічно мотивовану лінію, тактично поки носії цієї ідеї можуть програвати. Це підтверджує останній синод УПЦ Московського патріархат: навіть ті єпископи, які висловлювались на захист отримання томосу і створення єдиної помісної церкви, не зважились відверто підтримати цю ідею, поставивши підписи.

Тут бракує політтехнологічної гнучкості проекту. Адже, за моїми спостереженнями, на активних парафіян УПЦ Московського патріархату – ця кампанія по пропагуванню томосу діє відштовхуючи їх, творячи з них ворожий табір на території України. Попри те, що Президент зазначав, що не йдеться про утиск певної конфесії і перетягання її парафії під інші юрисдикції. Однак це не викликає довіри.

Кирило Лукеренко: Що робити людям, які бачать що з сусідньої країни за допомогою церкви йдуть ідеї, які збурюють людей?

Ігор Ісіченко: Не ходити в парафії, які здаються небезпечними. Не розбудовувати їх своїми фінансовими внесками. А взагалі-то потрібне укладання угод між церковними організаціями і державою, та забезпечення дотримання державного законодавства всіма, в тому числі і церковними діячами.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • В. Ясеневий | 16 липня 2018, 06:21

      Браво, п. Ольга! От якби так правильно розуміли це всі єпископи наших традиційних Церков і відповідно діяли б. А то скільки пасивності у них було до цього надважливого питання за всі роки нашої

    • Mauricio | 14 липня 2018, 16:37

      moscow, russia, putin .... same rubbish. As their vessel sinks, they want their neighbours to sink with them. They better worry about china who hast taken vast lands in siberia and eastern russia.

    • lerer10225@com.ua | 14 липня 2018, 15:45

      Господи,будь милостивий до цих дітей!

    • В. Ясеневий | 14 липня 2018, 12:52

      Десь пропали відомі Михаил і Н. Григорьев. А може вже покинули ненависну їм Україну і спасаються в свїй любій благоддатній расеї?

    • В. Ясеневий | 14 липня 2018, 12:38

      І чи обов'язково є Христос там, де є Папа? До 1054 року без найменшого сумніву Ісус був "біля Папи". А після??? Не знаю. Правда в наш час картина повністю змінилася.